Постанова Полтавський апеляційний суд № 554/2754/19

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 554/2754/19 Номер провадження 22-ц/814/405/20Головуючий у 1-й інстанції Материнко М. О. Доповідач ап. інст. Дорош А. І. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді - доповідача Дорош А.І. Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М. при секретарі Ачкасовій О.Н. учасники справи: позивач ОСОБА_1 представника позивача адвокат Устименко М.Д. представник відповідача адвокат Курбала А.В. третя особа ОСОБА_2 переглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2019 року, ухвалене суддею Материнко М.О., повний текст рішення складено - 08 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське», третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,- В С Т А Н О В И В: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку. Просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 407 525,00 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 620 870,00 грн. Позовна заява мотивована тим, що 01.07.2009 року вона була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера ТОВ «Лиманське». Наказом директора ТОВ «Лиманське» Бондаренко Т.І. № 9 від 27.04.2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. Під час перебування у трудових відносинах з відповідачем з боку останнього була нарахована, але невиплачена заробітна плата у розмірі 407 525,00 грн. Роботодавець відмовився її виплачувати із-за за відсутності коштів. Підтвердженням факту існування заборгованості є довідка № 39 від 01.08.2018 року, яка видана боржником. Позивач вважає незаконними дії ТОВ «Лиманське», оскільки вони не відповідають вимогам ч. 1 ст. 115 КЗпП України, тому просила суд стягнути з відповідача на її користь зазначені кошти, а також просила суд на підставі ч. 1 ст. 117 КЗпП України стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, що становить 3502 дні, у розмірі 620 870,00 грн., виходячи з того, що згідно відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за лютий та березень місяці 2018 р. її середньомісячна заробітна плата за два останні календарні місяці у відповідності до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08.02.1995 р., складає 7 446,0 грн., а середньоденна 177,29 грн. Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, рухоме та нерухоме майно належні відповідачу у розмірі заборгованості 1 028 395 грн. (т.1 а.с. 4-5). Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задоволено. Накладено арешт на грошові кошти, все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» в межах суми заборгованості 1 028 395,00 грн. (т.1 а.с. 15-16). Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу директора ТОВ «Лиманське» Бондаренко Т.І. задоволено частково. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2019 року в частині накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» в межах суми заборгованості 1 028 395,00 грн. скасовано, постановлено нову. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» в межах суми заборгованості 1028395,00 грн. відмовлено. Ухвалу Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2019 року в частині задоволення заяви про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» в межах суми заборгованості 1 028 395,00 грн. залишено без змін (т.1 а.с. 70-72). Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське», третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку задоволено в повному обсязі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати у загальному розмірі 407 525,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 620 870,00 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 грн. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітної плати за один місяць у сумі 7 446,00 грн. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у порушення вимог ст. 116 КЗпП України заробітна плата ОСОБА_1 не була виплачена відповідачем своєчасно та у повному обсязі, у зв`язку із чим на день звільнення останньої існувала заборгованість із заробітної плати у розмірі 407 525,00 грн. Згідно п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", не проведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що відповідальність роботодавця, передбачена ст. 117 КЗпП України, настає в результаті винних дій власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Наявність заборгованості з виплати заробітної плати позивачу не спростовується письмовими доказами, які надавались стороною відповідача, а саме податковою звітністю ОСОБА_1 , як податкового агента ТОВ «Лиманське», та податковою звітністю ТОВ «Лиманське», оскільки не підтверджують фактичну виплату заробітної плати працівнику. На підтвердження факту отримання ОСОБА_1 заробітної плати стороною відповідача не надано жодних допустимих доказів, а саме платіжних доручень, видаткових відомостей, видаткових касових ордерів, оформлених відповідно до вимог чинного законодавства. В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю «Лиманське» просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеністю обставини, що мають значення для справи, а також невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи, і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, стягнути з ОСОБА_4 судові витрати за подання апеляційної скарги у розмірі 14 407,50 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Лиманське» не має заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 , довідка про існуючу заборгованість по заробітній платі директором ОСОБА_3 не підписувалася, підпис у довідці їй не належить, така довідка ТОВ «Лиманське» ОСОБА_1 не видавалася. У матеріалах справи відсутній оригінал довідки № 39 від 01.08.2018 року про заборгованість по заробітній платі, на підставі якої суд ухвалив рішення. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Порядок засвідчення копій документів визначений пунктом 5.27 Національного стандарту України, затвердженого Державним комітетом з питань технічного регулювання та споживчої політики № 55 від 07.04.2003 року «ДСТУ 4163-2003», відповідно до якого відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів «Згідно з оригіналом», назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. Всупереч вищевикладеному, суд першої інстанції ухвалив рішення за відсутності у матеріалах справи саме належним чином засвідчених письмових доказів, яким обгрунтовує свій позов позивач. При проведенні розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати судом першої інстанції використовувалися копії таблиць 6, які була надана позивачем ОСОБА_1 на підтвердження нарахованої заробітної плати за лютий-березень 2018 року. Даний письмовий документ не є допустимим та належним. Директор ТОВ «Лиманське» ОСОБА_3 у період з 31 липня 2018 року по 02 серпня 2018 року перебувала у відрядженні в м. Запоріжжя і підписувати довідку № 39 від 01 серпня 2018 року не могла. Копії податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (ф. №1ДФ) за 2012 2018 роки поквартально з підтвердженням про прийняття до органів фіскальної служби останніх свідчать про відсутність заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 . Головним бухгалтером ОСОБА_1 при поданні звіту за формою №1ДФ було відображено виплату заробітної плати за ідентифікаційним номером 2795303241, який присвоєно ОСОБА_1 (картка платника податків від 08.10.2006 року, копія надана позивачем), що є підтвердженням відсутності заборгованості по заробітній платі перед ОСОБА_1 . Підтвердженням правильності відображення у звіті форми №1ДФ сум виплачених податковим агентом є акт про результати планово-виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 10.06.2013 року за № 794/220/32323794, а саме, у п.3.5.1.7. акту зазначено, що суми виплаченої заробітної плати та сплаченого податку по відомостях виплати заробітної плати з відомостями, поданими у звіті форми №1ДФ, розбіжностей не встановлено. Зазначений звіт було подано головним бухгалтером ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку із застосуванням особистого електронного цифрового підпису. Підтвердженням податкового органу є квитанція №

2. За перевірений період суми, відображені в формі №1ДФ самою ОСОБА_1 , підтверджують отримання нею заробітної плати. Цей факт підтверджується копією акту про результати проведення органами фіскальної служби планової перевірки фінансово-господарської діяльності ТОВ «Лиманське» за період 2010-2013 роки, згідно якого на момент проведення перевірки заробітна плата працівникам нарахована та виплачена у повному обсязі. У відповідності до ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні № 996» та Постанови КМ України від 28.02.2000 року за № 419 «Про затвердження порядку подання фінансової звітності» фінансову звітність повинні подавати усі юридичні особи, створені відповідно до законодавства України. На виконання зазначених вимог, головним бухгалтером ОСОБА_1 подавався засобами електронного зв`язку звіт суб`єкта малого підприємництва, згідно якого станом на 31.12.2017 року заборгованість по ТОВ «Лиманське» по заробітній платі була відсутня. Даний звіт підписано особистим електронним цифровим підписом ОСОБА_1 . Надаючи звіти до податкових органів та органів статистики, підписаний особистим електронним підписом, головний бухгалтер ОСОБА_1 на підставі первинних документів надавала інформацію про відсутність заборгованості ТОВ «Лиманське» перед нею по виплаті заробітної плати та інших, прирівняних до неї виплат. На підтвердження отримання ОСОБА_1 заробітної плати за весь період її роботи головним бухгалтером в ТОВ «Лиманське» відповідачем було заявлено письмове клопотання про витребування з Решетилівської ДПІ Полтавського управління ГУ ДФС у Полтавській області відомостей з Державного реєстру фізичних осіб -платників податків про суми та джерела виплачених доходів та утриманих податків ОСОБА_1 за період з 01 липня 2009 року по 31 березня 2018 року. Дане клопотання було відхилено судом без обгрунтування підстав його відхилення. ОСОБА_1 судовий збір у справі не було сплачено на підставі п.1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», проте, звільнення працівників від сплати судового збору не поширюється на вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 погодилась з попередніми правовими позиціями Верховного Суду України, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не належить до вимог, за пред`явленням яких до роботодавця працівники-позивачі звільненні від сплати судового збору. Велика Палата підтвердила, що стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними винагороди за виконану роботу в передбачений законом строк. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою, тобто, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, а тому за відповідності вимоги працівники позивачі повинні оплачувати судовий збір у порядку, встановленому законом. Враховуючи викладене, суд першої інстанції не обгрунтовано звільнив ОСОБА_1 від сплати судового збору. Крім цього, на час відкриття провадження у справі позивачем ОСОБА_1 було одночасно подано до Октябрського районного суду м. Полтави 10 аналогічних позовних заяв про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати: справи № 554/1311/2019; № 554/2600/19; № 554/2753/19; № 554/2705/18; № 554/2753/19; № 554/2622/19; № 554/2601/19; № 554/2628/19; №554/2710/19; № 554/2791/19. На час відкриття провадження у даній справі суддею Материнко М.О. на розгляді в Октябрському суді м. Полтави перебували аналогічні справи за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Лиманське» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку. По іншим аналогічним справам суддями були прийняті рішення про повернення заяви позивачу ОСОБА_1 у зв`язку із зловживанням останньою процесуальними правами. Судом першої інстанції проігноровано вимоги ч. 6 ст. 185 ЦПК України щодо повернення позовної заяви в разі встановлення факту подання позову позивачем до цього ж суду інший позов (позови) до цього самого відповідача з тим же предметом позову та з тих же підстав. Крім того, ухвала Октябрського районного суд м. Полтави від 23.03.2019 року про відкриття провадження у справі та ухвала Октябрського районного суду м. Полтави від 29.03.2019 року про забезпечення позову зареєстрована в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 12.04.2019 року. Відсутність зазначених ухвал в Єдиному державному реєстрі судових рішень є порушенням судом забезпечення права ТОВ «Лиманське» доступу до судових рішень, ухвалених судами загальною юрисдикції (ст. 1 Закону України «Про доступ до судових рішень»). Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що наказом директора ТОВ «Лиманське» Бондаренко Т.І. № 01/07-09 від 01.07.2009 року ОСОБА_1 прийнято на роботу у ТОВ «Лиманське» на посаду головного бухгалтера товариства з надання права підпису на банківських, касових та інших документах, які стосуються фінансово-господарської діяльності підприємства (т.1 а.с. 8). Наказом директора ТОВ «Лиманське» Бондаренко Т.І. № 9 від 27.04.2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України (матеріали цивільної справи не містять цього наказу). Сторонами не заперечується факт перебування у трудових відносинах. Згідно довідки № 39 від 01.08.2018 року, виданої за підписом директора ТОВ «Лиманське» ОСОБА_3 та скріпленою печаткою ТОВ «Лиманське», встановлено, що за період з 01.07.2009 р. по 31.07.2018 р. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) нарахована, але не виплачена заробітна плата у сумі 407 525,00 грн. (т.1 а.с. 7). У порядку вимог ч. 11 ст. 83 ЦПК України вказаний письмовий доказ не виключений судом з числа доказів у справі, а тому суд оцінює вказаний доказ як окремо, так і в сукупності з іншими доказами у справі. Згідно з розрахунком, наданим позивачем, сума заборгованості із виплати заробітної плати визначена з урахуванням мінімального нарахування та виплати заробітної плати працівникам та з урахуванням індексації на період роботи у ТОВ «Лиманське» (матеріали справи не містять цього розрахунку). Лист-вимога ОСОБА_1 від 27.07.2018 року про виплату заборгованості із заробітної плати, що була надіслана рекомендованим листом з повідомленням на адресу ТОВ «Лиманське», була залишена роботодавцем без виконання (матеріали справи не містять цього листа-вимоги). Як встановив суд першої інстанції, зібраними у справі доказами не спростовується вина відповідача, як роботодавця, у несвочасному здійснені виплати заробітної плати позивачу. Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, а саме, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата. Відповідно до п. 5 розділу ІV Порядку… основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку… визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період. Згідно відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам за лютий та березень 2018 року середньомісячна заробітна плата позивача за два календарні місяці роботи становить - 7 446,00 грн.; кількість робочих (відпрацьованих) днів за останні два місяці складає - 42 дня, середньоденна заробітна плата складає 177,29 грн. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Позивачем заявлено вимогу про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 620 870,00 грн. (3502 днів затримки виплати х 177,29 грн. (середньоденна заробітна плата)), яка є обґрунтованою та підлягає задоволенню. На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Предметом даного позову є стягнення з відповідача на користь позивача нарахованої, але не виплаченої заборгованості по заробітній платі за період з 01.07.2009 р. по 31.07.2018 р. у розмірі 407 525,00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку у розмірі 620 870,00 грн., час затримки складає 3502 дні, з розрахунку, що середньоденна заробітна плата складає 177,29 грн. На підтвердження підстав позову в частині існування заборгованості відповідача по виплаті заробітної плати в якості доказу позивачем надана ксерокопія довідки за підписом директора ТОВ «Лиманське» ОСОБА_5 Т.І. за вихідним номером №39 від 01.08.2018 р., в якій зазначено, що за період з 01.07.2009 р. по 31.07.2018 р. позивачу була нарахована, але не виплачена заробітна плата в сумі 407 525,00 грн. (а.с. 7). Підпис директора ТОВ «Лиманське» скріплений печаткою товариства. У матеріалах справи відсутній оригінал цієї довідки, по справі не вбачається, що оригінал довідки надавався суду для дослідження та для встановлення її належності та допустимості як доказу у справі, проте, позивач та її представник у суді апеляційної інстанції стверджують, що оригінал цієї довідки надавався суду першої інстанції для огляду. Згідно ч. 1,2.4,5 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Як вбачається з відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції 02.05.2019 р., відповідач по справі заперечує видачу цієї довідки, посилаючись на те, що у період з 31.07.2018 р. по 02.08.2018 р. директор ТОВ «Лиманське» Бондаренко Т.І. перебувала у відрядженні в м. Запоріжжі, тому не могла видати та підписати цю довідку, на підтвердження чого надав ксерокопію про відрядження з відмітками про вибуття та прибуття (т.1 а.с. 96,97). Задовольняючи позов в частині стягнення заробітної плати у розмірі 407 525,00 грн., в основу судового рішення суд першої інстанції поклав вказану довідку про заборгованість, не перевірив доводи відзиву відповідача, який заперечував її видачу, посилаючись на зазначені вище фактичні обставини, які вказують на відсутність директора на робочому місці, що виключає фактичну можливість видачі та підписання її директором ТОВ «Лиманське». Позивач у позові зазначає, що заробітна плата, по якій виникла заборгованість, була нарахована, але їй не виплачена. На підтвердження наявності заборгованості по заробітній платі, яка виплачується щомісячно, позивачем не надано докази за який саме місяць і якого року не була виплачена їй заробітна плата, у зв`язку з чим у сумі утворилася така заборгованість, що позбавляє суд перевірити чи дійсно утворилася заборгованість по заробітній платі і у який період, оскільки відповідач категорично заперечує наявність такої заборгованості, посилаючись на документи господарсько-фінансового обліку, а саме звіти форми №1ДФ, акти перевірки органів ДФС. По справі не зрозуміло у який спосіб виплачувалася працівникам заробітна плата: у касі по відомостях чи шляхом перерахування на банківську картку. У суді апеляційної інстанції сторони вказали, що заробітна плата виплачувалася по відомостях. Позивач не надала суду інших письмових доказів на підтвердження підстав позову, а саме відомостей про виплату заробітної плати тощо, з яких би вбачалося існування заборгованості відповідача перед нею. Крім цього, звертає на себе увагу період заборгованості, зазначений у довідці, з 01.07.2009 р. по 31.07.2018 р., який складає понад 9 років. Крім зазначеного у довідці загального розміру заборгованості по заробітній платі 407 525,00 грн., ця довідка не містить складових цієї заборгованості, а саме, чи мала місце недоплата позивачу частини заробітної плати у відповідні місяці роботи, чи взагалі вона не виплачувалася, довідка не містить помісячно за кожен рік заборгованості даних про невиплату чи часткову невиплату заробітної плати, не зрозуміло у результаті чого виникла така заборгованість по зарплаті за вказаний період, за умови зайняття позивачем посади головного бухгалтера ТОВ. Крім цього, апеляційний суд звертає увагу на те, що, як встановлено судом першої інстанції, позивач була звільнена з роботи 27.04.2018 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України, не зрозуміло чому у довідці період заборгованості значиться по 31.07.2018 р., а не по 27.04.2018 р. Суд першої інстанції не звернув увагу на це при ухваленні судового рішення, не встановив фактичних обставин в цій частині та не усунув вказані протиріччя. Також звертає увагу, що довідка №39 про заборгованість по зарплаті видана 01.08.2018 р., а до суду позивач звернулася з даним позовом лише 28.03.2019 р., тобто майже через 9 місяців після її видачі та через 11 місяців після звільнення з роботи. Згідно ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Отже, зазначений у довідці загальний розмір заборгованості із заробітної плати повинен складатися із сум щомісячних недоплат чи невиплат її взагалі. Суд позбавлений можливості перевірити обставини, у якому саме місяці із вказаного періоду заборгованості позивач не отримала чи недоотримала заробітну плату і у якому саме розмірі, у справі відсутні дані про розмір щомісячної заробітної плати позивача у період заборгованості, який складає понад 9 років, відсутні відомості по виплаті заробітної плати в ТОВ. 28.08.2019 р. відповідач подав заяву про виключення довідки №39 від 02.08.2018 р. з числа доказів, як це передбачено п.11 ст. 83 ЦПК України, посилаючись на те, що директор ТОВ перебувала у відрядженні і не могла її підписати, що ця довідка не реєструвалася у журналі вихідної кореспонденції, що на підставі іншої копії довідки про заборгованість по заробітній платі 24.09.2018 р. Октябрським районним судом м. Полтави було видано судовий наказ про стягнення на користь ОСОБА_1 нарахованої, але не сплаченої заробітної плати у розмірі 407 525,00 грн. (т.2 а.с. 43-48, 49). Проте, при вирішенні спору суд першої інстанції не перевірив обставини, викладені у заяві відповідача, та прийшов до помилкового висновку про те, що надана позивачем довідка про заборгованість по заробітній платі №39 від 01.08.2018 р. (т.1 а.с.7) є належним та допустимим доказом. Крім цього, до відзиву на позовну заяву відповідач 02.05.2019 р. подав клопотання про проведення експертизи технічної та почеркознавчої оригіналу довідки №39 від 01.08.2018 р., виданої директором ТОВ «Лиманське» Бондаренко Т.І. (т.1 а.с. 179-180), 05.08.2019 р. представник відповідача заявив клопотання про проведення судової технічної експертизи вказаної довідки щодо виготовлення фрагментів довідки: підпису, відтиску печатки, тексту довідки у різний час чи у час, яким датований документ, у якій послідовності виконувалися реквізити довідки (т.2 а.с.21-22), 28.08.2019 р. представник відповідача подав клопотання про призначення почеркознавчої експертизи підпису особи ОСОБА_3 , від імені якої зазначено підпис у довідці (т.2 а.с. 43-45). Ухвалами Октябрського районного суду м. Полтави від 18.089.2019 р. у задоволенні клопотань адвоката Іваненко О.О. в інтересах ТОВ «Лиманське» про призначення судово-почеркознавчих експертиз довідки №39 - відмовлено, визнано зловживання процесуальними правами дії адвоката Іваненко О.О. щодо повторного подання клопотання про призначення експертизи у справі. Зі змісту ухвал суду першої інстанції вбачається, що у судовому засіданні позивач та її адвокат Устименко М.Д. заперечували проти задоволення вказаних клопотань про призначення експертиз відносно довідки (т.2 а.с.108, 113-114). У суді апеляційної інстанції позивач та її адвокат Устименко М.Д. пояснили, що заперечували проти проведення експертиз щодо довідки, оскільки не бажали затягувати розгляд справи. Таким чином, вбачається, що інших доказів (чи щомісячні відомості про виплату заробітної плати, чи виписки з банківського рахунку, чи видаткові касові ордери, чи детальний власний щомісячний розрахунок заборгованості із зазначенням сум отриманої та неотриманої заробітної плати тощо) на підтвердження загального розміру заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем остання суду не надала. Згідно ч. 1 ст. 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. З 01.01.2011 року набрав чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який передбачає здійснення обов`язкового платежу до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (ЄСВ), що справляється в Україні з метою забезпечення страхових виплат за поточними видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування уведений з 1 січня 2011 року, замінив собою чотири окремі відрахування: до Пенсійного фонду; до фондів страхування на випадок безробіття; із тимчасової втрати працездатності; від нещасних випадків на виробництві, відрахування до яких здійснювалися до 01.01.2011 р. Згідно п.1 ч. 1 ст. 4 вказаного Закону платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; Згідно ч.1 п. 1 вказаного Закону єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; Згідно ч.2,8,11 ст. 9 цього Закону обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Згідно п.2, 5-9 ч.1 ст. 13 цього Закону органи доходів і зборів мають право: проводити перевірки на підприємствах, в установах і організаціях, у осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, фізичних осіб - підприємців бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших документів про нарахування, обчислення та сплату єдиного внеску, достовірності відомостей, поданих до Державного реєстру, отримувати необхідні пояснення, довідки і відомості (зокрема письмові) з питань, що виникають під час такої перевірки; ініціювати застосування до платників єдиного внеску судових процедур банкрутства; застосовувати фінансові санкції, передбачені цим Законом; стягувати з платників несплачені суми єдиного внеску; порушувати в установленому законом порядку питання про притягнення до відповідальності осіб, винних у порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску; у разі виявлення фактів порушення порядку нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску звертатися в установленому законом порядку до відповідних правоохоронних органів. Отже, згідно положень Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» суб`єкт господарювання, який є платником єдиного внеску, при нарахуванні заробітної плати працівнику, який є платником податків, повинен здійснити обов`язковий платіж до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування (ЄСВ), а при виплаті заробітної плати працівнику провести утримання з неї відповідних податків та зборів. Наказом Міністерства фінансів України №4 від 13.01.2015 р., зареєстрованого в МЮ України 30.01.2015 р. за №111/26556 затверджена форма Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку (форма № 1ДФ) та Порядок заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку. У відзиві на позов (т.1 а.с. 90-93) відповідач вказав, що відсутня заборгованість із заробітної плати перед позивачем, що ОСОБА_1 , що виконуючи обов`язки головного бухгалтера, у тому числі, зобов`язана була за погодженням з власником (керівником) підприємства забезпечувати перерахування податків та зборів, передбачених законодавством, складати, підписувати та подавати звітність у відповідності до вимог Податкового Кодексу України. На підтвердження відсутності заборгованості по заробітній платі перед позивачем відповідач надав суду до відзиву звіти форми №1ДФ за 2012-2018 р.р., в яких відображено виплату заробітної плати, у тому числі і ОСОБА_1 за відповідним ідентифікаційним номером платника податків від 08.10.2006 р., що свідчить про відсутність заборгованості по заробітній платі перед позивачем (т.1 а.с.122-172). Крім цього, відповідач вказує на те, що звіт форми №1ДФ за 1-й квартал 2018 р. (тобто перед звільненням позивача з роботи у квітні 2018 р.) поданий ОСОБА_1 засобами електронного зв`язку із застосуванням електронного цифрового підпису, підтвердженням чого є квитанція №2 про отримання звіту податковим органом (т.1 а.с. 124), що вказує відсутність заборгованості по заробітній платі перед позивачем. Крім цього, відповідач надав суду копію акту про результати планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства від 10.06.2013 р. №794/220/32323794 у складі комісії державних податкових ревізорів-інспекторів відділу податкового контролю, інспекторів податкової служби Полтавської МДПІ, проведеної за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2013 р. (т.1 а.с. 98-120). У пункті 3.5.1.7. цього акту вказано, що порівнянням загальної суми виплаченої заробітної плати та сплаченого податку по відомостях виплати заробітної плати за відомостями, поданими в довідці ф.1ДФ розбіжностей не встановлено (т.1 а.с. 116), що також вказує на відсутність заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем. При ухваленні судового рішення у справі, суд першої інстанції не взяв до уваги доводи відзиву відповідача, не дослідив надані ним письмові докази бухгалтерського звіту та податкових органів, не дав їм відповідну правову оцінку та ухвалив помилкове рішення у справі. Крім цього, по справі вбачається, що 28.08.2019 р. відповідач подав суду першої інстанції заяву про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п.11 ч.1 ст.257 ЦПК України, який передбачає, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду. При цьому відповідач вказав, що на момент відкриття провадження у справі у провадженні Октябрського районного суду м. Полтави перебували позови ОСОБА_1 до ТОВ «Лиманське» з тим самим предметом та з тих самих підстав від 25.03.2019 р. три позов, від 27.03.2019 р. один позов, від 29.03.2019 р два позови та надав ксерокопії 4-х ухвал від 01.04.2019 р. (суддя Гольник Л.В.) та 1 ухвала від 05.04.2019 р. (суддя Материнко М.О.) з Єдиного державного реєстру судових рішень (т.2 а.с. 53-66). Як вбачається зі змісту 4-х ухвал суду від 01.04.2019 р., позовні заяви до ТОВ «Лиманське» про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку були повернуті позивачу у зв`язку з визнанням дій позивача, що полягали у повторному поданні позову до ТОВ «Лиманське» про стягнення заробітної плати, які визнані зловживанням процесуальними правами. Ухвалою від 05.04.2019 р. суддя Материнко М.О. аналогічну позовну заяву, яка надійшла до суду29.03.2019 р., визнала неподаною та повернула з тих підстав, що згідно з даними системи документообігу суду у його провадженні вже перебуває цивільна справа за аналогічним позовом до цього самого відповідача, з тим самим предметом та з тих самих підстав, по якій відкрито провадження №2/554/1502/2019. Саме ця справа і є предметом даного апеляційного розгляду, позовна заява надійшла до суду 28.03.2019 р., а провадження у ній відкрито 22.04.2019 р. (т.1 а.с. 44). Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 18.09.2019 р. у задоволенні клопотання відповідача про залишення без розгляду даної цивільної справи відмовлено з тих підстав, що станом на час її розгляду у провадженні суду відсутні справи з аналогічним позовом, в яких непостановлені ухвали про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду (т.2 а.с.109-110). Крім цього, в апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що до Октябрського районного суду м. Полтави протягом лютого-березня 2019 року надійшло 10 аналогічних позовів ОСОБА_1 до нього про стягнення заборгованості по заробітній платі. Як вбачається з даних Єдиного реєстру судових рішень, який є загально доступним і колегія суддів перевірила вказані обставини, то дійсно це мало місце, а саме ухвалою суду від 05.03.2019 р. (справа №554/1181/2019, суддя Савченко Л.І.) позов, поданий у лютому 2019 р., визнаний неподаний на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, та повернуто позивачу; ухвалою суду від 28.03.2019 р. (справа №554/2600/19, суддя Андрієнко Г.В.) позов, поданий у березні 2019 р., визнаний неподаний на підставі ч. 3,4 ст. 185 ЦПК України, та повернуто позивачу; ухвалами суду від 28.03.2019 р. (справи №554/2705/19, №554/2703/19, №554/2753/19, суддя Блажко І.О.) позови (всього три), подані 27 та 28 березня 2019 р., повернуто позивачу на підставі ст. 44 ч. 3 ЦПК України (зловживання процесуальними правами); ухвалами суду від 01.04.2019 р. (справи №554/2622/19, №554/2601/19, №554/2628/19, №554/2710/19, суддя Гольник Л.В..) позови (всього чотири), подані 25 та 27 березня 2019 р., повернуто позивачу на підставі ст. 44 ч. 3 ЦПК України (зловживання процесуальними правами); ухвалою суду від 05.03.2019 р. (справа №554/2791/19, суддя Материнко М.О.) позов, поданий 29.03.2019 р., визнаний неподаний на підставі п.6 ч. 4 ст. 185 ЦПК України та повернуто позивачу. Крім цього, з Єдиного реєстру судових рішень вбачається, що у листопаді 2018 р. ОСОБА_1 вже зверталася до Октябрського районного суду м. Полтава з аналогічним позовом, за яким 21.11.2018 р. будо відкрито загальне провадження у справі (суддя Материнко М.О., справа №554/9019/18, провадження №2/554/3497/2018), у подальшому постановою Полтавського апеляційного суду від 24.01.2019 р. справа направлена для розгляду за підсудністю до Ленінського районного суду м. Полтави, у якій ухвалою суду від 04.03.2019 р. позов залишено без розгляду за заявою позивача на підставі п.5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України (справа №554/9019/18, провадження №2/553/465/2019). Проте, ч.1, п.2 ч.2, ч. 3,4 ст. 44 ЦПК України передбачає, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема: подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями. Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов`язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання процесуальними правами учасником судового процесу суд застосовує до нього заходи, визначені цим Кодексом. Аналізуючи викладене, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що позивач, подаючи одинадцять позовів до суду (з урахуванням і цього, який є предметом даного розгляду) з аналогічним предметом і з аналогічних підстав у проміжку часу - лютий, з 25 по 29 березня 2019 р., допустила зловживання процесуальними правами, а саме вчинила маніпуляцію автоматизованим розподілом справ між суддями. Суд першої інстанції залишив це поза увагою, не застосував наслідки, передбачені ч. 3 ст. 44 ЦПК України. Також по справі вбачається, що в ході підготовчого провадження представником відповідача 29.08.2019 р. заявлялися клопотання про витребування доказів, а саме відомостей з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про суми/джерела виплачених доходів та утриманих податків щодо ОСОБА_1 за період з 01.07.2009 р. по 31.03.29018 р., про виклик свідка ОСОБА_6 , про проведення судової технічної експертизи довідки №39 від 01.08.20118 р. (т.2 а.с 67-68, 76-77, 79-80), які ухвалами суду першої інстанції від 18.09.2019 р. були залишені без задоволення (т.2 а.с. 108-112). В частині задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем надано належні та допустимі докази у вигляді ксерокопій таблиць

6. «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» за останні два повні місяці - лютий та березень 2018 року, які передували звільненню позивача з роботи (у квітні 2018 р), які були надані нею на підтвердження розміру середнього заробітку та відповідно середньоденного заробітку, який підлягає застосуванню при обчисленні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, який за доводами позивача складає 3502 дні з 01.07.2009 р. по 31.07.2018 р. (т.1 а.с.9, 9а). Проте, надані ксерокопії вказаних таблиць

6. «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» є документами бухгалтерської звітності відповідача, вони не засвідчені підписами відповідальних посадових осіб відповідача та печаткою товариства, невідоме походження цих таблиць 6. та їх ксерокопій, які є документами звітності відповідача та перебувають безпосередньо у його документообігу. Вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є похідними від вимог про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати. З урахуванням викладеного, апеляційний суд у складі колегії суддів приходить до висновку про те, що позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження позову, не довела суду наявність заборгованості відповідача перед нею по заробітній платі, при цьому допустила зловживання процесуальними правами при подачі протягом чотирьох днів шести позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав, а отже вчинення маніпуляції автоматизованим розподілом справ між суддями, що суд першої інстанції залишив поза увагою, тому колегія суддів приходить до висновку про те, що позов не підлягає задоволенню. Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно ч. 1, п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача. По справі вбачається, що при подачі апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 14 407,50 грн. (т.2 а.с. 178), також відповідачем надані договір про надання правової допомоги від 01.11.2019 р., додаткова угода про надання правової допомоги №2 від 02.12.2019 р., розрахунок суми гонорару у розмірі 5 000 грн. за надання правової допомоги, рахунок фактура №1 від 12.12.2019 р. у розмірі 5 000 грн., акт виконаних робіт від 18.12.2019 р. на загальну суму 5 000 грн., платіжне доручення №240 від 16.12.2019 р. про перерахування АТ «Таскомбанком» послуг за надання правової допомоги у розмірі 5 000 грн. (т.2 а.с.165-171), а всього відповідачем сплачено 19 407,50 грн., ця сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Крім цього, по справі вбачається, що позивачем при пред`явленні позову до суду не було сплачено судовий збір за позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. При цьому судовий збір як складова судових витрат виконує компенсаційну, превентивну і соціальну функції. Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір - це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права. При ухваленні судового рішення суд першої інстанції, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, послався на те, що відповідно до п.1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивача звільнено від сплати судового збору, проте, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №910/4518/16, провадження №12-301гс18, згідно п.п. 34,35,36 вказаної постанови, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати) у розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. З огляду на викладене пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях. Висновок стосовно застосування приписів пункту 1 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції Закону України від 22 травня 2015 року N 484-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" при вирішенні спору про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, викладений у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі N 226/168/15-ц (провадження N 6-1121цс16), не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у цій постанові, тому підстави для відступлення від нього відсутні. Як вбачається з мотивувальної частини рішення, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції застосував вимоги ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та стягнув з відповідача на користь держави судовий збір, встановлений законом за подання позову майнового характеру фізичною особою у розмірі 1 відсоток від ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (9 605,00 грн.) (прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01 січня року, у якому подано позов) та з урахуванням ціни позову 1 028 395,00 грн. стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 9 605,00 грн., тобто за дві позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 407 525,00 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 620 870,00 грн. Оскільки позивач звільнена від сплати судового збору за вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, то з неї при ухваленні нового рішення про відмову у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 620 870,00 грн. підлягає стягненню судовий збір з цієї вимоги, що становить 1% від вказаного розміру, тобто 6 208,70 грн. Крім цього, відповідачем при подачі апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 14 407,50 грн. (т.2 а.с. 178), а повинен був сплатити 15 425,92 грн. (150% від ціни позову 1 028 395,00 грн.), різниця складає 1 018,42 грн., яка підлягає стягненню з позивача на користь держави у разі ухвалення нового рішення про відмову у позові, а всього підлягає стягненню з позивача судовий збір на користь держави у розмірі 7 227,12 грн. 21.01.2020 р. до суду апеляційної інстанції надійшло клопотання відповідача з проханням у разі задоволення апеляційної скарги звільнити з-під арешту все рухоме та нерухоме майно ТОВ «Лиманське», який вжито за постановою Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року. Згідно п.8 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. Зідно ч.ч. 1, 9, 10 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду. Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, то клопотання відповідача про скасування заходів забезпечення позову, вжитих постановою Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, підлягає задоволенню. Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п.1,3 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч. 1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1,3, 381 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» задовольнити. Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 жовтня 2019 року скасувати і ухвалити нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське», третя особа: ОСОБА_3 , про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» понесені судові витратиу розмірі 19 407,50 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збіру розмірі 7 227,12 грн. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 29 березня 2019 року, залишеною без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 21 травня 2019 року, в частині накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно Товариства з обмеженою відповідальністю «Лиманське» в межах суми заборгованості 1 028 395,00 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 12 лютого 2020 року. СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов