Постанова Дніпровський апеляційний суд № 203/3617/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2420/20 Справа № 203/3617/19 Суддя у 1-й інстанції - Католікян М. О. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю. Категорія 81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді - Петешенкової М.Ю. суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М., при секретарі - Пивоваровій А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року у цивільній справі за поданням Центрального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про обмеження виїзду ОСОБА_1 за межі України, - В С Т А Н О В И Л А: Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року року встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання судових рішень у виконавчому провадженні № 57312384. В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить ухвалу суду скасувати та постановити нову про відмову у задоволенні подання. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що висновок суду про задоволення подання помилковий, оскільки зроблений без належної перевірки обставин щодо ухилення боржника та його керівника від виконання судового рішення, доведення яких з боку державного виконавця є обов"язковою умовою для встановлення щодо керівника боржника тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України. Крім того, сам по собі факт не виконання боржником свого обов"язку по сплаті боргу не може свідчити про ухилення ним виконання зобов"язань, відтак не може слугувати підставою для обмеження прав його керівника у виїзді за кордон. 27 січня 2020 року Центральний відділ державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просило залишити без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що висновки суду про те, що боржник фактично ухиляється від виконання судового рішення, обгрунтовані. 23 січня 2020 року прокуратура Дніпропетровської області подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення без змін, посилаючись на те, що висновок суду щодо тимчасового обмеження керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі, є законним та обгрнутованим. Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції виходив із того, що в порядку примусового виконання виконавчого провадження державним виконавцем проводяться заходи щодо забезпечення виконання рішень: накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, накладено арешт на кошти боржника, здійснюється перевірка майнового стану боржника. Перевіркою рахунків боржника відсутність або наявність коштів не встановлено. Транспортні засоби у боржника відсутні, нерухоме майно не зареєстровано. Згідно Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців керівником ТОВ "МТ-1" є ОСОБА_1 на вимоги державного виконавця керівник не реагує, пояснень щодо виконання рішень судів не надає, перевірити наявність керівника за місцем реєстрації, як і боржника для відібрання пояснень, не вдалося. Зважаючи на викладене, суд першої інстанції погодився з доводами державного виконавця щодо того, що ОСОБА_1 свідомо ухиляється від виконання очолюваним нею підприємством судового рішення, відтак наявні передбачені законом підстави для тимчасового обмеження останній у праві виїзду. Колегія суддів за результатами розгляду апеляційної скарги приходить до висновку про про те, що наведена позиція суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, встановлена без належного з"ясування обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення, відтак ухвала суду не може вважатися законною. За змістом частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. З матеріалів справи вбачається, що на виконанні у Центральному відділі державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області перебуває зведене виконавче провадження №57312384 з виконання наказів господарського суду Дніпропетровської області у справах №№904/1510/18, 904/10372/17 про стягнення з ТОВ «МТ-1» на користь прокуратури Дніпропетровської області, Дніпровської міської ради грошових коштів в загальною сумою 4 446 554,43 грн. (а.с.а.с. 9-20, 22, 23, 89 -91, 93, 94, 96, 97, 120-122, 124, 125, 129, 130). Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб. Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані права не можуть бути об`єктом жодних обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому пакті. Відповідно до вимог ч.1 ст.441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, якщо така особа ухиляється від виконання зобов"язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов"язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні. За змістом цієї норми підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є факт його ухилення від виконання зобов"язань, покладених на нього судовим рішенням, яке полягає у вчиненні боржником дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, в тому числі і безпідставна неявка на виклики державного виконавця. Суд уваги на вказані вимоги закону не звернув та не з"ясував, чи дійсно ухиляється боржник від виконання зобов"язання, а якщо ухиляється, то в чому це полягає і якими доказами це стверджується. Звертаючись до суду з поданням, державний виконавець доказів вчинення ним всіх дій, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», які спрямовані на погашення заборгованості не надав, як і не надав доказів про те, що боржник вчиняє дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду, та на час виконання рішення суду виїжджав за межі України, що призвело до виникнення заборгованості, або боржник безпідставно не з`являвся на виклики державного виконавця та умисно ухилялася й ухиляється від виконання покладених на нього рішенням суду зобов`язань. В той же час, матеріали справи взагалі не містять жодних доказів щодо того, що боржнику взагалі було відомо наявність відкритого виконавчого провадження про стягнення з підприємства коштів, зокрема доказів отримання повісток та викликів, постанов державного виконавця (в тому числі й постанови про відкриття виконавчого провадження), що виключає свідомість невиконання рішення суду, наявність в його діях/бездіяльності умислу. Колегія суддів вважає, що державним виконавцем не доведено факту ухилення боржника від виконання зобов`язання за судовим рішенням. За таких умов, у суду першої інстанції були відсутні законні підстави для задоволення подання що обмеження керівника боржника у праві виїзду за межі України, що зумовлює необхідність задоволення апеляційної скарги. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, у зв`язку з чим вона підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про відмову в задоволені подання. Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376, 441 ЦПК України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 жовтня 2019 року - скасувати. Відмовити у задоволенні подання Центрального відділу державної виконавчої служби міста Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області про обмеження виїзду ОСОБА_1 за межі України. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий: М.Ю. Петешенкова Судді: Н.М. Деркач М.М. Пищида