Постанова 4812 № 485/1127/19

19.02.20 22-ц/812/467/20 Справа № 485/1127/19 Провадження № 22ц/812/467/20 Головуючий у 1-ї інстанції Квєтка І.А. Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 19 лютого 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого: Ямкової О.О., суддів: Колосовського С.Ю., Локтіонової О.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (надалі - АТ КБ «ПриватБанк») на заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2019 року, ухваленого під головуванням судді Квєтки І.А. в місті Снігурівка Миколаївської області о 9 годині 40 хвилині зі складанням його повного тексту, по справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В С Т А Н О В И Л А: У липні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення 12 569 грн. 8 коп. заборгованості за кредитним договором. Позивач зазначав, що позичальник ОСОБА_1 в порушення умов укладеного з ним 5 квітня 2013 року договору кредитування з використанням кредитки «Універсальна» у встановлені строки не погашав суму основного кредиту та проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати повернення кредитної заборгованості та простроченої кредитної заборгованості, а також пені і штрафних санкцій. Відзиву на позовну заяву відповідачем не надано. Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» залишено без задоволення. При ухваленні рішення суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави вважати, що усі умови кредитування повинні бути узгоджені сторонами у письмовій формі, оскільки при підписанні анкети-заяви сторонами не узгоджено порядок та умови нарахування процентів за користування кредитом, пені та інших штрафних санкцій, внаслідок чого підстави для їх стягнення відсутні. Тому через здійснене банком погашення нарахованих процентів, комісії та пені (штрафів) в розмірі більшому, ніж нараховане тіло кредиту та прострочене тіло кредиту разом, суд вважав, що заборгованість позичальника перед банком відсутня. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що рішення суду прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів, є незаконним та необґрунтованим внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи, та ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати в частині незадоволених вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту та простроченим тілом кредиту, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих позовних вимог в повному обсязі, в іншій частині залишити рішення без змін. На думку представника позивача висновок суду про відсутність підстав для стягнення заборгованості та простроченої заборгованості за тілом кредиту, та про відсутність заборгованості взагалі, зроблений внаслідок невстановлення судом дійсних прав та обов`язків сторін, які обумовлені кредитним договором, ґрунтується на припущеннях, а також спростовується наданою випискою з карткового рахунку позичальника з якої слідує, що розмір використаних кредитних коштів перевищує розмір коштів внесених на погашення заборгованості. Зазначав, що оскільки банківська виписка має статус первинного документу та містить відомості про рух коштів на балансі кредитної картки, є доказом наявності заборгованості. Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу не надано. Ухвалою колегії суддів Миколаївського апеляційного суду з розгляду цивільних справ від 17 лютого 2020 року справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи у письмовому провадженні, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи, 5 квітня 2013 року ОСОБА_1 підписана анкета-заява про приєднання до надання ПАТ «ПриватБанк» банківських послуг з використанням кредитної картки «Універсальна», з отриманням для використання кредитного ліміту коштів та зі сплатою за їх користування сум у відповідності до Умов та правил кредитування, які розміщені на сайті банку. Розмір кредитного ліміту, процентів, штрафних санкцій, строк дії договору у заяві відсутні (а.с.10). В той же час, за випискою з карткового рахунку слідує, що кредитні кошти позичальнику були надані у відповідності до встановленого банком розміру кредитного ліміту, який на протязі використання ОСОБА_1 банківських платіжних карток постійно змінювався. За картковим рахунком кредитний ліміт коштів вперше було встановлено у розмірі 500 грн. 25 грудня 2013 року, після чого 12 грудня 2014 року його розмір збільшено до 1 000 грн., та станом на 15 травня 2015 року до 1 500,00 грн., після чого станом на 21 вересня 2016 року його зменшено до 0,00 грн., а станом на 31 січня 2017 року збільшено до 2 900,00 грн., та 11 серпня 2018 року знову зведено до 0,00 грн. Кінцевий термін повернення банківських коштів визначено за строком дії платіжних карток, які були надані позичальнику для користування кредитними коштами до липня 2016 року та до вересня 2018 року (а.с.43-44). Відтак, за наведених обставин, договір, укладений між сторонами повинен був складатися із анкети-заяви позичальника щодо приєднання, тарифів надання кредиту, умов і правил надання банком послуг та правил користування платіжною карткою. Разом з тим, позичальником ОСОБА_1 підписана тільки анкета-заява про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, але не узгоджено з банком інші складові договору про надання банківських послуг, а саме розмір відсотків, неустойки тощо, так як «Умови та Правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку» ним не підписані (а.с.10-11, 12-26). Таким чином відповідачем надана лише згода на те, що він зобов`язується знайомитися з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті. Відповідно до частини 1 і 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору приєднання, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, і повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, то банк має обов`язок підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме такі умови, які ним надані, і не інші. Відтак, положеннями статей 633, 634 ЦК України презюмується, що другий контрагент (споживач послуг банку) може приєднатися лише до тих умов, з якими він ознайомлений. Між тим банком до матеріалів справи наданий витяг з Умов та правил надання банківських послуг (а.с.12-26), та Тарифи з обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.11), які повинні бути невід`ємною складовою договору приєднання, але вони позичальником не підписані та відсутні дані про його ознайомлення з їх змістом на час складання анкети-заяви, а саме відсутній підпис позичальника на тих умовах та правилах, які існували на час пропозиції щодо кредитування. Незважаючи на такі обставини, банком станом на 1 липня 2019 року, на дату після закінчення строку дії договору (платіжних карток), розрахована заборгованість відповідача на загальну суму 12 569 грн. 08 коп., з яких: 316 грн. 38 коп. заборгованість за тілом кредиту та 2 687 грн. 47 коп. за простроченим тілом кредиту, 7 340 грн. 51 коп. нарахована пеня за прострочене зобов`язання, 1 150 грн. пеня нарахована за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100,00 грн., 500,00 грн. фіксована частину штрафу та 574 грн. 72 коп. процентна складова штрафу (а.с.5-9). Згідно статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до Умов та правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України є обов`язковими для судів. Строк дії картки закінчився у вересні 2018 року (а.с.101). Таким чином, поміж іншого, позивачем неправомірно були нараховані складові заборгованості після закінчення строку дії платіжної картки. З розрахунку (а.с.5-9) вбачається, що заборгованість розрахована із урахуванням процентів за користування кредитом у щомісячному розмірі 3,6% та із застосуванням до них подвійного коефіцієнту, а також пені у подвійному коефіцієнту, які безпідставно погашені за рахунок кредиту, незважаючи на те, що у заяві позичальника від 5 квітня 2013 року відсоткова ставка не зазначена, а застосування пені, комісії та штрафів не передбачено. Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За такого та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені, штрафів та комісії, яку позивач хоча і не розраховує в розрахунку, але зазначає про погашення комісії та відраховує згідно виписки з карткового рахунку, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки вони достовірно не підтверджують вказаних обставин. Така позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 3 липня 2019 року у справі №342/180/17 та є підставою для застосування до правовідносин, що виникли між учасниками даної цивільної справи. Тому, з урахуванням вищенаведеної правової позиції ВП ВС судом першої інстанції зроблено вірний висновок про відсутність підстав для розрахунку та стягнення таких складових як пені та штрафу, а також вірно оцінені ті обставини, що позичальник під час підписання анкети, у якій відсутні усі складові кредитного договору, не ознайомлений з Тарифами банку. За такого суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для застосування процентної ставки, пені та штрафних санкцій, які суттєво вплинули на розрахунок заборгованості за тілом кредиту внаслідок чого було вирахувано прострочене тіло кредиту. При цьому колегія суддів враховує, що з наданого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що погашення позичальником процентів за користування кредитом в сумі 4335 грн. 91 коп., на підставі умов та правил надання банківських послуг, здійснено за рахунок тіла кредиту, а такі проценти банком нараховані безпідставно. Крім того позивачем було безпідставно додатково нараховано 6574 грн. 15 коп. процентів на заборгованість за простроченим тілом кредитом, а з 1 листопада 2018 року і пеню за прострочене зобов`язання (а.с.7-9). Також, на думку колегії суддів, хибність розрахунку заборгованості за кредитом, окрім штучно збільшеної заборгованості за простроченим тілом кредиту з вищевказаних причин, також підтверджується випискою з карткового рахунку позичальника (а.с.45-53). Із наданого банком розрахунку заборгованості (а.с.5-9) та особового рахунку (а.с.45-53) вбачається, що позичальник останній раз використовував кредитний ліміт 9 березня 2016 року, після чого банком з рахунку відповідача списувалися тільки проценти, комісії, пені та автоматичне погашення кредиту до 1 липня 2019 року. Внаслідок цього колегія суддів робить висновок, що за нарахований період позичальником використано 25 206 грн. 47 коп. кредитних коштів, на погашення яких як тіла кредиту внесено 26 565 грн. 05 коп. із загальної суми погашень в загальному розмірі 30 900 грн. 96 коп., на що позивач частково посилається в тексті апеляційної скарги. Таким чином заборгованість позичальника за тілом та простроченим тілом кредиту перед кредитором за умовами, визначеними сторонами 5 квітня 2013 року у анкеті-заяві відсутня, що підтверджено наданим банком розрахунком та випискою з карткового рахунку. За такого, дійшовши до вірного висновку щодо відсутності підстав щодо стягнення штрафу, пені та процентів за користування кредитом у вигляді простроченої заборгованості за тілом кредиту, суд правильно відмовив у стягненні заборгованості за тілом та простроченим тілом кредиту. Отже, рішення суду першої інстанції в частині, яка оскаржена банком, винесено у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає. Посилання банка на використання позичальником кредитних коштів в загальному розмірі 45 484 грн. 98 коп. не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки ця сума була розрахована поза межами строку дії платіжної картки, а саме по 1 липня 2019 року, хоча строк дії платіжної картки виданої банком, згідно наданої ним же довідки встановлено до вересня 2018 року та містить в собі складові не обумовлені в анкеті-заяві. Усі інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та обставин справи, які належним чином встановлені та досліджені судом першої інстанції, а тому не впливають на обґрунтованість його висновків. На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстав для перерозподілу судових витрат у відповідності до статті 141 ЦПК України немає. Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишити без задоволення, а заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 29 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена з цього дня в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду. Головуючий О.О. Ямкова Судді С.Ю. Колосовський О.В. Локтіонова