Постанова 4873 № 910/4932/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "11" лютого 2020 р. Справа№ 910/4932/19 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Зубець Л.П. суддів: Мартюк А.І. Алданової С.О. секретар судового засідання: Пастернак О.С. за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 11.02.2020 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 (повний текст складено 17.10.2019) у справі №910/4932/19 (суддя Мудрий С.М.) за позовом Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" до Приватного підприємства "Ролон" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - 1) Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбент" 2) Дочірнє підприємство "Компанія Інтерсервіс" про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину ВСТАНОВИВ: Закрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" (надалі - позивач) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Ролон" (надалі - відповідач, ПП "Ролон") про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, визнання незаконним набуття права власності ПП "Ролон" на частку 55% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест" (надалі - ТОВ "Даш-Бент Інвест"), що дорівнює 1 375 000,00 грн., а також на корпоративні права, що випливають з частки, на підставі договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ "Даш-Бент Інвест" від 22.11.2012 між позивачем та відповідачем. В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що він не мав права відчужувати частку, що складає 55 % статутного капіталу ТОВ "Даш-Бент Інвест", що становить 1 375 000,00 грн, до повної оплати її ціни за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012, зареєстрованим в реєстрі за №1501, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сірай В.І.; матеріали, надані ПП "Ролон", свідчать, що договору від 22.11.2012 станом на 22 11.2012 не існувало; позивач не приймав рішення про відчуження часток у статутному капіталі ТОВ "Даш-Бент Інвест" та про внесення змін до статуту ТОВ "Даш-Бент Інвест", у зв 'язку з чим договір від 22.11.2012 міг виникнути набагато пізніше 22.11.2012; договір робився поспіхом, не фахівцями в галузі права, з внесенням до нього умов, які неможливо виконати, з незаконною забороною на участь в товаристві; позивача не повідомлено про проведення загальних зборів, а невідомими особами протиправно та незаконно скликано та проведено загальні збори учасників ТОВ "Даш- Бент Інвест", які були оформлені завідомо підробленими протоколами від 02.04.2018 №01/04/2018, від 02/04/2018, від 03.04.2018 №03/04/2018. При розгляді справи №910/4932/19, судом першої інстанції залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрбент" (надалі - третя особа 1), Дочірнє підприємство "Компанія Інтерсервіс" (надалі - третя особа 2). Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/4932/19 у позові відмовлено повністю. Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що вищезазначені обставини були предметом дослідження інших судових справ, в межах яких позивачем було заявлено позовні вимоги про визнання недійними договорів, в тому числі, оскаржуваного договору від 22.11.2012, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Так, проаналізувавши судові рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач помилково ототожнює вчинення покупцем оплати за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012 зі сплатою учасником своєї частки у порядку формування статутного капіталу. Крім того, судом зазначено, що підписання договору уповноваженим представником позивача, який діяв на підставі довіреності, виданої позивачем, безпосередньо свідчить про те, що закрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" була обізнана про наявність договору від 22.11.2012. Встановлення обставин правомірності/протиправності організації та проведення загальних зборів ТОВ"Даш-Бент Інвест" не є предметом доказування у даній справі. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. №09.1-04.1/8950/19), в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/4932/19 повністю та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Судові витрати покласти на відповідача. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване судове рішення прийнято при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими. Відтак, оскаржуване рішення у цій справі ухвалене із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що посилання місцевого господарського суду на те, що в межах інших судових справ позивачем було заявлено про визнання недійсними договорів, в тому числі, оскаржуваних договорів на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України (справа №910/8711/18, 910/8709/18) не звільняє суд від дослідження доказів, наданих позивачем. Суд першої інстанції не перевірив, чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.11.2019 апеляційну скаргу Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Зубець Л.П., суддів Мартюк А.І, Калатай Н.Ф. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.11.2019 відкрито апеляційне провадження у справі №910/4932/19 за апеляційною скаргою Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" (вх. №09.1-04.1/8950/19) на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 та призначено до розгляду в судовому засіданні на 24.12.2019. Роз`яснено учасникам справи право та встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, заяв та клопотань до суду апеляційної інстанції. Учасники справи у порядку ст. 263 Господарського процесуального кодексу України скориставшись своїм правом, подали до Північного апеляційного господарського суду відзиви на апеляційну скаргу. Відповідач у своєму відзиві на апеляційну скаргу зазначив, що підтримує скаргу позивача, з викладених у ній підстав. Крім того, відповідач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що у нього не існує жодних записів, в тому числі і в бухгалтерських документах, які могли б підтвердити існування станом на 22.11.2012 договору зворотної купівлі-продажу частки в статутному капіталі. В суді першої інстанції відповідачем було подано заяву про визнання позову, але ухвалою суду було відмовлено у задоволенні вказаної заяви. Треті особи 1, 2 у відзивах на апеляційну скаргу просили залишити скаргу без задоволення, оскаржуване судове рішення без змін. Зокрема, третя особа 1 зазначила: - договір від 18.10.2012 та договір зворотної купівлі-продажу частки від 22.11.2012 є взаємопов`язаними договорами, якими врегульовується механізм повернення частки до ПП "Ролон" у випадку несплати ЗАКзОВ "Емселба Лімітед" ціни за частку за договором від 18.10.2012 (відкладальна обставина); - у зв`язку із неоплатою ЗАКзОВ "Емселба Лімітед" ціни за частку за договором від 18.10.2012 та настанням відкладальної умови (обставини), ДП "Компанія Інтерсервіс" (зважаючи на укладені між ДП "Компанія Інтерсервіс" та ПП "Ролон" договори про відступлення права вимоги від 03.12.2012) набуло 01 липня 2016 року право власності на частку, що складає 55 % Статутного капіталу Товариства, що дорівнює 1 375 000,00 грн; - ціна за частку за договором зворотної купівлі-продажу частки в статутному капіталі, що становить 1 (один) дол. США 00 центів, мала бути сплачена позивачу до 01 липня 2017 року; - умовами договору зворотної купівлі-продажу частки в статутному капіталі не передбачено взаємозв`язку між переходом права власності на частку до відповідача та повною оплатою відповідачем позивачу ціни за частку за цим договором; - позовні вимоги щодо застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, а саме договору зворотної купівлі-продажу частки від 22.11.2012 вже були предметом розгляду у справах №910/8711/18 та №910/8709/18; - не відображення в бухгалтерському обліку (та в подальшому, у фінансовій звітності) відповідачем здійснених господарських операцій не впливає та не може впливати на зміст таких операцій, об`єктивний факт їх існування, а отже не свідчить про укладення спірного договору з порушенням публічного порядку. Відповідно третя особа 2 у своєму відзиві зазначила наступне: - договором від 18.10.2012 та договору зворотної купівлі-продажу частки від 22.11.2012 врегульовано механізм повернення до попередніх власників відповідних часток. При цьому сторони зазначених договорів обізнані з їх змістом. Відтак 01.07.2016 відкладальна обставина за вищезазначеними договорами настала; - договір зворотної купівлі-продажу частки від 22.11.2012 укладено уповноваженими особами та з дотриманням принципу вільного волевиявлення сторін; - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, спростовані судовими рішеннями, які набрали законної сили. У зв`язку з перебуванням судді Калатай Н.Ф., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2019, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Зубець Л.П. (суддя - доповідач), судді Мартюк А.І., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.12.2019 прийнято справу №910/4932/19 за апеляційною скаргою Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" (вх. №09.1-04.1/8950/19) на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 до провадження у визначеному вище складі колегії суддів. У відповідності до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.12.2019 оголошено протокольно перерву до 11.02.2020. 11.02.2020 через відділ управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли клопотання про витребування доказів, однак судом апеляційної інстанції вказані клопотання залишені без розгляду, з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Статтею 114 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що: - суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. - строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Частиною 3 ст. 169 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом. В ухвалі Північного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження від 25.11.2019 судом встановлено строк для подання заяв та клопотань, пояснень до 13.12.2019. Окрім того, пунктом 6 резолютивної частини зазначеної ухвали попереджено учасників справи, що заяви, клопотання і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду. Водночас, як зазначено вище, позивачем подані до суду клопотання про витребування доказів 11.02.2020, тобто з пропуском встановленого судом строку. Відповідно до ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Клопотання (заява) про відновлення процесуального строку повинно містити пояснення щодо причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. Отже, поновити пропущений процесуальний строк суд має можливість лише у випадку відповідного клопотання, проте позивачем не надано клопотання про поновлення пропущеного строку, такого клопотання не міститься і у прохальній частині самих клопотань про витребування доказів. Статтею 118 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що: - право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1); - заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2). З огляду на пропущення позивачем процесуальних строків, подані останнім клопотання про витребування доказів залишаються без розгляду. У судове засідання 11.02.2020 з`явилися представники сторін, третьої особи

2. Третя особа 1 у судове засідання 11.02.2020 представників не направила, про причини неявки суд не повідомила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи. При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи. За висновками суду неявка представника третьої особи 1 не перешкоджає розгляду апеляційної скарги за наявними у справі матеріалами. Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи. Враховуючи те, що в матеріалах справи мають місце докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника третьої особи

1. Так, у судовому засіданні 11.02.2020 представник позивача підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив суд її задовольнити, оскаржуване судове рішення скасувати, прийнявши нове рішення, яким позов задовольнити. Представник відповідача підтримав доводи зазначені у відзиві на скаргу про задоволення апеляційної скарги. Представник третьої особи 2 заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив суд залишити оскаржуване рішення - без змін. Згідно із ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. У судовому засіданні 11.02.2020 оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду. Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків. Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 18.10.2012 між ПП "Ролон" (продавець) та Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" (покупець) укладеного договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сірай В.І. та зареєстровано в реєстрі за №1501 (надалі - Договір від 18.10.2012). Відповідно до п. 1 Договору від 18.10.2012 предметом цього договору є частка та корпоративні права відповідно до вказаної частки продавця, що складає 55% статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест", ідентифікаційний код юридичної особи (податковий номер) 32161354 (надалі за текстом - товариство), що дорівнює 1 375 000, 00 грн (надалі за текстом - частка), яка належить продавцеві у статутному капіталі товариства, що підтверджується статутом товариства, зареєстрованим в новій редакції 16 січня 2012 року державним реєстратором Подільської районної у місті Києві державної адміністрації, номер запису 10711050007026118. Згідно з п. 3.6 Договору від 18.10.2012 зареєстрований статутний капітал товариства 2 500 000, 00 грн. Статутний капітал товариства сформовано повністю. Продавець передає у власність покупцеві частку, а покупець приймає частку та зобов`язується сплатити повну договірну ціну частки в сумі, встановленій в п.5 цього договору (надалі за текстом - ціна за частку) (п. 2 Договору від 18.10.2012). Пунктом 5 Договору від 18.10.2012 передбачено, що за взаємною згодою сторони визначили, що частка в статутному капіталі товариства продається за цим договором продавцем на користь покупця за договірною ціною за частку в сумі 1 375 000, 00 грн. Покупець сплачує продавцеві ціну за частку, вказану в п. 5 договору, протягом двох років з дня укладення цього договору (п. 6 Договору від 18.10.2012). Пунктом 9 Договору від 18.10.2012 передбачено наслідки відступлення частки: 9.1 продавць втрачає усі права та обов`язки по відношенню дло товариства, які були обумовлені його статутом, з одночасним переходом усіх прав та обов`язків, що належали продавцю на момент відступлення частки. 9.2 всі умови статуту товариства вистачають для продавця будь-яке значення. 9.3 покупець набуває право власності на частку, що відчужується, з моменту укладення цього договору. В подальшому, 22.11.2012 між ПП "Ролон" (сторона-1/покупець) та Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" (сторона-2/продавець) укладено договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - Договір від 22.11.2012). Відповідно до п. 1 Договору від 22.11.2012, зважаючи на умови даного договору щодо настання відповідних прав та обов`язків сторін за даним договором з урахуванням відкладальної умови (обставини), зазначеної в п.11 договору, предметом цього договору є частка та корпоративні права відповідно до вказаної частки продавця, що складає 55% статутного капіталу ТОВ "Даш-Бент Інвест", що дорівнює 1 375 000, 00 грн, яка належить продавцеві у статутному капіталі товариства. Згідно п. 2 Договору від 22.11.2012, з моменту настання відкладальної умови, зазначеної у п.11 даного договору, продавець передає у власність покупцеві частку (корпоративні права, що з неї випливають), а покупець приймає частку (корпоративні права, що з неї випливають) та зобов`язується сплатити повну договірну ціну частки в сумі, що встановлено п. 5 цього договору. У п. 6 Договору від 22.11.2012, за взаємною згодою сторони визначили, що частка в статутному капіталі товариства продається за цим договором продавцем на користь покупця за договірною ціною за частку у сумі, розмір якої є еквівалентним 1 дол. США 00 центів. Покупець сплачує продавцеві ціну за частку, вказану в п. 6 даного договору, протягом одного року з моменту настання відкладальної умови, зазначеної у п.11 даного договору (п.7 Договору від 22.11.2012). Відповідно до п. 11 Договору від 22.11.2012, відкладальною умовою (обставиною) щодо прав та обов`язків сторін за даним договором, настання яких пов`язується із такою відкладальною умовою (обставиною), є неоплата продавцем до 01.07.2016 ціни за частку на умовах, в порядку та на підставі договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сірай В.І., укладеного між сторонами. В такому випадку, при настанні вказаної вище обставини, відповідні права та обов`язки сторін, передбачені цим договором, настають з 01.07.2016. При цьому, в разі оплати частки за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сірай В.І., до вказаної вище дати, сторона-1 зобов`язана передати свій екземпляр даного договору стороні-2 як підтвердження отримання оплати частки та відсутності претензій до сторони-2 щодо належного виконання нею своїх зобов`язань за вказаним вище договором купівлі-продажу частки та не настання, у зв`язку із цим відповідних прав та обов`язків сторін за даним договором. Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним або розірвання даного договору за згодою сторін або за рішенням суду (п. 13 Договору від 22.11.2012). Як зазначає позивач та вбачається з матеріалів справи, 07.09.2016 ним сплачено ПП "Ролон" 1 375 000, 00 грн, що підтверджується платіжними дорученням № 4 від 07.09.2016 з призначенням платежу: сплата згідно умов купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю №1501 від 18.10.2012. При цьому, у червні 2018 року директор ТОВ "Даш-Бент Інвест" Мамонтов Вячелав Миколайович повідомив позивача про те, що йому стало відомо про існування копії договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012, начебто укладеного між Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" та ПП "Ролон" предметом якого є частка та корпоративні права в розмірі 55% статутного капітала ТОВ "Даш-Бен Інвест". Позивач, вважаючи, що договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012, укладений між ним та ПП "Ролон", є нікчемним, оскільки укладений з порушенням публічного порядку, спрямований на протиправне порушення права власності позивача на частку в статутному капіталі ТОВ "Даш-Бент Інвест", незаконне заволодіння відповідною часткою у статутному капіталі, звернувся до місцевого господарського суду з відповідними позовними вимогами. Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив, оскільки встановив, що позивачем не надано належних та допустимих доказів вини та обставин, з якими закон повязує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку - спрямованості на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Здійснивши перевірку правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, з огляду на таке. Згідно з ч. 1 ст. ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України - надалі ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Статтею 215 ЦК України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Аналогічні положення містяться в ст. ст. 207, 208 ГК України. Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Приписами статті 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Отже, чинним законодавством визначено, що договір може бути визнаний недійсним лише з підстав, передбачених законом. Відповідно до положень п. п. 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача. Статтею 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Відповідно до положень п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об`єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об`єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України). Судом апеляційної інстанції встановлено, що обставини на які посилається позивач щодо відсутності у останнього права відчужувати частку, що складає 55 % статутного капіталу ТОВ "Даш-Бент Інвест", що становить 1 375 000,00 грн, до повної оплати її ціни за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012, зареєстрованим в реєстрі за №1501, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сірай В.І., та те, що позивач не приймав рішення про відчуження часток у статутному капіталі ТОВ "Даш-Бент Інвест" та про внесення змін до статуту ТОВ "Даш-Бент Інвест", у зв 'язку з чим договір від 22.11.2012 міг виникнути набагато пізніше 22.11.2012, були предметом дослідження інших судових справ, в межах яких позивачем було заявлено позовні вимоги про визнання недійними договорів, в тому числі, оскаржуваного договору від 22.11.2012, на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.01.2019 у справі №910/8711/18 за позовом Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" до Приватного підприємства "Ролон", Дочірнього підприємства "Компанія Інтерсервіс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Гончарук Михайло Петрович , Товариство з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест", Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБЕНТ" про визнання договорів недійсними (договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012, укладений між Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" та Приватним підприємством "Ролон"; договір про відступлення права вимоги від 03.12.2012, укладений між Приватним підприємством "Ролон" та Дочірнім підприємством "Компанія Інтерсервіс") у задоволенні позову відмовлено. У вищезазначеному рішенні господарським судом зазначено, зокрема таке: "щодо твердження позивача про те, що договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012 не відповідає вимогам законодавства щодо можливості відчуження учасником лише частки у статутному капіталі товариства, яка сплачена, суд зазначає наступне. Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Частинами 1, 2, 3 ст.147 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину) встановлено, що учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено. Аналогічну норми наведено у ст.53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, чинній на момент укладання спірного правочину). Відповідно до п. 7.4 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест", затвердженого загальним зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест", протокол № 11 від 18.10.2012, частка учасника товариства може бути відчужена до повної її сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено. Тобто, станом на момент укладання між позивачем та відповідачем-1 оспорюваного правочину законодавством було визначено можливість продажу учасником належної йому частки у статутному капіталі господарського товариства лише за умови її повної сплати. Проте, судом встановлено, що у п. 3 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012 сторонами визначено дані про товариство, частка у статутному капіталі якого є предметом продажу, зокрема зазначено, що зареєстрований статутний капітал товариства становить 2 500 000, 00 грн. Статутний капітал товариства сформований повністю. Відповідно до п. 5 договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012, частка у статутному капіталі товариства продається продавцем на користь покупця за договірною ціною за частку в сумі 1 375 000, 00 грн. Таким чином, враховуючи наведене вище, суд зазначає, що позивач помилково ототожнює вчинення покупцем оплати за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012 зі сплатою учасником своєї частки у порядку формування статутного капіталу". За таких обставин, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом у цій справі, що посилання позивача в якості обґрунтування позовних вимог на те, що оплата за частку була внесена Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" лише у 2016 році, а отже, фактично на момент укладання договору зворотної купівлі-продажу не була сплачена учасником, що мало наслідком заборону відчуження згідно ст. 147 ЦК України та 53 Закону України "Про господарські товариства" (в редакціях, чинних на момент укладання спірного правочину) є безпідставними. До аналогічних висновків дійшов Господарський суд міста Києва в рішенні від 19.11.2018 під час розгляду справи №910/8709/18 за позовом Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" до Дочірнього підприємства "Компанія Інтерсервіс", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Гончарук Михайло Петрович , Товариство з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест", Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРБЕНТ" про визнання недійсним договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012, укладеного між Дочірнім підприємством "Компанія Інтерсервіс" та Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед". Окрім того, слід зазначити, що в межах вищезазначених справ господарськими судами було досліджено питання наявності/відсутності повноважень у представника позивача на підписання відповідних договорів, в тому числі оскаржуваного договору. Зокрема, в рішенні Господарського суду міста Києва від 10.01.2019 у справі №910/8711/18 суд дійшов наступних висновків: "В свою чергу, договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 22.11.2012 підписано з боку Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" - представником Гончарук Михайлом Петровичем, який діє на підставі довіреності від 09.10.2012, легалізованої 10.10.2012 апостилем Міністерства юстиції та громадського порядку Кіпру за номером 340306/12. Зі змісту довіреності вбачається, що остання набула чинності 09.10.2012 та термін дії закінчився 08.10.2013. Відповідно до змісту довіреності Закрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" призначає Гончарука Михайла (третя особа-1) бути дійсним та належним чином призначеним уповноваженим представником для здійснення будь-яких дій та, який матиме для цього усі повноваження, на свій власний розсуд і відповідальність, якщо це є необхідним і бажаним для компанії, у зв`язку з чим йому надається право та генеральна довіреність, яка включає,але не обмежується повноваженням, зокрема, представляти компанію у будь-яких урядах та/або місцевих державних органах, громадських організаціях, державних установах, приватних, громадських та/або державних компаніях, проводити переговори та укладати, вносити зміни, розривати і підписувати будь-які контракти та угоди з будь-якими вище зазначеними органами та особами. Таким чином, проаналізувавши зміст довіреності, на підставі якої третьою особою-1 було підписано від імені позивача договір зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012, суд зазначає, що Гончарук Михайло мав повноваження на укладання будь-якого договору, в тому числі, з приватними компаніями та відповідно у даному випадку діяв у межах наданих повноважень. За таких обставин, враховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість посилань позивача як на підставу для визнання недійсним договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю від 18.10.2012 на перевищення повноважень особою, яка підписала вказаний правочин від імені закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед"". Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що підписання договору уповноваженим представником позивача, який діяв на підставі довіреності, виданої позивачем, безпосередньо свідчить про те, що Закрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" була обізнана про наявність договору від 22.11.2012. Колегія суддів звертає увагу, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, №. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, №.3236/03, від 03.04.2008). Даний принцип тісно пов`язаний з приписами ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили. Отже, вищезазначені обставини не підлягають доказуванню в межах даної справи, оскільки вони встановлені в судових рішеннях господарських судів, які набрали законної сили. Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не надано належних та допустимих доказів вини та обставин, з якими закон повязує нікчемність правочину внаслідок порушення публічного порядку - спрямованості на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, тому позовні вимоги позивача про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, визнання незаконним набуття права власності Приватним підприємством "Ролон" на частку 55% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест", що дорівнює 1 375 000,00 грн, а також на корпоративні права, що випливають з частки, на підставі договору зворотної купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю "Даш-Бент Інвест" від 22.11.2012 між Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" та Приватним підприємством "Ролон" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року). Зазначена правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.02.2018 у справі №910/947/17. Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/4932/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам, матеріалам справи і залишається без змін, оскільки підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України всі судові витрати по справі, в тому числі і за звернення з апеляційною скаргою, покладаються на позивача. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на скаржника (Закрита акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед"). Керуючись ст.ст. 267-271, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Закритої акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/4932/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.09.2019 у справі №910/4932/19 залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за Закритою акціонерною компанією з обмеженою відповідальністю "Емселба Лімітед".

4. Матеріали справи №910/4932/19 повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 18.02.2020. Головуючий суддя Л.П. Зубець Судді А.І. Мартюк С.О. Алданова