Постанова 4824 № 754/17495/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кулікова С.В. № 22-ц/824/1189/2020 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 754/17495/19 12 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Кулікової С.В. суддів - Желепи О.В. - Олійника В.І. при секретарі - Осінчук Н.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року, про відмову у відкритті провадження у справі, постановленої під головуванням судді Бабко В.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування розпорядження, - в с т а н о в и в: У грудні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування розпорядження, в якому просив суд визнати дії виконувача обов`язків голови Деснянської державної адміністрації Алєксєєнко Ірини Миколаївни, що полягають у видачі нею розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.10.2018 року № 579 незаконними та скасувати розпорядження. Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування розпорядження відмовлено. Не погоджуючись з такою ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 06 грудня 2019 року і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Зазначав, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що вказаний спір підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у даній справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Вказував на те, що відмовляючи у відкритті провадження у справі з тих підстав, що спір має розглядатися в адміністративному судочинстві, суд не урахував висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/9381/17. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В судовому засіданні ОСОБА_1 повністю підтримавдоводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справу судом повідомлена у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомила, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу у її відсутності. Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення позивача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про визнання дій незаконними та скасування розпорядження. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції послався на те, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки позивач фактично звертається до суду з позовом про визнання дії в.о. голови Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації Алєксєєнко Ірини Миколаївни щодо видачі нею розпорядження Деснянської РДА від 26.10.2018 року № 759 незаконною та скасування вказаного розпорядження, що свідчить про наявність публічно-правового спору між фізичною особою із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки він не ґрунтується на нормах процесуального права, враховуючи наступне. Статтею 186 ЦПК України визначено підстави, за наявності яких суд відмовляє у відкритті провадження у справі. Так, пунктом 1 частини 1 ст. 186 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Визначити, яким саме судом та за якими правилами має бути розглянутий спір і має судова юрисдикція. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. У пункті 1 ч. 1 ст. 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізична особа, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У свою чергу, п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. Таким чином, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом із тим, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єкта владних повноважень Отже, участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб кваліфікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Такий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 826/9381/17. Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Пунктом 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України визначено, що одним зі способів захисту цивільного права є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Таким чином, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів характер, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Підставою звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом стало порушення, на його думку, його права власності на житловий комплекс та створення, у зв`язку з виданням Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією розпорядження про видачу ордерів мешканцям гуртожитку, перешкод у реалізації такого права. Крім того, як вбачається з розпорядження, прийнятого Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією, підписаного в.о. голови Алєксєєнко І. М., яку позивач зазначив відповідачем, прийняте з метою забезпечення реалізації житлових прав третіх осіб ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , які на підставі цього розпорядження отримали ордери на окремі житлові кімнати у гуртожитку, що дає підстави дійти висновку, що вирішення цієї справи із вирішенням питання щодо прав третіх осіб на житло, що також виключає можливість її розгляду судами адміністративної юрисдикції. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що спір у цій справі не має публічно-правового характеру та не відповідає нормативному визначенню адміністративної справи, а тому не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів та має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Отже, посилання суду першої інстанції в ухвалі на те, що з позовної заяви та доданих до неї документів вбачається публічно-правовий спір між фізичними особами із суб`єктом владних повноважень, органом місцевого самоврядування, щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності є помилковим. Згідно з п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, ухвала Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381 - 384 ЦПК України, суд,- п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 06 грудня 2019 року про відмову у відкритті провадження у справі скасувати. Справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання дій незаконними та скасування розпорядження, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: