Постанова Київський апеляційний суд № 760/16478/16-ц

Постанова Іменем України 11 лютого 2020 року м. Київ провадження № 22-ц/824/1200/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О.Ф. (суддя-доповідач), суддів: Кравець В.А., Махлай Л.Д., за участю секретаря Ратушного А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами від 01 листопада 2019 року в складі судді Шереметьєвої Л.А. у справі №760/16487/16-ц Солом'янського районного суду м. Києва за поданням головного державного виконавця Солом'янського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Штойко Людмили Романівни про визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у майні, яким він спільно володіє з іншими особами, заінтересовані особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , В С Т А Н О В И В: 21 серпня 2019 року головний державний виконавець Солом`янського районного відділу Державної виконавчої служби м. Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - Солом`янський РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві, Відділ) Штойко Л.Р. звернувся до суду з поданням, в якому просив визначити частку боржника ОСОБА_1 у майні, яким він спільно володіє з ОСОБА_2 . Подання обгрунтовував тим, що постановою Солом`янського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві від 07.06.2017 відкрито виконавче провадження №54086798 з примусового виконання виконавчого листа, виданого у справі №760/16478/16 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 суми боргу. В ході виконавчого провадження виявлено, що у ОСОБА_1 відсутнє будь-яке майно, на яке може бути звернуто стягнення. В подальшому було виявлено, що 12.01.1986 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб. Відповідно до інформаційної довідки з БТІ м. Києва та ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 14.04.1998 року володіють 1/2 частиною житлового будинку АДРЕСА_1 . Також, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно подружжя ОСОБА_2 володіє земельною ділянкою, загальною площею 18,0001 га за адресою: Київська область, Бородянський район, Микулицька сільська рада (кадастровий номер: 3221085500:05:001:0096). Державний виконавець, посилаючись на те, що за приписами сімейного законодавства майно, набуте подружжям за час шлюбу належить їм на праві спільної сумісної власності в рівних частках, просив визначити частку боржника ОСОБА_1 у вищевказаному нерухомому майні, яким він спільно володіє з ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки в розмірі 1/2 частки та щодо будинку в розмірі 1/4 частки. Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року подання задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з апеляційними скаргами, посилаючись на те, що ухвала суду є необґрунтованою, постановлена з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання. В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_1 вказував, що судом першої інстанції не взято до уваги, що державним виконавцем до подання не долучено належних доказів, які підтверджують відсутність будь-якого іншого майна у боржника, на яке може бути звернуто стягнення. Судом також не взято до уваги, що в матеріалах справи міститься докази, які вказують на те, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до державного виконавця, в тому числі із заявами про проведення оцінки транспортного засобу Мерседес Бенц (модель CL 65AMG), який згідно звіту від 06.06.2017 було оцінено в 3 117 701,28 грн та 07.06.2017 передано стягувачу на виконання рішення суду. Вважав, що подана ОСОБА_3 державному виконавцю оцінка даного транспортного засобу за занижена, про що ОСОБА_1 письмово повідомив державного виконавця. Однак, державний виконавець всупереч вимог ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності незгоди щодо вартості майна, не провів оцінку транспортного засобу. Судом не враховано, що в листопаді 2017 року ОСОБА_1 звертався до державного виконавця із заявою в якій повідомив про наявність іншого майна на загальну суму 2 000 000,00 грн, однак всупереч ст. 53 Закону України "Про виконавче провадження" ніяких виконавчих дій не було вчинено. Також вказував, що згідно Державного кадастру про земельну ділянку у його власності перебуває земельна ділянка, площею 1,9999 га за адресою: Київська область, Бородянський район, Микулицька сільська рада, яку він пропонував стягувачу в рахунок погашення боргу. Про наявність даної земельної ділянки він зазначав в суді, що спростовує твердження державного виконавця про відсутність іншого майна у боржника. Вважав, що державним виконавцем не наведено підстав для необхідності визначення частки боржника в майні третіх осіб та не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів, що залишилося поза увагою суду. Суд також залишив поза увагою доводи боржника, не надавши належної оцінки доказам державного виконавця та не з'ясував питання необхідності визначення частки у майні боржника, яким він володіє з ОСОБА_2 . Суд грубо порушив норми процесуального права, зазначивши в ухвалі, що ОСОБА_1 не має наміру передати Porsche, тоді як в судовому засіданні боржник зазначив протилежне. Суд, задовольняючи подання, не оцінив співвідношення суми боргу ОСОБА_1 та вартості майна, в якому державний виконавець просив визначити частку боржника. Також, як на підставу скасування ухвали, ОСОБА_1 вказував на не врахування судом тієї обставини, що у вересні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення про стягнення боргу шляхом передачі йому автомобілів у власність. Вважав, що за таких обставин, державний виконавець, звертаючись до суду з подання про визначення частки у майні, зловживає своїми правами, оскільки у виконавчому листі чітко визначено, яка дія повинна бути виконана для виконання рішення в рахунок погашення боргу у повному обсязі, з чим погодився і сам стягувач. В обгрунтування апеляційної скарги ОСОБА_2 посилалася на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги тієї обставини, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Вказувала, що будинок про який йдеться мова у поданні державного виконавця був придбаний в 1998 році за її власні кошти та належить на праві власності їй та сину ОСОБА_1 . Щодо земельної ділянки, про яку також йдеться в поданні державного виконавця, то дана земельна ділянка придбана ОСОБА_2 за власні кошти, після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 , а тому до цього майна взагалі не можуть бути застосовані норми законодавства, які регулюють відносини, пов`язані зі спільною сумісною власністю. Зазначала, що суд, обмежившись оцінкою судового рішення про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , взагалі не звернув уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не пов`язані спільним побутом, не мали взаємних прав і обов`язків щодо утримання житла з 1990 року, а також не піклувалися один про одного. Судом не взято до уваги, що державним виконавцем не надано жодних доказів на підтвердження обставин, на які він посилається в поданні, а саме доказів недостатності майна ОСОБА_1 для виконання рішення суду та того факту, що державним виконавцем вчинено всіх можливих дій щодо пошуку майна. Державним виконавцем надано лише деякі документи з матеріалів виконавчого провадження, а не копію всіх матеріалів. Суд всупереч положенням ст. 263 ЦПК України не з`ясував обставин, на які посилалися сторони, а саме не взяв до уваги доводи ОСОБА_1 , доводи ОСОБА_2 , як власника майна, а обмежився лише посиланнями державного виконавця про вчинення всіх можливих дій та оцінкою судового рішення про розірвання шлюбу. Суд також не надав правової оцінки обгрунтованості вимог державного виконавця та їх співмірності із розміром боргу. Не звернувши уваги, що вартість земельної ділянки, в якій державний виконавець просив визначити частку ОСОБА_1 , перевищує суму боргу останнього перед стягувачем, суд визначив частку ОСОБА_1 , не тільки у земельній ділянці, а і в будинку. Вважала, що дії державного виконавця грубо порушують її права як власника земельної ділянки та будинку, оскільки державний виконавець не бере до уваги майно, яке боржник пропонує в рахунок погашення боргу та обирає більш ліквідне майно. За вказаних обставин просили скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні подання у повному обсязі. Головний державний виконавець Солом`янського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального у правління Міністерства юстиції (м. Київ) Штойко Л.Р. та стягувач ОСОБА_3 подали відзиви на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в яких, посилаючись на те, що процесуальне питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він спільно володіє з ОСОБА_2 , судом вирішено з дотриманням вимог закону, просили скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Боржник ОСОБА_1 подав відповідь на відзиви, в якому посилався на те, що відсутні підстави для задоволення подання державного виконавця. Боржник ОСОБА_1 , та його представник ОСОБА_6 в судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтримали та просили задовольнити з підстав, викладених в них. Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_7 та державний виконавець Дубровін С.І. в судовому засіданні проти задоволення апеляційних скарг заперечували, просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг, а ухвалу залишити без змін. Заінтересована особа - ОСОБА_2 , належним чином повідомлена про день. час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися, причини неявки суду не повідомила. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності ОСОБА_2 . Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та звернення стягнення на заставне майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 490 009,00 грн боргу, 1 078 412,78 грн пені, 88 636,66 грн 3% річних, 219 800,00 грн інфляційних втрат та 6 890,00 грн судового збору. В рахунок погашення боргу звернуто стягнення на заставне майно: транспортний засіб PORSCE, модель CARRERA S, тип: легковий купе, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2008 року випуску, номер шасі/кузова, рами/ НОМЕР_8 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_4 , виданого ВРЕР-6 УДАІ в м. Києві 14.03.2009; транспортний засіб марки MERSEDES-BENZ, модель CL, 65AMG, тим: легковий купе-В, реєстраційний номер НОМЕР_5 , 2008 року випуску, номер шасі/кузова/рами НОМЕР_6 , який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_7 , виданого ВРЕВ-6 УДАІ в м. Києві 27.05.2010, шляхом продажу автомобілів з публічних торгів відповідно до Закону України "Про виконавче провадження". Постановою головного державного виконавця Солом`янського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Штойки Л.Р. від 07 червня 2017 року відкрито виконавче провадження №54086798 з примусового виконання виконавчого листа №760/16478/16, виданого Солом`янським районним судом м. Києва на виконання рішення цього ж суду від 07 лютого 2017 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 490 009,00 грн боргу, 1 078 412,78 грн пені, 88 636,66 грн 3% річних, 219 800,00 грн інфляційних втрат та 6 890,00 грн судового збору. Матеріали справи не містять доказів належного виконання ОСОБА_1 рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 07.02.2017. Судом також встановлено, що в межах вищевказаного виконавчого провадження державним виконавцем було вчинено заходи щодо виявлення нерухомого майна, належного ОСОБА_1 . В серпні 2019 року головний державний виконавець Солом`янського РВ ДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві Штойка Л.Р. звернувся до суду із поданням про визначення частки боржника ОСОБА_1 у майні, яким він спільно володіє з ОСОБА_2 . Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в рівних частках належить земельна ділянка, загальною площею 18,0001 га, за адресою: Київська область, Бородянський район, Микулицька сільська рада АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення подання та визначення частки майна ОСОБА_1 у майні ОСОБА_2 . Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним, враховуючи наступне. Законодавцем передбачено способи захисту прав стягувача, у разі його порушення, саме шляхом звернення стягнення на частку у майні боржника, що є у спільній частковій власності. Такі норми містяться в ст. 366 ЦК України та 48 Закону України «Про виконавче провадження». Так, за приписами частини 6 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця. Відповідно до ч. 1 ст. 443 ЦПК України суд за подання державного виконавця вирішує питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Системний аналіз положень ч. 1 ст. 443 ЦПК України та ч. 6 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" приводить до висновку, що державний виконавець під час виконання судового рішення наділений повноваженнями щодо виявлення майна боржника шляхом звернення до суду з поданням про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. З підстав, передбачених ст. 443 ЦПК України державний виконавець звернувся до суду з подання про вирішення процесуального питання - визначення частки майна боржника, яким він володіє з іншою особою. Судом встановлено, що 12 січня 1986 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (після реєстрації шлюбу прізвище - ОСОБА_2 ) укладено шлюб, про що Центральним відділом державної реєстрації шлюбів Головного територіального управління юстиції у м. Києві зроблено відповідний запис №157. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна ОСОБА_2 (дружина ОСОБА_1 ) є власником земельної ділянки, загальною площею 18,0001 га за адресою: Київська область, Бородянський район, Микулицька сільська рада (кадастровий номер: 3221085500:05:001:0096). Відповідно до інформаційної довідки, виданої Комунальним підприємством Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" житловий будинок АДРЕСА_1 на праві власності зареєстрований за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в рівних долях на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого на товарній біржі "Українська біржа "Десятинна" від 14 квітня 1998 року. Тобто, земельна ділянка, загальною площею 18,0001 га за адресою: Київська область, Бородянський район, Микулицька сільська рада (кадастровий номер: 3221085500:05:001:0096) та 1/2 частина будинку АДРЕСА_1 набуті ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з боржником ОСОБА_1 . Частиною другою статті 370 ЦК України, якою передбачено, що у разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного зі співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Крім того, відповідно до статей 60, 70 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині і чоловікові на праві спільної сумісної власності. Дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Таким чином, норми ст. 60, 70 СК України свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 по справі №327/504/17). Суд першої інстанції, застосувавши положення ст. 370 ЦК України, ст. 60, 70 СК України дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення подання. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційних скарг, що вищевказане нерухоме майно є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки на підтвердження даних обставин матеріали справи не містять належних доказів, зокрема рішення суду про визнання майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 . Колегією суддів також відхиляються доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що нерухоме майно, в якому судом визначено частку боржника, придбано нею після фактичного припинення шлюбних відносин з ОСОБА_1 . Дійсно, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Жовтневого районного суду м. Києва від 12 жовтня 1990 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. Водночас, як правильно зазначено судом в мотивувальній частині ухвали, за приписами статті 44 Кодексу про шлюб та сім'ю (чинний на момент ухвалення рішення про розірвання шлюбу) шлюб вважається припиненим з моменту реєстрації розлучення в органах реєстрації актів громадянського стану. Матеріали справи не містять доказів реєстрації розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в органах реєстрації актів громадянського (цивільного) стану. Крім того, постановою Київського апеляційного суду від 13.12.2018 у цивільній справі №360/1789/17 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про виділ частки в натурі встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 припинено з 01 січня 2003 року (т. 1, а.с. 234-236). Отже, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України дана обставина не потребує доказування. Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обгрунтованого та мотивованого висновку щодо наявності правових підстав для задоволення подання державного виконавця та визначення частки майна боржника ОСОБА_1 у майні, яким він спільно володіє з ОСОБА_2 . До того ж суд першої інстанції врахував положення Конституції України та ЦПК України, які гарантують принцип обов`язковості судових рішень. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судом обставин того, що державним виконавцем до подання не долучено доказів відсутності у боржника будь-якого майна, на яке може бути звернуто стягнення, не заслуговують на увагу колегії суддів. Боржник помилково ототожнює поняття "виявлення майна" та "звернення стягнення на майно". Визначення частки є процесуальною дією по виявленню державним виконавцем майна. А звернення стягнення на майно є наступною процесуальною дією під час якої реалізується майно. Таким чином, з`ясування обставин наявності іншого майна, черговість і співмірність реалізації майна та боргу відбуваються на стадії його реалізації. При вирішенні процесуального питання - виявлення майна боржника доказуванню підлягає факт та час набуття майна боржником спільно з іншими особами. Також, стаття 443 ЦПК України не містить вимог, що при вирішенні питання про визначення частки майна боржника з'ясовується судом вартість майна, в якому державний виконавець просить визначити частку боржника, співмірність розміру боргу за рішенням суду із часткою майна боржника. Також не заслуговують на увагу судової колегії і доводи апеляційних скарг, що державний виконавець не вчинив всіх необхідних дій щодо розшуку майна боржника, на яке можна звернути стягнення, а відтак подання про визначення частки майна божника у майні інших осіб є передчасним, оскільки визначення частки майна боржника за своїм змістом і є діями державного виконавця спрямованими на виявлення майна боржника, а не зверненням стягнення на частку майна боржника, як помилково вважає останній. Посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що державний виконавець за наявності незгоди боржника з оцінкою транспортного засобу Мерседес Бенц всупереч положень ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження" не провів оцінку транспортного засобу не спростовують висновків суду щодо наявності правових підстав для визначення частки майна ОСОБА_1 у майні, яким він володіє з ОСОБА_2 . Незгода боржника з діями або бездіяльністю державного виконавця є підставою для окремого оскарження таких дій останнього. У справі, що переглядається, предметом розгляду є подання державного виконавця, а не скарга боржника на дії чи бездіяльність державного виконавця. З цих же підстав колегія суддів вважає неспроможними і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що всупереч ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець не вчинив будь-яких дій за заявою ОСОБА_1 про наявність у нього майна на суму 2 000 000,00 грн. Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що він пропонував стягувачу в рахунок погашення боргу земельну ділянку, площею 1,9999 га, за адресою: Київська область, Бородянський район, Микулицька сільська рада, що спростовує твердження державного виконавця про відсутність майна у боржника, то такі доводи не вказують на незаконність оскаржуваної ухвали суду та не можуть бути підставою для відмови в поданні. Також не є підставою для скасування ухвали суду і доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом безпідставно зазначено в мотивувальній частині ухвали про те, що він не мав наміру передавати автомобіль Порше в рахунок погашення боргу, оскільки в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції боржник визнав, що рішення він не виконав. Пояснив, що автомобіль свідомо притримав у себе, а рішення суду не виконує, оскільки в нього відсутні кошти на погашення виконавчого збору у виконавчому провадженні. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що судом безпідставно не враховано зміну способу і порядку виконання рішення суду та чітко визначено дію, яка повинна бути виконана для виконання рішення суду. Як вже зазначалось вище, рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 07 лютого 2017 року задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу та звернення стягнення на заставне майно. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 3 490 009,00 грн боргу, 1 078 412,78 грн пені, 88 636,66 грн 3% річних, 219 800,00 грн інфляційних втрат та 6 890,00 грн судового збору та в рахунок погашення боргу звернуто стягнення на заставне майно, а саме: транспортний засоби Порше та Мерседес Бенц. На виконання вказаного рішення суду Солом'янським районним судом м. Киева видано два виконавчі листи: про стягнення боргу та звернення стягнення на рухоме майно. Виконавчий лист з примусового виконання рішення суду в частині стягнення боргу знаходиться на виконанні в Солом`янському РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального у правління Міністерства юстиції (м. Київ) (ВП №54086798). Ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 22.09.2017, якою змінено спосіб виконання рішення суду, стосується виконавчого листа виданого на виконання рішення суду в частині звернення стягнення на нерухоме майно. За обставин, коли боржником визнано неналежне виконання рішення суду та наявність заборгованості, зміна способу виконання рішення суду в частині щодо звернення стягнення на нерухоме майно, не звільняє боржника від обов`язку виконання рішення суду в частині про стягнення боргу до повного погашення заборгованості та виконання рішення суду. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що питання щодо визначення частки майна боржника у майні. яким він володіє з іншими особами, судом першої інстанції вирішено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення ухвали суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 01 листопада 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року. Головуючий О.Ф. Мазурик Судді В.А. Кравець Л.Д. Махлай