Постанова 4803 № 184/853/17

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3129/20 Справа № 184/853/17 Суддя у 1-й інстанції - Гукова Р. М. Суддя у 2-й інстанції - Зубакова В. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м.Кривий Ріг Справа № 184/853/17 Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Зубакової В.П. суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М. сторони: позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», відповідачка - ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному позовному провадженні у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року, яке ухвалено суддею Гуковою Р.М. у місті Покров Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 03 грудня 2019 року, - В С Т А Н О В И В: У травні 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (надалі - АТ КБ «ПРИВАТБАНК»), звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовна заява мотивована тим, що 22.05.2008 року між банком та ОСОБА_3 на ОСОБА_4 був укладений договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 15 000,00 грн. на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у Заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі. Внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором, станом на 16 березня 2017 року, утворилась заборгованість у розмірі 29 047,90 грн., яку позивач просив суд стягнути з відповідачки на його користь та вирішити питання щодо розподілу судових витрат. Рішенням Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року позовні вимогиАТ КБ «ПРИВАТБАНК» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором № б/н від 22.05.2008 року в сумі 17435 грн. 80 коп., яка складається з: 9075,51 грн. тіло кредиту, 6738,96 грн. - проценти за користування кредиту, 1621,33 грн. штраф, станом на 16.03.2017 року. В іншій частині позовних вимог - відмовдено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПРИВАТБАНК» сплачений судовий збір в сумі 1600,00 грн. В апеляційній скарзі відповідачка ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог, посилаючись на неврахування судом першої інстанції того, що в Анкеті-заяві від 22.05.2008 року вона просила встановити кредитний ліміт в межах 500,00 грн. та згоди на збільшення кредитного ліміту не надавала, а Умови та Правила надання банківських послуг вона не підписувала, а тому вони не є складової договору і банк не мав права збільшувати кредитний ліміт на підставі цих Умов. Судом не враховано, що в Анкеті-заяві від 22.05.2008 року не узгоджено можливість перевипуску кредитної картки, а позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що всі картки, які їй видавалися, видані саме в межах Кредитного договору, стягнення заборгованості за яким є предметом даного спору. При цьому, відповідачка зазначає, що суд неправомірно не застосував позовну давність, про застосування якої вона заявила під час розгляду справи. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, за наявними матеріалами справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 22 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_3 на теперішній ОСОБА_5 укладено кредитний договір, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з використанням картки «Універсальна. 30 днів пільгового періоду», у розмірі 500,00 грн., з правом банку у будь-який час змінити кредитний ліміт, з базовою ставкою по кредиту 3% в місяць на залишок заборгованості та сплатою штрафів у розмірі 250,00 грн. та 5% від суми позову, у випадку порушення строків виконання зобов`язань, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації. У Заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору банк додав довідку про тарифи обслуговування кредитної карти «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та Правил надання банківських послуг, які розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/ (а.с. 13, 14-28). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором, станом на 16 березня 2017 року, становить 29 047,90 грн. та складається з наступного: 9 075,51 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 10207,48 грн. відсотки за користування кредитом, 8 143,58 грн. - нарахована пеня, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6. Умов та Правил надання банківських послуг, 25,00 грн. штраф (фіксована частина) та 1 371,33 грн. штраф (процентна складова). Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотках та штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання відповідачкою ОСОБА_1 , своїх зобов`язань за кредитним договором, порушення порядку та строків сплати кредиту, утворилась заборгованість, що є підставою для її стягнення. При цьому, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені за порушення умов договору у розмірі 8 143,58 грн., посилаючись на те, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції Українищодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. Зважаючи на те, що відповідачка ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотках та штрафами, не оскаржуючи відмову в задоволенні вимог про стягнення пені, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості в розмірі 17 435,80 грн., яка складається із наступного: 9 075,51 грн. заборгованість за кредитом, 6 738,96 грн. заборгованість по процентам за користування кредитом, 1 621,33 грн. - штраф, адже, згідно ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, і зважаючи на роз`яснення, викладені в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 року, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та заявлених позовних вимог у суді першої інстанції. Як вбачається із матеріалів справи, між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_6 (на теперішній час ОСОБА_1 , шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання, 22 березня 2008 року було укладено в письмовій формі кредитний договір та відповідачці надавалися кредитні картки «Універсальна» за №4149 НОМЕР_1 № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , зі строком дії останньої із них до останнього дня листопада 2017 року (т. 1 а.с. 165). Згідно наданих позивачем доказів, у тому числі й фото з ЄСК, відповідачка ОСОБА_1 особисто отримала кредитні картки № НОМЕР_4 та №5168 НОМЕР_5 , що не спростовано в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, що всі картки, які видавалися ОСОБА_1 , видані саме в межах Кредитного договору б/н від 22 березня 2008 року, колегією суддів не приймаються, оскільки відповідачка не надала суду доказів щодо укладення нею інших кредитних договорів з АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Колегією суддів досліджено виписку за рахунком ОСОБА_1 , з якої вбачаються операції за картками № НОМЕР_4 та №5168 НОМЕР_5 , зокрема, зняття готівкових коштів, оплата товарів у магазинах, поповнення карткового рахунку (т. 1 а.с. 183-199). За приписами п.п. 3, 6 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку. У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов`язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських операцій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами. Згідно зі ст. 41 Закону України "Про Національний банк України" та ч. ч. 1, 2 ст.68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Національний банк України встановлює обов`язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30.12.1998 № 566, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії. Пунктом 5.1 глави 5 вищезазначеного Положенням визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа. Згідно з п.5.4. цього Положенням, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. При цьому, п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 № 254 визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що надані АТ КБ «ПРИВАТБАНК» по справі докази є належними та допустимими, у розумінні ст. ст. 76-81 ЦПК України, та у своїй сукупності підтверджують те, що відповідачка ОСОБА_1 , відповідно до наданого позивачем розрахунку, користувалася кредитними коштами, наданими їй ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», за договором б/н від 22 травня 2008 у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, зі строком дії до останнього дня листопада 2017 року. Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування карти, ОСОБА_7 23.05.2008 року, тобто на наступний день після укладення кредитного договору, встановлено кредитний ліміт у розмірі 500,00 грн.; 17.06.2009 року кредитний ліміт збільшено до 2 000,00 грн.; 02.04.2010 року знижено до 1830,00 грн.; 20.10.2011 року знижено до 1 460,00 грн.; 10.02.2012 року збільшено до 2000,00 грн.; 07.12.2012 року збільшено до 4 000,00 грн.; 02.07.2013 року збільшено до 15 000,00 грн.; 01.02.2014 року - знижено до 10 000,00 грн., 01.12.2014 року знижено до 753,41 грн.; 09.04.2015 року збільшено до 10 000,00 грн.; 21.07.2015 року знижено до 9430,00 грн.; 21.01.2016 року збільшено до 11 0000,00 грн. (т. 1 а.с. 164). На підставі наведеного вище, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що між сторонами був укладений кредитний договір № б/н від 22.05.2008 року за умовами якого відповідачці ОСОБА_1 надано кредитні кошти у вигляді кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 11 000,00 грн., а доводи апеляційної скарги останньої про те, що вона не надавала згоду на збільшення кредитного ліміту є голослівними та суперечать умовам підписаної відповідачкою Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно якої вона отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з використанням картки «Універсальна. 30 днів пільгового періоду», у розмірі 500,00 грн., з правом банку у будь-який час змінити кредитний ліміт (т. 1 а.с. 12-зворот) та, користуючись кредитними коштами, не висловлювала банку жодних заперечень щодо збільшення кредитного ліміту. При цьому, судом першої інстанції встановлено, що відповідачка ОСОБА_1 не виконувала умови договору в частині повернення кредитних коштів, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення на користь позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з відповідачки ОСОБА_1 суми заборгованості за тілом кредиту у розмірі 9 075,51 грн., визначеному згідно розрахунку позивача, який перевірено колегією суддів і з яким колегія судів погоджується. Оскільки, ОСОБА_1 не виконала свої зобов`язання по сплаті кредиту належним чином, то вона повинна нести цивільно-правову відповідальність за невиконання зобов`язання. Статтями 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений строк (термін), відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. За положеннями статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, згідно приписів абзацу 2 частини першої ст. 1048 ЦК України щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/95/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та інші платежі за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України. Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчується в останній день листопада 2017 року, то у банка наявні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом та інших платежів по 16 березня 2017 року, тобто в межах заявлених вимог. Пунктом 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» встановлено, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Отже, суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок. З такою позицією погодився й Верховний Суд у своїй постанові по справі №775/7704/15 від 23.01.2018 року. Як вбачається з матеріалів справи, 22 травня 2008 року між ЗАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та ОСОБА_3 на теперішній ОСОБА_5 укладено кредитний договір, шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, з використанням картки «Універсальна. 30 днів пільгового періоду», у розмірі 500,00 грн., з правом банку у будь-який час змінити кредитний ліміт, з базовою ставкою по кредиту 3% в місяць на залишок заборгованості та сплатою штрафів у розмірі 250,00 грн. та 5% від суми позову, у випадку порушення строків виконання зобов`язань. Крім того, позичальницею ОСОБА_6 (на теперішній час ОСОБА_1 22 травня 2008 року було підписано Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», згідно якої остання своїм підписом засвідчила, що отримала кредит з видачею кредитної картки у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним за базовою ставкою 3 % в місяць (нараховується на залишок заборгованості виходячи з розрахунку 360 днів у році), та визначенням строку внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за датою виникнення заборгованості, з визначенням їх розміру (включаючи плату за використання кредитних коштів в звітному періоді) в розмірі 7 % від заборгованості, але не менше 50 грн. та не більше залишку заборгованості, зі сплатою пені за несвоєчасне погашення заборгованості у розмірі, який розраховується за наступною формулою: пеня = пеня 1 + пеня 2, де пеня 1 = базова відсоткова ставка по договору/30 нараховується на кожен день прострочення кредиту, пеня 2 = 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць, нараховується 1 раз в місяць, при наявності заборгованості по кредиту або відсоткам 5 і більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше (т. 1 а.с. 13). Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов`язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Договір приєднання, як і публічний договір, є узагальненою категорією таких цивільно-правових договорів, в яких умови договору встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах і які укладаються лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого тексту. Друга сторона при цьому не може запропонувати свої умови договору, але саме вона вирішує та виявляє волевиявлення на укладення договору на запропонованих їй умовах. Таким чином, додержується принцип свободи договору. Чинним законодавством передбачено укладення договору лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованих умов у цілому. Відповідачка ОСОБА_1 підписала Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», правонаступником якого є АТ КБ «ПРИВАТБАНК», та фінансові умови надання кредитки «Універсальна, 50 днів пільгового періоду», якими погоджено тарифи банку, порядок та розмір нарахування процентів і неустойки за порушення виконання зобов`язань. Заборгованість відповідачки ОСОБА_1 по відсотках за користування кредитом, за розрахунком суду першої інстанції, з урахуванням отриманих та сплачених нею сум, які зазначені у виписці по особовому рахунку, станом на 16.03.2017 року, із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 3% на місяць складає 6 738,96 грн., і відповідачкою в апеляційній скарзі не оспорюється правильність такого розрахунку та не наводиться власний розрахунок, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в цій частині. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Оскільки, в підписаній відповідачкою Анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку погоджено нарахування штрафів у розмірі 250,00 грн. та 5% від суми позову, у випадку порушення строків виконання зобов`язань, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції в частині задоволення цих позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 допущено порушення виконання зобов`язань за Кредитним договором б/н від 22.05.2008 року. Не приймаються колегією суддів аргументи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за пенею у зв`язку з пропуском позивачем позовної давності, з огляду на наступне. Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»). Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, відповідно до Правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (статті 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (стаття 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору. Враховуючи те, що кредитним договором не встановлено обов`язку позичальника щомісячно вносити платіж з повернення суми кредиту у конкретно визначеному розмірі та не передбачено самостійної відповідальності за невиконання цього обов`язку, а строк погашення кредиту в повному обсязі у договорі визначено останнім днем місяця, зазначеного на картці (строку кредитування), то в такому випадку позовна давність обраховується з моменту закінчення строку дії кредитної картки. Судом встановлено, що відповідачці надавалися кредитні картки «Універсальна» за №4149 НОМЕР_6 та №5168 НОМЕР_5 , зі строком дії останньої із них до останнього дня листопада 2017 року (т. 1 а.с. 165). Оскільки строк дії картки закінчується в грудні 2017 року, а з позовом до суду банк звернувся у листопаді 2017 року, колегія суддів вважає, що трирічний строк на звернення з позовом не пропущено, у зв`язку з чим відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині. Крім того, як вірно встановив суд першої інстанції, відповідно до ст..264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. Як вбачається із наданого позивачем розрахунку позовних вимог та виписки по рахунку відповідача, відповідачкою ОСОБА_1 періодично здійснювалось погашення наявної у неї заборгованості, зокрема, востаннє таке погашення боргу мало місце 20.10.2016 року, шляхом поповнення готівковими коштами своєї карти в терміналі самообслуговування: АДРЕСА_1 , Продукти, на суму 100 грн. З огляду на наведене, оскільки мало місце самостійне погашення заборгованості ОСОБА_1 , а не автоматичне списання коштів банком в рахунок погашення наявної заборгованості, що у свою чергу свідчить про переривання строку позовної давності, а також зважаючи на дату звернення позивача із даним позовом до суду, а саме 06.07.2017 року, строк позовної даності на звернення до суду за захистом свого порушеного права ні за стягненням основної заборгованості, ні за стягненням штрафних санкцій, позивачем не пропущений. Доводи, викладені в апеляційні скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Орджонікідзевського міського суду Дніпропетровської області від 28 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 12 лютого 2020 року. Головуючий: Судді: