Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/5992/16-ц

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/5992/16-ц Номер провадження 22-ц/814/222/20Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченка О.О., Пікуль В.П., при секретарі судового засідання: Ряднині І.В., - розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2019 року (ухвалене суддею Материнко М.О., відомості щодо дати складання повного тексту судового рішення відсутні) у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (як правонаступника ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- В С Т А Н О В И В : У липні 2016 року ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду із вищевказаним позовом, в якому прохав суд стягнути із відповідача на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 12762,55 грн за кредитним договором б/н від 17.05.2006 року та судові витрати у сумі 1378,00 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідно до укладеного договору № б/н від 17.05.2006 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 6000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Позичальник умов укладеного із ним договору не виконував, внаслідок чого, станом на 30.06.2016 року, його заборгованість становить 12762,55 грн, яка складається з наступного: 3141,47 грн - заборгованість за кредитом, 6887,15 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 1650,00 грн - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 8.6 умов та правил надання банківських послуг: 500 грн,штраф (фіксована частина), 583,93 грн - штраф ( процентна складова). Заочним рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 січня 2017 року позов Банку задоволено в повному обсязі. Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 червня 2019 року вказане заочне рішення скасовано, справу призначено до судового розгляду по суті. Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2019 року в задоволенні позову акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» як правонаступника ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовлено в повному обсязі. З даним рішенням суду не погодився АТ КБ «Приватбанк» та подав на нього апеляційну скаргу, в якій прохає скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити. Вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необгрунтованим, та таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, внаслідок неповного з`ясування обставин, які мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи. Зокрема вказує, що згідно вироку Ленінського районного суду м. Полтави від 21.09.2015 року у справі №553/2768/15-к, відповідачем ОСОБА_1 отримано в рахунок відшкодування завданих збитків грошові (кредитні) кошти в розмірі 5316,05 грн. матеріальних збитків, які були зняті з його кредитної картки ОСОБА_2 та 500 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 5816,05 грн. Однак, суд першої інстанції розглядаючи вказану справу, не надав жодної оцінки тому факту, що Відповідач отримав відшкодування з винної особи матеріальних збитків, які фактично є кредитними коштами, та які Відповідач Банку не повернув. Тому вважає, що оскаржуване судове рішення в частині відмовленої суми в розмірі 5316,05 грн. є незаконним. Від представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній спростовуючи доводи апеляційної скарги та підтримуючи рішення суду першої інстанції прохала апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження за участі сторін та інших осіб по справі. На момент розгляду справи були присутні представник відповідача, інші особи будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з`явилися. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб що з`явились, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав. У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 17.05.2006 року між Банком та відповідачем ОСОБА_1 як Позичальником, було укладено кредитний договір №б/н від 17.05.2006 р. шляхом підписання позичальником Заяви клієнта та приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі по тексту - Умови договору), Тарифів Банку, та ознайомлення з Правилами користування платіжною карткою, які складають між сторонами Договір. Судом встановлено, що також не заперечується сторонами, що Банком було видано відповідачу кредитну картку та надано кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку № НОМЕР_1 , з правом Банку, відповідно до п. 2.1.2.3 та п. 2.1.1.2.4 Умов договору, в односторонньому порядку змінювати кредитний ліміт. З виписки по рахунку вбачається, що Банком змінювався кредитний ліміт (збільшувався до 6000,00 грн. та у подальшому, зменшувався до 3150,00 грн.), а відповідач користувався кредитними коштами в межах встановленого кредитного ліміту та належним чином виконував свої зобов`язання щодо повернення кредиту. З розрахунку наданого позивачем вбачається, що за кредитним договором відповідача утворилась заборгованість, яка станом на 30.06.2016 р. становить 12 762,55 грн. та складається з: 3141,47 грн. - заборгованість за кредитом; 6887,15 грн. - заборгованість за процентами; 1650,00 грн. - заборгованість по комісії та пені;500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 583,93 грн. - штраф (процентна складова). Однак, судом встановлено, що кредитні кошти у розмірі 3 141,47 грн. були зняті з карткового рахунку відповідача шахрайським шляхом, що підтверджується наступним. За заявою відповідача за фактом незаконної транзакції коштів з кредитної карти № НОМЕР_1 на невідомий рахунок Ленінським РВ ПМУ України в Полтавській області було відкрито кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України та внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що підтверджується запитом до головного офісу ПАТ КБ «Приватбанк» т.в.о начальника Ленінського РВ ПМУ України в Полтавській області Черновського В.О. № 2/1722 від 25.02.2015 року. В результаті досудового розслідування у кримінальному провадженні №12015170030000099 від 03.02.2015 року було встановлено особу, яка вчинила кримінальні правопорушення за ознаками ч.ч. 1, 2 ст. 185, ч.ч. 1,2 ст. 361 КК України щодо відповідача ОСОБА_1 та інших осіб, що є потерпілими а межах вказаного кримінального провадження, - ОСОБА_2 . 21.09.2015 року вироком Ленінського районного суду м. Полтави у справі №553/2768/15-к ОСОБА_2 було визнано винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 185, ч.2 ст. 185, ч.1 ст. 361, ч.2 ст. 361 КК України. Одночасно вироком суду було задоволено позов відповідача та стягнуто з засудженої особи на його користь матеріальні збитки (кредитні кошти) в загальній суму 5316,05 грн. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вказаним вироком суду встановлено, що обвинувачений ОСОБА_2 вчинив умисні дії, що виразилися у таємному викраденні чужого майна, вчиненому повторно та несанкціонованому втручанні в роботу автоматизованих систем, що призвело до витоку та підробки інформації, спотворення процесу обробки інформації та порушення встановленого порядку її маршрутизації. 22.09.2015 року відповідачем ОСОБА_1 до Полтавського відділення ПАТ КБ «Приватбанк» за адресою: м. Полтава, вул. Шведська, 2, було подано заяву за № NID 8604212 на ім`я ОСОБА_4 та надано копію вироку Ленінського районного суду м. Полтави від 21.09.2015 року у справі № 553/2768/15-к. Дій позивача щодо не врахування вказаних обставин та визнання вказаних коштів, як отриманого ним кредиту та нарахування на них процентів та штрафних санкцій, відповідачем не оскаржувалося. Відмовляючи АТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що кредитні кошти, за неповернення яких банком було нараховано відсотки та штрафні нарахування не отримувались відповідачем, як позичальником за кредитним договором. Тому, грошові кошти, зазначені у позові як тіло кредиту, є за своєю правовою природою з урахуванням встановлених судом обставин, майновою шкодою, завданою юридичній особі неправомірними діями винної у скоєнні кримінального правопорушення особи. Таким чином, у відповідача не виникло грошового зобов`язання, відповідно до Умов договору, щодо повернення коштів, заявлених до стягнення у позові. За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції в цілому повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин. Проте, при формуванні висновків не врахував всіх даних, внаслідок чого останні не повністю відповідають фактичним обставинам справи, а тому підлягають виправленню. Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Відповідно до положень ст.ст.526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України про те, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованою договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Враховуючи обставини справи, висновки суду першої інстанції (щодо застосування вимог ст. 1073 ЦК України і положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»), які стали підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, є не обґрунтованими оскільки не відповідають фактичним обставинам справи, на підставі наступного. Так, з матеріалів срави вбачається, що відповідач після зняття коштів з його кредитної карти іншою особою та повідомлення про даний факт позивача і правоохоронні органи, претензій банку щодо відновлення кредитного ліміту та здійснення перерахунку проведених нарахувань не пред`явив до даного часу. При цьому відповідач по кримінальному провадженню по факту викрадення коштів з його кредитної карти був визнаний потерпілим, що вказує на те, що останній погоджується з тим, що саме йому завдано шкоди. В подальшому після встановлення винної особи та її засудження, ОСОБА_1 пред`явив позов до засуденого і судом на його користь стягнуто матеріальні збитки, які складалися з кредитних коштів знятих з його карти. Відповідачем не надано до суду доказів, які б вказували на стан виконання рішення суду про стягнення на його користь коштів із засудженого. Зі змісту вироку суду вбачається, що останній не містить конкретних даних про те, що зі сторони відповідача не вчинялися дії чи бездіяльність, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. На думку колегії суддів, вказані факти, дають підстави зробити лише один належно підтверджений висновок, що відповідач погодився та взяв на себе відповідальність за повернення знятих з його кредитного рахунку коштів, та на захист своїх прав звернувся до суду із позовом про стягнення даних коштів із винної особи, у вигляді завданих збитків, який був задоволений. Відсутність доказів про стан виконання рішення суду про стягнення коштів із засудженого та про не вчинення відповідачем дії чи бездіяльності, які сприяли втраті коштів, вказують на те, що доводи відповідача і висновки суду першої інстанції мають характер припущень. За таких обставин, виходячи з умов кредитного договору укладеного між сторонами, та дій відповідача, вимоги позивача про стягнення з останнього тіла кредиту є обґрунтованими та підлягають до задоволення. Згідно із частиною першою статті 633_ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634_цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Відтак, оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634_ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049_ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Правила, Умови та Тарифи розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про отримання кредиту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо сплати процентів, штрафів та пені взагалі, визначення розміру процентної ставки, пені та штрафів та рівні визначному в розрахунку заборгованості та умов щодо можливості в односторонньому порядку змінювати розмір процентної ставки за користування кредитними коштами Окрім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). З урахуванням наведеного, колегія суддів, приходить до висновку що до даних правовідносин не можна застосувати правила частини першої статті 634ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (04.05.2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (18 березня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. З наведено вбачається, що вказані позивачем підстави для стягнення з відповідача процентів за користування кредитом відсутні, а тому дані вимоги задоволенню не підлягають. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в -заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Відтак, колегія суддів, приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача суми пені та штрафів, оскільки така відповідальність позичальника при укладенні договору не була обумовлена його умовами та за відсутності підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, де визначено про можливість банку стягувати відповідні суми. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2019 року, з ухваленням нового рішення по суті заявлених вимог. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд,- П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 20 вересня 2019 року - скасувати. Ухвалити нове рішення, яким позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (як правонаступника ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» 3141,47 ( три тисячі сто сорок одну гривню 47 копійок) грн заборгованості за тілом кредиту. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повний текст постанови виготовлено 14 лютого 2020 року. Головуючий суддя : __________________ Г.Л. Карпушин Судді: _______________ О.О. Панченко_______________В.П. Пікуль