Постанова 4811 № 466/6771/17

Справа № 466/6771/17 Головуючий у 1 інстанції: Зима І.Є. Провадження № 22-ц/811/3236/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Мікуш Ю.Р. Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В. Секретар Іванова О.О. З участю: представника АТ КБ «Приватбанк» Жарського І.Р., відповідача ОСОБА_1 та її представника адвоката Кріль О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу №466/6771/17 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- в с т а н о в и в: 18 вересня 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором б/н від 18.07.2012 року в розмірі 58 399, 29 грн. В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 8 000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Оскаржуваним рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 20 серпня 2019 рокувідмовлено у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішення суду оскаржив позивач Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк». В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та безпідставним, ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів, крім розрахунку, на підтвердження заборгованості по тілу кредиту. Однак, позивачем надано суду первісний бухгалтерський документ, який є належним, допустимим доказом використання відповідачем кредитних коштів, а також здійснених погашень за договором. Незважаючи на наявність в матеріалах справи документу первинного бухгалтерського документу, суд безпідставно прийшов до висновку, що докази видачі кредиту відсутні. Ствердження відповідача про не зарахування Банком коштів в рахунок погашення заборгованості не може бути взято до уваги, оскільки не доведено, що такі знімалися з рахунку. Зазначає, що кожний клієнт банку має змогу отримати виписку по своєму рахунку, у якій відображатимуться усі операції за картою. Апелянт посилається на те, що суд першої інстанції в порушення вимог норм процесуального права, не дослідив надані позивачем докази, не дав їм правової оцінки, не зазначив підстави відхилення таких доказів, в обґрунтування рішення поклав показання відповідача, які є лише припущеннями, оскільки нічим не підтверджені, що призвело до передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове, яким позовні вимоги задоволити повністю. Відповідно до ст.360 Цивільного процесуального кодексу України представником відповідача по справі адвокатом Кріль О.М. надано Відзив на апеляційну скаргу (далі Відзив). У Відзиві представник відповідача зазначає, що вважає доводи апеляційної скарги АТ КБ «ПриватБанк» безпідставними та необґрунтованими, рішення суду першої інстанції-законним. Посилається на те, що надані позивачем до позовної заяви документи не підтверджують факту погодження відповідача саме на ті умови кредитування, з яких виходить позивач, проводячи свій розрахунок заборгованості, який покладений в основу позову. Витяг з Умов та Правил, які містяться у матеріалах справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 липня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Щодо заборгованості по тілу кредиту, зазначає, що така заборгованість була погашена шляхом самостійного відрахування коштів АТ КБ «Приватбанк» з зарплатної картки ОСОБА_1 відкритої у даному банку. Представник відповідача зазначає, що з розрахунку заборгованості, який позивач поклав в основу позовних вимог, вбачається, що банком в односторонньому порядку, без повідомлення відповідача та її згоди, було збільшено розмір відсотків за користування кредитними коштами, що є протиправними діями позивача, а сам розрахунок боргу-незаконним. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Згідно із частиною третьою цієї статті фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Не погоджується та вважає незаконним нарахування підвищеної процентної ставки, розрахунок заборгованості та нарахування банком заборгованості зі сплати комісії, пені та штрафу. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк»- без задоволення. Представником АТ КБ «ПриватБанк» Жарським І.Р. надіслано суду електронною поштою Пояснення до апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 20.08.2019 року (далі Пояснення). У Поясненнях представник позивача зазначає, що дії відповідача ОСОБА_1 з користування кредитними коштами та погашення заборгованості частково свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду з Умовами кредитування. Заслухавши пояснення представника АТ КБ «Приватбанк» Жарського І.Р. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення. Матеріалами справи та судом встановлено, що 18.07.2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір б/н шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. В заяві-анкеті зазначено, що відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку становить між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася та погодилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, затвердженого Наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256. Відповідно до заяви-анкети від 23.08.2012 року відповідачу ОСОБА_1 на кредитну картку НОМЕР_1 зі строком дії до 03/16 встановлений кредитний ліміт. Відповідач ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції пояснила, що користувалася кредитними коштами, однак при надходженні коштів на її зарплатну картку банк списував такі самостійно для погашення кредиту. Вважає, що боргу по картковому рахунку у неї немає. Згідно наданого позивачем Розрахунку до позовної заяви, станом на 31.08.2017 року відповідачу ОСОБА_1 нарахована заборгованість за кредитом в сумі 58 399, 29 грн., з яких: 5 296,13 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 46 546,05 відсотки за користування кредитом, 3300грн.-нарахована пеня та комісія, 500 грн.-штраф (фіксована частина), 2 149, 49 грн.-штраф (процентна складова). За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України (далі ЦК) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з частиною першою статті 633 ЦК публічним є договір, в якому одна сторона-підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Відповідно до ч.1 ст. 634 Цивільного кодексу України договором приєднання є Договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору вцілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі, доведені до відома споживачів, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633,634 ЦК можна дійти висновку, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Із заяви-анкети позичальника ОСОБА_1 , яку вона підписала, не встановлено, що така ознайомлена з Умовами та Правилами надання банківських послуг, розміром процентів та підстав і видів нарахування штрафних санкцій, що передбачено ст.ст. 1056-1, 1048, 549, 551, 1050 ЦК. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми процентів за користування кредитними коштами та стягнення штрафу, пені, неустойки, комісії, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що у заяві позичальника ОСОБА_1 від 18.07.2012 року процентна ставка не визначена. Крім цього, в цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді комісії та неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Пред`являючи вимоги про повернення кредиту, банк просив, крім тіла кредиту (суму, яку фактично отримав позичальник), стягнути складові його повної вартості, в тому числі заборгованість за процентами, комісією, пенею та штрафами. Обгрунтовуючи право вимоги в цій частині позовних вимог, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 18.07.2012 року, позивач послався на довідку про умови кредитування, а також витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, затверджених наказом № СП-2010-256 від 06.03.2010 року. У вказаних документах містяться умови користування кредитними коштами, відсоткові ставки, строки повернення грошових коштів, умови застосування штрафних санкцій та сплати комісій за користування грошовими коштами. Однак, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з умов та Правил розумів відповідач і що він ознайомився і погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії та неустойки (пені, штрафів) і саме у зазначених в цих документах розмірах та порядку нарахування. Судом першої інстанції підставно не застосовано до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК, оскільки Умови та Правила, що розміщені на офіційному сайті позивача ( www. Privatbank. ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період часу виникнення спірних правовідносин (18 липня 2012 року), тобто позивач міг додати до позовної заяви Витяг з Умов та Правил у вигідній для нього редакції. Враховуючи обставини справи, доводи апеляційної скарги до якої не надано підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, комісії, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком Витяг з Умов та Правил не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного з відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно частини шостої статті 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги в частині стягнення відсотків, пені, штрафів, комісії, оскільки такі не спростовують висновків суду першої інстанції, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, а відтак не є частиною Кредитного договору, укладеного 18 липня 2012 року шляхом підписання анкети-заяви. Згідно частини першої, третьої статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. В даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою-споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач-фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 192/2217/16-ц, провадження № 61-24992св19); у постанові від 25 листопада 2019 року-( справа № 359/992/17, провадження № 61-30189св/18) по аналогічній справі прописав, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору ПАТ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності і розумності та уможливив би покладення на слабшу сторону- споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Такі висновки відповідають правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс/10). Однак, колегія суддів не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в частині позовних вимог про стягнення 5296,13 грн. заборгованості за кредитом. Відповідач ОСОБА_1 у своїх поясненнях підтвердила, що отримала картковий кредит, користувалася ним, припускає, що банк зняв із її зарплатної картки суму боргу,але в якому розмірі їй невідомо, на її звернення в банк конкретної відповіді не отримала. Відповідно до частини першої ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Із врахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення в частині відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості по кредиту та ухвалення в цій частині нового рішення. Згідно ст.141 ч.1 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.4, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 20 серпня 2019 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення тіла кредиту. Ухвалити в цій частині нове рішення. Позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) в користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за тілом кредиту в сумі 5 296,13грн. (п`ять тисяч двісті дев`яносто шість грн.. 13 коп) та судові витрати по справі в сумі 362, 80 грн. (триста шістдесят дві грн.. 80 коп.). В решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України. Повний текст постанови складено 19 лютого 2020 року. Головуючий Ю.Р.Мікуш Судді: Т.І.Приколота Р.В.Савуляк