Постанова Київський апеляційний суд № 369/7877/18

справа № 369/7877/18 провадження № 22-ц/824/1868/2020 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 року м. Київ справа № 369/7877/18 провадження № 22-ц/824/1868/2020 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Писаної Т.О. суддів - Приходька К.П., Журби С.О. за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-6», про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, - В С Т А Н О В И В: У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ТОВ «ЗАРАЗ-6» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, в кому просила визнати договір № 226 від 19 липня 2017 року, укладений між позивачем та ТОВ «ЗАРАЗ-6» недійсним з підстав, передбачених 229 ЦК України і стягнути з ТОВ «ЗАРАЗА-6» на користь позивача 43 341, 80 грн. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 19 червня 2017 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ЗАРАЗ-6» було укладено договір №226 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком. Вказує, що на день укладення договору позивач не була власником квартири, а тому ТОВ «ЗАРАЗ-6» не мало право укладати з останньою оспорюваний договір. Відповідно до договору, власник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити плату відповідачу за послуги з 31 липня 2017 року. Проте, на думку позивача вказаний пункт є недійсним, оскільки відповідач був зареєстрований як юридична особа тільки 04 лютого 2016 року. Вказує, що договір укладено 19 липня 2017 року і діє до 17 травня 2017 року. Указані порушення при укладені договору вказують на те, що він був укладений під впливом помилки, в порушення актів цивільного законодавства. Крім того, позивач вказує, що вона жодного дня не проживала в квартирі НОМЕР_1 та не користувалася житлово-комунальними послугами, про цю обставину повідомляла ТОВ «ЗАРАЗ-6». Також вказує, що сплачувати грошові кошти її змусили. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2019 року відмовлено в задоволені позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗАРАЗ-6», про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів. Не погоджуючись із указаним рішенням, ОСОБА_1 звернулась до суду із апеляційною скаргою, в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що рішення суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, є необґрунтованим та незаконним, прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже є таким, що підлягає скасуванню. Указує, що на момент укладення договору №226 від 19 червня 2017 року, позивач не була власником квартири АДРЕСА_2 , а 19 червня 2017 року був підписаний лише акт прийому-передачі вказаної квартири між ОСОБА_1 та ТОВ «Укргаз» на виконання договору про участь позивача в інвестуванні об`єкта будівництва. Зазначає, що оскільки позивач на день укладення договору не була власником квартири, то ТОВ «ЗАРАЗ - 6» не мало право укладати із нею оспорюваний договір. 19 листопада 2019 року до Київського апеляційного суду від Небатова А.Є., який діє в інтересах ТОВ «ЗАРАЗ-6» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив в задоволені апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що головним для відмови у задоволені позову є те, що позивачем було добровільно укладено договір про надання послуг з управління будинку від 19 липня 2017 року з ТОВ «ЗАРАЗ-6» та добровільно оплачено надані фактично житлово-комунальні послуги. В свою чергу факт надання послуг по будинку АДРЕСА_2 було доведено відповідачем у суді. В судовому засіданні Небатов А.Є., який діє в інтересах ТОВ «ЗАРАЗ -6» проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. ОСОБА_1 у судове засідання не з`явилась, про розгляд справи належним чином повідомлена, про причини неявки суд не повідомляла. Колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, які не з`явилися у судове засідання на підставі частини 2 статті 372 ЦПК України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасника судового засідання, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного. Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За частиною 2 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 229 ЦК України, на яку посилається позивач у позові, передбачені правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки. Частиною першою указаної статті передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Судом встановлено, що 28 лютого 2008 року між ТОВ «Укргаз» та ОСОБА_1 укладено договір участі у будівництві об`єкту. Об`єкт будівництва розташований за адресою: будинок АДРЕСА_5 . Загальна площа 111, 43 кв.м. Рішенням ВК Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області № 5 від 18 січня 2008 року присвоєно об`єкту, запроектованому на масиві села Чайки - житловому будинку/будівельний № 9 - АДРЕСА_2 . 11 червня 2013 року Державною архітектурно-будівельною інспекцією було видано сертифікат про готовність двохсекційного житлового будинку, що за адресою: АДРЕСА_6 до експлуатації. З наявного у матеріалах справи Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 . Житлово-комунальні послуги за вказаною адресою надає ТОВ «ЗАРАЗ-6». 19 червня 2017 року між ТОВ «ЗАРАЗ-6» та ОСОБА_1 , якій належить квартира АДРЕСА_2 , на підставі договору про участь у будівництві від 28 лютого 2008 року, укладено договір «Про надання послуг з управління багатоквартирним будинком», відповідно до умов якого, управитель зобов`язався надавати власнику послуги з управління багатоквартирним будинком, для забезпечення його сталого функціонування відповідно до цільового призначення, збереження його споживчих властивостей та організації забезпечення потреби співвласників у своєчасному отриманні житлово-комунальних послуг відповідної якості, а власник зобов`язується сплатити управителю встановлену договором ціну, а також відшкодувати здійснені ним необхідні витрати, пов`язані з управлінням будинком, у разі, коли управитель отримав на такі витрати згоду співвласників. Пунктом 3.2.1. указаного договору передбачено, що власник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити плату за послуги з 31 липня 2013 року. Також, пунктом 8.1. зазначеного договору, передбачено, що у разі коли за місяць до закінчення дії договору зборами співвласників будинку або Управителем не заявлено у письмовій формі про розірвання договору або необхідність його переглянути, цей Договір вважається щороку продовженим. Судом встановлено, що позивач після укладення зазначеного договору сплачувала надані послуги, що підтверджується відповідними квитанціями, які наявні в матеріалах справи та не заперечується сторонами. Відповідно до статей 1 та 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником. Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Відповідно, відсутність договірних правовідносин не є підставою для звільнення позивача від сплати житлово-комунальних послуг, що були надані в період часу, якого не було укладено договори про надання таких послуг. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг. Звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначала, що жодного дня не проживала в квартирі НОМЕР_1 , не користувалася житлово-комунальними послугами та про цю обставину повідомляла ТОВ «ЗАРАЗ-6». Однак, позивачем відповідні обставини непроживання документально не підтверджені, тому доводи апеляційної скарги про те, що вона не повинна була сплачувати житлово-комунальні послуги, а відтак помилково підписала спірний договір не можуть бути визнані доведеними та обґрунтованими. У доводах апеляційної скарги позивач як на підставу для визнання договору недійсним також посилається на ту обставину, що відповідач як юридична особа був зареєстрований у лютому 2016 року, тому не має права на отримання згідно із оспорюваним договором від 19 червня 2017 року оплати за послуги за період з 31 липня 2013 року, оскільки у відповідний період статусу юридичної особи не мав. З такими доводами погодитись не можна, оскільки відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме в момент вчинення правочину сторонами. Таким чином на момент вчинення правочину товариство відповідача було наділено цивільною правоздатністю і дієздатністю. Відповідно до пункту 9.2. договору №226 про надання послуг з управління багатоквартирним будинком від 19 червня 2017 року власник сплачує управителю плату за послуги з 31 липня 2013 року. Всі наступні власники сплачують зазначені платежі з моменту укладення договору, на підставі якого виникає право власності. З доводів апеляційної скарги вбачається, що позивач безпосередньо не згодна із указаним пунктом 9.2. договору, оскільки не погоджується із наявністю у неї обов`язку оплачувати послуги, надані до набуття нею у власність квартири. Разом з тим, підписуючи договір вона погодилась із запропонованими умовами. Частиною 1 статті 627 ЦК передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Позивачем ОСОБА_1 наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення не підтверджено, а відтак відсутні підстави для визнання оспорюваного договору недійсним та застосування наслідків недійсного правочину. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог не надав. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення з ухваленням нового про задоволення позову. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий Т.О. Писана Судді К.П. Приходько С.О. Журба