Постанова КЦС ВС № 357/3483/16-ц

Постанова Іменем України 12 лютого 2020 року м. Київ справа № 357/3483/16-ц провадження № 61-7517св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Журавель В. І., Русинчука М. М., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Коцюрби О. П., Сержанюка А. С., ІСТОРІЯ СПРАВИ Короткий зміст позовних вимог У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виселення з квартири. Позовні вимоги мотивовані тим, що він є власником кв. АДРЕСА_1 . Відповідачі протиправно проживають у спірній квартирі, що перешкоджає йому повноцінно користуватися належним майном та суттєво обмежує його право власності. ОСОБА_1 просив виселити відповідачів з квартири АДРЕСА_1 . Короткий зміст рішень суду першої інстанції Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року у складі судді: Цуранова А. Ю. позов задоволено. Виселено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з кв. АДРЕСА_1 . Заочне рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що згідно статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У відповідачів немає встановлених законом підстав користуватися житловим приміщенням квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2017 року у складі судді: Цуранова А. Ю. заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року - залишено без задоволення. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що відповідачі були обізнані про перебування у проваджені суду протягом справи про їх виселення, однак жодного разу у судове засідання не з`явилися. Під час розгляду заяви про перегляд заочного рішення заявником не надано належних доказів, що спростовують встановлені рішенням суду обставини та мають істотне значення для правильного вирішення справи. Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції Рішенням апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - представника ОСОБА_3 задоволено. Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10 березня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що за змістом статей 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду. У зв`язку із цим, суд першої інстанції зробив поспішний висновок, що у відповідачів немає встановлених законом підстав користуватися житловим приміщенням квартири АДРЕСА_1 . Аргументи учасників справи У листопаді 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року, в якій просить оскаржене рішення скасувати і залишити у силі рішення суду першої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права. Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником спірної квартири, будь-яких договором про користування квартирою із відповідачами не укладав, тому відповідачі користуються цією квартирою безпідставно. У жовтні 2018 року ОСОБА_1 надав відповідь на відзив, у якому просить врахувати доводи, викладені у ньому при розгляді справи. У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою, у якій просить задовольнити касаційну скаргу. Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2018 року відкрито касаційне провадження у справі. Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду. Позиція Верховного Суду Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів. Суди встановили, що ОСОБА_1 є власником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 25 липня 2013 року та копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу: 6208202 від 15 липня 2013 року. Позивач направляв вимоги на ім`я відповідачів від: 22 липня 2013 року, 12 травня 2015 року, 28 березня 2015 року, що підтверджується копіями чеків виданих ДП «Укрпошта» та копією опису вкладення у цінний лист від 12 травня 2015 року. 10 червня 2015 року ОСОБА_2 отримала вимогу від 12 травня 2015 року. 31 липня 2013 року ОСОБА_2 отримала вимогу від 22 липня 2013 року. 01 квітня 2015 року ОСОБА_3 отримав вимогу від 28 березня 2015 року. Відповідно до довідки КП БМР ЖЕК № 7 від 02 березня 2016 року у зазначеній квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Відповідно до частини першої та другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на переданий в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19) зроблено висновок, що «зазначена у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР вимога про добровільне звільнення житлового приміщення може бути направлена разом з вимогою, передбаченою частиною першою статті 35 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, у разі, якщо сторони договору іпотеки передбачили у ньому іпотечне застереження про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі цього договору, виселення мешканців з відповідного об`єкта має відбуватися з дотриманням передбаченої у частині другій статті 40 Закону України «Про іпотеку» та у частині 3 статті 109 Житлового кодексу УРСР процедури. Її недотримання є підставою для відмови у позові про виселення мешканців житла, що є предметом іпотеки і на яке звертається стягнення, оскільки на момент звернення з таким позовом відсутні порушення, невизнання або оспорювання прав іпотекодержателя чи нового власника стосовно предмета іпотеки». Аналіз матеріалів справи свідчить, що у матеріалах справи містяться: договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 січня 2011 року № 202 (Т. 1, а. с. 9-10), укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 ОСОБА_2 (іпотекодавці), згідно пункту 1 якого для забезпечення зобов`язань за кредитним договором № 3101002/000-КФІ/11 від 31 січня 2011 року, укладеним між іпотекодержателем та іпотекодавцями цього договору, 31 січня 2011 року уклали договіріпотеки, посвідченийПрокудіною Л. Д.. приватнимнотаріусом Київськогоміського нотаріальногоокругу зареєстровим №200. У пункті 2 цього договору вказано, що за договором іпотеки іпотекодавці передали іпотекодержателю наступне нерухоме майно (предмет іпотеки): квартиру АДРЕСА_1 . У пункті 3 договору передбачено, що сторони уклали цей договір з метою вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки згідно договору іпотеки шляхом позасудового врегулювання; договір купівлі-продажу квартири від 15 липня 2013 року (Т. 1, а. с. 11), укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець), у пункті 1 якого вказано, що продавець продав, а покупець купив квартиру АДРЕСА_1 . Згідно пункту 2 договору відчужувана квартира належить продавцю на праві приватної власності на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 31 січня 2011 року за реєстровим №

202. Право власності продавця на квартиру зареєстровано в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Бондар А. В. 11 липня 2013 року за № 1605060. Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами. У статті 212 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Аналіз рішення суду апеляційної інстанції свідчить, що суд не досліджував наявні у матеріалах справи докази, що стосуються спірної квартири, а саме - договір про задоволення вимог іпотекодержателя від 31 січня 2011 року № 202 (Т. 1, а. с. 9-10), укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» (іпотекодержатель) та ОСОБА_5 ОСОБА_2 (іпотекодавці); договір купівлі-продажу квартири від 15 липня 2013 року (Т. 1, а. с. 11), укладений між ТОВ «Фінансова компанія «Народна позика» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) та не надавав їм будь-якої оцінки. За таких обставин, апеляційний суд зробив передчасний висновок про незаконність рішення суду першої інстанції та його скасування. У пункті 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX, який набрав чинності 08 лютого 2020 року, встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року). Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Таким чином, доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржене рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржене рішення апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Керуючись статтями 400 та 411 (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року скасувати. Передати справу № 357/3483/16-ц на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення апеляційного суду Київської області від 31 жовтня 2017 року втрачає законну силу. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. І. Крат Судді: Н. О. Антоненко І. О. Дундар В. І. Журавель М. М. Русинчук