Постанова КЦС ВС № 302/345/16-ц

Постанова Іменем України 05 лютого 2020 року м. Київ справа № 302/345/16-ц провадження № 61-10671св18 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), учасники справи: позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє», відповідач - ОСОБА_1 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року у складі судді Гайдура А. Ю. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Джуги С. Д., Ігнатюка Б. Ю., ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог У квітні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» (далі - ТОВ «ФК «Рантьє») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу. Позовна заява мотивована тим, що 26 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Ідея Банк» (далі - ПАТ «Ідея Банк») та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № А24.101.72233, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 8 880 грн зі сплатою 32,9 % річних, строком на 24 місяці. 30 жовтня 2015 року між ПАТ «Ідея Банк» та ТОВ ФК «Рантьє» укладений договір факторингу № 30/10-1, відповідно до якого право вимоги за наявними у банку кредитними зобов`язаннями, у тому числі і за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № А24.101.72233, перейшло до позивача. ОСОБА_1 не виконала обов`язку щодо повернення кредиту та відсотків, унаслідок чого станом на 30 жовтня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 16 007,98 грн, із яких 7 804,76 грн - борг за кредитом, 8 203,22 грн - борг за відсотками та комісіями. Посилаючись на вищевикладене, ТОВ «ФК «Рантьє» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь 16 007,98 грн. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позов ТОВ «ФК «Рантьє» є безпідставним, належними доказами не доведений і задоволенню не підлягає. ТОВ «ФК «Рантьє» не є належним позивачем у цій справі, оскільки не уклало договору факторингу із ВАТ «Плюс Банк», яке і надало кредит ОСОБА_1 , а тому і не має права вимоги за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № А24.101.72233. Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Рантьє» відхилено, рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року залишено без змін. Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи, що стосуються набуття ТОВ «ФК «Рантьє» права вимоги за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № А24.101.72233, та дійшов помилкового висновку про те, що ТОВ «ФК «Рантьє» не є належним позивачем у цій справі. Разом з цим такий висновок суд першої інстанції зробив на підставі позовної заяви ТОВ «ФК «Рантьє» з відповідними додатками, які не містили відомостей про ПАТ «Ідея Банк» як правонаступника ВАТ «Плюс Банк» (кредитор ОСОБА_1 ). Водночас висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог є по суті правильними, оскільки на виконання судового наказу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2009 року (справа № 2н-14080/2009) із ОСОБА_1 на користь ВАТ «Плюс Банк» стягнуто загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 252,62 грн, а також 86,26 грн на відшкодування сплачених судових витрат, що унеможливлює повторне стягнення частини основної заборгованості та нарахування відсотків. Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «ФК «Рантьє», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували вимоги статей 1049, 1054 ЦК України, відповідно до яких позика вважається повернутою у випадку зарахування всієї її суми та нарахованих відсотків на рахунок позикодавця. Оскільки судовий наказ про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Ідея Банк» кредитної заборгованості Івано-Франківським міським судом видано 02 грудня 2009 року, однак боржником фактично виконаний лише у травні 2012 року, що має місце користування відповідачкою кредитними коштами після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове повернення коштів (що не охоплено судовим наказом). За цей період кредитор нараховував відповідні відсотки за користування кредитом та комісію, стягнення яких є предметом цього спору. Короткий зміст позиції інших учасників справи У відзиві на касаційну скаргу, поданому до суду у січні 2017 року, ОСОБА_1 заперечувала проти доводів касаційної скарги ТОВ «ФК «Рантьє», зазначивши про відсутність заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2008 року № А24.101.72233, з огляду на виконання нею судового наказу Івано-Франківського міського суду від 02 грудня 2009 року. Також зазначала про пропуск ТОВ «ФК «Рантьє» строку позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом, про що нею заявлено у суді першої інстанції. Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що ПАТ «Ідея Банк» набуло прав кредитора. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Рантьє» на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року, витребувано із Міжгірського районного суду Закарпатської області цивільну справу № 302/345/16-ц. Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд. Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу. У лютому 2018 року цивільну справу № 302/345/16-ц передано до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2018 року справу за позовом ТОВ «ФК «Рантьє» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором призначено до судового розгляду. Фактичні обставини, встановлені судами 26 вересня 2008 року ВАТ «Плюс Банк» (кредитор), ТОВ «Фінансова компанія «Гарант Плюс» (гарант), ЗАТ «Ренесанс Життя» (страховик) і ОСОБА_1 (позичальник) уклали кредитний договір № А24.101.72233, на підставі якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 8 880 грн строком на 24 місяці зі сплатою за користування грошовими коштами у розмірі 32,90 % річних (а. с. 13-15). 30 жовтня 2015 року між ТОВ «ФК «Рантьє» та ПАТ «Ідея Банк» укладений договір факторингу № 30/10-1, за умовам якого ПАТ «Ідея Банк» відступило ТОВ «ФК «Рантьє» права вимоги заборгованості за кредитними договорами, зокрема, і укладеним із ОСОБА_1 кредитним договором від 26 вересня 2008 року № А24.101.72233 у розмірі 16 007,98 грн, з яких заборгованість: за кредитом - 7804,76 грн, за відсотками - 8203,22 грн (а. с. 18-21). Відповідно до судового наказу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 грудня 2009 року (справа № 2н-14080/2009) із ОСОБА_1 на користь ВАТ «Плюс Банк» стягнуто загальну суму заборгованості за кредитним договором у розмірі 11 252,62 грн, а також 86,26 грн на відшкодування сплачених судових витрат (а. с. 35). Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції від 22 квітня 2010 року відкрито виконавче провадження № 18845660 за вищевказаним судовим наказом (а. с. 36). Постановою державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Міжгірського районного управління юстиції від 28 травня 2012 року виконавче провадження № 18845660 закінчено на підставі пункту 8 частини першої статті 49 та статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку повною сплатою ОСОБА_1 11 338,88 грн (а. с. 39). Відповідно до наданих ТОВ «ФК «Рантьє» довідок розмір заборгованості ОСОБА_1 станом як на 30 жовтня 2015 року, так і на 21 березня 2016 року складає 7 804,76 грн, відсотків - 8 203,22 грн, а всього - 16 007,98 грн (а. с. 22, 23). Згідно з виписки з рахунку позичальника за період з 01 січня 2008 року по 21 березня 2016 року остання сплата коштів була здійснена безпосередньо позичальником у розмірі 800 грн на погашення заборгованості (22 травня 2009 року), а також сплачено платежі в період з 23 лютого 2009 року по 31 травня 2012 року, які перераховувалися банку на погашення боргу ОСОБА_1 (а. с. 16-17).

Позиція Верховного Суду У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. За змістом частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. У зв`язку з невиконанням позичальником умов договору ВАТ «Плюс Банк» у 2009 році звернулося до суду із заявою про видачу судового наказу щодо дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому за користування кредитними коштами станом на 06 жовтня 2009 року, відповідно змінивши строк виконання основного зобов`язання. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Статтею 1050 ЦК України передбачено, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку та комісію припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) від 31 жовтня 2018 року). За змістом пункту 2.1 кредитного договору позичальник повертає кредит разом з процентами та платою за користування кредитом щомісячними платежами до першого числа кожного місяця з внесенням останнього платежу до 26 вересня 2010 року. Нарахування процентів та комісії передбачено до дати сплати щомісячного платежу (пункт 2.2 кредитного договору). Кінцевий строк виконання зобов`язання за кредитним договором - 26 вересня 2010 року - було змінено ВАТ «Плюс Банк» шляхом його звернення до суду із заявою про видачу судового наказу щодо дострокового повернення кредиту та процентів за користування коштами, а тому нараховані після закінчення строку дії кредитного договору проценти та комісія стягненню не підлягають. Вирішуючи вказаний спір, апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог, встановивши, що предметом спору у цій справі є стягнення таких складових заборгованості, як основна її сума, яка вже стягнута із ОСОБА_1 на користь кредитора, та проценти за користування кредитними коштами і комісія, нарахування яких після зміни строку виконання зобов`язання не передбачено законодавством України та умовами договору. При цьому вимог про стягнення пені та інших санкцій з підстав та у розмірах, встановлених актами законодавства, зокрема статтею 625 ЦК України, позивач не пред`явив. Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо). При цьому нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, є незаконним. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-1746цс16 та враховується судом. З огляду на викладене вище суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Доводи касаційної скарги є аналогічними змісту позовної заяви та апеляційної скарги ТОВ «ФК «Рантьє», висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, афактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні. Згідно із статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. У такому разі розподіл судових витрат згідно зі статтею 141 ЦПК України не проводиться. Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Рантьє» залишити без задоволення. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 07 червня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 05 вересня 2016 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. А. Воробйова Б. І. Гулько Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк