Постанова 4855 № 640/8274/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8274/19 Суддя (судді) першої інстанції: Амельохін В.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Київ Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача Кузьменка В. В., суддів Шурко О. І., Ганечко О. М., за участю секретаря Кірієнко Н. Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019, - В С Т А Н О В И Л А: Позивач звернувся до суду з позовом Головного управління Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України про: - визнання протиправним та таким, що порушує ст. 47 ЖК Української РСР протокол №3 від 27.02.2019 р. засідання центральної житлово-побітової комісії Головного управління Національної гвардії України, рішення стосовно надання житлової площі у с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області, про надання однокімнатної квартири АДРЕСА_2 житловою площею 18,00кв.м., загальною площею 45,19кв.м. по АДРЕСА_2 полковнику запасу ОСОБА_1 з родиною складом 2 особи в тому числі він, дружина ОСОБА_2 , 1967 року народження, зі зняттям з реєстрації з квартирного обліку; - зобов`язання відповідача вчинити дії спрямовані на надання позивачу квартири житловою площею не менше ніж 27,30кв.м., відповідно до вимог ст. 47 ЖК Української РСР; - стягнення з відповідача на користь позивача 330 994,00грн. грошової компенсації за піднайом (найом) жилого приміщення за період з 2013 - 2019 роки. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 закрито провадження у вказаній справі. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В судове засідання з`явився апелянт, просив апеляційну скаргу задовольнити. Представник відповідача будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, з належним чином підтвердженими повноваженнями на представництво у суді, в судове засідання не з`явився. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представника відповідача. Заслухавши суддю-доповідача, апелянта, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг. Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Як убачається з матеріалів справи, 12 листопада 2011 року ОСОБА_1 подав на ім`я командувача внутрішніх військ МВС України рапорт з проханням про звільнення з військової служби у відставку за станом здоров`я. Наказом Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 15.11.2012 №143 о/с «По особовому складу» припинено контракт та звільнено з військової служби у відставку за пунктом 6 - «б» (за станом здоров`я) статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» полковника ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України. Відповідно до відповіді відповідача від 08 листопада 2018 року № 27/30/2-0-591-Ад на адвокатський запит: «Костюк Олександр Петрович перебуває на квартирному обліку складом родини 2 особи (він, дружина) при Головному управлінні НГУ з 27.10.1999 за № 1 на загальних підставах та в списку першочергового отримання житла за № 1, як ветеран Збройних Сил України.». Згідно витягу з протоколу № 3 від 27 лютого 2019 року Засідання центральної житлово-побутової комісії Головного управління Національної гвардії України ухвалили затвердити рішення стосовно надання житлової площі у с. Софіївська Борщагівка, Києво-Святошинського району, Київської області, надати однокімнатну квартиру АДРЕСА_2 житловою площею 18,00 кв.м., загальною площею 45,19 кв.м., по АДРЕСА_2 полковнику запасу ОСОБА_1 з родиною складом 2 особи в тому числі він, дружина ОСОБА_2 , 1967 р.н., зі зняттям з реєстрації з квартирного обліку. Підставою для звернення позивача до суду стало те, що на переконання останнього оскаржуване рішення є протиправним, оскільки відповідно до статті 47 ЖК Української РСР норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу, позивачу оскаржуваним рішення було надано квартиру з житловою площею 18,00 кв.м. на дві особи. Закриваючи провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини пов`язані із захистом порушених житлових прав фізичної особи, відтак, цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Колегія суддів зазначає, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Разом з тим, неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень. Слід зазначити, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій. Як встановлено, право, за захистом якого звернувся до суду позивач, виникає із житлових відносин. Такі спори за своєю правовою природою є приватноправовими житловими (цивільними) спорами, незалежно від участі у справі суб`єкта владних повноважень як відповідача, що в свою чергу виключає їх розгляд в порядку адміністративного судочинства. Відповідно до ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За правилами ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Колегія суддів звертає увагу, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів особи, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту її цивільних прав та інтересів. При цьому, рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у відповідної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. Так, згідно з п. 10 ч. 1 ст. 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст.16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права, що виникло у певного суб`єкта в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України). Розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на об`єкт нерухомого майна, то спір стосується права цивільного і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору. Аналіз зазначених обставин даної справи дає підстави вважати, що спір у цій справі не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку відповідача, а стосується захисту його приватних отже, суд першої інстанції прийшов правильного висновку що справа не має визначених КАС України ознак адміністративного позову. При вирішенні наведеного спору колегія суддів враховує правову позицію, висловлену Верховним Судом по аналогічній категорії справ, зокрема, у постановах Великої палати від 26.06.2018р. у справі № 909/403/17, від 27.11.2018р. у справі № 820/3534/17, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України та ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є обов`язковою під час вирішення наведеного спору. Приймаючи до уваги вищезазначене, та враховуючи суб`єктний склад даного спору, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення прийняв з додержанням норм процесуального права. Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів - залишити без задоволення. Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2019 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач: В. В. Кузьменко Судді: О. М. Ганечко О. І. Шурко Повний текст постанови виготовлено 18.02.2020