Постанова 4805 № 278/1039/17

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №278/1039/17 Головуючий у 1-й інст. Зубчук І. В. Категорія 26 Доповідач Шевчук А. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 лютого 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючої судді Шевчук А.М., суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С., з участю секретаря судового засідання Бірюченка Д.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №278/1039/17 за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2019 року, яке ухвалене під головуванням судді Зубчук І.В. у м. Житомирі, в с т а н о в и в: У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк „ПриватБанк(надалі ПАТ КБ «ПриватБанк» або банк) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за кредитним договором від 10 лютого 2006 року №ZRVBGA00003189 станом на 17 березня 2017 року в сумі 18 143,68 дол. США, що за курсом НБУ становить 489 335,05 грн. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що 10 лютого 2006 року уклало із ОСОБА_1 кредитний договір №ZRVBGA00003189, за умовами якого банк зобов`язався надати останній кредит у розмірі 35 232 дол. США на термін до 09 лютого 2010 року, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими кредитним договором. У забезпечення виконання позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки. Позичальник своїх обов`язків за кредитним договором не виконала, оскільки кредитні кошти не повернула та проценти за користування не сплатила, у зв`язку із чим утворилася заборгованість, зокрема, за тілом кредиту. Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2019 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в солідарному порядку на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк „ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 10 лютого 2006 року №ZRVBGA00003189 у сумі 18 143,68 дол. США, що за курсом НБУ від 17 березня 2017 року складає 489 335 грн. 05 коп. Вирішено питання судових витрат. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просять рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Вважають, що справа безпідставно розглянута судом в порядку спрощеного позовного провадження, чим не дотримані положення ст.276 ЦПК України. Так, у цивільній справі 12 липня 2017 року було ухвалено заочне рішення, яке ухвалою від 15 листопада 2017 року було скасовано за заявою про перегляд заочного рішення, а справа призначена до розгляду в загальному порядку. Банк свої вимоги не уточнював. Ухвалою суду від 28 грудня 2018 року провадження у справі не відкривалося, а поновлювалося, а тому справа безпідставно даною ухвалою призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. У рішенні суду першої інстанції, що оскаржується у апеляційному порядку, зазначено, що станом на 17 березня 2017 року відповідач ОСОБА_1 має заборгованість перед банком у сумі 46 341,16 дол. США, що становить 1 249 821 грн. та перевищує 500 прожиткових мінімумів (960 500 грн.), а в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує 500 прожиткових мінімумів. Окрім того, наголошується на тому, що з моменту укладення кредитного договору ОСОБА_1 добросовісно виконувала зобов`язання і своєчасно щомісяця сплачувала кредит згідно з графіком. За період із 10 лютого 2006 року по 31 липня 2014 року вона сплатила кредит у сумі 79 590 дол. США, тобто фактично виконала взяті на себе зобов`язання. Натомість банк безпідставно продовжував нараховувати проценти та пеню, не пояснюючи підстави їх нарахування. Вважають, що суд безпідставно не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи у справі №295/18946/14-ц від 05 квітня 2018 року, в якому порівняні суми дійсної заборгованості із сумами, нарахованими банком. ОСОБА_1 тіло кредиту сплатила в повному обсязі, а тому, на думку скаржників, відсутній предмет спору. Відзиву на апеляційну скаргу не находило. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить до висновку, що апеляційна скарга не може бути задоволена з наступних підстав. Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 10 лютого 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладений кредитний договір № ZRVBGA00003189, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальникові ОСОБА_1 кредитні кошти шляхом: надання готівкою через касу на строк до 09 лютого 2010 року включно у вигляді відновлювальної кредитної лінії у розмірі 35 232 дол. США, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди щомісяця в період сплати у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до п.3.11 договору. Періодом сплати сторони погодили з 25 по 30 число кожного місяця. У період сплати позичальник зобов`язалася надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 954,77 дол. США для погашення заборгованості за договором, що складається із заборгованості за тілом кредиту, процентами, винагороди та комісії (п.1.1 кредитного договору, а.с.11-12). Додатковою угодою №1 до вищевказаного кредитного договору від 09 лютого 2010 року, яка укладена між банком та позичальником ОСОБА_1 , сторони домовилися про те, що пункт договору, який встановлює строк закінчення договору в частині строку закінчення договору втрачає чинність з моменту підписання цієї додаткової угоди. Дата погашення угоди до 08 лютого 2013 року (а.с.13). Додатковою угодою №1 до вищевказаного кредитного договору від 29 грудня 2012 року, яка укладена між банком та позичальником ОСОБА_1 , сторони дійшли згоди внести зміни до кредитного договору та суму заборгованості, що виникла в період із дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї угоди, зменшити на 13 834,57 дол. США, а саме: пеню. Додатковою угодою №2 до вищевказаного кредитного договору від 08 лютого 2013 року, яка укладена між банком та позичальником ОСОБА_1 , сторони дійшли згоди внести зміни до кредитного договору та суму заборгованості, що виникла в період із дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї угоди, зменшити на 14 796,39 дол. США, а саме: пеню. Викласти пункт 1.1 договору в наступній редакції: банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк із 10 лютого 2006 року по 10 лютого 2022 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 52 831,04 дол. США, у розмірі 33 600 дол. США на споживчі цілі, а також у розмірі 19 231,04 дол. США на оплату страхових платежів у випадку та в порядку, передбачених п.2.1.3,2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом процентів у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструмента щомісяця у розмірі 0,20% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, проценти за дострокове погашення кредиту згідно п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п.6.2 даного договору. Періодом сплати вважати період із 20 по 5 число кожного місяця. Погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник сплачує проценти, розраховані відповідно до п.п.3.1,3.3, винагороди, розрахованої відповідно до п.п.1.1,3.6 договору. Погашення кредиту проводиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток №1). Підписання цієї додаткової угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника. Додатковим договором №4 до вищевказаного кредитного договору від 18 липня 2013 року, укладеним між банком та позичальником ОСОБА_1 , сторони дійшли згоди викласти п.4.1 в наступній редакції: у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,10% від суми простроченої заборгованості за кредитом за кожний день прострочки, але не менше 1 гривні. При цьому проценти за користування кредитом на суму простроченої заборгованості додатково до вищевказаної пені банком не нараховуються. У випадку, якщо кредит видається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату сплати. У заяві відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення, а також у апеляційній скарзі відповідачів відсутні посилання останніх на те, що ОСОБА_1 не підписувала будь-яких вищевказаних договорів та угод. ОСОБА_2 згідно з договором поруки, укладеним 29 грудня 2012 року між нею та банком, поручилася перед кредитором за виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором у сумі 52 398,75 дол. США з повернення кредиту в строк із 10 лютого 2006 року по 25 грудня 2021 року включно. Умовами договору поруки передбачено, що поручитель відповідає у тому ж розмірі, що і боржник, а у випадку невиконання позичальником зобов`язань, позичальник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники (пункти 2 та 4 договору поруки). Із розрахунку заборгованості вбачається, що за умовами договірних зобов`язань станом на 17 березня 2017 року утворилася заборгованість у сумі 46 341,16 дол. США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 18 143,68 дол. США; заборгованості за процентами за користування кредитом 5 568,74 дол. США; заборгованості за комісією за користування кредитом 2 217,60 дол. США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором 20 411,14 дол. США (а.с.4-9). Позивач скористався своїм правом та просить стягнути з відповідачів у солідарному порядку лише заборгованість за тілом кредиту в сумі 18 341,16 дол. США. Дана сума є ціною позову. У матеріалах справи є розрахунок банка щодо заборгованості за тілом кредиту, який належними доказами не спростований. Так, доводи апеляційної скарги відносно своєчасної щомісячної сплати ОСОБА_1 кредиту згідно з графіком, а також безпідставності нарахування банком процентів та пені спростовуються тим, що у заяві про перегляд заочного рішення та у апеляційній скарзі ОСОБА_1 не посилається на те, що не підписувала додаткову угоду №1 від 09 лютого 2010 року та додатковий договір №4 від 18 липня 2013 року. Про існування таких домовленостей їй було відомо при розгляді справи №295/18946/14-ц за її позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про розірвання кредитного договору від 10 лютого 2006 року та всіх додаткових угод до нього. За клопотанням учасників справи апеляційним судом витребувано справу №295/18946/14-ц, у якій на аркушах 131-138 тому першого оглянуті ксерокопії: додаткової угоди №1 від 09 лютого 2010 року; додаткової угоди №2 від 29 грудня 2012 року, графік платежів до додаткової угоди №1 (додаток №1); додаткова угода №2 від 08 лютого 2013 року, графік платежів (додаток №1 до додаткової угоди №1); додатковий договір №4 від 18 липня 2013 року. На підставі додаткової угоди від 08 лютого 2013 року відбулася капіталізація заборгованості, оскільки з прострочки було виведено заборгованість за простроченими тілом, процентами і комісією та перенесено в основну заборгованість за тілом кредиту. Дана проводка відбулася 16 квітня 2013 року. Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 по 2014 рік сплатила кредит та виконала взяті на себе зобов`язання, а суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги висновок судово-економічної експертизи у справі №295/18946/14-ц від 05 квітня 2018 року, в якому порівняні суми дійсної заборгованості із сумами, нарахованими банком, не змінюють висновків суду першої інстанції, оскільки у даному висновку судово-економічної експертизи, у тому числі, йдеться про те, що грошові зобов`язання за кредитним договором від 10 лютого 2006 року та додатковими угодами до нього виконані ОСОБА_1 у повному обсязі лише станом на 03 грудня 2014 року та станом на цю дату існувала переплата в сумі 2 083,58 дол. США. Разом із тим, у висновку судово-економічної експертизи від 05 квітня 2018 року, яка проведена у справі №295/18946/14-ц, зазначається, що сума місячних платежів, строк сплати яких станом на 03 січня 2014 року не настав, складає 36 767,04 дол. США. Позов про стягнення заборгованості у даній справі заявлений банком у травні 2017 року, тобто після 03 січня 2014 року, та заборгованість за тілом кредиту обрахована станом на 17 березня 2017 року, з урахуванням умов кредитного договору та всіх додаткових угод до нього, які в судовому порядку не визнані недійсними. Отже, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела погашення тіла кредиту в повному обсязі станом на 17 березня 2017 року, а тому суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.ст.509,526,530,533,610,611,626,629,631,1048,1054 ЦК України, обґрунтовано стягнув із відповідачів у солідарному порядку заборгованість за тілом кредиту в сумі 18 143,68 дол. США, а думка про те, що, начебто, відсутній предмет спору є помилковою. Ухвалою Житомирського районного суду Житомирської області від 28 грудня 2018 року після зупинення справи провадження у ній було поновлено, а справа призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідно до п.5 частини четвертої ст.274 ЦПК України, яка діяла у такій редакції на час винесення вищевказаної ухвали, у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, в яких ціна позову перевищує 500 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 1762 грн. = 881 000 грн.). Із змісту позовної заяви вбачається, що банк просить стягнути тіло кредиту в сумі 18 143,68 дол. США, що за курсом НБУ станом на 17 березня 2017 року еквівалентно 489 335,05 грн., тобто ціна позову не перевищує 881 000 грн., а доводи апеляційної скарги у цій частині грунтуються на підміні понять, оскільки ціна позову, тобто сума, яку просить стягнути позивач, та розмір кредитної заборгованості станом на певну дату не є тотожними поняттями. Отже, не встановлено обов`язкової процесуальної підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Дана справа не підлягала обов`язковому розгляду за правилами загального позовного провадження. Вона цілком правомірно розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, а доводи апеляційної скарги про недотримання приписів ст.276 ЦПК України є надуманими, оскільки стосуються прав позивача, а банк із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції не звертався. Відповідачі ж, одержавши ухвалу суду першої інстанції від 28 грудня 2018 року, її проігнорували та клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін не подавали в строк для подання відзиву. Посилання на проведення заочного розгляду справи, подання заяви про перегляд заочного рішення, відкриття та поновлення після зупинення провадження у справі тощо не мають правового значення для розгляду справи у порядку спрощеного провадження. Із огляду на вищевказане, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому в силу приписів ст.375 ЦПК України воно залишається без змін. Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 06 лютого 2019 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуюча Судді: