Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/2660/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 17 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 400/2660/19 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача - Турецької І. О., суддів - Стас Л. В., Шеметенко Л. П. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі за позовом Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог. У серпні 2019 року Військовий інститут танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» (далі - Військовий інститут) звернувся до суду першої інстанції з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив стягнути витрати, пов`язані з утриманням у навчальному закладі, в сумі 62 400,09 грн. Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач відзначив про законодавчо встановлений обов`язок курсанта в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу відшкодувати витрати, пов`язані з їх утриманням у такому закладі. До того ж додав, що обов`язок відшкодувати витрати був передбачений контрактом, який був укладений між Військовим інститутом та відповідачем. Короткий зміст рішення суду першої інстанції. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без виклику осіб, позов Військового інституту задоволено. Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції, за аналізом фактичних обставин справи та законодавства, що регулює спірні правовідносини, дійшов висновку про обґрунтованість вимог Військового інституту, адже даний навчальний заклад несе повну відповідальність за збереження та ефективне використання бюджетних коштів. Через це, невідшкодування відповідачем витрат, пов`язаних з утриманням у Військовому інституті, є прямою шкодою державі. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, ОСОБА_1 просить його скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначив, що причиною для дострокового розірвання контракту стало недбале відношення до своїх обов`язків керівників Військового інституту. Наполягає, що заява про відсутність претензій до учбового закладу була написана під примусом. До того ж скаржник вказав, що є учасником АТО, приймав участь у бойових діях, що свідчить про розповсюдження на нього приписів ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», які встановлюють державну цільову підтримку для отримання такими особами освіти у вигляді повної або часткової оплати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів. У відзиві на апеляцію Військовий інститут вказує на безпідставність її доводів, зокрема, щодо застосування до спірних правовідносин ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Зауважує, що Військовий інститут не заперечує проти права відповідача на навчання, проте останній не висловив бажання продовжувати освітній процес та був відрахований з 1 курсу навчального закладу. У зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа, відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розглянута в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив навчання та військову службу у Військовому інституті з 17 серпня 2018 року по 11 січня 2019 року. 27 серпня 2018 року, відповідно до розділу ІІ «Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008, сторонами був укладений контракт строком на 5 років. За умовами укладеного контракту, відповідач узяв на себе обов`язок: продовжувати подальше проходження військової служби на посадах офіцерського складу протягом не менше п`яти років після закінчення навчання; відшкодувати Міністерству оборони України витрати, пов`язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в якому проходить військову службу, в разі дострокового розірвання Контракту через небажання продовжувати навчання або недисциплінованість чи відмови від подальшого проходження військової служби після закінчення вищого навчального закладу у випадках, визначених ст. 25 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». 11 січня 2019 року контракт про проходження військової служби (навчання), укладений між Міністерством оборони України, в особі начальника Інституту, і відповідачем був достроково розірваний та відповідач був виключений із списків особового складу Інституту наказом від 11 січня 2019 року №38 через небажання продовжувати навчання. Оскільки ОСОБА_1 самостійно не відшкодовує витрати на користь Військового інституту, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції. Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке. Спірні правовідносини щодо проходження громадянами України військової служби (навчання) у вищих військових навчальних закладах врегульовані нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII). Згідно частин 3, 5 ст. 25 Закону №2232-XII зарахування громадян України до вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів проводиться на добровільних засадах відповідно до особистих заяв після успішного складення вступних іспитів та відповідних випробувань. З громадянами України - курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу укладається контракт про проходження військової служби (навчання) на строки, передбачені абзацом четвертим частини другої статті 23 вказаного Закону. Контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського і старшинського або офіцерського складу після закінчення навчання укладається між громадянином та державою, від імені якої виступає уповноважений орган військового управління Збройних Сил України або іншого військового формування, для потреб якого він проходить підготовку, на строк, передбачений абзацами третім і шостим частини другої статті 23 вказаного Закону. Згідно з п. 15, 16 Положення «Про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» від 10 грудня 2008 року №1153 (далі - Положення №1153) з громадянами, які добровільно вступають на військову службу, укладаються: контракт про проходження військової служби (навчання) у Збройних Силах України курсантами вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, який є письмовою угодою, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби (навчання). Право на укладення від імені Міністерства оборони України контракту про проходження військової служби надається: керівнику вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - з курсантами цих закладів про проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу, офіцерського складу після закінчення вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу. Частиною 10 ст. 25 Закону №2232-XII встановлено, що курсанти в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу, а також особи офіцерського складу, які звільняються з військової служби протягом п`яти років після закінчення вищого військового навчального закладу або військового навчального підрозділу вищого навчального закладу відповідно до підпунктів "д", "е", "є", з", "и" пункту 1 частини п`ятої статті 26 вказаного Закону, відшкодовують Міністерству оборони України та іншим центральним органам виконавчої влади, яким підпорядковані ці навчальні заклади, витрати, пов`язані з їх утриманням у вищому навчальному закладі, відповідно до порядку і умов, встановлених Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється у судовому порядку. Пунктом 1 Порядку «Про відшкодування курсантами та особами офіцерського складу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищих навчальних закладах», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року №964 (далі - Порядок №964) визначено механізм відшкодування курсантами в разі дострокового розірвання контракту через небажання продовжувати навчання або через недисциплінованість та в разі відмови від подальшого проходження військової служби на посадах осіб офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу витрат, пов`язаних з їх утриманням у вищому навчальному закладі. Відшкодування здійснюється у розмірі фактичних витрат, пов`язаних з: грошовим, продовольчим, речовим, медичним забезпеченням; перевезенням до місця проведення щорічної основної та канікулярної відпустки та у зворотному напрямку; оплатою комунальних послуг і вартості спожитих енергоносіїв (п. 3 Порядку №964). Згідно п. 2.1 Порядку розрахунку витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства оборони України, Міністерства фінансів України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства транспорту та зв`язку України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Служби безпеки України від 16 липня 2007 року №419/831/240/605/537/219/534 (далі - Порядок розрахунку витрат), відшкодування здійснюється в розмірі фактичних витрат, пов`язаних з утриманням курсантів у вищому навчальному закладі, а саме витрат, окрім іншого, на грошове забезпечення, продовольче забезпечення, медичне забезпечення та оплату комунальних послуг та спожитих енергоносіїв. Розрахунок фактичних витрат здійснюється вищим навчальним закладом згідно з нормами утримання курсантів та відповідно до Порядку розрахунку витрат, який установлюється Міноборони разом з Мінфіном, МВС, Адміністрацією Держприкордонслужби, Управлінням державної охорони, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Держспецтрансслужбою. За п. 2.1.1 Порядку розрахунку витрат витратами на грошове забезпечення є отримане курсантом щомісячне грошове забезпечення за весь період навчання, яке визначається з посадового окладу та додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу та надбавки), передбачених чинним законодавством для цієї категорії військовослужбовців. Фактичні дані беруться з розрахункових відомостей та інших передбачених документів, що підтверджують виплату щомісячного грошового забезпечення курсанту. Згідно п. 2.1.2, 2.1.4, 2.1.6 Порядку розрахунку витрат витратами на продовольче забезпечення є витрати, пов`язані із забезпеченням курсанта продовольством згідно з нормами харчування, які провадяться на підставі довідки-розрахунку, складеної начальником продовольчої служби; витратами на медичне забезпечення є витрати, пов`язані з наданням медичної допомоги, у тому числі стоматологічної, безпосередньо у ВНЗ, та вартість лікування у військових госпіталях; до спожитих курсантом ВНЗ комунальних послуг та енергоносіїв належать тепло, гаряча та холодна вода, водовідведення та електроенергія Витрати, пов`язані з утриманням позивача у Військовому інституті, які просить стягнути позивач - в розмірі 62 400,09 грн., підтверджуються довідкою-розрахунком про нараховане грошове забезпечення (а.с.20), довідкою-розрахунком витрат на харчування з серпня 2018 року по січень 2019 року (а.с.20, зворотній бік), довідкою-розрахунком витрат на проживання (а.с.20, зворотній бік). Підписавши відповідні бухгалтерські документи, ОСОБА_1 погодився з зазначеними в них сумами та заявив, що претензій немає (а.с.20, зворотній бік). Згідно з пп. 7-8 Порядку №964 у разі відмови курсанта добровільно відшкодувати витрати стягнення їх сум здійснюється у судовому порядку. Резюмуючи викладене, слід вважати обґрунтованою позицію суду першої інстанції про задоволення позову. Поміж іншим колегія суддів бажає звернути увагу на наступне. Фактичні обставини справи свідчать про пропуск позивачем строку звернення до суду. Суд першої інстанції, не досліджуючи дане питання, розглянув спір по суті та прийняв законне та обґрунтоване рішення. На думку суду апеляційної інстанції, це не є підставою для скасування рішення суду та залишення позову без розгляду, відповідно до наступних процесуальних норм. Частина 1 та 2 ст. 308 КАС України, зокрема, встановлюють, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Отже, дана норма встановлює, що суд може вийти за межи апеляції, тільки у відповідних випадках. Як випливає з апеляції ОСОБА_1 він не наполягав на застосуванні наслідків пропущення позивачем строку звернення до суду. Досліджуючи питання, чи повинен, у даному випадку, суд апеляційної інстанції вийти за межи апеляції суд дійшов наступних висновків. Перелік порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення міститься в ч.3 ст. 317 КАС України. Так, даною нормою встановлено, що порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. У даному переліку відсутня така підстава для скасування судового рішення, як розгляд по суті позову, який поданий з пропущенням строків звернення до суду. Проте, наведений перелік підстав є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає. Інакше кажучи, законодавець заборонив суду апеляційної інстанції скасовувати правильне по суті судове рішення з формальних підстав, таких як звернення до суду з пропуском строку. Понад те, слід відзначити, що ч.2 ст. 317 КАС України застерігає, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення тільки у випадку, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Підсумовуючи викладене, суд апеляційної інстанції встановив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 316 КАС України є підставою для залишення апеляції без задоволення, а рішення суду без змін. Відповідно до частини 5 вказаної статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Відповідно до п.10 ч.6 ст. 12 КАС України до справ незначної складності відносяться інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі незначної складності, відсутні підстави для касаційного оскарження даного рішення. Керуючись статтями 308, 311, 316, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі за позовом Військового інституту танкових військ Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут» до ОСОБА_1 про відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням у навчальному закладі - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Доповідач - суддя І. О. Турецька суддя Л. В. Стас суддя Л. П. Шеметенко Повне судове рішення складено 17.02.2020 року.