Постанова 4804 № 227/4290/19

Єдиний унікальний номер 227/4290/19 Номер провадження 22-ц/804/834/20 Головуючий у 1-ій інстанції Кошля А.О. Єдиний унікальний номер 227/4290/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/834/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Біляєвої О.М., Тимченко О.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в м.Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2019 року цивільну справу № 227/4290/19 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, (головуючий у 1 інстанції суддя Кошля А.О.), В С Т А Н О В И В: У жовтні 2019 року позивач звернулась з позовом до АТ «Українська залізниця» (попередня назва - ПАТ «Українська залізниця») про стягнення заборгованості по заробітній платі. В обґрунтування вимог зазначила, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем до липня 2017 року, звільнена за п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. При звільненні відповідач не здійснив повний розрахунок зі звільненим працівником. Тому просила стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за березень-липень 2017 року з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та зборів, а також компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 4544,55 грн. Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2019 року позовні вимоги було задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період березень-липень 2017 року в загальному розмірі 18960 грн. 51 коп., з зобов`язанням відповідача провести утримання з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, та компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у сумі 3157,46 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив рішення суду в частині стягнення заборгованості по заробітній платі за період з 16.03.2017 року по 17.07.2017 року скасувати та ухвалити нове, відмовивши у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не в повному обсязі з`ясовані обставини справи, а висновки суду не відповідають встановленим по справі обставинам. Рішення суду фактично ґрунтується на припущеннях, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості по заробітної плати перед позивачем. Суд безпідставно прийняв до уваги докази позивача щодо розміру заборгованості з заробітної плати, так як її нарахування не здійснювалося через відсутність первинних документів. Надані позивачем розрахунки виготовлені на непідконтрольній території та є оформленими з порушенням вимог закону. Відповідач не має можливості підтвердити інформацію щодо фактичного виконання робіт працівником а також розміру нарахованих йому сум. Крім того, суд першої інстанції помилково не прийняв до уваги науково-правовий висновок Торгівельно-промислової палати України №126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року згідно якого встановлено події, які унеможливлюють здійснення нарахування та виплати заробітної плати. Відповідно до ст. 368 та ч.ч.1, 3 ст. 369 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою, в судовому засіданні без повідомленням учасників справи. Ухвалою Донецького апеляційного суду від 18 лютого 2020 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Оскільки апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що предметом апеляційного оскарження є рішення у справі, що стосується трудових відносин, ціна позову у якій не перевищує 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розгляд якої відповідно до п.1 ч.4 ст. 274 ЦПК України здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Позивачем рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог не оскаржується. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню із наступних підстав. Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Спірні правовідносини врегульовані Кодексом Законів про Працю України, Законом України «Про оплату праці», відповідно до яких врегульовано порядок нарахування та виплати заробітної плати працівникам, з якими укладено трудовий договір. У частині першій статті 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33). Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено, що згідно записів в трудовій книжці АХ №862334 сторони перебували у трудових правовідносинах. Позивач працювала на посаді бухгалтера у відділенні Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку ДП «Донецька залізниця». Згідно наказу №303 від 15.04.2016 року Іловайська дистанції сигналізації та зв`язку реорганізована шляхом злиття у ВП «Іловайська дистанції сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця». Наказом начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» від 17.03.2017 року № 236/ДНД було встановлено початок простою у всіх виробничих підрозділах дирекції з 20.03.2017 року. Пунктами 2 - 4 цього наказу визначено, що на час простою встановити щоденний режим роботи згідно діючих Правил внутрішнього трудового розпорядку та зобов`язати всіх працівників дирекції, які заходяться у простої, з`являтися на свої робочі місця, та розписуватися на початку та наприкінці робочого дня в «Журналі обліку приходу - уходу працівників, які знаходяться на простої». Призначено відповідальними за облік працівників, які знаходяться на простої. За пунктом 6 наказу на весь період простою працівникам в табелі обліку використання робочого часу проставляти літерний код «П». Згідно з пунктом 8 наказу оплату за час простою не з вини працівника провести з розрахунку двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) за весь час простою згідно графіку роботи. Згідно з наказом (розпорядженням) СП «Донецька дирекція залізничних перевезень» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» про припинення трудового договору № 6181/ДН-ос від 10.07.2017 ОСОБА_1 (табельний номер 0022) з 17.07.2017 року звільнена з посади бухгалтера за п.1ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату, про що також зроблений запис у її трудовій книжці. Згідно із наказом про припинення трудового договору при звільненні ОСОБА_1 сплачується компенсація за 31 день відпустки та вихідна допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку. Даний наказ підписаний в.о. начальника СП «Донецька дирекція залізничних перевезень». Вказані обставини справи підтверджуються матеріалами справи та не спростовані сторонами. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 21 Закону України «Про оплату праці», ст..115, 116 КЗпП України, виходив з того, що з боку відповідача має місце порушення строків виплати заробітної плати позивача та має місце заборгованість по заробітній платі та оплаті за час простою за березень-липень 2017 року. Проте не можна погодитися з таким висновком суду з наступних підстав. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ч.1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Стаття 47 КЗпП України передбачає обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Частина перша цієї норми права наголошує, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника йому також виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 83 КЗпП України). Статтею 110 КЗпП України встановлено, що при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; сума заробітної плати, що належить до виплати. Отже, виходячи з положень Кодексу Законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», заробітна плата працівникам виплачується за умови виконання ними своїх функціональних обов`язків на підставі укладеного трудового договору з дотриманням установленої правилами внутрішнього трудового розпорядку тривалості щоденної (щотижневої) роботи за умови провадження підприємством господарської діяльності. Нарахування та виплата заробітної плати працівникам проводиться на підставі документів з первинного обліку праці та заробітної плати: штатний розклад, розцінки та норми праці, накази та розпорядження (на виплату премій, доплат, надбавок тощо), табель обліку використаного часу, розрахункова-платіжна відомість. Проте в матеріалах справи відсутні розрахунково-платіжні відомості та інші документи з обліку праці та зарплати за спірний період. Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Та відповідно до ч.3, 4 ст. 12 та ст. 81 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу для своїх вимог; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). Таким чином, при з`ясуванні, якими доказами кожна сторона буде обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо невизнаних обставин, суд повинен виходити з принципу змагальності цивільного процесу, за яким кожна сторона несе обов`язки щодо збирання доказів і доказування тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, якщо інше не встановлено процесуальним законом. Згідно положень ст. ст. 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум. Відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Поняття доказів розкрито у частині першій статті 76 ЦПК України. Так, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи. За змістом ст. ст. 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. За положеннями ч. 4 ст. 12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє в реалізації ними прав, передбачених кодексом. У відповідності до вимог процесуального права, сторонам роз`яснено обов`язок надати докази на підтвердження зазначених ними обставин. Між тим, позивачем по справі не надано документів, що підтверджують виконання ним службових обов`язків, а також даних щодо тарифної ставки, виходячи з якої повинна обраховуватись заробітна плата, розрахунково-платіжних відомостей та інших документів з обліку праці та зарплати за спірний період. Приведений позивачем розрахунок також не знайшов свого підтвердження належними доказами та суперечить інформації, яка наявна в матеріалах справи. Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 р. N 1000/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 22.06.2015 р. за N 736/27181, затверджено Правила організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях (далі - Правила). Ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності. Відповідно до п.1 ч.3 розділу ІІ Правил на документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності). Згідно з п. 1 глави 4 розділу II Правил датою документа є відповідно дата його підписання, затвердження, прийняття, реєстрації або складення (для актів), засідання колегіального органу (для протоколів). Дату оформляють відповідно до ДСТУ 4163-2003 цифровим або словесно-цифровим способом. Усі реквізити на документі, пов`язані з його проходженням і виконанням, датуються і підписуються. Дата документа проставляється посадовою особою, яка його візує, погоджує або затверджує. Дата зазначається нижче підпису ліворуч (п. 2 глави 4 розділу II Правил). Крім того, під час реєстрації документа його дата проставляється працівником служби діловодства в лівій верхній частині документа на спеціально відведеному місці на бланку (пп. 3 п. 4 розділу II Правил). У документах, складених не на бланку (заяви працівників, доповідні записки, довідки тощо), дата проставляється автором документа нижче підпису (п. 3 глави 4 розділу II Правил). У разі застосування автоматизованої системи реєстрації документів може використовуватися штрих-код. Для вихідних документів штрих-код включає реєстраційний індекс і дату документа (п. 6 глави 3 розділу III Правил). При цьому в силу пункту 1 Правил ці Правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи). Ці Правила є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма установами. На підтвердження того, що у позивача виникло право на отримання винагороди за виконану ним роботу та того, що у березні-липні 2017 року їй нараховувалася заробітна плата чи оплата за час простою, і вона має за цей період заборгованість, нею надано копії розрахункових листів за період з березня 2017 року по липень 2017 року проте вони не підписані та не засвідчені печаткою та не містять дати складання, а тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами на підтвердження виконання позивачем службових обов`язків та наявності у відповідача заборгованості перед позивачем. У матеріалах справи також наявні Індивідуальні відомості про застраховану особу форми ОК-5, де міститься інформація про нарахування за березень 2017 року позивачу заробітної плати у сумі 4558,24 грн., за квітень-липень нарахувань не було. Убачається, що нарахування було здійснено за 31 день, тобто за повний місяць. Відповідно до частин 2, 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Частиною 2 ст. 24 вказаного Закону визначено, що банки приймають від платників єдиного внеску, зазначених у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником розрахункових документів про перерахування коштів для сплати відповідних сум єдиного внеску або документів, що підтверджують фактичну сплату таких сум у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Національним банком України та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення. В Індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 зазначено, що нарахування було здійснено за 31 день, тобто за повний місяць та до страхового стажу зараховано 31 день, тобто страхові внески за березень 2017 року сплачені. Тому відсутні підстави вважати, що нараховані працівнику грошові кошти за оплату праці у березні 2017 року не виплачені. Сама по собі інформація про розмір нарахованої заробітної плати не є належним підтвердженням того, що заробітна плата за березень 2017 року не виплачена Крім того, в матеріалах справи наявна довідка про доходи №1281/2 від 31.10.2019 року, згідно якої ОСОБА_1 за березень 2017 року нараховано 2206,68 грн. заробітної плати, до видачі - 1757,72 грн. Довідка підписана начальником Подлузьким В.О., заступником начальника фінансово-економічного відділу Зікєєвою С.С. та завірена печаткою підприємства. Згідно відомості на виплату грошей №34 за березень 2017 року ОСОБА_1 отримано 1757,72 грн. заробітної плати, що підтверджується її особистим підписом. Таким чином, надані позивачем документи не завірені, тому не можуть вважатися належними та допустимими доказами та у свій сукупності не доводять наявність правових підстав нарахування їй за спірний період заробітної плати або оплати як за час простою, а товариство з об`єктивних причин позбавлене можливості підтвердити або спростувати розмір заборгованості перед позивачем, адже первинні документи, необхідні для нарахування заробітної плати та всіх інших платежів, що належать до виплати працівникам при звільненні, зберігалися в бухгалтерії підприємства в адміністративні будівлі відділення, яке на даний час знаходиться на тимчасово окупованій та непідконтрольній Україні території. Наявність об`єктивних причин з яких відповідач позбавлений можливості надати документи на підтвердження або спростування заборгованості перед працівником підтверджуються Науково-правовим висновком Торгово-промислової палати від 16.01.2018 року №126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які є в матеріалах справи. При цьому, сам по собі факт звільнення позивача з ПАТ «Укрзалізниця» не може бути підставою для задоволення позовних вимог, оскільки відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникові за виконану роботу, а не за факт перебування у трудових відносинах. Аналогічний правовий висновок, підстав для відступлення від якого не вбачила Об`єднана палата Касаційного цивільного суду під час касаційного перегляду 10 жовтня 2019 року справи № 243/2071/18, висловлений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 408/3267/17, Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 квітня 2019 року у справі № 408/2445/17-ц, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 265/9472/18-ц. Таким чином, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по оплаті праці за період березень-липень 2017 року, позивач не надала суду належного доказу та правових підстав нарахування їй за цей період заробітної плати або оплати як за час простою. Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством. Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (стаття 1). Таким чином, вимога про стягнення компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати є похідною від вимоги про стягнення заробітної. Оскільки не встановлено порушення щодо невиплати роботодавцем заробітної плати, то ця вимога також не підлягає задоволенню. За таких обставин, оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, рішення суду першої інстанції слід скасувати, постановивши нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю. Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору. Задовольняючі апеляційну скаргу відповідача, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України та того, що позивач звільнений від сплати судового збору як особа, що подала позов про стягнення заробітної плати, з урахуванням ставок судового збору, передбачених ст. 4 ЗУ «Про судовий збір», вважає за необхідне компенсувати відповідачу витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 1152,60 грн. за рахунок держави. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» задовольнити. Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2019 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі за березень-липень 2017 року в загальному розмірі 18960 грн. 51 коп., з зобов`язанням утримати з цієї суми компенсацію за втрату частини заробітної плати, та компенсації за втрату частин заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 3157,46 грн., а також в частині розподілу судових витрат скасувати. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованість з заробітної платі за період з березня 2017 року по липень 2017 року та компенсації за втрату частин заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати відмовити. Компенсувати Акціонерному товариству «Українська залізниця» за рахунок Держави судовий збір в розмірі 1152 грн. 60 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Судді: В.В. Папоян О.М. Біляєва О.О. Тимченко