Постанова КЦС ВС № 666/6735/15-ц

Постанова Іменем України 12 лютого 2020року м. Київ справа № 666/6735/15-ц провадження № 61-45813св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивач - заступник прокурора міста Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської ради, відповідачі: ОСОБА_1 , Дніпровське районне управління юстиції у місті Херсоні, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Херсон-Юг», розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 13 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Бугрика В. В., Базіль Л. В., Семиженко Г. В., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У грудні 2015 року заступник прокурора міста Херсона в інтересах держави в особі Херсонської міської ради звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , Дніпровського районного управління юстиції у місті Херсоні, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Херсон-Юг» (далі - ТОВ ТД «Херсон-Юг»), про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування права власності на нерухоме майно. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2015 року у справі № 666/7480/14-ц, залишеним без змін судом апеляційної інстанції, позов прокурора Дніпровського району м. Херсона в інтересах держави задоволено та визнано незаконним (недійсним) рішення Херсонської міської ради від 04 вересня 2007 року № 541 у частині надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 на провулку АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); визнано незаконним (недійсним) рішення Херсонської міської ради від 05 жовтня 2007 року № 597 у частині затвердження проекту із землеустрою, яким надано у власність земельну ділянку ОСОБА_2 на провулку АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, вартістю 122 460,00 грн для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). 08 лютого 2008 року укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 продала, а ТОВ «Торговий Дім Югпромінвест» придбало зазначену земельну ділянку. За договором купівлі-продажу від 12 липня 2013 року право власності на спірну земельну ділянку придбано ОСОБА_1 у ТОВ «Торговий дім Південенерго», яке є правонаступником ТОВ «Торговий дім Югпромінвест». Вважає, що у ОСОБА_1 відсутні правові підстави для володіння спірною земельною ділянкою, оскільки під час судового розгляду цивільної справи № 666/7480/14-ц встановлено, що при прийнятті рішень щодо надання дозволу на розробку та затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки на провулку АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, Херсонська міська рада не мала законних підстав для передачі цієї землі у власність громадянину через віднесення її до зелених зон загального користування. Посилаючись на викладене, прокурор просив витребувати у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0600 га, кадастровий номер 6510136300:31:002:0103, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на користь Херсонської міської ради; зобов`язати Дніпровське районне управління юстиції у м. Херсоні скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку. Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 17 травня 2018 року у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що витребування майна від добросовісного набувача, яким є ОСОБА_1 з огляду на підстави набуття ним права власності на спірну земельну ділянку, залежить від обставин вибуття майна з володіння власника, а саме Херсонської міської ради, адже, як слідує із статті 388 ЦК України, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна, виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Спірна земельна ділянка вибула з володіння Херсонської міської ради на підставі рішень останньої, а саме: пункту 141 рішення Херсонської міської ради від 04 вересня 2007 року № 541 та пункту 103 рішення Херсонської міської ради від 05 жовтня 2007 року № 597 якими спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_2 , тобто з волі власника, яка вбачається і підтверджується з відповідних колегіальних рішень прийнятих відкритим голосуванням. При цьому суд врахував відсутність надання належних доказів на підтвердження недобросовісності набуття прав на землю ОСОБА_2 , ОСОБА_1 . Надані позивачем докази та обставини справи у цілому, не дають можливості встановити факт того, що спірне майно вибуло з володіння Херсонської міської ради поза її волею. Натомість, з обставин встановлених у справі № 666/7480/14-ц убачається, що рішення Херсонської міської ради щодо передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 визнанні недійсними через порушення Херсонською міською радою чинного законодавства, що не може свідчити про позбавлення Херсонської міської ради цієї земельної ділянки поза її волею. Такі дії міської ради суд розцінив як свідоме сприяння відчуженню власного майна на користь інших осіб. Херсонська міська рада, приймаючи рішення спрямовані на передачу у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , висловлювала своє безумовне волевиявлення на відчуження нерухомого майна. Отже, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, повністю сплативши обумовлену суму за купівлю нерухомого майна, що підтверджується матеріалами справи, а отже, законних підстав для витребування у нього нерухомого майна в порядку пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України на користь Херсонської міської ради, не вбачається. Отже, спірна земельна ділянка за існуючих обставин набута ОСОБА_1 у власність правомірно, в зв`язку із чим, відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право останнього підлягає врахуванню і захисту, адже судове рішення у справі № 666/7480/14-ц не може стати безумовною підставою для витребування майна на користь Херсонської міської ради, у цьому випадку, винного у порушенні закону, владного органу, оскільки це становитиме непропорційне втручання у право власності ОСОБА_1 на мирне володіння майном. Належних доказів у підтвердження наявності обставин, які б дозволяли витребувати у відповідача спірну земельну ділянку, представником позивача не надано. Постановою Апеляційного суду Херсонської області від 13 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову прокурора. Додатковою постановою цього ж суду від 22 листопада 2018 року вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що спірна земельна ділянка згідно з Генеральним планом міста Херсона не відноситься до земель громадської забудови, проте рішенням Херсонської міської ради від 05 жовтня 2007 року № 597 її передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих споруд і будівель, тобто для потреб, не пов`язаних із порушенням об`єктів, необхідних для населеного пункту в цілому, і з порушенням порядку для зміни її цільового призначення. Оскільки ОСОБА_2 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі незаконного рішення міської ради, тому виданий їй державний акт на право власності на земельну ділянку є також незаконним. Наступні правочини щодо відчуження цієї ділянки, у тому числі і ОСОБА_1 , є незаконними. Спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади поза її волею, тому пред`явлення позову до добросовісного набувача про витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України відповідає вимогам закону. Звернення прокурора до суду з позовом спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з громади землі, яка вибула з її власності незаконно. Отже, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що рішення Херсонської міської ради про відчуження спірного майна комунальної власності, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, є волевиявленням власника цього майна, тобто територіальної громади міста Херсона. Судом також не враховано, що спірна земельна ділянка за цільовим призначенням відноситься до категорії земель громадської, а не житлової забудови і на час передачі її у власність ОСОБА_2 включена саме до земель громадської забудови з метою задоволення культурно-побутових потреб населення м. Херсона, а надання земельної для житлової забудови без зміни цільового призначення виключає її використання з метою такої забудови (стаття 20 ЗК України у редакції на час надання земельної ділянки). Таким чином, при прийняті рішення від 05 жовтня 2007 року № 597 не було волевиявлення Херсонської міської ради на передачу саме земельної ділянки із зоною земельних насаджень. Крім того, про невірне тлумачення судом першої інстанції рішень Європейського суду з прав людини свідчать висновки Верховного Суду викладені у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Херсонської області від 13 вересня 2018 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що оскільки вимоги про визнання недійсним державного акта ЯД744092 прокурором не заявлялися, то апеляційним судом при розгляді справи порушено основоположний принцип цивільного судочинства - принцип диспозитивності. Рішення органу місцевого самоврядування прийняті на сесії депутатами. Відповідно до Конституції та діючого законодавства України депутати є повноважними представниками громади. Позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із позовом. Він, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки, діяв законно, і як громадянин України розраховував на презумпцію правомірності дій, вчинених державою. У червні 2019 року заступник прокурора області подав до суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що ОСОБА_1 помилково посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Літтоу та інші проти Сполученого Королівства», про що свідчать висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 488/5476/14-ц. Верховний Суд, розглядаючи справу № 488/5476/14-ц, встановив, що земля, віднесена рішенням Миколаївської міської ради до земель житлової та громадської забудови, мала лісогосподарське призначення (лісового фонду), у зв`язку із чим фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, в подальшому її було відчужено за договорами купівлі-продажу.

Позиція Верховного Суду Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду апеляційної інстанції відповідає нормам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості. Встановлені судами обставини На підставі пункту 141 рішення Херсонської міської ради від 04 вересня 2007 року № 541 та пункту 103 рішення Херсонської міської ради від 05 жовтня 2007 року № 597, ОСОБА_2 09 листопада 2007 року видано державний акт № ЯД 744092 на право власності на земельну ділянку на провулку АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 08 лютого 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 466, ОСОБА_2 земельна ділянка на провулку АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, продана ТОВ «Торговий дом «Югпроминвест». Згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 12 липня 2013 року, зареєстрованого у реєстрі за № 3108, спірна земельна ділянка придбана ОСОБА_1 у ТОВ «Торговий дім «Південенерго», що є правонаступником ТОВ «ТД «Югпроминвест». Рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2015 року у справі № 666/7480/14-ц позов прокурора Дніпровського району м. Херсона в інтересах держави до ОСОБА_2 , Херсонської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним (недійсним) рішення Херсонської міської ради від 04 вересня 2007 року № 541 у частині надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки ОСОБА_2 ; визнано незаконним (недійсним) рішення Херсонської міської ради від 05 жовтня 2007 року № 597 у частині затвердження проекту із землеустрою, яким надано у власність земельну ділянку ОСОБА_2 на провулку АДРЕСА_1 , площею 0,0600 га, вартістю 122 460,00 грн для будівництва та обслуговування жилого будинку господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Судовим рішенням у справі № 666/7480/14-ц встановлено, що Херсонською міською радою при прийнятті наведених рішень не враховані обмеження щодо використання ділянок за статусом «зелених зон загального користування». Спірна земельна ділянка згідно з Генеральним планом міста Херсона не відноситься до земель громадської забудови, проте рішенням Херсонської міської ради від 05 жовтня 2007 року № 597 її передано у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарчих споруд і будівель, тобто для потреб, не пов`язаних із порушенням об`єктів, необхідних для населеного пункту в цілому, і з порушенням порядку для зміни її цільового призначення. Нормативно-правове обґрунтування Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень. Частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини (далі - Конвенція) та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів. Таким чином, судом встановлено факт незаконності набуття ОСОБА_2 права власності на спірну земельну ділянку та вибуття спірної земельної ділянки із володіння власника - територіальної громади м. Херсона поза її волею. Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17). Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Верховний Суд погоджується з цим висновком Верховного Суду України, оскільки задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Установивши, що спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і будівель, тобто для потреб, не пов`язаних із розміщенням об`єктів, необхідних для населеного пункту в цілому, та з порушенням порядку для зміни її цільового призначення на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке у подальшому визнано недійсним на підставі рішення суду, що набрало законної сили, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що позивач має право витребувати спірну земельну ділянку від добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України. Правовідносини, пов`язані із вибуттям земель із власності територіальної громади, становлять суспільний інтерес, а протиправність дій органу місцевого самоврядування, спрямована на вибуття земельної ділянки із володіння територіальної громади, такому інтересу не відповідає. Враховуючи встановлену судовим рішенням у справі № 666/7480/14-ц незаконність вибуття земельної ділянки з володіння територіальної громади, витребування цієї земельної ділянки у добросовісного набувача у порядку, передбаченому ЦК України, є пропорційним заходом. Під час розгляду судами спору між сторонами не встановлено наявності будівель чи споруд на спірній земельній ділянці, а ОСОБА_1 , як добросовісний набувач, не позбавлений права заявляти вимоги про виплату компенсації до ТОВ «Торговий дім Південенерго», яке є правонаступником ТОВ «Торговий дім Югпромінвест», яке продало йому спірну земельну ділянку. Аналогічне право може реалізувати і ТОВ «Торговий дім Югпромінвест», пред`явивши відповідну вимогу до ОСОБА_2 як продавця земельної ділянки. Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2510цс15. Отже, Верховний Суд вважає, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у його право власності. Таким чином, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель громадської забудови, тому першому власнику ОСОБА_2 , ця ділянка передана з порушенням вимог закону щодо зміни цільового призначення, а отже, наявні всі правові підстави, встановлені статтею 388 ЦК України, для витребування цього майна у ОСОБА_1 . Доводи заявника про те, що позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із позовом, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки стаття 267 ЦК України є нормою матеріального права, яка не була предметом розгляду судів попередніх інстанцій. Крім того, незаконність рішень Херсонської міської ради встановлена рішенням Дніпровського районного суду м. Херсона від 02 квітня 2015 року, яке набрало законної сили 12 серпня 2015 року, а з позовом до суду про витребування майна прокурор звернувся у грудні 2015 року, тобто у межах строку позовної давності. Твердження заявника про те, що апеляційним судом порушено принцип диспозитивності так як вимоги про визнання недійсним державного акта ЯД744092 прокурором не заявлялися, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд апеляційної інстанції при розгляді справи правильно встановив, що державний акт, виданий на ім`я ОСОБА_2 є недійсним, оскільки рішення органу місцевого самоврядування, на підставі яких цей акт виданий, у встановленому законом порядку визнані недійсними. Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновками суду апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03). Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник. Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України. Керуючись статтями 395, 401, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Апеляційного суду Херсонської області від 13 вересня 2018 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик