Постанова 4820 № 722/942/18

УКРАЇНА ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ____________________________________________________________________ Справа № 722/942/18 Провадження № 22-ц/4820/429/20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 лютого 2020 року м. Хмельницький Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В. розглянув в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України цивільну справу № 722/942/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 грудня 2019 року в складі судді Яцини О.І. по цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд в с т а н о в и в : В липні 2018 року АТ КБ «Приватбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості . В обґрунтування заявлених позовних вимог банк посилався, що ОСОБА_1 відповідно до укладеного договору № б/н від 03 липня 2012 року отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 30.00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення , що відповідає строку дії картки. Відповідач, підписала Анкету - заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, чим підтвердила свою згоду на те що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті складають Договір про надання банківських послуг. Проте, в зв`язку з порушенням зобов`язань, за кредитним договором станом на 31 травня 2018 року відповідач має заборгованості за кредитним договором в сумі 75 815 грн. 29 коп., яка складається з: 4 503 грн. 10 коп. заборгованість за кредитом; 64 025 грн. 75 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією; також штраф 500 грн. фіксована частина, штраф 3 586 грн. 44 коп. процентна складова. Зазначену заборгованість банк просив стягнути з відповідача на свою користь. Заочним рішенням Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 грудня 2019 року позов АК КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 4 503 грн. 10 коп. заборгованості по кредитному договором від № б/н від 03 липня 2018 року та судові витрати в сумі 104 грн. 66 коп. В задоволенні решті позовних вимог відмовлено. АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, у якій просить заочне рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 грудня 2019 року скасувати в частині незадоволення позовних вимог щодо стягнення відсотків та задовольнити позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк», в іншій частині рішення залишити без змін. Апелянт вважає, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок про відсутність підстав для стягнення з відповідача відсотків по кредиту у повному обсязі та допустив невірне застосування норм матеріального права, оскільки відповідач отримала кредитні кошти на умовах встановлених кредитним договором і зобов`язувалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами. Про всі умови і правила надання банківських послуг відповідач під розпис була ознайомлена, в тому числі і з усіма істотними умовами договору, про що свідчить її підпис на Анкеті-заяві від 03 липня 2012 року, проте суд першої інстанції ці обставини не врахував, натомість вказав, що жодної з вищевказаних істотних умов у договорі не зазначено, що не відповідає дійсним обставинам справи та предмету доказування. Тому, основними вимогами банку за кредитним договором до боржника є повернення наданих кредитних коштів та отримання відсотків за їх користування, отже встановивши що банк надав відповідачу кредит, а відповідач його не повернула, суд першої інстанції не мав жодних підстав відмовляти у стягнення відсотків по кредиту. Також, банк посилається, що дії з користування кредитними коштами свідчать про визнання заборгованості по кредиту та згоду позичальника з умовами кредитування, а розрахунок заборгованості підтверджує розмір заборгованості в тому числі і за тілом кредиту, а відповідач розрахунок заборгованості не оскаржувала. Крім того, необхідність сплати боржником відсотків кредитору передбачено як нормами вітчизняного законодавства так і нормами міжнародного права. Банк, вказує, що рішення суду постановлено всупереч принципу платності кредитного договору, чим спричинено шкоду усім споживачам банківських послуг та банку в цілому, порушує стабільність функціонування фінансового сектору держави, оскільки важливою ознакою кредитної операції є те, що вона надається за рахунок залучених грошових коштів. Також посилається апелянт, що посилання суду на позицію Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є некоректним, оскільки вона стосується іншої конкретної справи за інших правовідносин сторін, а саме коли відповідачем заперечувалися такі умови договору як такі, які були погоджені між сторонами, а в даному випадку відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору та не оспорював його умови. Також апелянт посилається на висновки Верховного суду, викладених у постанові від 08 липня 2019 року в справі №923/760/18, стосовно твердження місцевого суду про те, що укладений між позивачем і відповідачем договір не містить підписів відповідача під умовами та правилами надання банківських послуг є нікчемними та безпідставними, оскільки такий договір є договором приєднання і жодного підпису відповідача під публічними розміщеними Умовами та правилами закон не вимагає. Крім того, АТ КБ «ПриватБанк» зазначає, що звільнення судовими рішеннями боржників від сплати відсотків за кредитними договорами призведе до неможливості здійснювати виплату відсотків за депозитним договорами та іншими обов`язковими платежами. Перевіривши матеріали справи, колегія судді вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Так, судом встановлено, що 03 липня 2012 року ОСОБА_2 підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, за змістом якої відповідач визнала, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становлять укладений між сторонами договір про надання банківських послуг з встановленим кредитним лімітом на картковий рахунок в розмірі 300 грн. Разом з цим, ОСОБА_2 засвідчила, що вона ознайомилася з Умовами та Правилами надання банківських послуг (розміщені на офіційному сайті Приватбанку - www.privatbank.ua) та погоджується з ними. Кредитними коштами та відповідно кредитною карткою відповідач користувалася, періодично витрачаючи кредитні кошти. До анкети-заяви Банк додав витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, в яких зазначено і Тарифи обслуговування кредитних карт. За розрахунком Банку, станом на 31 травня 2018 року має заборгованості за кредитним договором в сумі 75 815 грн. 29 коп., яка складається з: 4 503 грн. 10 коп. заборгованість за кредитом; 64 025 грн. 75 коп. заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 200 грн. - заборгованість за пенею та комісією; також штраф 500 грн. фіксована частина, штраф 3 586 грн. 44 коп. процентна складова. Відповідно до частин першої, другої ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 03 липня 2012 року процентна ставка за користування коштами та розмір штрафних санкцій за невиконання умов договору не зазначені. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками, заборгованість за пенею та комісією, а також штраф за невиконання умов договору. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 03 липня 2012 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, в яких зазначено і тарифи обслуговування кредитних карт, які розміщені на сайті:www. privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, в яких зазначено і тарифи обслуговування кредитних карт, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, в яких зазначено і тарифи обслуговування кредитних карт, які розміщені на сайті:www. privatbank.ua розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, наданий банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, в яких зазначено і тарифи обслуговування кредитних карт не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів, вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, в яких зазначено і тарифи обслуговування кредитних карт, які розміщені на сайті:www. privatbank.ua, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 03 липня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів»(далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11Закону №1023-XIIпро повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом і штрафу, а тому підстав для скасування рішення суду в цій частині не вбачається. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Не заслуговують на увагу твердження апелянта про безпідставність посилання суду на позицію Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, так як на думку апелянта в тій справі відповідачем заперечувалися такі умови договору, а в даному випадку відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору та не оспорював його умови. В даному випадку відсутні підстави для відступлення від правової позиції Верховного Суду, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки судом встановлюються фактичні обставини справи щодо укладення між сторонами кредитного договору з узгодженням всіх його істотних умов та в залежності від цього вирішується спір між сторонами і суд дає оцінку встановленим обставинам справи, застосовує норми матеріального права на підставі вказаних обставин. Як вбачається з матеріалів справи відповідач участь в розгляді справи в суді першої інстанції не брала, в матеріалах справи відсутні будь-які об`єктивні дані щодо її волевиявлення про визнання позовних вимог, а відсутність заперечень на позов не може свідчити про визнання позовних вимог. Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач через відсутність за місцем проживання судової повістки і копії позовної заяви не отримувала. Також на підставі викладеного, слід відхилити і доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно відмовив в задоволенні позову про стягнення відсотків за користування кредитними коштами. Крім того апелянт зазначає, що розмір заборгованості за кредитом складає 4503,1 грн., а відсотки за користування кредитом 64025,75 грн. при відсотковій ставці від 30 до 43,2 відсотків за 7 років, що в 14 разів більше ніж тіло кредиту. Вказана обставина викликає сумніви в правомірності та правильності розрахунку банку, адже такий розмір відсотків в силу арифметичних розрахунків не відповідає обставинам справи. Обґрунтувань саме такого розміру відсотків банк суду не надав. Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Заочне рішення Новоушицького районного суду Хмельницької області від 02 грудня 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 17 лютого 2020 року. Судді А.М. Костенко Р.С. Гринчук Т.В. Спірідонова