Постанова 4804 № 233/2022/19

Єдиний унікальний номер 233/2022/19 Номер провадження 22-ц/804/717/20 Головуючий у 1-ій інстанції Мартиненко В.С. Єдиний унікальний номер 233/2022/19 Доповідач Папоян В.В. Номер провадження 22-ц/804/717/20 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 18 лютого 2020 року Донецький апеляційний суд в складі: судді-доповідача Папоян В.В. суддів Біляєвої О.М., Тимченко О.О., за участю секретаря Сергєєвої К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2019 року цивільну справу № 233/2022/19 за позовом приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» до ОСОБА_1 про переукладення договору оренди земельної ділянки та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» про розірвання договору оренди земельної частки (паю) (суддя Мартиненко В.С., повний текст рішення складено 12 грудня 2019 року) В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року Приватне акціонерне товариство «АПК-Інвест» (далі ПрАТ «АПК-Інвест») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про переукладення договору оренди земельної ділянки. В обґрунтування якого зазначило, що 22 березня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір оренди земельної частки (паю), зареєстрований 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 1040, відповідно до якого позивачу в оренду строком на 20 років передана земельна частка (пай) (рілля) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів. ПрАТ «АПК-Інвест» виконує умови договору, використовує земельну частку (пай) та сплачує на користь ОСОБА_1 орендну плату. Відповідач на порушення пункту 3.1 укладеного договору не повідомив ПрАТ «АПК-Інвест» про виділення йому земельної ділянки в натурі. Посилаючись на абзац 2 Перехідних положень Закону України «Про оренду землі», позивач просив визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року укладений між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , на договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:36:000:0121, площею 4,36 га, на тих самих умовах, що і раніше укладений договір оренди земельної частки (паю), починаючи з дати державної реєстрації права власності відповідача на земельну ділянку (12.12.2012 року) в запропонованій редакції. ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , позов не визнав та подав зустрічний позов до ПрАТ «АПК-ІнвестТ», у якому (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 29.08.2019) просив розірвати договір оренди земельної части (паю) від 22.03.2012 року, укладений між ним та ПрАТ «АПК-Інвест» та зареєстрований 02.04.2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток паїв Миколайпільської сільської ради за № 1040. В обґрунтування вимог посилався на те, що після виділення земельної частки (паю) в натурі сертифікат про право на земельну частку (пай) є недійсним, та у разі відсутності домовленості сторін про його переукладання, договірні відносини щодо оренди земельної частки (паю) припиняються шляхом розірвання. Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2019 року позовні вимоги ПрАТ «АПК-Інвест» задоволено частково - визнано право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:36:000:0121 площею 4,36 га за орендарем ПрАТ «АПК-Інвест» на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської сільської ради за № 1040. В частині позовних вимог ПрАТ «АПК-Інвест» щодо визнання договору оренди землі переукладеним, та в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Не погодившись з зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні первісних позовних вимог в частині визнання права оренди та задовольнити зустрічний позов. В обґрунтування вимог посилається на те, що судом не було враховано положення Закону України «Про оренду землі», відповідно до яких сертифікат на право на земельну частку (пай) вважається правовстановлюючим документом при реалізації права вимоги на відведення земельної ділянки та є дійсним до виділення власнику земельної частки в натурі. З того моменту змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди слід вважати припиненим, що відповідає правовим позиціям, які викладені у постановах Верховного Суду. Також, зазначає, що при вирішені первісного позову суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач не заявляв вимоги про визнання за ним права оренди. Крім того, такий спосіб захисту права вважає неналежним і посилається на практику Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах. ПрАТ «АПК-Інвест» до суду апеляційної інстанції надано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить рішення суду залишити без змін. В обґрунтування зазначає, що викладені в апеляції доводи в цілому не спростовують їх позицію та правові висновки суду першої інстанції. До спірних правовідносин підлягає застосуванню імперативна норма, викладена в абзаці другому Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» згідно з якою після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений. Та також посилається на практику Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права у подібних правовідносинах. Крім того, заперечуючи проти доводів скарги зазначає, що визначений судом спосіб захисту порушеного права шляхом визнання за ними права на оренду землі, відповідає положенням ст.5 ЦПК України, згідно з якими вирішуючи позовні вимоги, суд може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Застосування судом для прийняття рішення відповідних норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не призводить до зміни предмету позову та/або обраного позивачем способу захисту. Та це ні є виходом за межі позовних вимог. В судовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 доводи, викладені у апеляційній скарзі підтримав, просив рішення суду в частині, що оскаржується скасувати та ухвалити нове. Представник ПрАТ «АПК-Інвест» - Демченко І.С. проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду залишити без змін. Відповідно до частини 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини. Рішення суду в частині відмови у задоволенні первісного позову щодо визнання договору оренди землі переукладеним, сторонами не оскаржено. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення з таких підстав. Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У даній справі виникли правовідносини, пов`язані з орендою землі, які регулюються Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі» (далі - Закон), ЦК України, іншими законами України, постановами, виданими Кабінетом Міністрів України, у випадках, передбачених цим Законом, а також договором оренди землі. Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». Відповідно до приписів ст.3 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове, платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Судом першої інстанції було встановлено, що 22 березня 2012 року між ПрАТ «АКП- Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної частки (паю), відповідно до умов якого орендодавець передав орендарю у володіння та користування для ведення товарного сільськогосподарського виробництва земельну частку (пай) (рілля) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів строком на 20 років зі сплатою орендної плати. Вказаний договір було зареєстровано 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 1040. Відповідно до п. 2.3 вказаного договору у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості), договір оренди землі переукладається відповідно до державного акту про право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Договір оренди землі переукладається сторонами за цим договором не пізніше ніж в строк до двох місяців з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку. Припинення дії договору оренди допускається у випадках, визначених цим договором та чинним законодавством України. Орендодавець зобов`язаний протягом п`яти робочих днів з дати виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) та отримання державного акту на право власності на земельну ділянку письмово повідомити про це орендаря. (п 3.1 Договору). Факт передачі земельної частки (паю) ОСОБА_1 ПрАТ «АКП- Інвест» підтверджується актом приймання-передачі від 22.03.2012 року, якій містить підписи сторін. Протягом 2012 2018 років позивач користується спірною земельною ділянкою та сплачує на користь відповідача орендну плату, що підтверджується копіями платіжних доручень та видаткових касових ордерів за цей період. 12 грудня 2012 року ОСОБА_1 отримав державний акт серії ЯМ № 051517 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:36:000:0121 площею 4,36 га. 02.11.2017 року право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 4,36 га з кадастровим номером 1422483900:36:000:0121 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. ОСОБА_1 та ФГ «Ф.Г. Щедрий Лан» уклали договір оренди земельної ділянки площею 4,36 га з кадастровим номером 1422483900360000121 строком на 15 років. 02 листопада 2017 року було зареєстроване право оренди ФГ «Ф.Г. Щедрий Лан» за договором оренди. 02 листопада 2017 року ОСОБА_1 та ФГ «Щедрий Лан» підписали акт приймання передачі земельної ділянки площею 4,36га га кадастровий номер 1422483900360000121 за договором від 02 листопада 2017 року, але вказана земельна ділянка протягом 2012-2017 років перебувала в користуванні ПрАТ «АПК-Інвест», за що останнім на користь ОСОБА_1 сплачувалась орендна плата. Листом від 20 січня 2018 року № 11 ФГ «Ф.Г. Щедрий Лан» повідомило ПрАТ «АПК-Інвест» про укладення 02 листопада 2017 року між ФГ «Ф.Г. Щедрий Лан» та ОСОБА_1 договору оренди земельної ділянки площею 4,36 га з кадастровим номером 1422483900360000121. Вказані обставини встановлені у тому числі рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 30 жовтня 2018 року у цивільній справі № 233/1610/18 за позовом Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Ф.Г. Щедрий Лан» про визнання укладеним договору оренди землі, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Костянтинівська районна державна адміністрація Донецької області, що набрало законної сили 06 грудня 2018 року. Вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції виходив з того, що після набуття права власності, сторони за договором оренди земельної ділянки частки (паю) мали переукласти його на тих саме умовах, що і раніше укладений договір. Оскільки з боку орендодавця, який в односторонньому порядку вирішив розірвати договір, було порушено право оренди позивача, тому його порушене право підлягає захисту шляхом визнання за ним права на оренду земельної ділянки. Проте не можна погодитися з таким висновком з наступних підстав. Статтею 125 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Згідно із частиною першою статті 93 ЗК України, статтею 1 Закону України «Про оренду землі», право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Згідно з пунктом 17 Перехідних положень ЗК України, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю. З матеріалів справи убачається, що між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , як власником сертифіката на право на земельну частку (пай), було укладено договір оренди, предметом якого є земельна частка (пай) (рілля). Таким чином, з урахуванням наведено правової норми, вказаний сертифікат вважається правовстановлюючим документом при реалізації ОСОБА_1 права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства та був дійсним до моменту виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки та отримання відповідачем свідоцтва про право власності на нерухоме майно земельну ділянку. У пункті 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17 січня 2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 лютого 2000 року за № 101/4322, визначено, що у разі виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. При відмові орендаря розірвати цей договір та припинити користування земельною ділянкою право власника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в загальному порядку. Згідно з частинами другою четвертою статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі припиняється також в інших випадках, передбачених законом. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», при розгляді спорів про переукладення договорів оренди землі суди повинні враховувати, що згідно з пунктом 2.3 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 17.01.2000 року № 5, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23.02.2000 року за № 101/4322, після виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акту на право приватної власності на землю зобов`язання сторін припиняються відповідно до чинного законодавства. З часу отримання особою державного акту на право приватної власності на землю вона набуває статусу власника земельної ділянки, у зв`язку з чим змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, а тому договір оренди земельної частки (паю) припиняється. Враховуючи вимоги статей 203, 215 ЦК України про недійсність правочину, переукладення договору оренди земельної частки (паю) після виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки і одержання власником земельної частки (паю) державного акту на право власності на земельну ділянку можливе лише за наявності волевиявлення на те сторін. Виходячи з наведених норм та враховуючи, що після отримання ОСОБА_1 державного акту про право власності на земельну ділянку і набуття ним статусу власника земельної ділянки, змінився предмет оренди та статус сторін за договором, то договір оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладений між сторонами, слід вважати припиненим. Апеляційний суд не приймає до уваги посилання позивача, що укладеним між сторонами договором передбачено переукладення договору у разі виділення земельної ділянки в натурі, оскільки відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Таким чином, зі змісту пункту 2.3 укладених між сторонами договору оренди земельної частки (паю) щодо переукладання договору у разі виділення земельної ділянки в натурі не може бути розцінений як примус для власника земельної ділянки і передбачає право, а не обов`язок на переукладення договору оренди. Частиною 4 статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Зазначені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 27 березня 2007 року в справі № 6-7167сво06, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року у справі № 484/4135/18, від 30 жовтня 2019 року у справі № 233/4198/18, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року № 484/4067/18, які помилково не були враховані судом першої інстанції. Відповідно до абзацу другого розділу IX «Перехідні положення» Закону України «Про оренду землі» після виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) договір оренди землі переукладається відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку на тих самих умовах, що і раніше укладений, і може бути змінений лише за згодою сторін. Припинення дії договору оренди допускається лише у випадках, визначених цим Законом. При цьому судом залишено поза увагою, що положення статті 627 ЦК України, відповідно до яких сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, наявність волевиявлення учасника правочину на укладання угоди, вільність такого волевиявлення і відповідність його внутрішній волі є необхідною умовою дійсності правочину. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним в постанові від 18 грудня 2013 року у справі № 6-127цс13. Оскільки з часу отримання ОСОБА_1 свідоцтва про право власності на нерухоме майно земельну ділянку з кадастровим номером 1422483900:36:000:0121 площею 4,36 га він набув статусу власника земельної ділянки, тобто змінився предмет оренди та статус сторін договору оренди, то для укладення (переукладення) договору оренди земельної ділянки необхідно його волевиявлення. Проте, як встановлено судом, волевиявлення власника земельної ділянки на переукладення договорів відсутнє. За таких обставин, апеляційний суд зазначає, що відсутність волевиявлення власника земельної ділянки на переукладення договорів є підставою для їх припинення. Не можна погодитись з висновком суду першої інстанції, що порушення відповідачем п.3.1 договору про оренду земельної частки (паю) та не повідомлення ним у встановлений строк орендаря про виділення земельної ділянки на основі земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) і отримання державного акту на право власності, є підставою для переукладення договору, оскільки неповідомлення орендаря про набуття орендодавцем права власності на земельну ділянку не впливає на зміну юридичного статусу земельної ділянки та його наслідки. Таким чином, з системного аналізу наведених правових норм убачається, що після виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок в натурі та отримання ними державного акту на права власності на землю, відповідні сертифікати на земельну частку (пай) є недійсними. У той же час факт оформлення державного акта на права власності на землю, дію раніше укладених їх власниками договорів оренди земельних паїв автоматично не припиняє, а такі договори підлягають переукладенню, за умови наявності відповідного волевиявлення сторін договору. Якщо сторонами не досягнуто домовленості та при відмові орендаря розірвати договір і припинити користування земельною ділянкою, правовласника земельної ділянки (орендодавця) на землю підлягає захисту в загальному порядку. Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що з боку відповідача має місце порушення права позивача на оренду землі, яке підлягає захисту шляхом визнання права оренди земельної ділянки, та відсутні правові підстави для розірвання укладеного сторонами договору. Крім того, ухвалюючи рішення про визнання права ПрАТ «АПК-Інвест» на оренду землі, суд першої інстанції не врахував, що відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. За положеннями ч.4 та ч.5 ст. 12 ЦПК України кожна сторонам несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їхні права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє в реалізації ними прав, передбачених законом. Звертаючись до суду з позовом, ПрАТ «АПК-Інвест» просило визнати переукладеним договір оренди земельної частки (паю) на договір оренди земельної ділянки, та протягом усього часу розгляду справи судом першої інстанції не змінювало предмет та підстави позову в порядку ст. 49 ЦПК України, проте суд першої інстанції, у порушення приписів ст.. 13 ЦПК України, вийшов за межі позовних вимог та визнав за позивачем право на оренду землі. Апеляційний суд не приймає до уваги доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу, що визначення судом способу захисту порушеного права шляхом визнання за ними права на оренду землі відповідає положенням ст.5 ЦПК України. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. (ч.2 ст.5) Тобто суд може визначити у своєму рішенні спосіб захисту, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках, закріплені у частині другій статті 16 ЦК України. Перелік способів захисту земельних прав викладений у частині третій статті 152 ЗК України. Наведені правові норми, як загальна так і спеціальна, передбачають такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання права. Проте таких вимог ПрАТ «АПК-Інвест» не було заявлено. Отже, ухваливши рішення про визнання за орендарем права оренди земельної ділянки, суд порушив принцип диспозитивності і вимоги статті 5 ЦПК України. Отже, зважаючи на те, що суд першої інстанції повно встановив обставини справи, але під час ухвалення рішення порушив норми процесуального права і неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Оскаржуване судове рішення в частині, що оскаржується підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 . Згідно ч.13 ст. 141 України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Задовольняючі апеляційну скаргу частково, апеляційний суд, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача судовий збір за подання зустрічного позову у розмірі 768,40 грн. та апеляційної скарги у розмірі 4034,10 грн. Керуючись статтями 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2019 року задовольнити. Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 02 грудня 2019 року в частині визнання за Приватним акціонерним товариством «АПК-Інвест» право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1422483900:36:000:0121 площею 4,36 га на підставі договору оренди земельної частки (паю) від 22 березня 2012 року, укладеного між ПрАТ «АПК-Інвест» та ОСОБА_1 , зареєстрованого 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської сільської ради за № 1040, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про розірвання договору оренди земельної частки (паю), та розподілу судових витрат, скасувати. Зустрічний позов ОСОБА_1 задовольнити. Розірвати договір оренди земельної частки (паю) розміром 4,78 умовних кадастрових гектарів від 22 березня 2012 року, укладений між ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «АПК-Інвест», зареєстрований 02 квітня 2012 року у книзі записів реєстрації договорів оренди земельних часток (паїв) Миколайпільської селищної ради за № 1040. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «АПК-Інвест» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати з оплати судового збору за подання зустрічного позову у розмірі 768,40 грн. та апеляційної скарги у розмірі 4034,10 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до Верховного Суду. Судді: В.В. Папоян О.М. Біляєва О.О. Тимченко Дата складення повного судового рішення 18 лютого 2020 року Суддя-доповідач В.В. Папоян