Постанова 4854 № 400/2579/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 19 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2579/19 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Запорожана Д.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування вимоги від 16.05.2019 № Ф- 5091-54, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 20 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області, в якому просив суд: - визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф- 5091-54 на суму 21 030,90 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що в період з 17.03.2011 року він здійснював підприємницьку діяльність. 09.08.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань був внесений запис про державну реєстрацію припинення позивачем підприємницької діяльності. У 08.08.2019 року ОСОБА_1 отримав вимогу управління від 16.05.2019 року № Ф-5091-54, відповідно до якої борг позивача з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування станом на 30.04.2019 року складає 21 030, 90 грн. На думку позивача, відповідач не дотримався вимог Закону України від 08.07.2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року №

449. Зазначив, що, в порушення вказаних нормативних актів, відповідач не вказав у вимозі період, в якому виник борг; не зазначив конкретну норму права, на підставі якої надіслав вимогу; не послався на акт документальної перевірки та рішення щодо нарахування недоїмки. Крім цього, відповідач визначив суму недоїмки за відсутності звітності платника, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму виплат (доходу), на які нараховується єдиний внесок. В серпні 2019 року на підставі заяви позивача до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань було внесено запис про припинення позивачем підприємницької діяльності. Представник позивача заперечував проти позовних вимог, вказуючи, що Законом України від 06.12.2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності 01.01.2017) внесено зміни до першого речення абзацу другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону України № 2464, а саме слова «має право самостійно» замінено словом «зобов`язаний». Отже, з 1 січня 2017 року платник, в разі відсутності в нього прибутку у звітному році або окремому місяці звітного року, був зобов`язаний (а не мав право) визначити базу нарахування єдиного внеску у визначеному Законом розмірі. Також управління вказало, що нарахування позивачу ЄСВ було здійснено в інтегрованій картці платника (ІКП) в автоматичному режимі відповідно до обраної системи оподаткування. Оскільки, відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, підприємницьку діяльність позивача було припинено у серпні 2019 року, нарахування ЄСВ до цього періоду є обґрунтованим. У відповіді на відзив позивач, посилаючись на норми Закону № 2464 та Інструкції, вказував, що відповідач не мав права нараховувати єдиний внесок, оскільки у позивача була відсутня база нарахування; за відсутності документальної перевірки у відповідача не було права здійснювати донарахування позивачеві єдиного внеску; вимога про сплату боргу, який утворився у платника на кінець звітного місяця, має формуватися виключно на підставі звітів платника та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів. Формування вимог про сплату боргу (недоїмки) на підставі даних інформаційної системи, телефонного зв`язку тощо Законом № 2464 та Інструкцією не передбачено. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Миколаївській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 року № Ф-5091-54 на суму 21 030,90 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 768,40 грн., що був сплачений платіжною квитанцією від 16.08.2019 року № 22216202. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням Головне управління ДФС у Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу, апелянт зазначав, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно до вимог ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА : Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань Перерва О.О. був зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця 17.03.2011 року. Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності позивача була «роздрібна торгівля з лотків та на ринках (основний), роздрібна торгівля поза магазинами, н.в.і.г. (код КВЕД 52.62.0, 52.63.0)». 09.08.2019 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань був внесений запис про припинення ОСОБА_1 підприємницької діяльності. Вирішуючи справу суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не надав інформації, на підставі якого пункту (2 чи 3) частини першої статті 7 Закону № 2464, було здійснено нарахування ЄСВ позивачу, а отже відповідачем не визначено позивачу базу нарахування . Крім цього, судом було зазначено, що управління перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску не здійснило, наявність поданої звітності та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464, нараховується єдиний внесок, не довело. Відповідно, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 18 276,72 грн. управління суду не надало. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» визначено, що платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. За правилами абзаців 1 та 2 частини 5 статті 8 Закону «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску. Відповідно до чинної до 01.01.2017 редакції пунктів 2 і 3 частини 1 статті 7 («База нарахування єдиного внеску») Закону № 2464, для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2). Для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3). Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону № 2464 мінімальним страховим внеском є сума єдиного внеску, що визначається розрахункова як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця. Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, інформації про те, яку систему оподаткування обрав ОСОБА_1 суду на час розгляду справи ані в суді першої інстанції, ані під час розгляду в суді апеляційної інстанції відповідачем не надано. З 01.01.2017 року слова «має право» в абзаці другому пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464 були замінені словом «зобов`язаний», а пункт 3 був доповнений абзацом такого змісту: «Для платників, віднесених до першої групи платників єдиного податку, визначених у підпункті 1 пункту 291.4 статті 291 Податкового кодексу України, ця сума не може бути меншою за 0,5 мінімального страхового внеску із зарахуванням відповідних періодів здійснення підприємницької діяльності до страхового стажу, який обчислюється відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пропорційно до сплаченого єдиного внеску. Колегія суддів зазначає, що податковим органом не надано суду інформації, на підставі якого пункту (2 чи 3) частини 1 статті 7 Закону № 2464, було здійснено нарахування ЄСВ позивачу. Водночас, і пунктом 2, і пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону № 2464, як вказано вище, встановлено, що обов`язок визначення бази нарахування покладений на платника єдиного внеску. За змістом частин 2, 3 статті 9 Закону № 2464, обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Податковий орган не здійснив перевірку правильності нарахування та сплати позивачем єдиного внеску, а відтак наявність звітності, поданої позивачем, та/або бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону № 2464, нараховується єдиний внесок, не довів. Отже, належні та допустимі докази обчислення єдиного внеску в сумі 21030,90 грн. також відсутні. Так, за приписами, наведеними у пункті 6 частини 1 статті 1 Закону № 2464, недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом. На підставі частини 4 статті 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції, у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Відповідно до пункту 3 розділу VI Інструкції, органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: - дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; - платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; - платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. За змістом пункту 4 розділу VI Інструкції передбачено, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Тобто, у тому випадку, якщо нарахування єдиного внеску за результатами документальної перевірки не було здійснено, вимогу може бути сформовано лише на підставі звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів (у сукупності). Отже, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що податковий орган визначив суму недоїмки з порушенням вимог частини 3 статті 9 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI Інструкції, які не передбачають таке визначення та, відповідно, формування вимоги в автоматичному режимі, лише на підставі наявної у відповідача інформації про те, що позивач є платником єдиного внеску, у зв`язку з чим вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та належить скасуванню. Щодо доводів апелянта, що платник зобов`язаний визначити базу нарахування не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску не спростовують висновків суду щодо визначення суми недоїмки з порушенням вимог частини 3 статті 9 Закону № 2464 та пункту 4 розділу VI Інструкції. Частиною 2ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно з пунктом 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі «ZWIERZYСSKI v. POLAND», Арр. 34049/96, 19 June 2001 позбавлення майна, може бути виправданим, лише якщо воно відбувається в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом. Крім того, будь-яке втручання у право власності має відповідати критерію пропорційності. Під час втручання необхідно дотримуватися «справедливої рівноваги» між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основних прав людини (рішення у справі CASE OF PRESSOS COMPANIA NAVIERA S.A. AND OTHERS v. BELGIUM, App. № 17849/91, 20 November 1995). Цю рівновагу буде порушено, якщо людині доведеться нести надто специфічний або надмірний тягар. При цьому, розглядаючи питання, які мають загальний інтерес, органи державної влади повинні діяти коректно і дуже послідовно (рішення у справі «BEYELER v. ITALY», App. № 33202/96, 5 January 2000). Крім того, як охоронець громадського порядку держава має моральне зобов`язання бути взірцевою, вона повинна стежити за тим, щоб такими були й державні органи, що захищають публічний порядок. Крім цього, згідно п. 17 рішення у справі «POLIMERKONTEYNER, TOV v. UKRAINE», Арр. 23620/05, 24 November 2016, будь-яке втручання, включаючи те, яке виникло в результаті заходів для забезпечення сплати податків, не повинно порушувати «справедливого балансу» між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення такого балансу в цілому відображається в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на зацікавлену особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2019 року - без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Запорожан Д.В. Вербицька Н. В.