Ухвала КЦС ВС № 563/1265/14-ц

Ухвала 14 лютого 2020 року м. Київ справа № 563/1265/14-ц провадження № 61-5691св19 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І., учасники справи: позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , відповідачі: Відділ виконавчої служби Корецького районного управління юстиції Головного управління юстиції України, ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Рівненській області, розглянув заяву судді Ступак Ольги В`ячеславівни про самовідвід у справі за касаційною скаргою Корецького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на постанову Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Ковальчук Н. М., Бондаренко Н. В., Шимківа С. С., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог і рішень судів У жовтні 2014 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до Відділу державної виконавчої служби Корецького районного управління юстиції Головного управління юстиції України (далі - ВДВС Корецького РУЮ ГУЮ України), ОСОБА_3 , третя особа - Головне управління державної казначейської служби України в Рівненській області, про визнання дій державного виконавця неправомірними, визнання недійсним правочину, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності. Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що вироком Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 28 травня 2012 року їх визнано винними за частиною третьою статті 307 КК Українита призначено покарання: три роки позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини майна. 27 серпня 2012 року державним виконавцем ВДВС Корецького РУЮ ГУЮ України ОСОБА_4 проведено опис житлового будинку та накладено арешт, а 23 травня 2013 року будинок проданий на прилюдних торгах. Дії державного виконавця із проведення опису та арешту їх частки житлового будинку, а також дії із реалізації та прилюдних торгах цієї частки житлового будинку без вирішення питання щодо технічної можливості її виділу в натурі й набуття нею статусу об`єкта цивільних прав вважають неправомірними, а укладену в результаті торгів угоду купівлі-продажу недійсною. Також, вважають, що згідно з Переліком майна, що не підлягає конфіскації за вироком суду житлові будинки у сільській місцевості конфіскації не підлягають. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 просили визнати неправомірними дії державного виконавця ВДВС Корецького РУЮ щодо опису, арешту та реалізації з прилюдних торгів по 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , належних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу по 1/8 частини вказаного житлового будинку, належній ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вчинений на прилюдних торгах 13 травня 2013 року, оформлений протоколом № 183026/2 філії Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» із проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна від 13 травня 2013 року.Витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/8 частини житлового будинку; визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності за кожним на 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Справа судами розглядалася неодноразово. Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанцій виходив із того, що позивачі не надали переконливих і об`єктивних доказів про факт порушення їхніх прав під час виконання вироку суду в частині конфіскації майна, а тому дії державного виконавця не були неправомірними. Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково.Визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Корецького РУЮ з проведення опису арешту та реалізації з прилюдних торгів по 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Визнано недійсним правочини купівлі-продажу з відчуження по 1/8 частини вказаного житлового будинку від 13 травня 2013 року в результаті проведення прилюдних торгів 13 травня 2013 року, що оформлені протоколом № 183026/2 філії Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» із проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 по 1/8 частини житлового будинку. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позовні вимоги, апеляційний суд, керуючись пунктом1 Переліку майна, що не підлягає конфіскації за судовим вироком (додаток до Кримінального кодексу України), виходив із того, що оскільки 1/8 частини будинку АДРЕСА_1 , що належать кожному із позивачів, були єдиним їхнім житлом, а тому ці частки будинку не могли бути конфісковані та реалізовані з прилюдних торгів. Крім того, у порушення чинного законодавства при реалізації частини житлового будинку ця частка в натурі не виділялась. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 липня 2017 року касаційну скаргу начальника Відділу державної виконавчої служби Корецького РУЮ ГУЮ України задоволено частково. Рішення Корецького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи судові рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що головна умова, яка повинна бути встановлена судами, це наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів повинно бути присутнє порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.Наслідком визнання результату прилюдних торгів, яким фактично є оформлений у вигляді протоколу про результати торгів договір купівлі-продажу, недійсним є повернення сторін договору купівлі-продажу - продавця і покупця - до первісного стану, тобто реституція як спосіб захисту, що характерний для зобов`язальних відносин. Суди попередніх інстанцій, у порушення статей 213-214 ЦПК України 2004 року, не визначившись з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, належним чином не встановили обставин, що мають значення для справи, не дослідили наявних у матеріалах доказів, не встановили хто є продавцем за укладеним за результатами торгів договором, виходячи з умов договору, що укладається між державною виконавчою службою та спеціалізованою організацією. Рішенням Корецького районного суду від 15 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відсутні порушення пункту 1 Переліку майна, що не підлягають конфіскації за судовим вироком, так як позивачів не було позбавлено права проживання у вказаному будинку, оскільки було конфісковано лише половину від належного їм майна. Державним виконавцем та філією 18 Приватного підприємства «Нива-В.Ш» при проведенні прилюдних торгів дотримано норми Закону України № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року і Тимчасового положення щодо повідомлення боржників про час, місце проведення прилюдних торгів, стартову ціну реалізації майна, також не встановлено порушень дій організації з реалізації нерухомого майна за результатами прилюдних торгів від 13 травня 2013 року. Жодним чином порушення прав позивачів не відбулось, порушень встановлених законодавством правил проведення торгів суд не встановив. Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано неправомірними дії державного виконавця ВДВС Корецького РУЮ щодо опису, арешту та реалізації з прилюдних торгів по 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано недійсним договір купівлі-продажу по 1/8 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , належній ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вчинений на прилюдних торгах 13 травня 2013 року, оформлений протоколом № 183026/2 філії Приватного підприємства «Нива-В.Ш.» із проведення прилюдних торгів із реалізації арештованого майна від 13 травня 2013 року.Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/8 частини вказаного житлового будинку. У задоволенні іншої частини позову відмовлено. Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що при реалізації арештованого майна виконавчою службою допущені порушення Пункту 1 Переліку та пунктів 1.1, 2.1, 3.9 Тимчасового положення. Спеціалізована організація Приватне підприємство «Нива-В.Ш» не могла бути стороною договору купівлі-продажу майна, реалізованого через прилюдні торги, оскільки, у силу вимог Тимчасового положення, могла виконувати тільки організацію і проведення прилюдних торгів за заявкою ВДВС Корецького РУЮ, яке є стороною оспорюваного правочину. Саме ВДВС Корецького РУЮ, як сторона оспорюваного правочину, вчиняючи дії щодоскладання акта опису та арешту частки житлового будинку АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , допустив порушення закону, включивши до акта майно, яке не підлягало конфіскації. Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи У березні 2019 року Корецький РВ ДВС ГТУЮ у Рівненській області подав до Верховного Судукасаційну скаргу на постанову Рівненського апеляційного суду від 19 лютого 2019 року, в якій просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що дії державного виконавця щодо арешту і опису нерухомого майна, вирішення питання про технічну можливість виділу його частки в натурі можуть виключно оскаржуватися, шляхом подання відповідної скарги боржниками до Новоград-Волинського міськрайонного суду (Житомирська область), бо саме видані ним виконавчі листи щодо конфіскації майна засуджених перебували на виконанні у Корецькому районному відділі ДВС. У матеріалах справи відсутній договір про продаж спірного майна, а тому суд так і не встановив, хто є продавцем арештованого майна: державна виконавча служба, чи спеціалізована установа. У квітні 2019 року Головне управління державної казначейської служби України в Рівненській області та представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - ОСОБА_5 подали відзиви на касаційну скаргу. Рух справи у суді касаційної інстанції Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду цієї справи визначено суддю-доповідача Ступак О. В. та колегію суддів Першої судової палати, до якої входять судді: Гулейков І. Ю., Усик Г. І. Ухвалою Верховного Суду від 26 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання відзивів на касаційну скаргу. Суддею-доповідачем Ступак О. В. у цій справі заявлено самовідвід. Заява підлягає задоволенню виходячи з наступного. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 36 ЦПК Українисуддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, що викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді. Відповідно до частини першої статті 40 ЦПК Українипитання про самовідвід судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, кожен має право при визначенні його цивільних прав і обов`язків на справедливий публічний розгляд справи протягом розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Згідно із Бангалорськими принципами поведінки суддів, схвалених резолюцією 2006/23 Економічної і Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року, об`єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов`язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об`єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, для визначення неупередженості суду належить виходить не тільки з суб`єктивного критерію, але й об`єктивного підходу, який визначає, чи були забезпечені достатні гарантії, аби виключити будь-які законні сумніви з цього приводу (рішення у справі Ferrantelli et Santangelo). Також у своєму рішенні «Газета Україна-центр» проти України» Європейський суд з прав людини наголошував, що відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинно визначатись на підставі суб`єктивного і об`єктивного критеріїв. У контексті суб`єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки не доведено протилежного. У контексті об`єктивного критерію слід визначити чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо безсторонності суддів. З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть бути важливими, або іншими словами, «правосуддя має не тільки чиниться, також має бути видно, що воно чиниться». На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти в громадськість (пункти 28-32). Презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного. Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані. Зважаючи на те, що кожна із сторін вправі сподіватися на об`єктивне рішення у справі та коли у стороннього спостерігача не могло б виникнути сумнівів у неупередженості судді та враховуючи те, що суддя Ступак О. В. брала участь у вирішенні цієї справи у суді касаційної інстанції та висловила свою думку щодо заявленого ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позову, отже, з метою забезпечення справедливого розгляду справи незалежним і безстороннім судом, суддя Ступак О. В. підлягає відводу. Після скасування Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, де Ступак О . В. була у складі судової колегії, рішення Корецького районного суду Рівненської області від 18 лютого 2016 року та рішення Апеляційного суду Рівненської області від 18 квітня 2016 року у цій справі, при новому її розгляді суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення, враховували висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, зроблені в ухвалі від 26 липня 2017 року, що свідчить про те, що суддя Верховного Суду Ступак О. В. не може вдруге висловлювати свою думку з приводу заявленого позову, адже на підставі її висновків у цій справі, суди ухвалили відповідне рішення. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення заяви судді Ступак О. В. про самовідвід. Керуючись статтями 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Заяву судді Ступак Ольги В`ячеславівни про самовідвід задовольнити. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: О. В. Ступак І. Ю. Гулейков Г. І. Усик