Постанова КЦС ВС № 520/11760/13-ц

Постанова Іменем України 13 лютого 2020 року м. Київ справа № 520/11760/13-ц провадження № 61-19168св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Гулька Б. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , представник позивача - адвокат Сіржант Юрій Володимирович, відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Одеська міська рада, розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Одеська міська рада, про визнання договору дарування недійсним за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Сіржанта Юрія Володимировича, на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2018 року у складі судді Пучкової І. М. та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Цюри Т. В., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У вересні 2013 року ОСОБА_4 , правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним. Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_5 перебувала у фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_4 , заповідала йому квартиру АДРЕСА_1 на підставі заповіту від 20 серпня 1996 року. Наміру дарувати зазначену квартиру малознайомій особі - ОСОБА_2 , у ОСОБА_5 не було. Вчинений 11 квітня 2006 року правочин дарування квартири було підписано від імені ОСОБА_5 - ОСОБА_6 , на ім`я ОСОБА_2 Вважав, що договір дарування було укладено з порушенням вимог статті 203 ЦК України, Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 03 березня 2004 року № 20/5, яка діяла в редакції на час укладання спірного договору, оскільки суперечить реальній волі ОСОБА_5 ОСОБА_5 , як особа, яка могла вчиняти підпис на документах, з невідомих причин доручила це ОСОБА_6 . При цьому обдарована ОСОБА_2 фактично не прийняла в дар квартиру, оскільки не вселилась у квартиру, а ОСОБА_5 не мала наміру виселятися з квартири, сам факт посвідчення договору дарування від 11 квітня 2006 року був таємницею та про його укладання стало відомо тільки після смерті ОСОБА_5 . Таким чином, позивач вважав, що в момент вчинення правочину не було дотримано вимог, встановлених статтями 203, 215 ЦК України. Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд визнати договір дарування квартири від 11 квітня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , недійсним. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що договір дарування квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу від 28 лютого 1992 року, укладено з дотриманням законодавства, договір відповідав волі обох сторін, тому підстав для визнання його недійсним позивач не довів, таких доказів не надав. Крім того, спірний договір вже був предметом судового розгляду (справа № 1512/2-1595/11) і рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2013 року, з інших правових підстав відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного 11 квітня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Також було відмовлено в позові ОСОБА_4 про встановлення факту шлюбних відносин між ним і ОСОБА_5 та про визнання права власності за ОСОБА_4 в порядку спадкування. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2018 року залишено без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відсутніпідстави для задоволення позовних вимог, які направлені фактично лише на частковий перегляд судового рішення від 30 листопада 2012 року, що набрало законної сили, та яким встановлено відсутність порушення законодавства України при укладенні спірного договору дарування квартири АДРЕСА_1 , 11 квітня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Короткий зміст вимог касаційної скарги У жовтні 2019 року представник ОСОБА_1 - адвокат Сіржант Ю. В., подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Сіржанта Ю. В., про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень задоволено. Поновлено представнику ОСОБА_1 - адвокату Сіржанту Ю. В., строк на касаційне оскарження рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2018 року та постанови Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року. Відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 520/11760/13-ц з Київського районного суду м. Одеси. У грудні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд допустив порушення дослідження та оцінки доказів у справі, фактично проігнорував всі докази, надані позивачем, безпідставно застосував при розгляді справи матеріали іншої цивільної справи, в якій були інші правові підстави. Також суд не розглянув заяву про поновлення строку позовної давності. Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали. 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції до наведених змін) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Сіржанта Ю. В., задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. За змістом статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Судом установлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 травня 2013 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2013 року,відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С. Л., ОСОБА_6 , про визнання недійсним договору дарування квартири, укладеного 11 квітня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 . Також зазначеним судовим рішенням установлено, що спірний договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 11 квітня 2006 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства України і є дійсним, встановлено обставини укладання спірного договору дарування, факт добровільності його укладання з боку ОСОБА_5 та її волевиявлення, факт підписання договору дарування ОСОБА_6 внаслідок вад зору ОСОБА_5 за її дорученням та в присутності її і нотаріуса. Хоча позов пред`являвся за інших правових підстав, проте обставини, встановлені вказаним рішенням суду, є преюдиційними і відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Крім того, судом першої інстанції досліджено висновок Одеського обласного бюро судово-медичної експертизи від 20 липня 2015 року № 419, в якому зазначено, що навички власноручного написання рукописного тексту в осіб, що втратили зір після його отримання, не втрачаються. При цьому збільшується розмір написаних букв, проміжки між словами, хворі не можуть тримати рівно строку та додержуватись інтервалів між словами та строками. Приймаючи до уваги наявність у гр. ОСОБА_5 тяжкої хронічної патології (перш за все, цукрового діабету з діабетичними енцефалопатією та поліневритом), що супроводжується вираженим тремором (тремтінням) верхніх кінцівок, букви, написані підекспертною, повинні були мати виражені нерівності. Таким чином, вказані захворювання, в цілому, не заважали можливості власноручного написання рукописного тексту (наприклад, на окремому аркуші паперу). Однак, у випадку обмеження простору (підписання документу на фірмовому бланку в строго вказаному місці) захворювання, що мала підекспертна, могли обумовити неможливість виконання вказаної дії (а. с. 33-40, т. 2). Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Також судом установлено, що 22 березня 2017 року на підставі договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 придбала квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 12 лютого 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_3 володіє нежитловим приміщенням АДРЕСА_1 (а. с. 206, т. 2). Отже, на теперішній час індивідуально-визначеного майна - житлового приміщення не існує, оскільки спірна квартира переобладнана в нежитлове приміщення - салон краси. Вирішуючи спір, суди з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, надали належну правову оцінку доводам сторін, наданим ними доказам та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . Висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані. Доводи касаційної скарги про те, що суд не розглянув заяву про поновлення строку позовної давності не заслуговують на увагу, оскільки судом відмолено в позові у зв`язку з безпідставністю позовних вимог, про що зазначено в оскаржуваних судових рішеннях, тому положення про позовну давність у такому випадку не застосовується. Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, до переоцінки доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції. Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Керуючись статтями 400, 401, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Сіржанта Юрія Володимировича, залишити без задоволення. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 грудня 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 12 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: Д. Д. Луспеник І. А. Воробйова Б. І. Гулько