Постанова 4851 № 520/10959/19

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 лютого 2020 р. м. Харків Справа № 520/10959/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Гуцала М.І., Суддів: Донець Л.О. , Бенедик А.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В. (повний текст складено 18.11.19) по справі № 520/10959/19 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з вимогами до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання його бездіяльності протиправною при здійсненні перерахунку та виплати пенсії в обмеженому розмірі з 09.09.2008 та зобов`язання вчинити певні дії. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду позов було задоволено частково. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити з 09.09.2008 ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром, здійснивши виплату перерахованої пенсії (з урахуванням отриманих сум), одним платежем. У задоволенні решти позову відмовлено. Відповідач, не погодившись з таким судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій стверджує про порушення судом першої інстанції норм матеріального права та вимагаючи скасування рішення суду в частині задоволення позовних вимог. В обгрунтування апеляційної скарги зазначає, що дії ГУ ПФУ є правомірними, законними та такими, що відповідають чинному законодавству. Посилається на рішення Конституційного суду України та практику Європейського суду з прав людини, згідно яких здійснення соціально-економічних прав людини залежить значною мірою від становища в державах, особливо фінансового. Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовий можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Відмічає, що практика Верховного Суду у аналогічних справах підтверджує правомірність здійснення обмеження розміру пенсії при її виплаті. Позивач у справі не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи. Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвали Другого апеляційного адміністративного суду про призначення справи до розгляду, справа була розглянута колегією суддів в порядку письмового провадження. З урахуванням вимог ч. 5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення є дата складання його повного тексту. Повний текст постанови суд апеляційної інстанції складає з дотриманням строків, визначених ч. 3 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши доповідь обставин справи, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, переглядаючи судове рішення в частині задоволення позовних вимог, дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог поданої відповідачем апеляційної скарги з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач є пенсіонером, перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області та отримує з 09.09.2008 пенсію, відповідно Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб № 2262-ХII ( надалі - Закон № 2262-ХII). Позивач, 23.09.2019, через свого представника звернувся до відповідача з проханням здійснити перерахунок його пенсії з 09.09.2008, зважаючи на неправомірність її обмеження максимальним розміром, вимагаючи одночасно здійснити виплату недоплаченої частини пенсії однією сумою з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу. Отримавши відмову у здійсненні перерахунку, позивач звернувся з позовом до суду. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення частини позовних вимог, виходив з того, що всі обмеження максимального розміру пенсії, або втратили чинність ще до призначення позивачеві пенсії, або вводились законами, в яких було чітко вказано, що такі не розповсюджуються на пенсіонерів, яким пенсії були призначені до набрання ними чинності та, відповідні зміни в подальшому, були визнані неконституційними. Відповідно, за висновком суду, позов в частині перерахунку та виплати пенсії з 09.09.2008 без обмеження максимальним розміром є обґрунтованим. Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, зважаючи на вимоги діючого законодавства на час дії спірних правовідносин та фактичні обставини справи. Відповідно до частини 5 статті 43 Закону № 2262-ХII (в редакції, яка діяла з 01.01.2008, у зв`язку з доповненнями, внесеними Законом N 107-VI від 28.12.2007), максимальний розмір пенсій, призначених відповідно до цього Закону (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством) не може перевищувати дванадцять мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 28 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Разом з тим, рішенням Конституційного Суду від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008 такі законодавчі зміни, які зумовлювали обмеження максимальним розміром пенсії позивача, були визнані неконституційними. Згідно ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Отже, на момент призначення пенсії позивача з 09.09.2008 не діяла частина 5 статті 43 Закону № 2262-ХII щодо обмеження її максимальним розміром, що свідчить про неправомірність оскаржених дій відповідача. Зокрема, як зазначено в протоколі від 09.09.2008 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Харківській області було нараховано позивачу пенсію у розмірі 6808,73 грн., проте до виплати призначено лише 5784 грн. (з урахуванням максимального розміру). Такі ж обмеження максимальним розміром пенсії позивача, всупереч рішенню Конституційного Суду від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, були неправомірно застосовані відповідачем при здійсненні перерахунків пенсії позивача з 01.10.2008 (замість 6808,73 грн. до виплати призначено 5976 грн.), з 01.04.2009 (замість 6816,23 грн. до виплати призначено 5976 грн.), з 01.07.2009 (замість 6822,93 грн. до виплати призначено 5976 грн.). В подальшому дія частини 5 статті 43 Закону № 2262-ХII, була відновлена в редакції Закону N 3668-VI від 08.07.2011, який набрав чинності з 01.10.2011, що зумовило застосування відповідачем обмежень пенсії позивача новим максимальним розміром (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) - не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Суд першої інстанції, зважаючи втрату чинності частини 5 статті 43 Закону № 2262-ХII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року N 10-рп/2008, дійшов висновку, що внесені Законом України N 3668-VI від 08.07.2011 зміни (викладення частини 5 статті 43 у новій редакції ), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на дію норм ст. 2 Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (в тому числі, в редакції Закону № 911-VIII), згідно яких максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 2262-XII не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону № 2262-XII, не може перевищувати 10740 грн. Відповідно до п. 2 «Прикінцеві та перехідні положення» цього ж Закону обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом. Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом. Якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі. В подальшому, в зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей» 12.04.2016 № 1080-VIII, частина 5 статті 43 Закону №2262-XII стала вважатись частиною 7 статті 43 Закону №2262-XII. В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн. Згідно пункту 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Відповідно до частини 7 статті 43 Закону № 2262-ХII, в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 №1774, який набрав чинності з 01.01.2017, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. Суд вказує, що частина 7 статті 43 Закону № 2262-ХII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з часу проголошення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016. За таких обставин, внесені Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України №1774 від 06.12.2016 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження. Відповідні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 28.03.2019 у справі № 553/3616/16-а, від 05.02.2020 у справі № 815/357/18. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вони не звужують змісту вже набутих прав пенсіонерів, розмір призначеної пенсії яких більший зазначеного максимального розміру. Водночас запроваджують обмеження, в тому числі на період з 01 січня 2016 року по 20 грудня 2016 року, щодо розміру призначених та перерахованих пенсій, зокрема відповідно до Закону № 2262-XII. Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 205/8204/16-а (2а/205/2/17), від 21.11.2019 у справі № 295/2039/17 та від 05.02.2020 у справі №815/357/18. Підсумовуючи наведене, колегія суддів констатує правомірність дій відповідача з застосування обмежуючого розміру пенсії позивача в період дії ч. 5 ст. 43 Закону № 2262-ХII в редакції Закону № 3668-VI та Закону № 911-VIII, а також ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-ХII в редакції Закону №1774 - з 01.10.2011 до 19.12.2016. Висновки суду першої інстанції про те, що всі обмеження максимального розміру пенсії вводились законами, в яких було чітко вказано, що такі не розповсюджуються на пенсіонерів, яким пенсії були призначені до набрання ними чинності та, відповідні зміни в подальшому, були визнані неконституційними, не відповідають фактичним обставинам справи щодо відсутності факту зниження розміру призначеної до виплати пенсії позивача за наслідками перерахунку та вимогам діючих в період з 01.10.2011 до 19.12.2016 норм ст. 43 Закону № 2262-ХII. Відтак, позов в частині призначення, перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимальним розміром є обґрунтованим лише щодо періоду з 09.09.2009 по 30.09.2011 та з 20.12.2016, що є підставою для зміни оскарженого судового рішення. Щодо позовних вимог про виплату перерахованої суми пенсії одним платежем. Суд першої інстанції, приймаючи рішення про задоволення таких позовних вимог, виходив з того, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позову в цій частині, оскільки зазначене є гарантією того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений. Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони ґрунтуються на припущенні щодо неналежного виконання відповідачем судового рішення з перерахунку пенсії у майбутньому. Відповідно, оскільки фактичні обставини свідчать про відсутність на цей час спору щодо своєчасності виплати позивачу сум за наслідками здійсненого перерахунку його пенсії на виконання судового рішення у цій справі, яке набрало законної сили, відсутні підстави для задоволення таких позовних вимог. При цьому слід врахувати, що відповідно до ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України. Отже, органи Пенсійного фонду України фінансують вказані види пенсійних виплат за рахунок коштів державного бюджету у межах виділених асигнувань. В той же час, питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду було вирішено Кабінетом Міністрів України відповідною постановою від 22.08.2018 №649, якою затверджено Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду (далі Порядок) та установлено, що для виконання судових рішень, якими на органи Пенсійного фонду України покладені зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету, виплата коштів, нарахованих за період до набрання судовим рішенням законної сили, здійснюється відповідно до цього Порядку. Зазначений Порядок застосовується не до всіх судових рішень, за якими боржником є орган Пенсійного фонду України, а лише до тих, за якими на такого суб`єкта владних повноважень покладено зобов`язання з нарахування (перерахунку) пенсійних виплат, що фінансуються з державного бюджету. Відповідні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 440/85/19. Щодо доводів апеляційної скарги про знаходження частини позовних вимог поза межами строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України. В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8). Основний Закон України також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46). Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов, не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64). Застосовуючи строки у зазначеній сфері, потрібно розрізняти право особи на соціальний захист та право особи на судовий захист. Право на соціальний захист особи реалізується відповідним суб`єктом владних повноважень, як правило, органом пенсійного фонду за зверненням такої особи з проханням надати певний статус та здійснити відповідні виплати. У випадку, якщо особа вважає, що існує спір у публічно-правовій сфері стосовно реалізації її права на соціальний захист, зумовлений протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, така особа може звернутися до адміністративного суду з позовом, що буде уже способом реалізації права на судовий захист. Згідно з Конституцією України право особи на соціальний захист гарантується, в першу чергу, статтею 46, а право на судовий захист, зокрема, - статтями 55 та

124. Строки у сфері соціального захисту застосовує відповідний суб`єкт владних повноважень або суд у випадку визнання рішення, дії чи бездіяльності відповідного суб`єкта протиправними та задоволення позову особи. У свою чергу, строк на звернення до суду застосовується виключно судом, як правило, на етапі прийняття рішення про відкриття провадження в адміністративній справі. Строк звернення до суду стосується виключно питання прийняття до розгляду або відмови у розгляді позовних вимог по суті, але не застосовується для прийняття рішення про задоволення чи не задоволення таких вимог, а також періоду протягом якого такі вимоги підлягають задоволенню. Верховний Суд у постанові від 30.01.20 у справі № 554/5119/16-а зазначив, що у триваючих правовідносинах суб`єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов`язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи. Прикладом таких правовідносин є правовідносини, що виникають у сфері реалізації права громадян на соціальний захист (пенсійне забезпечення, виплата заробітної плати тощо). Важливо, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, пов`язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами, а тому строк на соціальний захист та строки звернення до суду залежать також від виду відповідного платежу як форми соціального захисту з боку держави. Відлік строків для звернення з метою реалізації права на соціальний захист розпочинається з моменту отримання відповідним суб`єктом владних повноважень заяви особи, до якого додано пакет необхідних документів. У свою чергу, відлік строків для звернення до суду (у випадку незгоди особи з відповідним рішенням, дією чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду зазначеної заяви) розпочинається з моменту коли особа дізналася або повинна була дізнатися про таке порушення своїх прав, крім випадків, якщо інше прямо не передбачено законом. При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та повернення позовної заяви на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права, легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави. З огляду на позицію Конституційного Суду України, що міститься у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" і у рішенні від 15 жовтня 2013 року № 9-рп/2013 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, а також на підставі аналізу положення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" колегія суддів дійшла до висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов`язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком. Неможливість обмеження шестимісячним строком обов`язку України як держави забезпечити реалізацію громадянином України свого конституційного право на соціальний захист підтверджується також встановленим статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України трирічним строком позовної давності, який означає строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У протилежному випадку обов`язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов`язання перед державою підлягав б судовому захисту протягом 3 років, а такий же обов`язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов`язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом. Згідно з частиною третьою статті 51 Закону № 2262-ХII, перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. Системний аналіз зазначеного вище законодавства дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв`язку з непроведенням належного перерахунку пенсії з вини відповідного суб`єкта владних повноважень, немає. Аналогічна правова позиція стосовно застосування процесуального строку у спорах, пов`язаних із правом особи на соціальний захист, викладена у постановах Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 164/1904/14-ц, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі № 522/2738/17, від 9 липня 2019 року у справі 676/1557/16-ц, у постановах Верховного Суду, зокрема, від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 493/1867/17, від 22 січня 2019 року у справі № 201/9987/17(2-а/201/304/2017). Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів не погоджується з доводами органу Пенсійного фонду України про наявність підстав для застосовувати шестимісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України (статтею 99 КАС України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), оскільки це матиме наслідком неможливість реалізувати передбачене Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб» право пенсіонера на виплату сум пенсії за минулий час без обмеження строку у визначеному законодавством розмірі. Підсумовуючи викладене вище обгрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права та невідповідність його висновків фактичним спірним правовідносинам сторін, колегія суддів, керуючись приписами п.3 та п. 4 ч. 1, ч. 4 ст. 317 КАС України, констатує наявність підстав для зміни оскарженого судового рішення шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини рішення суду у новій редакції. З огляду на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та вимоги ст. 139 КАС України, у справі відсутні підстави для здійснення нового розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст.139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області - задовольнити частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 по справі № 520/10959/19 - змінити, шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини у наступній редакції: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 за період з 09.09.2008 до 30.09.2011 та з 20.12.2016, призначивши до виплати суму пенсії без її обмеження максимальним розміром, з виплатою недоотриманих сум за наслідками такого перерахунку». В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.11.2019 по справі № 520/10959/19 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)М.І. Гуцал Судді(підпис) (підпис) Л.О. Донець А.П. Бенедик Повний текст постанови складено 19.02.2020.