Постанова 4811 № 461/4420/19

Справа № 461/4420/19 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р. Провадження № 22-ц/811/3988/19 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 44 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Курій Н.М. без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди,- В С Т А Н О В И Л А: Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 матеріальну шкоду, в розмірі 22 891,00 грн., яка складається із 15 821,00 грн. - вартість відновлювальних робіт, 7 000,00 грн. - оплата за послуги експерта, 70,00 грн. - касовий збір. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Державної судової адміністрації України - 768,40 грн. судового збору. У задоволені позову в частині відшкодування моральної шкоди - відмовлено. Рішення суду через свого представника ОСОБА_1 оскаржив ОСОБА_2 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що факт залиття квартири та його наслідків фіксується актом комісійного обстеження квартири за участю представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди є виконавцем послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, представників організації (підприємства), яка відповідно до укладеної угоди обслуговує внутрішньо будинкові системи опалення, водопостачання та водовідведення, представника (власника) будинку, будинкового комітету та затверджується начальником організації (підтриємства), яка відповідно до укладеної угоди надає послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Присутнійсть від зацікавлених осіб як від потерпілої, так і від винної сторони є обов`язковою. Звертає увагу на неналежність доказів в підтвердження площі залиття квартири та вартості завданої шкоди. Просить визнати акт комісії ЛКП «Княже місто» від 21.03.2019 року та висновок експерта №25/03.19 від 10 квітня 2019 року неналежними, недопустимими, не достатніми та недостовірними доказами. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року просить скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. 22 січня 2020 року від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року. Вважає рішення суду законним та обгрунтованим. Звертає увагу на належним чином завідчення акту залиття квартири. Щодо проведеної експертизи, звертає увагу, щорозбіжність величин площі підтоплення пояснюється тим, що в Акті від 21.03.2019 року ЛКП «Княже місто» вказало площі стель приміщень визначені окомірно, а у експертному висновку - лише площа підтоплення. Розрахунок по вартості відновлювальних робіт проводились з використанням програмного забезпечення. а вказування площі 100 кв.м. є лише одиницею вимірювання при вираховуванні затрат на відновлення. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 04 лютого 2020 року, є дата складення повного судового рішення - 14 лютого 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Судом встановлено, що ОСОБА_3 є співвласником квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про право власності на квартиру № Г-11211 від 13.12.1996 року, видане Виконавчим комітетом Львівської міської Ради народних депутатів. Квартира знаходиться на першому поверсі будинку. Власником квартири АДРЕСА_2 є ОСОБА_2 . Даний факт відповідачем не заперечується. 21 березня 2019 року комісією працівників ЛКП «Княже місто» було складено Акт комісії про затоплення (залиття) квартири АДРЕСА_1 , а саме - стелю і стіни кухні площею 9 кв.м. та стелю і стіни ванни площею 3,2 кв.м. Вказаний акт завірено належним чином директором ЛКП «Княже місто». Встановлено факт залиття квартири позивача, причина залиття халатне користування санітарно-технічними приладами ванної кімнати відповідачем. 22 березня 2019 року, як співвласник квартири, ОСОБА_3 звернувся до ФОП ОСОБА_4 щодо проведення будівельно-технічної експертизи та надати висновок експерта щодо вартості відновлювального ремонту. Відповідно, отримано Висновок експерта від 10.03.2019 року № 25/03/19 про вартість відновлювальних робіт, яка становить 15 821,00 грн. За послуги ФОП ОСОБА_4 було оплачено позивачем 7 000,00 грн., за виготовлення висновку експерта та 70,00 грн. касового збору. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , суд виходив з тих обставин, що шкода позивачу в розмірі 15821 грн. - вартості відновлювального ремонту квартири була завдана відповідачем шляхом залиття квартири позивача, а також з тих обставин, що протилежного відповідачем не доведено. В задоволенні позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди суд відмовив з підстав недоведеності розміру моральної шкоди та самої моральної шкоди. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Відповідно до частини другої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Відповідно до статті 322 ЦК України власник, зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з пунктом 11 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 08 серпня 1992 року № 572 (зі змінами затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45) власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Згідно з частинами першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. У частині першій статті 81 ЦПК України, закріплено загальне правило розподілу обов`язків з доказування, а саме кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Конкретні доказові презумпції передбачені нормами матеріального права. Так, особливістю деліктної відповідальності за завдану шкоду є презумпція вини. Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди, якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. При цьому позивач доводить лише факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги. Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України). Для встановлення у судовому засіданні указаних фактів досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів. Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, окремо та всі докази у їх сукупності, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивованим. Факт залиття квартири, власником якої є позивач, з вини відповідача підтверджується актом від 21.03.2019 року, складеним комісією працівників ЛКП «Княже місто», яким встановлено, що залиття квартири АДРЕСА_1 сталося з квартири АДРЕСА_3 , що розташована над АДРЕСА_4 . Зазначений акт на підставі статей 77, 78 ЦПК України є належним і допустимим доказом, чим спростовуються відповідні посилання відповідача. Доводи апеляційної скарги щодо згаданого акту не дають підстав вважати його неналежним, недопустими та недостатнім доказом. Свою вину у завданні шкоди позивачу відповідач не спростував. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновок експерта є одним із доказів, що підтверджує факт заподіяння шкоди і зазначені в ньому обставини відповідачем не спростовані. Суд установив, що згідно висновку судового експерта ОСОБА_4. від 10.03.2019 року № 25/03/19 про проведення будівельно-технічної експертизи, вартість відновлювальних робіт, що нанесені залиттям квартири АДРЕСА_1 становить 15 821,00 грн., послуги експерта за виготовлення висновку становлять 7 000,00 грн., та 70,00 грн. касового збору. За таких обставин, встановивши факт залиття квартири позивача, причину та розмір завданої шкоди майну, який підтверджений висновком експерта про вартість відновлювальних робіт з усунення наслідків залиття квартири, приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок залиття квартири. На підставі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно з положень ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно ч.1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Згідно норм ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідач не спростував належними та допустимими доказами своєї вини у залитті квартири позивача, клопотання про проведення відповідних судових експертиз не заявляв та не надав інших доказів щодо розміру спричиненої позивачеві майнової шкоди, хоча це є його процесуальним обов`язком, оскільки у спірних правовідносинах діє презумпція вини заподіювача шкоди. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Згідно роз`яснень п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» моральна шкода може полягати у порушені права власності, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Беручи до уваги, що позивачем не була належним чином аргументована вищезазначена сума моральної шкоди та не надано належних доказів для її підтвердження, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку відмовивши в стягненні з ОСОБА_2 моральної шкоди на користь ОСОБА_3 . Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року залишити без змін. Керуючись ч.5 ст. 268, ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 05 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 14 лютого 2020 року Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Н.М. Курій