Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/5992/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/5992/19 Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Запорожана Д.В., суддів - Джабурія О.В., Кравченка К.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ГУПФ України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення відповідача №1765/Г-11 від 12.08.2019р.; зобов`язання відповідача виплатити позивачці недоодержану пенсію за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період 01.08.2014-30.09.2017 в розмірі 21888,23 грн. Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтувала незаконністю спірних рішення та дій відповідача. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року позов задоволено частково. В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеській області просить скасувати вищенаведене рішення, як таке, що прийняте з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з часткової обґрунтованості даного позову та наявності підстав для його часткового задоволення. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про 29.08.2018 складено відповідний актовий запис № 8962 згідно свідоцтва про смерть від 29.08.2019 серії НОМЕР_1 . 12.06.2019 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка є дочкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала свідоцтво про право на спадщину за законом (спадкова справа № 48д/2018; зареєстровано в реєстрі за № 2-506) на спадщину: недоотримана пенсія з нарахованими відсотками, індексаціями та компенсаціями, що зберігаються у Центральному об`єднаному управління ПФУ в м. Одесі, становить 15 673,81 грн, належних спадкодавцю на підставі довідки № 1992/06, виданої Центральним ОУПФУ в м. Одесі від 20.05.2019. На заяву позивачки з вимогою видати їй як спадкоємцю недоотриману пенсію матері відповідачем було виплачено недоотриману пенсію спадкодавця в меншому розмірі ніж зазначено в свідоцтві про право на спадщину за законом, а саме 14 173,77 грн. В той же час, згідно листа ГУ ПФУ в Одеській області від 12.08.2019 № 1765/Г-11, за інформацією відділу з питань виплати пенсій № 16 управління з питань виплати пенсії ГУ ПФУ в Одеській області загальна сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за період з 01.08.2014 по 30.09.2019 склала 36 062 грн. Згідно заяви ОСОБА_1 від 04.07.2019 № 192 їй відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплачена сума недоотриманої пенсії у розмірі 14 173,77 грн за період з 03.07.2016 по 30.09.2017. Згідно з ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України. Пунктом 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється у разі смерті пенсіонера. Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Відповідно до ст. 1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Відповідно до ч. 1 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Згідно ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Цивільний кодекс України не визначає строк, протягом якого члени сім`ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів. Положення ч. 2, 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» теж не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю, тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину. З огляду на матеріали справи, матір позивачки недоотримала пенсійні виплати не з власної вини, а внаслідок того, що проживала в районі проведення антитерористичної операції - в місті Ровеньки Луганської області. Місто Ровеньки внесено до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, додаток 1 до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085. Згідно з статтею 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Відповідно до частин 1 та 2 статті 5 Закону №1207, Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території. Україна зобов`язується підтримувати і забезпечувати економічні, фінансові, політичні, соціальні, інформаційні, культурні та інші зв`язки з громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території. Керуючись вищенаведеним колегія суддів вважає, що оскільки пенсія матері позивачки нарахована в розмірі та у відповідності до приписів пенсійного законодавства, проте не виплачена з незалежних ні від органу пенсійного фонду, ні від пенсіонера причин, то слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині виплати пенсії за минулий час без обмеження будь-яким строком. Судова колегія також враховує висновки ЄСПЛ у рішенні «Суханов та Ільченко проти України», в якому зазначено, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30). Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31). У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50). На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119). Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74). Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію. Таким чином, позивачка, як спадкоємець всіх прав та обов`язків померлої матері, має право на отримання недовиплаченої спадкодавцю за життя суми пенсії за період з 01.08.2014р. по 30.09.2019р., розмір якої за даними ПФУ складає 36 062 грн, однак відповідачем розмір вказаної суми неправомірно зменшено шляхом обмеження строку, за який виплачено недоотриману пенсію спадкодавцеві. Разом із тим, лист ГУ ПФУ в Одеській області № 1765/Г-11 від 12.08.2019 не є рішенням суб`єкта владних повноважень, оскільки безпосередньо не впливає на обсяг прав та обов`язків позивача, так як містить інформаційний характер про дії суб`єкта владних повноважень, якими, як встановлено судом, й були порушені інтереси позивача. Отже належним захистом порушених прав та інтересів є визнання протиправними дій відповідача, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню. З урахуванням встановленого судом факту сплати органом ПФУ на користь позивачки суми недоотриманої за життя пенсії її матері за період з 03.07.2016р. по 30.09.2017р., до задоволення підлягають позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити на користь ОСОБА_1 частину недоодержаної пенсії за дні життя її матері, померлої пенсіонерки ОСОБА_2 , за період з 01.08.2014р. по 02.07.2016р. без обмеження застосованого відповідачем ст. 46 Закону № 1058 строку. При цьому визначення розміру недоотриманої пенсії за вказаний строк є виключною компетенцію органу ПФУ, а тому суд не повинен та не уповноважений втручатися у дискреційні повноваження щодо виконання управлінням ПФУ обов`язку з визначення суми пенсійних виплат, за умови, що спір з цього безпосередньо цього приводу відсутній. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість даного позову та наявність підстав для його часткового задоволення. Частиною 1 ст. 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги, колегія суддів, вважає не суттєвими та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції. Дану справу було розглянуто судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні). Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно ч.1 ст.263 КАС України, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає. Головуючий Д.В. Запорожан Судді: О.В. Джабурія К.В. Кравченко