Постанова 4813 № 523/31/17

Номер провадження: 22-ц/813/462/20 Номер справи місцевого суду: 523/31/17 Головуючий у першій інстанції Бабаков В.П. Доповідач Ващенко Л. Г. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 06.02.2020 року м. Одеса Колегія суддів Одеського апеляційного суду у складі: головуючого судді Ващенко Л.Г. суддів Вадовської Л.М., Колеснікова Г.Я., за участі секретаря Чепрас А.І., з участю: представника позивачки Хохлової ОСОБА_1 . і представника відповідача товариства обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року (одноособово суддя Бабаков В.П.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» про стягнення заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, ІІ. ОПИСОВА ЧАСТИНА (короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції) 28.12.2016 року ОСОБА_2 звернулась із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін Київ» (далі-Товариство), і, остаточно уточнивши позов, просила стягнути з відповідача заробіток за 02.04.2015 року у розмірі 267,85 гривень і середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09.12.2015 року по дату прийняття рішення із розрахунку 267,85 гривень за один робочий день. Позов обґрунтовано наступним. Позивачка ОСОБА_2 працювала у Товаристві інспектором з кадрів у період з 20.03.2004 року по 02.04.2015 року. В останній робочий день 02.04.2015 року відповідач не допустив позивачку до роботи і не виплатив їй заробітну плату за цей день. Представник відповідача у поясненнях на позов просив у позові відмовити із посиланням на те, що 02.04.2015 року позивачка фактично не працювала, а тому не має права на заробітну плату за цей день і відповідно не має права на стягнення середнього заробітку за час затримки. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила позов задовольнити. Позивачка і представник відповідача не приймали участі у судовому засіданні в суді першої інстанції 05.03.2019 року. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 05.03.2019 року позов ОСОБА_2 задоволено, суд стягнув з Товариства на користь позивачки заробітну плату за 02.04.2015 року в розмірі 267,85 гривень і середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 216 958,5 гривень. (короткий зміст вимог апеляційної скарги) Товариство не погодилось із рішенням суду від 05.03.2019 року і в особі представника подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. (узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу) Апеляційна скарга представника Товариства зазначає: 05.01.2015 року, наказом генерального директора Товариства № 2 «Про внесення змін до штатного розпису», зі штатного розпису виключена посада «Інспектор по кадрам», яку займала позивачка. 22.01.2015 року позивачка письмово повідомлена про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, яке планувалося до 01.04.2015 року, одночасно позивачка була повідомлена про відсутність вакантних посад, що відповідають її кваліфікації. 12.02.2015 року ОСОБА_2 отримала повідомлення про звільнення з посади, яке відбулося 22.03.2015 року, позивачці не пропонувалось переведення на вакантні посади у Товаристві. У зв`язку із наданням ОСОБА_2 звільнень від роботи за виконання нею функцій донора 20 та 23 березня 2015 року, дата звільнення ОСОБА_2 була перенесена на 24.03.2015 року. 20.03.2015 року генеральним директором товариства за № 85-к/тр видано наказ про звільнення ОСОБА_2 з 24.03.2015 року з підстав п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням штату працівників). 24.03.2015 року проведені всі розрахунки, пов`язані зі звільненням ОСОБА_2 шляхом переказу грошових коштів на особистий картковий рахунок ОСОБА_2 в установі банка. 24.03.2015 року ОСОБА_2 на роботу не вийшла, тому адміністрація Товариства 24.03.2015 року та 01.04.2015 року поштою направила ОСОБА_2 письмове повідомлення про необхідність з`явитись до відділу кадрів Товариства для отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення. Зазначені повідомлення повернуті Товариству без вручення ОСОБА_2 02.04.2015 року ОСОБА_2 02.04.2015 року о 09 годині 43 хвилини з`явилась до Товариства, яке знаходиться на території Одеського морського порту, де у відділі кадрів Товариства отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення з 02.04.2015 року і після цього надала Товариству листок непрацездатності у період з 24.03.2015 року по 01.04.2015 року. О 10 годині 23 хвилини ОСОБА_2 залишила територію Одеського морського порту, тоді як робочий час у Товаристві починається з 08 години і триває до 17 години. Оскільки позивачка не повідомила адміністрації Товариства про те, що вона була тимчасово непрацездатна, наказ № 85-к/тр від 20.03.2015 року було скасовано і видано новий наказ № 106-к/тр від 02.04.2015 року про звільнення ОСОБА_2 з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку з скороченням штату), з 02.04.2015 року. 02.04.2015 року ОСОБА_2 до роботи на ставала і не працювала, а тому відсутні підстави для виплати їй заробітної плати за цей день. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.12.2015 року у справі № 523/6160/15-ц ОСОБА_2 поновлена на роботі, з Товариства на її користь суд стягнув середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03.04.2015 року і по 09.12.2015 року, крім того, суд стягнув моральну шкоду. Всі суми, стягнуті за рішенням суду від 09.12.2015 року, сплачені ОСОБА_2 29.06.2016 року. Рішення суду від 09.12.2015 року є доказом того, що відсутні підстави для виплати ОСОБА_2 заробітної плати саме за 02.04.2015 року і спростовує факт наявності затримки розрахунків з вини ОСОБА_3 . Підстави для притягнення Товариства до майнової відповідальності у порядку ст. 117 КЗпП України відсутні. ОСОБА_2 звернулась із вимогами про стягнення середнього заробітку в порядку ст. 117 КЗпП України у вересні 2018 року, однак перебіг строку звернення до суду почався 12.05.2016 року і сплив 12.08.2016 року, позивачка не заявляла клопотання про поновлення строку і суд, всупереч вимог ст. 233 КЗпП України, не з`ясував причини пропуску строку. Крім того, позивачка майже три роки не переймалася невиплатою заробітку за 02.04.2015 року і своєчасно не зверталась до Товариства або суду за їх отриманням. (узагальнення доводів та заперечень інших учасників справи) У запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить відмовити у задоволенні скарги, а рішення суду залишити без змін, зазначаючи: Згідно ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП України. Пункти 2.26-2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.1993 року № 58 зазначають, що «днем звільнення вважається останній день роботи», тобто день звільнення це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. 02.04.2015 року постійна перепустка їй була анульована і вона за власні кошти була вимушена придбати тимчасову перепустку, цього дня її до робочого місця не допустили, в кабінеті начальника кадрів товариства їй видали наказ про звільнення з 24.03.2015 року, не дивлячись на те, що вона передала листок непрацездатності за період з 24.03.2015 року по 01.04.2015 року. Зазначені обставини встановлені рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.12.2015 року у цивільній справі № 523/6160/15-ц. Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин. Стаття 47 КЗпП України передбачає, що роботодавець зобов`язаній виплатити працівникові при звільненні суми, що належать йому, у строки встановлені ст. 116 КЗпП. Не проведення з вини власника розрахунку, є підставою для відповідальності, визначеної у ст. 117 КЗпП України. Невиплата звільненому працівникові всіх сум є триваючим правопорушенням. Для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт не проведення з ним остаточного розрахунку. ІІІ.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА (встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини) Судом першої інстанції встановлені і сторонами неспорені такі обставини. 05.01.2015 року, наказом № 2 «Про внесення змін до штатного розпису», зі штатного розпису Товариства виключена посада «Інспектор по кадрам», яку займала позивачка ОСОБА_2 (а.с.14,47). 22.01.2015 року позивачка письмово повідомлена про звільнення на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, яке планувалося до 01.04.2015 року. 12.02.2015 року ОСОБА_2 отримала повідомлення про звільнення з посади, яке мало відбутися 22.03.2015 року. У зв`язку із наданням ОСОБА_2 звільнень від роботи за виконання нею функцій донора 20 та 23 березня 2015 року, дата звільнення ОСОБА_2 перенесена на 24.03.2015 року. 20.03.2015 року видано наказ № 85-к/тр про звільнення ОСОБА_2 з 24.03.2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням штату працівників). 24.03.2015 року Товариством проведені розрахунки із ОСОБА_2 шляхом переказу грошових коштів на особистий картковий рахунок ОСОБА_2 в установі банка (заробітна плата та аванси, розрахунки при звільненні, а.с.25 зворот,36 зворот). 24.03.2015 року ОСОБА_2 на роботу не вийшла. 30.03.2015 року на картковий рахунок позивачки у банку перераховані суми заробітної плати та аванси (відпускні за березень, а.с.25 зворот,36 зворот,67,91-3). Робочий час для адміністрації і службовців управління, керівників господарств і служб підприємства у Товаристві починається з 08 години і триває до 17 години. Наказом генерального директора Товариства №203 від 13.08.2010 року, з 16.08.2010 року і 01.09.2010 року на підприємстві введено систему контролю доступу і систему обліку робочого часу працівників Товариства (а.с.172). 02.04.2015 року о 09 годині 43 хвилини ОСОБА_2 з`явилась до Товариства, яке знаходиться на території Одеського морського порту і у відділі кадрів Товариства отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення з 02.04.2015 року. 02.04.2015 року ОСОБА_2 надала Товариству листок непрацездатності за період з 24.03.2015 року по 01.04.2015 року і о 10 годині 23 хвилин ОСОБА_2 залишила територію Одеського морського порту (а.с.146). 02.04.2015 року, у зв`язку із наданням листка непрацездатності, скасовано наказ № 85-к/тр від 20.03.2015 року і видано новий наказ № 106-к/тр від 02.04.2015 року про звільнення ОСОБА_2 02.04.2015 року з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України (у зв`язку зі скороченням штату). 02.04.2015 року ОСОБА_2 до роботи у Товаристві не ставала і у період з 09 години до 17 години 02.04.2015 року не працювала (а.с.175). 06.04.2015 року, на рахунок позивачки у банку, Товариство перерахувало заробітну плату (відпускні і розрахункові при звільненні за квітень 2015 року, а.с.25 зворот,36 зворот,67,91-93). 08.05.2015 року і 25.05.2015 року на рахунок позивачки у банку перераховано заробітну плату за квітень 2015 року і допомогу та інші виплати за рахунок ФДСС (лікарняні за квітень 2015 року, а.с.25 зворот,36 зворот). Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 09.12.2015 року у справі № 523/6160/15-ц ОСОБА_2 поновлена на роботі, з Товариства на її користь суд стягнув середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 03.04.2015 року і по 09.12.2015 року, крім того, суд стягнув моральну шкоду. Суми заробітної плати за час вимушеного прогулу на підставі рішення суду 09.12.2015 року, сплачені ОСОБА_2 Товариством 29.06.2016 року (а.с.15,34,35). 05.11.2018 року ОСОБА_2 уточнила позовні вимоги, в яких просила: залишити без розгляду позовні вимоги про стягнення індексації у розмірі 84,06 гривень та середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 09.02.2016 року по дату виплати, виходячи з 343,10 гривень за один робочий день й відшкодування моральної шкоди у розмірі 20 000 гривень (а.с.1,2) і просила стягнути з відповідача заробіток за 02.04.2015 року у розмірі 267,85 гривень та середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 09.12.2015 року і по дату прийняття рішення, виходячи з 267,85 гривень за один робочий день (а.с.153,154). Судом апеляційної інстанції нові обставини не встановлювались і нові докази не досліджувались. Між сторонами виникли правовідносини з оплати праці і середнього заробітку за час затримки розрахунку, які регулюються нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці». (доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції) Суд першої інстанції, задовольняючи позов і стягуючи заробітну плату в розмірі 267,85 гривень за 02.04.2015 року, а також середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 216 958,50 гривень виходив з того, що 02.04.2015 року був останнім днем роботи позивачки, у зв`язку з чим вона має право на виплату зарплати за цей день, а також на стягнення середнього заробітку, у порядку ст. 117 КЗпП України (а.с.183). Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав. Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ст. 94 ч.1 КЗпП України). Оплата праці (заробітна плата) грошове вираження вартості та ціни робочої сили, яка виступає в ролі заробітку, виплаченого власником підприємства працівнику за виконану роботу (ст. 1 ч.1 Закону України «Про оплату праці»). При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 ч. 1 КЗпП України). В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 ч.1 КЗпП України). З матеріалів справи вбачається, що позивачка ОСОБА_2 в день звільнення 02.04.2015 року не працювала. У подальшому, на підставі рішення суду від 09.12.2015 року, ОСОБА_2 поновлено на роботі і на її користь суд стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03.04.2015 року по 09.12.2015 року (а.с.34,35). Тобто суд, поновлюючи ОСОБА_2 на роботі, час вимушеного прогулу рахував саме з 03.04.2015 року, а не з 02.04.2015 року. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що 02.04.2015 року ОСОБА_2 стала до роботи і працювала весь робочий день, або що 02.04.2015 року позивачка була звільнена від роботи з поважних причин (відпустка, хвороба, донорство тощо). Колегією суддів встановлено, що 02.04.2015 року ОСОБА_2 з`явилась до Товариства де у відділі кадрів отримала трудову книжку та копію наказу про звільнення з 02.04.2015 року і надала відповідачу листок непрацездатності, у зв`язку з чим відповідач скасував наказ № 85-к/тр від 20.03.2015 року про звільнення позивачки і видав новий наказ № 106-к/тр від 02.04.2015 року про її звільнення з 02.04.2015 року. Твердження суду, що 02.04.2015 року був останній день роботи позивачки, яку відповідач начеб то не допустив до роботи не заслуговують на увагу, оскільки фактично 02.04.2015 року був днем звільнення позивачки, а не її останнім днем роботи. У розумінні ст. 94 ч.1 КЗпП України і ст. 1 ч.1 Закону України «Про оплату», умовою для виплати працівнику заробітної плати є виконання працівником певної роботи, тобто заробітна плата (оплата праці) здійснюються власником або уповноваженим ним органом лише за виконану працівником роботу. Зважаючи на те, що заробітна плата є винагородою працівнику за виконаному ним роботу, а 02.04.2015 року позивачка не виконувала роботу інспектора з кадрів у Товаристві, відсутні підстави для покладення на Товариство обов`язку сплатити позивачці заробітну плату за 02.04.2015 року, тобто за день, в який вона не працювала. Оскільки не доведено факт роботи позивачки 02.04.2019 року, на Товариство не може бути покладено обов`язок відшкодувати позивачці середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період, починаючи з 09.12.2015 року (день поновлення позивачки на роботі на підставі рішення суду від 09.12.2015 року) і до дня прийняття рішення по суті спору. (мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу) Доводи представника відповідача у скарзі про відсутність підстав для стягнення заробітної плати за 02.04.2015 року і середнього заробітку за час затримки розрахунку прийняті до уваги і є підставою для відмови у позові. Посилання представника відповідача на пропуск позивачкою строку позовної давності щодо вимог про стягнення середнього заробітку, в порядку ст. 117 КЗпП України, до уваги не приймаються, оскільки колегія суддів відмовляє у позові за недоведеністю позовних вимог. Доводи позивачки, що 02.04.2015 року був останнім днем її звільнення і останнім днем роботи, відповідач фактично не допустив її до роботи, до уваги не приймаються. Зважаючи на обставини справи слід зазначити, що на підставі рішення суду від 09.12.2015 року, позивачку поновлено на роботі, і, у подальшому, відповідач сплатив позивачці всі належні платежі за час вимушеного прогулу, а саме, за період з 03.04.2015 року по 09.12.2015 року. Заробітна плата є винагородою працівнику за виконаному ним роботу, а з матеріалів справи вбачається, що 02.04.2015 року в дійсності позивачка не виконувала роботу інспектора з кадрів у Товаристві, тому вона не має права на заробітну плату за цей день й відповідно на отримання суми середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати за один день - 02.04.2015 року. (чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду) Оскільки не встановлено порушення права позивачки на заробітну плату за 02.04.2015 року, відсутні підстави для ствердження про порушення її прав, за захистом яких вона звернулась до суду. (висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції) Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ст. 376 ч.1 п.п.1-4, ч.2 ЦПК України). Приймаючи до уваги, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального права і неправильно застосував ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України, рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення. СУДОВІ ВИТРАТИ Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ст. 141 ч.1, ч.2 п.п.1-3, ч.7 ЦПК України). Позивачка звільнена від сплати судових витрат, і, оскільки колегія суддів відмовляє у позові, понесені відповідачем витрати можуть бути компенсовані за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. ІV. РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА Керуючись ст. ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.п.1-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» - задовольнити. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 05 березня 2019 року скасувати. Відмовити ОСОБА_2 у позові до товариства з обмеженою відповідальністю «Бруклін-Київ» про стягнення заробітку за 02.04.2015 року у розмірі 267,85 гривень і середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 09.12.2015 року по дату прийняття рішення із розрахунку 267,85 гривень за один робочий день. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Повний текст постанови суду апеляційної інстанції складено 19.02.2020 року. Судді Одеського апеляційного суду Л.Г. Ващенко Л.М. Вадовська Г.Я. Колесніков