Постанова 4808 № 344/5730/19

Справа № 344/5730/19 Провадження № 22-ц/4808/211/20 Головуючий у 1 інстанції Шамотайло О. В. Суддя-доповідач Бойчук ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Івано-Франківськ Івано-Франківський апеляційний суд в складі: судді-доповідача Бойчука І.В., суддів Фединяка В.Д., Девляшевського В.А., з участю секретаря Маслей А.М., сторін: ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2 ; представника ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , третя особа без самостійних вимог на стороні відповідачів: державний нотаріус Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк Катерина Федорівна про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування 1/2 частки квартири за апеляційною скаргою адвоката Манченко Олени Віталіївни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського суду від 22 листопада 2019 року під головуванням судді Шамотайла О.В. у м. Івано-Франківську в с т а н о в и в: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та витребування у ОСОБА_3 на користь позивача належну їй 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 . В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що згідно договору дарування від 20.05.2003 вона набула право власності на Ѕ квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Співвласником даної квартири був ОСОБА_5 батько ОСОБА_4 , якому належала 1/2 частини даної квартири. Згідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008р., яке залишене без змін Апеляційним судом Івано-Франківської області, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 припинено право спільної часткової власності позивача, визнано за ОСОБА_5 право власності на вказану квартиру та прийнято рішення стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 78 431,00грн. грошову компенсацію за 1/2 частку у спільній власності. Станом на день подання позовної заяви, ні ОСОБА_5 , ні його спадкоємцем ОСОБА_4 грошова компенсація виплачена ОСОБА_1 не була. ОСОБА_1 також зазначала, що тільки в лютому 2018р. дізналася, що спірна квартира належить спадкоємцю - ОСОБА_4 , оскільки державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори було видано 2 свідоцтва про право на спадщину за законом: від 30.08.2017р. та 08.12.2017р. При цьому, ОСОБА_1 заперечується правомірність видачі свідоцтва від 08.12.2017р., оскільки не був дотриманий, встановлений рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008 у справі №2-566/2008, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.10.2008р. алгоритм дій дане свідоцтво видане за відсутності доказів сплати компенсації позивачу за 1/2 частини квартири. Згідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 26.03.2019р. власником спірної квартири на підставі договору купівлі-продажу від 20.03.2018р. є ОСОБА_3 Наполягаючи на незаконності свідоцтва про право на спадщину від 08.12.2017р., позивач наполягає, що її майнові права є порушеними в результаті укладеного договору купівлі-продажу між відповідачами, оскільки вона є власницею 1/2 спірної квартири, у зв`язку з чим позивач звернулася до суду за захистом порушеного права. Рішенням Івано-Франківського суду від 22 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції представник ОСОБА_1 зазначає, що рішення є незаконним, необгрунтованим, а тому підлягає скасуванню. Апелянт вважає, що суд не з`ясував у повній мірі основну обставину, що має значення для справи, а саме - невиконання вимоги суду в частині сплати компенсації за її частку у спільній власності як обов`язкову передумову припинення права власності позивача та пов`язані з цим обставини. Не надав значенню рішенню суду першої інстанції від 09.07.2008, яке стосується чітко визначених, обов`язкових передумов для реєстрації права власності на спірну квартиру, що передбачає сплату грошової компенсації на користь ОСОБА_1 за її частку квартири, надання органу реєстрації доказів цієї сплати компенсації, реєстрація речового права. Апелянт вважає, що у зв`язку з тим, що компенсації за свою частку позивач не отримала, її право на частку у праві спільної часткової власності не припинилося ні з моменту набрання чинності рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008, ні з 08.12.2017, тобто з дня, коли державний нотаріус Першої державної нотаріальної контори Андрусяк К.Ф. зареєструвала перехід права власності на Ѕ спірної квартири від ОСОБА_1 до ОСОБА_5 . Висновки суду першої інстанції суперечать з`ясованим обставинам та застосованим ним матеріальним нормам права щодо реєстрації речових прав та виникнення права власності та спадкування. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції залишив без уваги ту обставину, що ОСОБА_5 не вчинив необхідних дій щодо оформлення у встановленому законом порядку право власності на спірне нерухоме майно, не сплатив компенсацію, не надав реєстратору доказів сплати і як наслідок не зареєстрував речове право, а отже не набув право на спірну квартиру, а тому не міг передати її у спадок. Суд першої інстанції не надав жодної правової оцінки обставинам того, що як спадкоємцю так і державному нотаріусу Андрукяк ОСОБА_6 . ОСОБА_7 . було відомо про наявність рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008, а відповідно й про обов`язок надати реєстратору документи на підтвердження сплати компенсації ОСОБА_1 за її частку спірної квартири як передумову реєстрації на ОСОБА_5 права власності на спірну квартиру, а також про невиконання цього рішення суду в частині сплати компенсації. Апелянт зазначає, що станом на момент відкриття спадщини, спадкодавець мав право власності лише на 1/2 частки спірної квартири та невиконане рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008, за яким не реалізував право власності на спірну квартиру. Однак, 08.12.2017 ОСОБА_4 звертався до нотаріуса з другою заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину на другу Ѕ частини спірної квартири і цього ж дня отримав свідоцтво, у якому нотаріус зазначає, що це майно є власністю спадкодавця на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008. Отже, на момент видачі свідоцтва про право на спадщину №1-1033 від 08.12.2017 на Ѕ спірної квартири, ОСОБА_4 та державному нотаріусу Андрусяк К. ОСОБА_7 . було відомо про те, що Ѕ спірної квартири є власністю ОСОБА_1 , також було відомо про рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008 у справі №2-566/2008р. в частині сплати компенсації позивачці її частки за квартиру не виконано, та про те, що на спірну квартиру накладено арешт в порядку забезпечення позову в 2005 р. Апелянт вважає, що ОСОБА_4 та нотаріус Андрусяк К.Ф. без повідомлення позивача як власника 1/2 спірної квартири та без жодної компенсації за її частку квартири, 08.12.2017 оформили та зареєстрували перехід її права власності на користь ОСОБА_4 , чим грубо порушили майнові права позивача. Вказані обставини суд першої інстанції до уваги не прийняв і не надав їм належної оцінки. Суд першої інстанції не прийняв до уваги, що безоплатне вилучення майна не відповідає волі позивача яка мала попередньо отримати компенсацію за свою частку, а отже в такий безоплатний спосіб майно вибуло з володіння власника не з її волі. Апелянт вважає, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції прийняв до уваги виключно припущення відповідачів. Таким чином, оспорюване рішення суду першої інстанції є необгрунтованим, судом допущено неповне з`ясування обставин, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, а тому рішення прийняте з порушеннями та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 її представника ОСОБА_2 ; представника ОСОБА_3 , перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про залешення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено, що згідно до договору дарування, який укладений між ОСОБА_8 та ОСОБА_1 12.05.2003р ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_8 подарував, а ОСОБА_1 прийняла в дар 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Таким чином, співвласниками квартири АДРЕСА_3 -Франківську стали ОСОБА_1 та ОСОБА_5 із частками власності у розмірі по 1/2 кожен. ОСОБА_5 у 2004р. звернувся із позовом до суду про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири. За результатами розгляду рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.02.2007р. відмовлено у задоволенні позову. Таке рішення набрало законної сили 08.05.2007р. у зв`язку із розглядом скарги в суді апеляційної інстанції, який рішення суду першої інстанції залишив без змін. При цьому, ухвалою суду від 06.05.2005р. заборонено Першій державній нотаріальній конторі м.Івано-Франківська проводити будь-яким чином оформлення відчуження 1/2 частини, яка належить за договором дарування від 20.05.2003р. ОСОБА_1 , а обласному бюро технічної інвентаризації видавати документи, необхідні для відчуження 1/2 частини цієї ж квартири до вирішення судом даного спору. ОСОБА_1 , будучи співвласником 1/2 частини даної квартири на підставі договору дарування, звернулася до Івано-Франківського міського суду з позовною заявою до ОСОБА_5 про виділ частки майна, що належить на праві спільної власності. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 16.10.2008р., вирішено припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1 , визнано за ОСОБА_5 право власності на дану квартиру в цілому та стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 78 431,00грн., як грошову компенсацію за частку у спільній власності. Рішення суду набуло чинності і звернуте до виконання. Постановою відділу ДВС Івано-Франківського міського управління юстиції від 08.12.2008р. відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 78 431,00грн. як грошової компенсації. Даною постановою накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_2 у межах суми звернення стягнення 78 431грн. Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 17.02.2017р. ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Згідно із матеріалами спадкової справи, заведеної Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою, вбачається, що спадкоємцем ОСОБА_5 за законом став його син ОСОБА_4 , відповідач у даній справі. Судом встановлено, що згідно до заяви від 30.08.2017р. поданої до Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 просив видати йому Свідоцтво про право на спадщину за законом, на майно батька, що складається: з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , 1/4 частки квартири АДРЕСА_4 , грошових вкладів в Ощадному банку. Державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К.Ф. видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 30.08.2017р., відповідно до якого спадкоємцем є ОСОБА_4 , а спадщина складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.09.2005р. Разом з тим, постановою від 20.11.2017р. державного виконавця Івано-Франківського міського відділу ДВС, у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_5 виконавче провадження з примусового виконання стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 78 431,00грн., як грошову компенсацію за частку у спільній власності закінчено та припинено чинність арешту майна боржника. Судом встановлено, що ОСОБА_4 подано заяву від 08.12.2017р. №2534 про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом на його майно, що складається з Ѕ частки квартири АДРЕСА_1 . Державним нотаріусом Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори Андрусяк К.Ф. видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 08.12.2017р., відповідно до якого спадкоємцем є ОСОБА_4 , а спадщина складається з 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 09 липня 2008 року. Таким чином, арешт на все майно, що належало ОСОБА_5 у межах суми звернення стягнення 78 431,00грн. був накладений в період з 08.12.2008р. по 20.11.2017р., а отже поза межами дати видачі свідоцтва про право на спадщину від 08.12.2017. Крім того, такий арешт стосувався майна, яке належало на праві власності спадкодавцю. Оскільки, на час відкриття виконавчого провадження, речове право власності на 1/2 частину квартири, яка належала ОСОБА_1 та згідно рішення суду від 09.07.2008р. визнано за ОСОБА_5 останнім не було зареєстроване належним чином, тому суд першої інстанції прийшов до висновку, що арешт стосувався 1/2 частини квартири, яка належала ОСОБА_5 згідно свідоцтва про право на спадщину від 27.09.2005. Спадкодавець ОСОБА_5 набув право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в цілому згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008р., яке залишено без змін рішенням Апеляційного суду від 16.10.2008р. При цьому, судами згідно відповідних рішень встановлено обов`язок для обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» зареєструвати за ОСОБА_5 право власності на дану квартиру в цілому після надання бюро доказів про виконання даного рішення суду в частині сплати грошової компенсації. Відповідно до положень ст.182 ЦК України в редакції, яка діяла на момент набрання рішенням законної сили, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що спадкодавцем ОСОБА_5 не було реалізоване право власності на однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 в цілому, оскільки не було здійснено реєстрацію права власності за ним. Правовідносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень врегульовані Законом України від 01.07.2004р. №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Згідно із ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За визначенням, наведеним у ст.1 Закону Державний реєстр речових прав на нерухоме майно - єдина державна інформаційна система, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об`єкти та суб`єктів цих прав. Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 ЦК України). Умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законом порядку. Відповідно до ч. 1, 3, 4 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», в редакції на час відкриття спадщини, державна реєстрація прав є обов`язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на квартиру в цілому в порядку, визначеному рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008р., то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема на 1/2 частини квартири. Враховуючи вищенаведене, спадкодавець ОСОБА_5 за життя не оформив у встановленому законом порядку право власності на спірне нерухоме майно в цілому. Судом встановлено, що на момент відкриття спадщини, рішення суду від 09.07.2008 року стосовно виплати на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за частку у спільній власності квартири ОСОБА_5 в розмірі 78 431 грн не було виконано добровільно, а також примусово в рамках проведення виконавчого провадження по виконанню даного рішення суду. Разом з тим, судом встановлено, що відповідачем ОСОБА_4 жодним чином не заперечено та не спростовано факт наявності боргового зобов`язання спадкодавця ОСОБА_5 , яке виникло на підставі рішення суду від 09.07.2008. Положеннями ч.2. ст.1281 ЦК України визначено, що кредиторові спадкодавця належить право протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , визначивши для себе статус кредитора спадкодавця, звернулася з вимогою (претензією) до спадкоємця ОСОБА_4 в порядку ст.1281 ЦК України на адресу Першої Івано-Франківської державної нотаріальної контори з метою повідомлення спадкоємців про вимоги по сплаті грошової компенсації у розмірі 78 431 грн на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008. Відповідно до ст. 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі. З матеріалів спадкової справи вбачається, що ОСОБА_4 у складі спадкової маси прийнято 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 27.09.2005р., на 1/4 частки квартири АДРЕСА_4 , грошових вкладів в Ощадному банку та 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008. Відповідно до абз.3 ч.2 ст.364 ЦК України право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. Оскільки, ОСОБА_4 не надано суду підтверджень виконання по сплаті на користь позивача компенсації за отриману ОСОБА_5 частку у спільній власності однокімнатної квартири, то відсутні підстави вважати, що стосовно позивача до моменту смерті ОСОБА_5 було припинено право на 1/2 частки у праві спільної власності, яке було набуте на підставі договору дарування частини квартири від 20.05.2003р., оскільки ОСОБА_5 так і не сплатив відповідну грошову компенсацію. У постанові Апеляційного суду від 12.03.2018 року в справі №344/1372/18 провадження №22-ц/779/394/2018 колегія суддів зазначила, що у випадку невиконання рішення суду від 09.07.2008 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 78 431 гривень грошової компенсації за частку у спільній власності, дане питання може бути вирішено у порядку виконання судового рішення за зверненням стягувача (а.с. 126-127 т.1). Відповідно до ст.1301 ЦК України, свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. Тому свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним за рішенням суду, а підставами для такого визнання свідоцтва недійсним може бути подача зацікавленою особою завідомо невірних чи підроблених документів на підтвердження свого права в якості спадкоємця, невідповідність змісту та форми свідоцтва встановленим законодавством вимогам, незаконність дій нотаріуса, що видав свідоцтво. Серед підстав визнання свідоцтва недійсним дана стаття прямо називає лише відсутність права спадкування у особи, на ім`я якої було видане свідоцтво (наприклад, у разі, якщо ця особа була усунена від спадкування; відсутні юридичні факти, які давали б їй підстави для закликання до спадкування - утримання, спорідненість, заповіт; у випадку, коли спадкодавець, оголошений у судовому порядку померлим, виявився насправді живим і судове рішення про оголошення його померлим скасоване). Проте свідоцтво може бути визнане недійсним "також в інших випадках, встановлених законом", що дозволяє стверджувати про те, що перелік підстав визнання свідоцтва недійсним не є вичерпним, може бути розширений шляхом аналізу й тлумачення інших норм спадкового права. Зокрема, підставами для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним може бути оформлення його неуповноваженою на те посадовою особою, оформлення не за місцем відкриття спадщини, видача свідоцтва, якщо серед імовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя та інші випадки. Проте судом таких підстав не встановлено. Рішенням Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008р. припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 та визнано за ОСОБА_5 право власності на квартиру в цілому. Дане рішення набрало законної сили 16.10.2008р. після апеляційного перегляду та є обов`язковим до виконання, а постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.03.2018 року в справі №344/1372/18 провадження №22-ц/779/394/2018 колегія суддів вказала, що ОСОБА_4 став власником обидвох частин квартири у тому числі 1/2 частини, яка належала ОСОБА_1 (а.с. 126-127 т.1) Окрім того в провадженні Івано-Франківського міського суду перебуває на розгляді справа №344/5730/19 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про погашення боргу спадкодавця ОСОБА_5 в розмірі 78 431 грн на користь ОСОБА_1 згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008 шляхом накладення стягнення на майно. Оскільки ОСОБА_5 та його спадкоємцем- ОСОБА_4 грошова компенсація не виплачена в добровільному порядку, а виконавче провадження закінчене у зв`язку зі смертю боржника ОСОБА_5 , позивач звернулася до суду за захистом порушеного права. Оскільки зі смертю спадкодавця ОСОБА_5 зобов`язання з виплати грошової компенсації входить до складу спадщини, тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.1282 ЦК України щодо обов`язку спадкоємця задовольнити вимоги кредитора у порядку, передбаченому ч.2 цієї норми. Саме на підставі статей 1281, 1282 ЦК України ОСОБА_1 заявила вимоги до спадкоємців, шляхом подання вимоги (претензії). Так, згідно зі ст.1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен зі спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора вони зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями і кредитором не встановлено інше. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передано спадкоємцям у натурі. Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що за умови отримання свідоцтва про право на спадщину від 08.12.2017 на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 , яка отримана у власність спадкодавцем згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 09.07.2008, ОСОБА_4 , як спадкоємець, має обов`язок щодо виконання зобов`язань по сплаті компенсації за відповідну частину нерухомого майна, однак такі свої зобов`язання не виконував. Суд першої інстнції дійшов вірного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту її порушеного права є не ефективним і в даному випадку буде порушений принцип правової визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права. Виходячи з прецедентної практики Європейського суду, принцип правової визначеності передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення. Щодо вимоги про витребування у ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 належної їй на підставі договору дарування від 20.05.2003 1/2 частини квартири, яку ОСОБА_4 набув на підставі недійсного свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.12.2017 та відчужив ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 20.03.2018, то суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відмову у її задоволенні і з таким висновком погоджується також колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного. Судом встановлено, що 20.03.2018 ОСОБА_4 та ОСОБА_3 уклали договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_4 передав у власність ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 . За заявою ОСОБА_4 Івано-Франківським міським судом ухвалою від 06.02.2018 скасовано заходи забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування частини квартири та визнання права власності на 1/2 квартири АДРЕСА_1 , які полягали у забороні Першій державній нотаріальній конторі м.Івано-Франківська проводити будь-яким чином оформлення відчуження 1/2 частини, яка належить за договором дарування від 20.05.2003 ОСОБА_1 , а обласному бюро технічної інвентаризації видавати документи необхідні для відчуження 1/2 частини цієї ж квартири. Відповідна ухвала набрала законної сили 12.03.2018 за результатами перегляду судом апеляційної інстанції. Тому суд прийшов до правильного висновку, що договір купівлі-продажу був укладений між відповідачами вже після скасування заборон, які стосувалися обмеження відчуження, а відтак жодних відомостей в реєстрі обтяження зазначено не було. Судом встановлено, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_1 згідно договору дарування від 20.05.2003 мала б вибути з її володіння за її позовом на підставі рішення суду від 09.07.2008, яке набрало законної сили 16.10.2008, після відповідної сплати на користь ОСОБА_1 компенсації вартості її частки у спільному нерухомому майні. Саме це рішення суду першої інстанції нею не було оскаржене, а за результатами перегляду за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , залишено без змін судом апеляційної інстанції. Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Можливість власника реалізувати його право і витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі ст.388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Перелік підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним. За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права. При розгляді справ національні суди України застосовують положення Конвенції та практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) як джерело права, що передбачено статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Крім того, в Україні відносини, пов`язані із набуттям, зміною, припиненням права власності та його захистом, зокрема, регулюються Цивільним і Господарським кодексами України. Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Договір купівлі-продажу був укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 після скасування заборон на відчуження майна спадкодавця, жодних відомостей в реєстрі обтяження зазначено не було, тому в ОСОБА_4 не було обмежень чи заборон щодо відчуження такого майна. Щодо компенсації вартості належної ОСОБА_1 частки нерухомого майна, то апеляційний суд погоджується висновком суду першої інстанцї про те, що стороні необхідно звернутьсь з відповідним позовом про накладення стягнення на майно спадкоємця. Доводам апелянта про те, що судом першої інстанції не враховано вимоги в частині не сплати компенсації за частку у спільній власності позивача та що ОСОБА_5 не набув право на спірну квартиру, а тому не міг передати її у спадок ОСОБА_4 суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні дав належну правову оцінку. Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Апеляційний суд приходить до переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційних скаргах, не встановлено. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Манченко Олени Віталіївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського суду від 22 листопада 2019 року без зміни. Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 року. Суддя-доповідач: І.В. Бойчук Судді: В.А. Девляшевський В.Д. Фединяк