Постанова 4804 № 236/3515/19

Єдиний унікальний номер 236/3515/19 Номер провадження 22-ц/804/683/20 Номер провадження 22-ц/804/683/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд у складі колегії: судді-доповідача: Новікової Г.В. суддів: Азевича В.Б., Гапонова А.В., розглянувши у письмовому провадженні без виклику сторін в м. Бахмуті апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Краснолиманського міського суду Донецької області від 05 грудня 2019 року (ухваленого під головуванням судді Саржевської І.В. у м. Лиман Донецької області, повний текст судового рішення складено 06 грудня 2019 року) у цивільній справі №236/3515/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, - В С Т А Н О В И В: У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого посилалась на те, що перебувала у трудових відносинах з відповідачем. 17 липня 2017 року її звільнено з посади чергового по залізничній станції Борисівка виробничого підрозділу «Станція Луганськ» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України. За час перебування у трудових відносинах позивача із відповідачем останнім допущено порушення строків виплати заробітної плати. У день звільнення відповідач повний розрахунок з нею не провів. Просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року у розмірі 20196,60 грн.. Рішенням Краснолиманського міського суду від 05 грудня 2019 року позовні вимоги задоволено: стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 01 березня по 17 липня 2017 року у сумі 20196,60 грн. (без утримання з цієї суми передбачених законом податків та зборів); стягнуто з АТ «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.; допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць. В апеляційній скарзі АТ «Українська залізниця» просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі. В обґрунтування посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи. Судом першої інстанції не прийнято до уваги відсутність відповідача за фактичним місцем ведення діяльності та розташування офісу у м. Луганськ (місце роботи позивача) в наслідок форс-мажорних обставин, що підтверджується висновком торгово-промислової палати України від 16.01.2018 року. Зазначене спричинило втрату контролю і доступу до своїх виробничих потужностей, нерухомого майна та первинної документації підприємства, зокрема трудових книжок, штатних розписів, розцінок та норм праці, табелів обліку використаного робочого часу, розпоряджень про надбавки та премії, які є основною підставою для нарахування працівникові заробітної плати за умови, що господарська діяльність підприємства здійснювалась. Тому відповідач не має можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання перед позивачем згідно ст.47, 83, 115, 116 КЗпП України. Також судом першої інстанції не враховано положень ЦК України, відповідно до яких особа, яка порушила зобов`язання через непереборну силу звільняється від відповідальності, зокрема і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Факт наявності непереборної сили, а саме втрати контролю з управління виробничими потужностями що належать відповідачу в зоні АТО, встановленій у наданому відповідачем Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року та починає свій перебіг з 20 березня 2017 року. В його розпорядженні відсутні накази про надання відпусток позивачу, з яких можливо було б встановити кількість днів відпустки, які були використані позивачем та які б підлягали компенсації у зв`язку із звільненням. Натомість позивачем у порушення ст.81 ЦПК України не долучено належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність на день звільнення невикористаних відпусток. Судом не враховано ту обставину, що відповідно до витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей від 27.04.2017 року припинено дію довіреності від 28 жовтня 2016 року якою було уповноважено начальника та заступника начальника Дебальцевське пасажирське локомотивне депо здійснювати дії, пов`язані з діяльністю підрозділу. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Частиною 4 статті 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що дана справа є малозначною, ціна позову складає 20 196,60 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд апеляційної скарги здійснюється без повідомлення сторін. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України за наявними в ній доказами в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimateexpectation) стосовно ефективного здійснення права власності. Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу. Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі суми, зокрема й заробітну плату, одержати яку він має право з урахуванням встановленого належним чином розміру заробітної плати. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебувала з відповідачем в трудових правовідносинах, що підтверджується записами у трудовій книжці та не оспорюється відповідачем. Згідно копії наказу №3506-ОС від 17.07.2017 року ОСОБА_1 звільнена з посади чергової по залізничній станції Борисівка виробничого підрозділу «Станція Луганськ» структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» на підставі ч. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату з 17.07.2017 року з виплатою вихідної допомоги та компенсації за 21 день відпустки, про що у трудовій книжці зроблено відповідний запис. В підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надано копії розрахунків заробітної плати (табулеграм), відповідно до яких нарахована позивачу заробітна плата за березень 2017 року нараховано 5223,86 грн., сума до виплати 1467,14 грн.;за квітень 2017 року нараховано 2792,67 грн., сума до виплати 2220,17 грн.; за травень 2017 року нараховано 2792,67 грн., сума до виплати 2220,17 грн.; за червень 2017 року нараховано 2792,67 грн., сума до виплати 2220,17 грн.; за липень 2017 року нараховано 1493,75 грн., сума до виплати 1187,52 грн. (а.с.22-26). Відповідно до зведеного рахунку загальної суми на відшкодування заробітної плати, підписаного головним бухгалтером та в.о. начальника ВП «Станція Луганськ», сума нарахованої до виплати заробітної плати ОСОБА_1 складає 20196,60 грн.(а.с.13). Розрахунок заробітної плати за липень 2017 року узгоджуються з наказом від 17 липня 2017 року № 3506-ОС про припинення трудового договору, який був виданий першим заступником начальника Луганської дирекції залізничних перевезень Д.В. Пономарьовим, тобто посадовою особою відповідача. Будь-які доводи щодо незаконності цього наказу відповідачем в апеляційній скарзі не наведені. Саме в цьому наказі, який виданий структурним підрозділом відповідача зазначено, що позивач має право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку та кількість днів невикористаної відпустки, які підлягають компенсації. Розрахунок заборгованості,наданий позивачкою, ніким не оспорюється, а тому його правильність судом апеляційної інстанції не перевірялася. За встановлених обставин суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 перебувала з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримала повного розрахунку, який підлягає стягненню з відповідача. Задовольняючи позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, суд першої інстанції правильно виходив із того, що відповідач не спростував надані позивачем розрахунки заробітної плати за березень - липень 2017 року. Суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про те, що відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті заробітної плати відповідно до Науково-правового висновку Торгово-Промислової Палати України від 16.01.2018 року не звільняє відповідача від проведення розрахунку з працівниками відповідно до трудового законодавства. Такі висновки суду відповідають вимогам закону та встановленим обставинам справи. Суд першої інстанції обґрунтовано визнав належними та допустимими доказами надані позивачем розрахунки заборгованості заробітної плати за березень - липень 2017 року, копії наказів, трудової книжки, табелів обліку використаного робочого часу, журналу обліку приходу та уходу працівників під час простою. Зазначені розрахунки та докази нічим не спростовані. При цьому посилання відповідача на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати є необґрунтованими, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на працедавця, а не на працівника. Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, відповідно до якої, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Статтею 30 Закону України «Про оплату праці» саме на роботодавця покладено обов`язок забезпечення достовірного обліку виконуваної роботи працівником та бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку. Позивачем в підтвердження не виплаченої заробітної плати за період з березня по липень 2017 року надані копії розрахунку заробітної плати (табулеграми), в яких зазначені нараховані суми щомісячно. Оскаржуючи судове рішення, відповідач не надав доказів на спростування наданих позивачем доказів та на відсутність заборгованості перед позивачем. За змістом ч. 3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Посилання на те, що відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків, а тому відсутні підстави для виплати заробітної плати, не можуть бути прийнятими до уваги, так як спростовуються встановленими обставинами та наданими позивачем табелями обліку використаного робочого часу та журналом простою станції Борисівка. Підприємство працювало в умовах АТО і до 2017 року повинно було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників. З матеріалів справи, а саме із наданих позивачем розрахунків заробітної плати (табулеграм) вбачається, що починаючи з березня 2017 року по день звільнення позивачу нараховувалась оплата саме за простої, що також узгоджується з відмітками «П» (простій) у наданих позивачем табелях обліку використання робочого часу. При цьому згідно копії наказу № 52 від 16.03.2017 року за підписом начальника станції Луганськ, вбачається, що з 20 березня 2017 року для всіх працівників зазначеного виробничого підрозділу дирекції було встановлено початок простою. Відповідно до п.2 зазначеного наказу на час простою робітники повинні приходити на свої робочі місця згідно графіку роботи та розписуватись на початку та прикінці робочого дня в «Журналі обліку приходу-уходу працівників, які знаходяться на простої» У п.8 вказаного наказу встановлено, що оплату за час простою не з вини працівників необхідно проводити з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи (а.с.27). Таким чином, доводи про те, що у відповідача відсутні табелі обліку робочого часу позивача, а тому відступні підстави для нарахування заробітної плати, є безпідставними. Відповідно до Наказу Держкомстату від 05 грудня 2008 року № 489 «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» табель обліку використання робочого часу це одна з типових форм первинної облікової документації підприємств, установ, організацій. Типові форми первинного обліку використовуються з метою обліку використання робочого часу усіх категорій працюючих, для контролю за дотриманням встановленого режиму робочого часу, для отримання даних про відпрацьований час та інших показників, необхідних для складання форм державних статистичних спостережень з праці. Зокрема, типова форма N П-5 «Табель обліку використання робочого часу» надається як рекомендована для застосування і використовується як формалізований набір показників у складі первинного обліку підприємства щодо використання робочого часу, необхідний для заповнення форм державних статистичних спостережень з праці. Отже, цей первинний документ повинен бути оформлений відповідачем. Незалежно від виниклої ситуації відповідач мав можливість вирішити питання оперативно щодо звільнення працівників, однак вирішив це питання лише в липні 2017 року. Доказів того, що для вирішення питання про видання наказу про звільнення працівників існувала непереборна сила не надано. Доводи відповідача, щодо відсутності первинної документації, що унеможливлює нарахування позивачу сум, щодо яких виник спір, не приймаються до уваги з огляду на те, що обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо лежить на роботодавці, а не на працівникові. За цих обставин втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов`язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати. Відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця, така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі № 243/5469/17. Апелянтом не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач беззаперечно мав можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов`язаних із не вчиненням ним процесуальних дій. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості по заробітній платі (з урахуванням компенсації за невикористані дні відпустки та вихідної допомоги). Що стосується посилань апелянта на ст. 117 КЗпП, слід зазначити, що предметом розгляду зазначеної справи було саме стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а не стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, що не враховано відповідачем. Доводи апеляційної скарги про припинення дії довіреності від 28.10.2016 року на представництво відповідача начальником та заступником начальника Дебальцевське пасажирське локомотивне депо не приймаються до уваги, оскільки не підтверджені відповідними доказами та не стосуються предмету доказування, оскільки позивач працював у ВП «Станція Луганськ». Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 78 ЦПК України). Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правових висновків суду та не дають підстав для висновку про неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Апеляційним судом не встановлено порушення або неправильне застосування судом першої інстанції при розгляді цієї справи норм матеріального чи процесуального права та невідповідності висновків суду обставинами справи, тому підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення з ухваленням нового рішення немає. З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на відповідача. Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 20 196,60 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню. Керуючись ст. ст.368, 369, 375, 382,384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення Краснолиманського міського суду від 05 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: