Постанова 4824 № 761/19032/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ справа № 761/19032/19 провадження № 22-ц/824/3464/2020 11 лютого 2020 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Кирилюк Г. М., суддів: Рейнарт І. М., Семенюк Т. А., при секретарі Примушку О. В., розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про захист прав споживачів, стягнення упущеної вигоди, 3% річних та моральної шкоди, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року у складі судді Мальцева Д. О., встановив: 09.05.2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб ( далі - Фонд) на її користь: суму упущеної вигоди 1 066,40 грн за 25 днів затримки виплати гарантованої суми депозитного вкладу; 5 901,90 грн на відшкодування матеріальних збитків, заподіяних знеціненням грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації за неправомірне користування утримуваними грошовими коштами; а також 3 % річних від простроченої суми 50 916 грн у розмірі 104,62 грн; заподіяну моральну шкоду у розмірі 1 грн. Також просила відшкодувати судові витрати по справі. Позов мотивовано тим, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2016 року в справі №826/19010/15 визнано протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що призвели до затримки виплати позивачу гарантованої суми коштів в розмірі 50 916,15 грн в період з 27 березня 2015 року по 21 квітня 2015 року, що становить 25 днів. З огляду на те, що відповідачем порушено право позивача як вкладника банка на своєчасне отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду у разі його ліквідації, що спричинило матеріальні та моральні збитки, ОСОБА_1 просила позов задовольнити. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року провадження у справі закрито. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2 просять скасувати ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано ту обставину, що позивач вже зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва з аналогічним позовом, однак ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 січня 2018 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року, провадження у цій справі було закрито. Роз`яснено, що розгляд вказаних позовних вимог має здійснюватися загальним судом за правилами цивільного судочинства. У відзиві на апеляційну скаргу представник Фонду гарантування вкладів фізичних осіб просить залишити ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Зазначив, що 05 вересня 2019 року Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду ухвалена постанова у справі №761/11256/17, в якій зроблено висновок, що вимоги про стягнення з Фонду інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами, тому підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства. Отже, вказаний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на те, що Закон України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб " є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин, Фонд - є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду у цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому вимоги про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб інфляційних втрат та 3% річних за прострочення грошового зобов`язання за період після виплати Фондом відшкодування за вкладами стосуються безпосередньо правомірності дій останнього, пов`язаних із виплатою вкладнику відшкодування за вкладами. В судовому засіданні представник Фонду - адвокат Дворніченко Л.В. просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, ухвалу суду першої інстанції залишити без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином. Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Закриваючи провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому суд взяв до уваги правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду, викладеній в постанові від 05 вересня 2019 року (справа №761/11256/17). Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, правовими підставами для стягнення з Фонду 3% річних та інфляційних втрат на підставі ст.625 ЦК України у справі №761/11256/17 була невиплата відповідачем гарантованого відшкодування за договором вкладу в неплатоспроможному банку, яке було стягнуто судовим рішенням. Дійшовши висновку про те, що такий спір є публічно-правовий і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду в постанові від 05 вересня 2019 року виходила з того, що спір, пов`язаний з виконанням Фондом владної управлінської функції з організації виплати суми гарантованого відшкодування та застосування відповідальності за несвоєчасне виконання такої виплати є публічно-правовим і підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства. В даній справі обставини справи є іншими. Так, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 травня 2016 року в справі №826/19010/15 було визнано протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, що призвели до затримки виплати позивачу гарантованої суми коштів в розмірі 50 916,15 грн в період з 27 березня 2015 року по 21 квітня 2015 року, що становить 25 днів. Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 січня 2018 року закрито провадження у справі ОСОБА_1 до Фонду про стягнення матеріальної шкоди у зв`язку з простроченням виплати гарантованої суми відшкодування за депозитними вкладами у ПАТ "ВіЕйБі Банк " та ПАТ "Банк Михайлівський", що включало 3% річних від суми прострочення виплати, інфляційні втрати та упущену вигоду, а також про відшкодування моральної шкоди. Роз`яснено ОСОБА_1 , що розгляд її позовних вимог має здійснюватися загальним судом за правилами цивільного судочинства. Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 КАС справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади орган місцевого самоврядування, їхні посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства , в тому числі на виконання делегованих повноважень. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуально дії), дій чи бездіяльності. Наведені норми узгоджуються з положеннями 2, 4 та 19 КАС у чинній редакції, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства , зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Частиною першою статті 5 КАС встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси. За правилами частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Отже, адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватися шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди мають приватноправовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції. Відповідно до п. 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. За змістом статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об`єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Згідно з частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників. Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Статтею 1167 ЦК України визначено підстави відповідальності за завдану моральну шкоду. За правилами статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Частиною першою статті 15 ЦПК України ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. З огляду на викладене, в постанові від 30 січня 2019 року (справа №826/12003/16) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що справа за позовом ОСОБА_1 до Фонду про відшкодування шкоди підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки ці вимоги не пов`язані із вимогою вирішити публічно-правовий спір. Тому ОСОБА_1 і подала цей позов до суду саме порядку ЦПК України. Як указує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), у пункті 1 статті 6 Конвенції закріплено «право на суд» разом з правом на доступ до суду, тобто правом звертатися до суду з цивільними скаргами, що складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 лютого 1975 року у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» («Golder v. the United Kingdom»), заява № 4451/70, § 36). Проте такі права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність цих прав (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 17 січня 2012 року у справі «Станєв проти Болгарії» («Stanev v. Bulgaria»), заява № 36760/06, § 230). Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення Україною Конвенції через наявність юрисдикційних конфліктів між національними судами (див. mutatis mutandis рішення від 9 грудня 2010 року у справі «Буланов та Купчик проти України», заяви № 7714/06 та № 23654/08), в якому встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності в заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду України розглянути касаційні скарги заявників усупереч ухвалам Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й зневілювала авторитет судової влади; крім того, ЄСПЛ указав, що держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції (§ 27, 28, 38-40); рішення від 1 грудня 2011 року у справі «Андрієвська проти України» (заява № 34036/06), в якому визнано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції з огляду на те, що Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки її справа мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією мав бути Верховний Суд України, який відмовив у відкритті касаційного провадження, зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України (§ 13, 14, 23, 25-26); рішення від 17 січня 2013 року у справі «Мосендз проти України» (заява № 52013/08), в якому визнано, що заявник був позбавлений ефективного національного засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, через наявність юрисдикційних конфліктів між цивільними й адміністративними судами (§ 116, 119, 122-125); рішення від 21 грудня 2017 року у справі «Шестопалова проти України» (заява № 55339/07), у якому зроблено висновок, що заявниця була позбавлена права на доступ до суду всупереч пункту 1 статті 6 Конвенції, оскільки національні суди надавали їй суперечливі роз`яснення щодо юрисдикції, відповідно до якої позов заявниці мав розглядатися у судах України, а Вищий адміністративний суд України не виконав рішення Верховного Суду України щодо розгляду позову заявниці за правилами адміністративного судочинства (§ 13, 18-24)). З огляду на викладене та враховуючи звернення ОСОБА_1 за вирішенням цього спору до суду адміністративної юрисдикцій, який спрямував його саме до цивільного суду, постановлення судом першої інстанції у цій справі ухвали про закриття провадження поставило під загрозу сутність гарантованого Конвенцією права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту. З метою запобігання створення перешкод у реалізації права на судовий захист і з огляду на наведену вище аргументацію колегія суддів доходить висновку, що цей спір має розглядатися за правилами цивільного судочинства. Відповідно до ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Таким чином, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 05 грудня 2019 року підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. 367, 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. 381-384 ЦПК України суд постановив: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 грудня 2019 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 14 лютого 2020 року. Суддя-доповідач: Г. М. Кирилюк Судді: І. М. Рейнарт Т. А. Семенюк