Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 824/701/19-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 824/701/19-а Головуючий у 1-й інстанції: Григораш В.О. Суддя-доповідач: Драчук Т. О. 19 лютого 2020 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Ватаманюка Р.В. Охрімчук І.Г. за участю: секретаря судового засідання: Охримчук М.Б., позивача: ОСОБА_1 , представника відповідача: Олар В.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій област про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу, В С Т А Н О В И В : в червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій області про визнання незаконною та скасування вимоги Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області від 28.02.2019 №Ф-2524-56. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.11.2019 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Разом з тим, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку матеріалам справи та доводам позивача. Позивач в судовому засіданні підтримав доводи зазначені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Представники відповідача в судовому засіданні заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Разом з тим, 29.01.2020 від відповідача надійшло клопотання про заміну сторони на правонаступника. Розглядаючи дане клопотання, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 2018 року № 1200 контролюючий орган поділений на Державну податкову службу України та Державну митну службу України, вказані органи є правонаступниками та до них відповідно переходять права та обов`язки реорганізованої Державної фіскальної служби України. Наказом голови ДПС України від 12 липня 2019 року № 14 затверджено Положення територіальних органів Державної податкової служби, в тому числі Головного управління ДПС у Чернівецькій області. Положенням визначено, що Головне управління ДПС у Чернівецькій області є правонаступником усіх прав та обов`язків Головного управління ДФС у Чернівецькій області. Враховуючи те, що відповідач у справі реорганізований шляхом приєднання до територіального органу Державної податкової служби, а спірні правовідносини допускають правонаступництво, суд апеляційної інстанції вважає, що клопотання про заміну відповідача на правонаступника підлягає задоволенню та визначення відповідачем у справі замість Головного управління ДФС у Чернівецькій області його правонаступника Головне управління ДПС у Чернівецькій області. Заслухавши, суддю-доповідача, позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити в повному обсязі, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю №427 (а.с.11). Позивач з 15.10.2010 зареєстрований Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури Чернівецької області за №25811627. З 14.01.2013 позивач перебуває на обліку в ГУ ДФС у Чернівецькій області за №85763. Стан платника податків платник податків за основним місцем обліку. Вид діяльності за КВЕД: 74.11.1 адвокатська діяльність; 69.10 діяльність у сфері права (а.с.50). Відповідно до відомостей з трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.06.2005, позивач з 21.08.2007 по теперішній час працює на різних посадах в Кредитній спілці «Наші люди» (а.с.12). Відповідно до Довідки Кредитної спілки «Наші люди» №04-30 від 12.04.2019 позивач працює за основним місцем роботи в Кредитній спілці «Наші люди» на посаді заступника голови правління. За проміжок часу з 01.01.2016 по 31.12.2018 Спілкою на заробітну плату ОСОБА_1 було нараховано та сплачено Єдиний внесок на обов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 95526,98 грн. (а.с.13). Згідно з Довідкою Кредитної спілки «Наші люди» №06-37 від 13.06.2019 за проміжок часу з 01.01.2016 по 31.12.2018 Спілкою на заробітну плату ОСОБА_1 було нараховано та сплачено Єдиний внесок на обов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 95526,98 грн. (а.с.14). Позивачем, самостійно, як самозайнятою особою, визначався податок з доходу 01.08.2017 в сумі 4138,69 грн. та нараховано військовий збір в сумі 335,57 грн., що підтверджується скірншотами з податкового блоку про нараховані самостійно податки (а.с.51-52). Відповідно до ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів відповідачем виставлено ОСОБА_1 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2019 №Ф-2524-56 на суму 18276,72 грн. Корінець вказаної вимог позивач отримав 02.04.2019 (а.с.49). Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-2524-56 від 28.02.2019, представник позивача звернувся до суду з даним позовом про її скасування. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що як вбачається з матеріалів справи, позивач є адвокатом та має право на заняття адвокатською діяльності на підставі свідоцтва №427 від 15.10.2010, яка не є зупиненою або ж припиненою. Позивач з 14.01.2013 перебуває на обліку як платник єдиного внеску за видом економічної діяльності як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність (самозайнята особа) по КВЕД: 74.11.1. - адвокатська діяльність", 69.10 діяльність у сфері права. Станом на час прийняття оскаржуваної вимоги, позивач, своє право на зайняття адвокатською діяльністю не зупинив та не припинив в порядку встановленому Законом № 5076, що свідчить про наявність у нього обов`язку зі сплати єдиного внеску як самозайнятою особою в розумінні норм Податкового кодексу України та Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування". На підтвердження зворотного позивачем не надано суду жодних доказів. Судом першої інстанції встановлено, що єдиний внесок за позивача в період його адвокатської діяльності сплачено роботодавцем Кредитною спілкою "Наші люди". Проте суд зазначає, що позивач, як особа, яка провадить незалежну професійну адвокатську діяльність не є найманим працівником в межах такої незалежної професійної діяльності, оскільки згідно доданої позивачем до позовної заяви посадової інструкції заступника Голови Правління Кредитної спілки "Наші люди" (а.с.15-16), кваліфікаційні вимоги щодо зайняття посади заступника Голови Правління, як наявність права особи на здійснення адвокатською діяльністю, - відсутні. З огляду на наведене вище, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач не звільнений від нарахування та сплати єдиного внеску за себе, як самозайнятої особи, оскільки платники єдиного внеску визначені у п. 5 частини першої ст. 4 Закону № 2464, незважаючи на наявність трудових відносин зобов`язані нараховувати єдиний внесок відповідно до визначеної у п. 2 частини першої ст. 7 Закону № 2464 бази нарахування єдиного внеску. Крім того, суд першої інстанції вказав, що позивачем, як самозайнятою особою, самостійно визначався податок з доходу 01.08.2017 в сумі 4138,69 грн. та нараховано військовий збір в сумі 335,57 грн., що підтверджується скріншотами з податкового блоку про нараховані самостійно податки та збори (а.с. 51-52). З огляду на наведене суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем правомірно сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 28.02.2019 №Ф-2524-56, згідно з якою позивачу як особі, яка провадить незалежну професійну діяльність (адвокату), необхідно сплатити єдиний соціальний внесок за 2017-2019 роки на загальну суму 18276,72 грн. Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне. Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Як передбачено ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Податковий кодекс України є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Відповідно до пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб. Як передбачено пп.14.1.195 п.14.1 ст.14 ПК України «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону; Згідно з п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05 липня 2012 року № 5076-VI адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності). Статтею 13 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до ст.2 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску. Згідно з абз.2 п.1 ч.1 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами. Як передбачено п.5 ч.1 ст.4 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності. Відповідно до абз.1 п.1,2 ч.1 ст.7 ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується: - для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; - для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" не врегульовано. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати. Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. На підставі вказаного суд приходить до висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності. З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд вважає за необхідне зазначити, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний. Інше тлумачення норм ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" на якому наполягає ГУ ДФС, щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19). Як встановлено з матеріалів справи, а саме довідок Кредитної спілки «Наші люди» №04-30 від 12.04.2019 та №06-37 від 13.06.2019, позивач працює за основним місцем роботи в Кредитній спілці «Наші люди» на посаді заступника голови правління. За проміжок часу з 01.01.2016 по 31.12.2018 Спілкою на заробітну плату ОСОБА_1 було нараховано та сплачено Єдиний внесок на обов`язкове державне соціальне страхування в розмірі 95526,98 грн. (а.с.13-14). Крім того, позивачем, самостійно, як самозайнятою особою, визначався податок з доходу 01.08.2017 в сумі 4138,69 грн. та нараховано військовий збір в сумі 335,57 грн., що підтверджується скірншотами з податкового блоку про нараховані самостійно податки (а.с.51-52). Враховуючи вказане, суд приходить до висновку, що наявність у позивача свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю лише посвідчує право адвоката на здійснення професійної діяльності, однак не є доказом здійснення адвокатської діяльності та отримання від такої діяльності доходу. Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору. Отже, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність, проте не отримувала дохід від неї. Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права. Враховуючи зазначене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а отже позовні вимоги підлягають задоволенню. У відповідності з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ґрунтуються на вимогах законодавства, а суд першої інстанції не в повній мірі встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення без дотримання норм матеріального права, а тому рішення підлягає скасуванню. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не вірно надав обставинам та доказам у справі неналежну оцінку, а отже прийняв необґрунтоване рішення, колегія суддів приходить до висновку про його скасування та прийняття нової постанови, якою необхідно задовольнити позовні вимоги. Щодо судових витрат колегія суддів зазначає наступне. Враховуючи, що суд апеляційної інстанції задовольнив адміністративний позов та згідно з п.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. З матеріалів справи вбачається, що при зверненні позивача до суду першої інстанції з позовною заявою, ним сплачено судовий збір згідно з квитанцією № 21187696 від 13 червня 2019 року в сумі 768 грн. 40 коп. та за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції згідно з платіжним дорученням № ПН256815С1 від 17 грудня 2019 року на суму 1152 грн. 60 коп. Тобто, вказані вище судові витрати позивача є документально підтвердженими. У зв`язку з цим слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1921 грн. 00 коп. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю. Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби України у Чернівецькій област про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу скасувати. Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернівецькій області від 28 лютого 2019 року №Ф-2524-56. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області ( 58013, Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Героїв майдану, будинок 200-А, ЄДРПОУ - 43143196) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН - НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 1921 грн. 00 коп. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачений ст.ст.328, 329 КАС України. Постанова суду складена в повному обсязі 20 лютого 2020 року. Головуючий Драчук Т. О. Судді Ватаманюк Р.В. Охрімчук І.Г.