Постанова 4872 № 915/1124/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року м. ОдесаСправа № 915/1124/18 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Діброви Г.І. суддів: Ярош А.І., Принцевської Н.М. секретар судового засідання: Клименко О.В. за участю представників учасників справи: від Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв - не з`явився; від Управління комунального майна Миколаївської міської ради, м. Миколаїв - не з`явився. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року, м. Миколаїв, суддя Олейняш Е.М., повний текст рішення складено 29.11.2019 року у справі № 915/1124/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м.Миколаїв до відповідача Управління комунального майна Миколаївської міської ради, м. Миколаїв про визнання продовженим договору оренди та визнання додаткової угоди про продовження договору оренди укладеною в редакції позивача, - ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції. В жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв звернулось до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою до Управління комунального майна Миколаївської міської ради, м.Миколаїв, в якій просило суд визнати продовженим на той самий термін та на тих самих умовах договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 05.05.2015 року № 7614, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" та Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради; визнати додаткову угоду про продовження договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 05.05.2015 року № 7614, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" та Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, укладеною в редакції, наданої позивачем, яка викладена в прохальній частині позовної заяви. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що строк укладеного між сторонами договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 05.05.2015 року № 7614 закінчився 05.03.2018 року, при цьому позивачем у відповідності до приписів п. 10.5 Договору було подано до Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради відповідний лист про намір продовжити строк дії Договору на новий строк, проте як до закінчення строку дії договору, так і після від відповідача будь-яких заперечень щодо продовження дії договору на адресу позивача не надходило. Позивач продовжує користуватись нерухомим майном, переданим за спірним договором в оренду, та спочувати орендну плату, в зв`язку з чим вважає, що такий договір підлягає продовженню на новий термін із підписанням відповідної додаткової угоди. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.12.2018 року провадження у справі № 915/1124/18 зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 915/1809/18. Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 01.08.2019 року поновлено провадження у справі № 915/1124/18. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року у справі №915/1124/18 (суддя Олейняш Е.М.) у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивоване тим, що приписами ст. 283 Господарського кодексу України, ст. 759 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що правом на передачу в оренду майна наділений орендодавець (власник майна або особа, якій належать майнові права). Особа, як не є власником, не має права користуватись та розпоряджатись майном без відповідних на те підстав. Матеріали даної господарської справи свідчать про відсутність правових підстав для тверджень, що нерухоме майно за адресою вул . Шевченка, 22/7, м . Миколаїв належить до комунальної власності. Доказів оформлення права власності на нерухоме майно за органом місцевого самоврядування, як на підставі положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", так і на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке діяло до 01.01.2013 року, тобто набрання чинності вищевказаним Законом, суду не подано. Враховуючи, що об`єкт оренди є однією з істотних умов договору, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для продовження договірних правовідносин в судовому порядку. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи. Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року у справі № 915/1124/18 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв задовольнити повністю, визнати продовженим на той самий термін та на тих самих умовах договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 05.05.2015 року № 7614, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" та Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради; визнати додаткову угоду про продовження договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності від 05.05.2015 року № 7614, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" та Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради, укладеною в редакції прохальної частини апеляційної скарги. Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник зазначає, що як зазначено у наявних в матеріалах справи технічних паспортах станом на 03.03.2015 року та 20.03.2015 року орендоване нерухоме майно було збудовано у 1972 році, власником цього майна є територіальна громада м. Миколаєва. При цьому, нормами ЦК УРСР 1963 року не було передбачено обов`язковість державної реєстрації права державної власності на нерухоме майно. Також, скаржник зазначає, що у відповідності до приписів ч. 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з ч. 3 цієї статті, отже, укладення договорів оренди нерухомого майна, право власності на яке виникло у орендодавця до 01.01.2013 року є можливим і без здійснення державної реєстрації права власності за орендодавцем. Крім того умовами спірного Договору також було визначено, що власником орендованого об`єкту є саме територіальна громада м. Миколаєва. Також, скаржник зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано до органів національної поліції заяву про кримінальне правопорушення, вчинене посадовими особами позивача, яке полягає у намірі заволодіти шахрайським шляхом нежитловими приміщеннями по вул. К. Лібкнехта, 22 у м . Миколаєві, які належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва. На думку відповідача, приміщення за даною адресою є тими самими орендованими приміщеннями за Договором від 05.05.2015 року № 7614. За вказаною заявою, слідчим відділом Центрального відділу поліції ГУНП України в Миколаївській області було відкрито кримінальне провадження №1206150020001117 від 03.03.2016 року. Тобто, відповідач вважає, що орендований об`єкт перебуває в комунальній власності. Матеріали справи не містять доказів знаходження орендованого об`єкту в державній або приватній власності. Також, матеріали справи не містять доказів взяття на облік вищевказаного об`єкту нерухомого майна, як безхазяйного в порядку, встановленому ст. 335 Цивільного кодексу України. На думку скаржника, оскільки жодним судовим рішенням не встановлено незаконність набуття територіальною громадою м. Миколаєва права власності на нерухоме майно по вул. Шевченка, 22/7 у м. Миколаєві, то територіальна громада м. Миколаєва вважається власником даного майна. За твердженням позивача, помилковими є посилання суду на ст. 331 Цивільного кодексу України, оскільки даною статтею врегульований порядок набуття права власності на новостворене нерухоме майно. Враховуючи положення ст. 58 Конституції України та ст. 5 Цивільного кодексу України щодо дії закону у часі, положення ст. 33 чинного Цивільного кодексу України не можуть поширюватись на нерухоме майно, створене (збудоване) до набрання чинності цим Кодексом. Безпідставними також є посилання суду на норми Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5, оскільки даним нормативно-правовим актом не було передбачено обов`язковість державної реєстрації права власності, набуте до набрання чинності Тимчасовим положенням. Щодо наявності підстав вважати договір оренди продовженим, скаржник зазначає, що оскільки вищевказаний Договір не був визнаний судом недійсний, то, в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, даний Договір вважається правомірним. Позиція відповідача про визнання Договору недійсним за власним наказом від 01.07.2015 року № 185/03 не заслуговує на увагу, оскільки, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 09 квітня 2019 року було задоволено позовні вимоги ТОВ «Миколаїв-Облтранс» та визнано незаконним і скасовано наказ Управління з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради від 01.07.2015 року № 185/03 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності». Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17 липня 2019 року, вищевказане судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу Управління комунального майна Миколаївської міської ради - без задоволення З урахуванням наведених обставин, сторони вищевказаного Договору зобов`язані його виконувати належним чином та мають право розраховувати на встановлені умовами договору позитивні для себе наслідки у разі належного виконання умов Договору. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року у справі № 915/1124/18, справу призначено до судового розгляду. 13.02.2020 року через канцелярію до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату, яке мотивоване тим, що представник позивача - адвокат Бортик Р.О. 17.02.2020 року братиме участь в судових засіданнях Миколаївського окружного адміністративного суду по інших справах, на підтвердження чого надав відповідні докази. Управління комунального майна Миколаївської міської ради, м. Миколаїв своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалось, відзив на апеляційну скаргу, в строк визначений ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження у справі, не надало, що згідно з ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскарженого рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. В судове засідання представники учасників справи не з`явились, про дату, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи поштові повідомлення про вручення ухвали Південно-західного апеляційного господарського суду про відкриття та призначення справи до розгляду. Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв про відкладення розгляду справи на іншу дату, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки позивач мав право у разі визначення для себе необхідності у присутності в суді апеляційної інстанції, направити для участі в судових засіданнях керівника юридичної особи або укласти договір про надання правової допомоги з іншим адвокатом, який виступатиме його представником. Крім того, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду явка сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті. Одночасно з цим в клопотання не зазначено будь-яких додаткових підстав для визнання обов`язкової явки представника скаржника в судове засідання або наявності у нього додаткових доводів та заперечень стосовно оскаржуваного рішення. Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "+11 посилань", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, відхилено клопотання про відкладення судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представників учасників справи. Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року у справі №915/1124/18 є правомірним та таким, що не підлягає скасуванню, виходячи з наступного. Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини. Рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 180 від 13.03.2015 року "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради" вирішено нежитловим приміщенням першого поверху по вул. Потьомкінській, 81/83 (Літ. А-1 прим. №1-1, № 1-2, заг. площ. 157,4 м. кв.), які належать територіальній громаді м.Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, надати нову адресу: вул. Шевченка, 22/7 (т. 1, а.с. 17). Наказом від 23.04.2015 року № 132/03 "Про використання майна міської комунальної власності" Управлінням з використання та розвитку комунальної власності наказано укласти договір оренди на нежитлові приміщення першого поверху по вул. Шевченка, 22/7 загальною площею 157, 4 кв.м. з ТОВ "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" для використання під виготовлення друкованої продукції вітчизняного виробника терміном на 2 роки 11 місяців (т. 1, а.с. 99). 05.05.2015 року між Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7614(т. 1, а.с. 12-13). Відповідно до п. 1.1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, керуючись наказом орендодавця або балансоутримувача (відповідно до положення) від 23.04.2015 року №132/03, нежитлове приміщення (будівля, споруда) площею 157,40 кв.м., розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Шевченка, на 1 поверсі (ах) 22/7 будинку, вартість якого визначена згідно з висновками експерта і становить за (експертною оцінкою, залишковою вартістю) 116 800, 00 грн. Майно передається в оренду з метою використання виготовлення друкованої продукції вітчизняного виробництва. Згідно з п. 10.1 договору договір укладено строком на 2 роки 10 місяців, що діє з 05.05.2015 року до 05.03.2018 року включно. Пунктом 10.5. Договору сторони погодили, що у разі закінчення строку дії договору, останній продовжується шляхом укладання додаткової угоди за умови письмового звернення орендаря відповідно до вимог Положення. Договір підписано та скріплено печатками сторін. 05.05.2015 року, відповідно до акту приймання-передачі нежитлового приміщення по договору оренди від 05.05.2015 року № 7614, орендодавець здав, а орендар прийняв нежитлове приміщення, розташоване на території ТОВ "Центральний 1", р-н міста: Центральний за адресою вул. Шевченка, 22/7 площею 157, 4 кв.м. (т.1, а.с. 14). 01.07.2015 року наказом Управління з використання та розвитку комунальної власності № 185/03 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності» у зв`язку з виявленою технічною помилкою при визначенні адреси об`єкта оренди по вул. Шевченка, 22/7, вирішено вважати таким, що втратив чинність наказ Управління від 23.04.2015 року № 132/03 щодо укладення договору оренди нежитлових приміщень по вул. Шевченка, 22/7 площею 157,4 кв.м. з ТзОВ "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС"; визнати договір оренди № 7614 від 05.05.2015 року недійсним з моменту укладення (т. 1, арк. 100). 13.03.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв звернулось до Управління комунального майна Миколаївської міської ради з заявою № 13/03 та проектом додаткової угоди про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного майна, в якій просило продовжити термін дії договору оренди від 05.05.2015 року № 7614 строком на 2 роки 10 місяців на тих самих умовах (т. 1, а.с. 26-27). Заява отримана та зареєстрована у відділі Центру надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради 14.03.2018 року за вх. № 341/КМ/18. 22.08.2018 року Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради було направлено на адресу позивача лист № 636/10.01.-07/18, в якому відповідач зазначив, що договір оренди нежитлових приміщень по вул. Шевченка, 22/7 визнаний недійсним з моменту укладення. Нежитлові приміщення по вул. Шевченка, 22/7 не є об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва. Питання продовження договору не може бути розглянуто, оскільки відсутній предмет оренди (т.1, а.с. 103). 19.10.2018 року Управлінням комунального майна Миколаївської міської ради було направлено на адресу позивача лист № 2366/10.01-07/18, в якому відповідач зазначив, що договір оренди нежитлового приміщення по вул. Шевченка, 22/7 відсутній. Кошти, які надходили до управління від Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" зараховуються на діючий договір оренди № 7592 від 12.02.2015 року (т. 1, а.с. 101). Рішенням господарського суду Миколаївської області від 09.04.2019 року у справі №915/1809/18, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.07.2019 року, наказ Управління з використання та розвитку комунальної власності від 01.07.2015 року № 185/03 визнано незаконним та скасовано. В матеріалах справи наявні два Технічні паспорти на громадський будинок - нежитлову будівлю за адресою вул. Шевченка, 22/7, м. Миколаїв, а саме: - Технічний паспорт на громадський будинок - нежитлову будівлю за адресою вул. Шевченка, 22/7, м. Миколаїв, виготовлений станом на 03.03.2015 року Миколаївським міжміським БТІ. В графі "Власник" зазначено Територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (т. 1, а.с. 193-198). - Технічний паспорт на громадський будинок - нежитлову будівлю за адресою вул. Шевченка, 22/7, м. Миколаїв, виготовлений станом на 20.03.2015 року Миколаївським міжміським БТІ. В графі "Власник" зазначено Територіальна громада м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (т. 1, а.с. 18-25). Натомість, відповідно до інформації КП ММБТІ від 09.11.2018 року останнє повідомило, що відповідно до паперових носіїв реєстраційної справи станом на 30.12.2012 року право власності на нерухоме майно за адресою вул . Шевченка, 22/7, м. Миколаїв не реєструвалось. Здійснити технічну інвентаризацію об`єкту нерухомості за адресою м. Миколаїв, вул. Шевченка, 22/7 не уявляється можливим, в зв`язку з тим, що за цією адресою об`єкту нерухомого майна не виявлено (т. 1, а.с. 95). На замовлення позивача під час розгляду даної справи ПП Експертний центр "Поділля" надано Висновок експертного дослідження від 26.12.2018 року (т. 2, а.с. 55-70), за результатами якого встановлено, що досліджуваний об`єкт - нежитлова будівля літ А-1, що розміщена за адресою: м. Миколаїв, вул. Шевченка, 22/7 є нерухомим майном, за розмірними (зовнішній розмір будівлі та розмірами вбудованих приміщень) та конструктивними характеристиками, - відповідають відомостям, що зазначені в технічному паспорті КП ММБТІ від 20.03.2015 року, але в паспорті КП ММБТІ не наведена перегородка, що поділяє приміщення 2 на два других приміщення, також в плані БТІ не зазначена оглядова яма. Розміри земельної ділянки в цілому відповідають зазначеному в паспорті КП ММБТІ, наявні розбіжності пояснюються похибками при проведенні лінійних вимірів. Відповідно до службової записки відділу оренди комунального майна (вх. №49/10.01/33/18 від 07.11.2018 року) щодо надання інформації про власника нежитлових приміщень по вул. Шевченка, 22/7 зазначені приміщення не обліковуються серед об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва та не перебувають на бухгалтерському обліку у жодного з підприємств, установ та організацій комунальної форми власності (т. 1, а.с. 114). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою вул . Шевченка, 22 /7 , м. Миколаїв право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження не зареєстровано (т.1, а.с. 115). Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою АДРЕСА_6 , м. Миколаїв право власності зареєстровано за іншими особами (фізична особа ОСОБА_1 , ПП фірма "Юнікс-Трейд Ко") (т. 2, а.с. 86-88). Позивач факт сплати орендних платежів підтверджує платіжними дорученнями, з яких вбачається факт оплати коштів з призначенням платежу в кожному платіжному дорученні (оренда нежитл. приміщень згідно договору № 7592, № 7614 (том 1, арк. 28-65). В свою чергу, відповідно до службової записки відділу оренди комунального майна (вх. № 51/10.01/33/18 від 07.11.2018 року) договір оренди нежитлового приміщення по вул. Шевченка, 22/7 було визнано недійсним з моменту укладення, у зв`язку з чим нарахування орендної плати за зазначеним договором не здійснювалось. Грошові кошти, отримані від ТОВ "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" за оренду майна, автоматично зараховувались на діючий договір оренди нежитлового приміщення по вул. Адміральській, 23/2. Крім того, у службовій записці також зазначено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС" здійснювало платежі без отримання рахунків з боку управління та коригування орендної плати на індекс інфляції (т.1, а.с. 96-98). Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. За змістом ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського Кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Зобов`язана сторона має право відмовитися від виконання зобов`язання у разі неналежного виконання другою стороною обов`язків, що є необхідною умовою виконання. Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» (в редакції, що діяла на момент укладання та дії спірного договору) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди). Відповідно до ч. 3 ст. 283 Господарського кодексу України об`єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об`єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб`єктам господарювання. Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств. Відповідно до ч. 1 ст. 287 Господарського кодексу України орендодавцями щодо державного та комунального майна є: 1) Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; 2) органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим або місцевими радами управляти майном, - відповідно щодо майна, яке належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності; 3) державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом; 4) державне підприємство із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами - щодо нерухомого майна та іншого окремого індивідуально визначеного майна цього підприємства. Відповідно до ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є, зокрема, органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке відповідно належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності. Згідно з ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу. Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); термін, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань, якщо їх нарахування передбачено законодавством; відновлення орендованого майна та умови його повернення; виконання зобов`язань; забезпечення виконання зобов`язань - неустойка (штраф, пеня), порука, завдаток, гарантія тощо; порядок здійснення орендодавцем контролю за станом об`єкта оренди; відповідальність сторін; страхування орендарем взятого ним в оренду майна; обов`язки сторін щодо забезпечення пожежної безпеки орендованого майна. Договір найму укладається на строк, встановлений договором (ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України). Відповідно до ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди також визначені у ст. 764 Цивільного кодексу України, якою визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Норми ст. 764 Цивільного кодексу України передбачає таку правову конструкцію як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до автоматичного продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця. Наведена норма Закону визначає можливість продовження договору оренди на той самий термін і на тих самих умовах. При цьому, для такого автоматичного продовження договору оренди передбачена особливість - відсутність заяви (повідомлення) однієї із сторін про припинення чи зміну умов договору протягом місяця після закінчення терміну його дії. Відсутність такого заперечення може мати прояв у «мовчазній згоді» і у такому випадку орендар у силу закону може розраховувати, що договір оренди вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Норма ч. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» не вказує на те, що відповідна вимога про припинення чи зміну договору оренди має називатися виключно заявою. Така заява може бути направлена однією із сторін у формі листа, телеграми, факсограми тощо. Істотне значення у даному випадку має зміст такої заяви, оскільки вона обов`язково повинна бути спрямована на припинення або зміну умов договору оренди, та факт її отримання іншою стороною. Тому, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється. Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення змін до нього. Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29.05.2018 року у справі № 923/854/17, від 05.06.2018 року у справі № 904/7825/17, від 12.06.2018 року у справі № 910/15387/17 та від 03.04.2019 року у справі № 911/928/18. Так, з матеріалів справи вбачається, що 05.05.2015 року між Управлінням з використання та розвитку комунальної власності Миколаївської міської ради (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв (орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна або індивідуально визначеного майна, що належить до комунальної власності № 7614, відповідно до якого позивач отримав в оренду нежитлове приміщення площею 157,40 кв.м., розміщене за адресою: м. Миколаїв, вул. Шевченка, 22/7 (перший поверх). Згідно з п. 10.1 Договору договір укладено строком на 2 роки 10 місяців, що діє з 05.05.2015 року до 05.03.2018 року включно. Пунктом 10.5. Договору сторони погодили, що у разі закінчення строку дії Договору, останній продовжується шляхом укладання додаткової угоди за умови письмового звернення Орендаря відповідно до вимог Положення. До закінчення строку дії Договору, а саме 13.03.2018 року, позивач звернувся до відповідача з заявою № 13/03 та проектом додаткової угоди про внесення змін до договору оренди індивідуально визначеного майна, в якій просив продовжити термін дії договору оренди від 05.05.2015 року № 7614 строком на 2 роки 10 місяців на тих самих умовах. З матеріалів справи також вбачається, що протягом місяця після закінчення строку дії Договору будь-яких відповідей на вищезазначену заяву або заперечень щодо продовження дії Договору від відповідача до позивача не надійшло, оскільки письмові заперечення Управління комунального майна Миколаївської міської ради направило позивачу лише 22.08.2019 року та 19.10.2018 року. Зазначені обставини дійсно свідчать, з урахуванням приписів ст. 764 Цивільного кодексу України та ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», про наявність можливості визнати спірний договір поновленим на тих самих умовах та на той самий строк. Разом з тим, судова колегія зазначає, що з матеріалів справи вбачаються обставини, які унеможливлюють продовження строку дії спірного Договору з інших підстав, аніж недотримання відповідачем визначеного законом порядку висловлення заперечень орендодавця щодо поновлення договору на новий строк. Відповідно до ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України). Згідно зі ст. 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Так, матеріали справи містять докази на підтвердження того, що наразі власником майна переданого в оренду, а саме, нежитлового приміщення першого поверху за адресою: м.Миколаїв, вул. Шевченка, 22/7 (стара адреса, відповідно до Рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 180 від 13.03.2015 року "Про зміну та надання адрес і внесення змін до рішень виконкому міської ради" - м. Миколаїв, вул. Потьомкінська, 81/83) є фізична особа ОСОБА_1 та ПП фірма "Юнікс-Трейд Ко", що підтверджується наявним в матеріалах справи витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за адресою вул. Потьомкінська, 81/83, м. Миколаїв (т. 2, а.с. 86-88). Тобто, Миколаївська міська рада, м. Миколаїв власником об`єкта нерухомості, який передавався в оренду за спірним Договором, не є. Доказів оформлення права власності на нерухоме майно за органом місцевого самоврядування як на підставі положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", так і на підставі Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке діяло до 01.01.2013 року, тобто набрання чинності вищевказаним Законом, суду не подано. Зазначене також підтверджується службовою запискою відділу оренди комунального майна (вх. № 49/10.01/33/18 від 07.11.2018 року) щодо надання інформації про власника нежитлових приміщень по вул. Шевченка, 22/7, відповідно до якої зазначені приміщення не обліковуються серед об`єктів, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Миколаєва та не перебувають на бухгалтерському обліку у жодного з підприємств, установ та організацій комунальної форми власності (т. 1, а.с. 114). Як вірно зазначив суд першої інстанції, приписами ст. 283 Господарського кодексу України, ст. 759 Цивільного кодексу України, ст. 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що правом на передачу в оренду майна наділений орендодавець (власник майна або особа, якій належать майнові права). При цьому, особа, як не є власником, не має права користуватись та розпоряджатись майном без відповідних на те підстав. Тобто, Миколаївська міська рада, яка не є власником нерухомого майна за адресою м.Миколаїв, вул. Шевченка, 22/7 (вул. Потьомкінська, 81/83) не може виступати орендодавцем такого майна, що в свою чергу унеможливлює поновлення спірного договору оренди та укладання відповідної додаткової угоди. Посилання скаржника на те, що як у спірному Договору оренди, так і в наявних в матеріалах справи технічних паспортах власником нерухомого майна визначено Миколаївську міську раду, не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки вказані документи не є належним та допустимими доказами на підтвердження права власності Миколаївської міської ради на нерухоме майно, яке передавалось за спірним Договором оренди, на момент розгляду справи в суді, з огляду на приписи чинного законодавства України. Що стосується посилань скаржника на кримінальне провадження, відкрите за заявою відповідача щодо кримінального правопорушення, вчиненого посадовими особами позивача, яке полягає у намірі заволодіти шахрайським шляхом нежитловими приміщеннями по вул . К. Лібкнехта, 22 у м. Миколаєві , які належать на праві комунальної власності територіальній громаді м. Миколаєва та яке, на думку відповідача, є тими самими орендованими приміщеннями за Договором від 05.05.2015 року № 7614, судова колегія зазначає, що по-перше адреса нерухомого майна, яке передавалось в оренду позивачу, та адреса нерухомого майна, щодо якого здійснюється кримінальне провадження, не співпадають, припущення скаржника щодо того, що вказані приміщення є тими самими приміщеннями, що надавались в оренду, будь-якими доказами не підтверджені, а по-друге, матеріали справи не містять доказів того, що за результатами вказаного кримінального провадження судом був винесений відповідний вирок про притягнення до кримінальної відповідальності винних осіб, яким би були встановлені ці факти. З огляду на вказане, зазначені посилання скаржника ґрунтуються суто на його припущеннях, належними та допустимими доказами не підтверджені, отже судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються. В будь-якому випадку, на теперішній час не може бути продовженим договір оренди майна, власником якого не є орендодавець. Виходячи з вищевикладеного, доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними матеріалами справи і не спростовують висновків суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року). Пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року). Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. (п. 58 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Серявін проти України"). Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади обов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів. Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду. І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі № 918/519/17. Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування рішення. За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року у справі № 915/1124/18 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржників. Керуючись ст. 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОЛАЇВ-ОБЛТРАНС", м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року у справі № 915/1124/18 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 19.11.2019 року у справі № 915/1124/18 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодекс України. Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 17.02.2020 року. Повний текст постанови складено 18 лютого 2020 року. Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська А.І. Ярош