LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4824757/14880/17-ц

від 10.02.2020 ·

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 лютого 2020 року м. Київ справа № 757/14880/17-ц провадження №22-ц/824/1597/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - суддіЛапчевської О.Ф., суддівБолотова Є.В., Музичко С.Г., за участю секретаря судового засідання Потапьонок К.В., учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року /суддя Батрин О.В./ у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна Олександра Степанівна про визнання одностороннього правочину та договорів дарування недійсними, - В С Т А Н О В И В: Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог /т. 2 а.с. 136-137/ до відповідача ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Саприкіна О.С. про визнання заяви відповідача ОСОБА_4 від 04.06.2015 року, справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 503 - недійсною; визнання заяви відповідача ОСОБА_4 від 04.06.2015 року, справжність підпису якого посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 504 - недійсною; визнання договору дарування квартири за АДРЕСА_1 , укладеного між позивачем та відповідачем 04.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 505 - недійсним; визнання договору дарування машиномісця, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , укладеного між позивачем та відповідачем 04.06.2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 508 - недійсним. Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 148-151/ Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції зроблено хибний висновок про те, що один з подружжя, який є титульним власником, може здійснити відчуження іншому з подружжя майна, яке є їх спільною сумісною власністю, в цілому, оскільки інший з подружжя вже є співвласником такого майна за законом, хоч його право і не зареєстровано. Вказував, що спірні договори дарування могли укладатися між сторонами виключно за умови укладення між ними договору про визначення часток у праві спільної сумісної власності або договору про виділ таких часток. Між сторонами таких договорів не укладалось, тому ОСОБА_4 не мав права одноосібно визначати правовий режим майна, а нотаріус не мав достатніх підстав для встановлення належності майна ОСОБА_3 на праві особистої приватної власності. Відчужуване майно на момент укладення договорів дарування належало сторонам на праві спільної сумісної власності, частки визначені не були, а отже право розпорядження у повній мірі позивачу не належало а отже договори недійсні на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України. Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність її доводів. Вказувала на те, що добровільний характер укладених оспорюваних угод вже був предметом розгляду з підстав укладення під впливом тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах. Позовні вимоги визнано необґрунтованими, апеляційною інстанцією рішення залишене без змін і не оскаржувалось у касаційній інстанції. Наголошувала на тому, що законодавством не передбачено виділу частки зі спільної сумісної власності подружжя задля угоди між ними щодо цього майна. Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного. Судом встановлено, що 23.11.2001 року Центральним відділом реєстрації шлюбів м. Києва з Державним центром розвитку сім`ї зареєстрований шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , актовий запис № 2433 /т. 2 а.с. 96/. 04.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. посвідчено заяву відповідача ОСОБА_4 , відповідно до якої останній підтвердив, що квартира за АДРЕСА_1 придбана його дружиною ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, але за кошти, які належали їй на праві особистої приватної власності та зміст ст. 57, 64 Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка та права подружжя на укладення договорів між собою йому нотаріусом роз`яснені /т. 2 а.с. 84/. Крім того, 04.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. посвідчено заяву відповідача ОСОБА_4 , відповідно до якої останній підтвердив, що машиномісце, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , придбане його дружиною ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, але за кошти, які належали їй на праві особистої приватної власності та зміст ст. 57, 64 Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка та права подружжя на укладення договорів між собою йому нотаріусом роз`яснені /т. 2 а.с. 108/. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вірно керувався ч. 1, ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України про те, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочином є вольова дія особи, що спрямована на досягнення певного правового результату: встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заяви ОСОБА_4 від 04.06.2015 року не є односторонніми правочинами у розумінні ст. 202 ЦК України, які спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, підстави для визнання їх недійсними відсутні. В частині щодо вимог визнання договорів дарування недійсними, суд першої інстанції також вірно керувався вимогами ч. 1 ст. 317 ЦК України про те, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; ч. 1 ст. 319 ЦК України про те, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; ст. 717 ЦК України про те, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування; ст. 60, 63 Сімейного кодексу України та ст. 368 ЦК України про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними; ст. 64 Сімейного кодексу України про те, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Як встановлено судом, 04.06.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. /т. 2 а.с. 81/. Того ж дня 04.06.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір дарування машиномісця, за адресою: АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною І.В. /т. 2 а.с. 105/. Як вбачається зі змісту оспорюваних договорів дарування, зокрема, п. 6 договорів, дарувальник ОСОБА_3 засвідчила, що відчужувана квартира та машиномісце є її особистою приватною власністю, як така, що придбана нею у зареєстрованому шлюбі, але за кошти, які належали їй особисто, що також підтверджується заявою чоловіка ОСОБА_4 , справжність підпису якого на заяві засвідчена 04.06.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О.С. за реєстровим № 503 та відповідно №

504. Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що сторони підтвердили, що договори відповідають їх дійсним намірам та не є фіктивними чи удаваними правочинами, вони однаково розуміють значення та умови договорів, їх правові наслідки, вільно володіють українською мовою, підтверджують дійсність намірів при їх укладенні, а договори відповідають вимогам ст. 317, 368 ЦК України та ст. 60, 63, 64 Сімейного кодексу України. Доводи апеляційної скарги, про те, що заяви ОСОБА_4 є односторонніми правочинами в розумінні ст. 202 ЦК України, оскільки вони спрямовані на зміну права спільної сумісної власності сторін, колегія суддів не приймає до уваги, як такі, яким була надана вірна оцінка судом першої інстанції за відсутності даних які саме права та обов`язки позивача та відповідача були набуті в результаті підписання заяв ОСОБА_4 від 04.06.2015 року, що суперечить положенням закону. Доводи апеляційної скарги про те, що для укладення договорів дарування необхідно було виділити частку, колегією суддів не приймаються до уваги, як такі, що суперечать змісту ст. 64 СК України, про те, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки. Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях. Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року - залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 04 червня 2019 року - залишити без змін. Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Головуючий: Судді:

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»