Ухвала КЦС ВС № 205/1298/19

Ухвала 13 лютого 2020 року м. Київ справа № 205/1298/19 провадження № 61-2753ск20 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ: У лютому 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з указаним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки від 15 лютого 2008 року № SMDN03000019978836 в розмірі 98 753,03 грн. Позов обґрунтовано тим, що згідно з укладеним договором про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки від 15 лютого 2008 року № SMDN03000019978836 АТ КБ «ПриватБанк» надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 25 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. ОСОБА_1 порушив умови договору в частині своєчасного погашення кредиту та відсотків, передбачених умовами договору, у зв`язку з чим станом на 21 грудня 2018 року в нього утворилася заборгованість в розмірі 98 753,03 грн, з яких: 50 000 грн - заборгованість за кредитом; 43 574,31 грн - за відсотками за користування кредитом; а також штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 4 678,72 грн. Заочним рішенням Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2019 року - без змін. 05 лютого 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» подало засобами поштового зв`язку касаційну скаргу на рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ». Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню. Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Прожитковий мінімум для працездатних осіб обчислюється станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України). Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що у 2020 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2020 року (на час подання касаційної скарги) - 2 102 грн. Ціна позову в цій справі становить 98 753,03 грн, що станом на 01 січня 2020 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн х 100 = 210 200 грн). Тому справа № 205/1298/19 є малозначною в силу вимог закону. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною. Касаційна скарга містить посилання на випадок, передбачений підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності якого судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню. Необхідність розгляду справи в касаційному порядку АТ КБ «ПриватБанк» обґрунтувало тим, що справа має для банку виняткове значення, оскільки невиконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором тягне загрозу неповернення банком залучених коштів вкладникам та ставить під загрозу репутацію банку, що перешкоджає його стабільній роботі, обмежує права та порушує майнові інтереси. Зазначені доводи не свідчать про наявність підстав, передбачених підпунктом в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, оскільки незгода заявника з оскаржуваними судовими рішеннями в цілому, за відсутності інших обставин, не впливає на визначення справи як такої, що має виняткове значення, оскільки це може бути оцінкою сторони щодо кожної конкретної справи, учасником якої вона є. Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що судові рішення в цій справі перешкоджають роботі банку, обмежують його права та порушують майнові інтереси, без наведення відповідних доказів на підтвердження цих обставин не свідчать про наявність виняткового значення справи для АТ КБ «ПриватБанк». Доводи заявника про те, що висновки судів у цій справі суперечать правовим позиціям Верховного Суду, викладеним у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 755/2720/16-ц, від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 441/569/17, від 09 липня 2018 року у справі № 202/19403/13-ц, від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, не заслуговують на увагу, оскільки обставини, встановлені судами у вищенаведених справах, не є подібними до обставин, встановлених судами в цій справі, в якій суди відмовили в задоволенні позовних вимог банку за їх недоведеністю, а саме у зв`язку з ненаданням банком доказів на підтвердження факту збільшення кредитного ліміту, надання банком відповідачу грошових коштів у розмірі 50 000 грн та видачі/перерахування кредитних коштів, що унеможливило встановлення судами суми, яку банк надав відповідачу за договором про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної картки від 15 лютого 2008 року № SMDN03000019978836, тоді як у вищенаведених справах таких обставин не було встановлено. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, за статтею 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, необхідно вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року). Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі ZUBAC v. CROATIA (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року). Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити. У зв`язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання АТ КБ «ПриватБанк» про поновлення строку на касаційне оскарження заочного рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2019 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року. Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389 в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 02 квітня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 січня 2020 року в справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя В. А. Стрільчук