Постанова 4855 № 745/943/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 745/943/19 Суддя (судді) першої інстанції: Смаль І.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Єгорової Н.М., суддів - Сорочка Є.О., Федотова І.В., при секретарі - Казюк Л.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Інспектора роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП рядового поліції Шалімова Михайла Сергійовича на рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 08 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Інспектора роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП рядового поліції Шалімова Михайла Сергійовича про скасування постанови про адміністративне правопорушення, - ВСТАНОВИВ: У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Сосницького районного суду Чернігівської області з позовом до Інспектора роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП рядового поліції Шалімова М.С. про визнання протиправною та скасування постанови серії ЕАК № 1785718 від 24 листопада 2019 року, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 122 КпАП України та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. Рішенням Сосницького районного суду Чернігівської області від 08 січня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, відповідачем не надано належні та допустимі докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що інспектор поліції правомірно притягнув відповідача до адміністративної відповідальності та виніс обгрунтовану постанову. Наголошує, що представником позивача було надано неповний перелік документів, які б підтверджували його повноваження як представника. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Інспектором поліції 24 листопада 2019 року було складено постанову серії ЕАК № 1785718 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (а.с. 3; далі - оскаржувана постанова), якою до позивача за порушення вимог п. 8.4 «ґ» ПДР України застосовано стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. При цьому судом першої інстанції було встановлено, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що 24 листопада 2019 року о 11 год. 19 хв. автомобіль FORD Focus, днз. «НОМЕР_2», яким керував ОСОБА_1 , у м. Києві по вул. Теодора Драйзера, 1 А, здійснив розворот, порушивши вимоги дорожньої розмітки, чим порушив вимоги п. 8.4 «ґ» ПДР України. На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку, що постанова по справі про адміністративне правопорушення є необгрунтованою та такою, що не відповідає КпАП України, а тому підлягає скасуванню та стягнув на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн. З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитися з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Відповідно до ст. 222 КпАП України органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема, правил дорожнього руху (ч. ч. 1, 2, 3 ст. 122). Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. За таких обставин колегія суддів погоджується з твердженням апелянта про наявність в Інспектора поліції повноважень накладати адміністративні стягнення. Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п`ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів. Закон України «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань). Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин. Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України). Відповідно до п. 1.1 ПДР України останні відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Приписами пп. «ґ» п. 8.4 ПДР закріплено, що дорожні знаки поділяються на групи, зокрема, інформаційно-вказівні, які запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила. При цьому судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положення ст. 251 КпАП України визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до статті 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису. У даному випадку, для підтвердження факту порушення позивачем пункту ПДР України відповідач в силу положень ст. 251 КпАП України мав би надати, зокрема, відеозапис події, фотознімки автомобіля, яким керував позивач, під час перетину дорожньої розмітки, яка забороняє такі дії. Проте, з наданого відповідачем відеозапису не вбачається, що автомобіль, яким керував позивач здійснив заборонений дорожньою розміткою маневр, оскільки на диску, наданим відповідачем, міститься лише фрагмент відеозапису одразу після зупинки транспортного засобу позивача, а сам момент вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення відсутній. При цьому, судова колегія вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що повноваження представника відповідача належним чином не посвідчені, оскільки з аналізу доданої до відзиву довіреності № 11993/41/3/01-2019 від 24 червня 2019 року вбачається, що останньою Іванову Д.Р., яка підписала відзив на позовну заяву, уповноважено представляти в судах інтереси посадових осіб Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, яким є Інспектор роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП рядовий поліції Шалімов М.С. Згідно приписів частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що посилання на оскаржувану постанову про притягнення як на доказ вчинення правопорушення, є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17. За правилами ч. З ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. За таких обставин, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КпАП України, колегія суддів приходить до висновку про правильність рішення суду першої інстанції щодо необхідності скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Щодо доводів апелянта про відсутність в матеріалах справи ордеру на представництво адвокатом Мироненком С.В. інтересів Литвиненка С.М. та, як наслідок, відсутності у Мироненка С.В. повноважень на підписання позовної заяви від імені позивача, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 55 КАС України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Приписи ч. 1 ст. 57 КАС України визначають, що представником у суді може бути адвокат або законний представник. Згідно з ч. 4 ст. 59 КАС України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданими відповідно до Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Одночасно, відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VІ (далі - Закон № 5076-VІ) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1)договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Таке змістовне наповнення мала і норма частини п`ятої статті 58 КАС в редакції Закону України від 06 липня 2005 року № 2747-ІV, яка діяла до 15 грудня 2017 року (дата набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»). Цією нормою було встановлено, що повноваження адвоката як представника можуть посвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги, або договором про надання правової допомоги. До ордера обов`язково додається витяг із договору, у якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій. Витяг засвідчується підписом сторін. Приймаючи зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, законодавець в Законі № 2747-IV не визначив, що положення інших законів, зокрема Закону №5076-VI, повинні бути приведені у відповідність з його нормами або що вони діють в частині, яка йому не суперечить. Колізію між нормами статті 26 Закону № 5076-VI та норми частини четвертої статті 59 КАС слід вирішувати за принципом цільового тлумачення, зміст якого полягає в тому, що правозастосовчий орган повинен обирати норму, застосування якої призведе до більш розумного та справедливого результату. Ці норми діють як самостійні, норми однакової юридичної сили, їх застосування повинно бути не шляхом виключення однієї норми іншою, а шляхом їх субсидіарного застосування. Підставою для такого висновку, перш за все, є те, що ці норми стосуються такого фундаментального права особи, як права на судовий захист. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист. Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, "особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При застосуванні норми частини четвертої статті 59 КАС слід мати на увазі, що її зміст не дає підстави вважати визначені в ній документи, якими можуть підтверджуватися повноваження адвоката, виключними. Аналогічний правовий висновок зазначено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2019 року у справі № 2340/4757/18. При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що з позовної заяви вбачається, що остання підписана адвокатом Мироненком С.В. До позовної заяви додано договір про надання правової допомоги від 04 грудня 2019 року, згідно з умовами якого Литвиненко С.М. доручає адвокату Мироненку С.М. представництво його інтересів в суді (суді першої, апеляційної та касаційної інстанції). Серед повноважень адвоката, які він отримав від позивача, є повноваження подавати до суду позовні заяви. Права Мироненка С.М. як адвоката підтверджуються приєднаною до апеляційної скарги копією свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю (а.с. 8). Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Як вбачається з матеріалів справи, при прийняті рішення Сосницьким районним судом Чернігівської області від 08 січня 2020 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, у тому числі, й витрат, пов`язаних з правничою допомогою, зокрема, суд першої інстанції, з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Згідно з пунктами 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України). При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Отже, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт б частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Відповідно до ч.7 ст.139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необгрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час, витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17. З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі 1500 грн. Позивач надав: договір про надання правової допомоги від 04 грудня 2019 року, акт наданих послуг від 04 грудня 2019 року, квитанцію про сплату 1500,00 грн від 04 грудня 2019 року з призначенням платежу: «договір про надання правової допомоги від 04 грудня 2019 року». Колегія суддів звертає увагу, що у рішенні Верховного Суду від 01 жовтня 2018 доку у справі № 569/17904/17 зазначено, що на підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. Відповідно до позиції висловленої Верховним Судом у постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 810/4749/15 підкреслено на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за доцільні, дублюючі одна одну, послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків. Крім того, у даному ж рішенні вказано й про те, що витрати за час перебування адвоката у судовому засіданні повинні підтверджуватися хронометричними даними протоколу судового засідання. Надаючи оцінку наданим вище документам, судова колегія, вважає за необхідне зазначити, що зі змісту наявних у матеріалах справи договору про надання правової допомоги від 04 грудня 2019 року, акт наданих послуг від 04 грудня 2019 року, квитанцію про сплату 1500,00 грн від 04 грудня 2019 року вбачається, що останніми підтверджується факт надання адвокатом Литвиненко С.М. правничої допомоги позивачу. Проте, колегія суддів не погоджується з доцільністю та обґрунтованістю стягнення з відповідача 1500,00 грн. судових витрат, понесених позивачем під час розгляду даної справи, оскільки дана сума не співмірна зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт. Таким чином, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судові витрати на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у сумі 500,00 грн. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовано норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, а рішення суду - скасувати. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 286, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу Інспектора роти №2 батальйону №2 Управління патрульної поліції у м. Києві ДПП рядового поліції Шалімова Михайла Сергійовича - задовольнити частково. Рішення Сосницького районного суду Чернігівської області від 08 січня 2020 року - скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 грн. Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Департаменту патрульної поліції Національної поліції України за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1500,00 (одна тисяча п`ятсот) гривень. В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 січня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає відповідно до ч. З ст. 272 КАС України. Суддя-доповідач Н.М. Єгорова Судді Є.О. Сорочко І.В. Федотов