Постанова 4813 № 523/1993/18

Номер провадження: 22-ц/813/3501/20 Номер справи місцевого суду: 523/1993/18 Головуючий у першій інстанції Сувертак І.В. Доповідач Сєвєрова Є. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28.01.2020 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Сєвєрової Є.С., суддів: Вадовської Л.М., Ващенко Л.Г., за участю секретаря Чепрас А.І., учасники справи: позивач - Одеська міська рада відповідач - ОСОБА_1 розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2018 року у складі судді Сувертак І.В., в с т а н о в и в: У лютому 2018 року Одеська міська рада звернулася до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, площею 0,0265 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0042, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1109181651101. Вимоги позову обґрунтовано тим, що 16.05.2007 Суворовським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення у справі №2-89/11 (№2-3107/07) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах» та Одеської міської ради про усунення перешкод в здійсненні права власності і визнання права власності на земельну ділянку, яким позов задоволено повністю. Даним заочним рішенням суду визнано неправомірною відмову ОСОБА_3 про надання ОСОБА_2 згоди на приватизацію земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0265 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення (для індивідуального дачного будівництва). В подальшому на підставі зазначеного рішення суду ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на вказану земельну ділянку від 27.06.2007 серія ЯЕ №112130 та здійснив її відчуження на користь ОСОБА_1 (кадастровий номер: 5110137600:31:009). Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04.11.2009 вказане заочне рішення скасовано, справу прийнято до розгляду у загальному порядку. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.10.2012 справа №6-18237св12 залишено в силі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 04.05.2011 та ухвала апеляційного суду Одеської області від 20.03.2012, якими у визнанні права власності відмовлено та визнано лише право на безоплатне отримання земельних ділянок. Однак, таке право не було реалізовано. Таким чином, заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16.05.2007 про визнання права власності на земельну ділянку є скасованим, а тому ОСОБА_2 не набув у встановленому порядку права власності на відповідну земельну ділянку, а відтак не мав жодних законних підстав для здійснення будь-якого правочину стосовно даної земельної ділянки. Одеська міська рада рішення щодо передачі чи відмови у передачі вказаної земельної ділянки у власність або користування не приймала, відтак оформлення права приватної власності на користь фізичних осіб відбувалось з порушенням прав територіальної громади м. Одеси. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2018 року позов задоволено. ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в позові. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач у позові зазначив, що йому стало відомо про вибуття земельної ділянки з комунальної власності з моменту подачі заяви про скасування заочного рішення з листопада 2009 року. Земельна ділянка придбана ОСОБА_1 у ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу від 09.10.2012, а судом у рішенні вказано, що згідно з договором купівлі-продажу від 07.12.2016. Враховуючи неправильне встановлення обставин справи, суд неправильно дійшов до висновку, що позовна давність не застосовується. Позовна давність, перебіг якої почався 04.11.2009, сплила 04.11.2012, тому пред`явлення позову у лютому 2018 року здійснено після спливу строків позовної давності. Ні органами прокуратури, ні Одеською міськрадою не було оскаржено право власності ОСОБА_1 на вищевказану спірну земельну ділянку добросовісно набуту нею за відплатним договором купівлі-продажу, також не було скасовано реєстрацію права власності за ОСОБА_2 та виданий йому 27.06.2007 Державний акт на право власності на земельну ділянку, який на час укладення договору купівлі-продажу від 09.10.2012 не був скасований. Тобто за ОСОБА_2 залишалася зареєстрованою на праві власності спірна земельна ділянка до відчуження на користь ОСОБА_1 у жовтні 2012 року та лише у лютому 2018 року позивач звернувся до суду з позовом про витребування майна з чужого володіння. Таким чином, Одеська міська рада звернулася до суду з вказаним позовом після закінчення строку позовної давності, не надавши заяву про поновлення строку звернення до суду, що є підставою для відмови у позові та про що відповідачем було вказано при розгляді справи у суді першої інстанції. Судом не надано жодної оцінки доводам відповідача щодо земельної ділянки, що під житловим будинком. За умовами договору купівлі-продажу від 09.10.2012 ОСОБА_1 придбала літню житлову будівлю, за адресою: АДРЕСА_1 , а судом не було враховано наявності у ОСОБА_1 передбаченого законом права на користування спірною земельною ділянкою під цією будівлею. 08.04.2019 Одеська міська рада подала до суду відзив, в якому просила залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін. 14.06.2019 апелянт надав суду заяву про застосування позовної давності. 30.07.2019 Одеська міська рада подала до суду пояснення, в яких просила залишити скаргу без задоволення, а рішення без змін. У судовому засіданні 28.01.2020 відповідач та його представник просили апеляційну скаргу задовольнити. У судовому засіданні 28.01.2020 представник позивача заперечив проти апеляційної скарги та просив рішення залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників процесу, дослідивши доводи, наведенні в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд приходить до наступних висновків. 16.05.2007 Суворовським районним судом м. Одеси ухвалено заочне рішення у справі №2-89/11 (№ 2-3107/07) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Одеської регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», управління земельних ресурсів Державного комітету України по земельних ресурсах та Одеської міської ради про усунення перешкод в здійсненні права власності і визнання права власності на земельну ділянку, яким позов задоволено повністю. Даним заочним рішенням суду визнано неправомірною відмову ОСОБА_3 про надання ОСОБА_2 згоди на приватизацію земельної ділянки, за адресою: АДРЕСА_1 , та визнано право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку, площею 0,0265 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для індивідуального дачного будівництва. 27.06.2007 ОСОБА_2 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ №112130. Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 04.11.2009 вказане заочне рішення скасовано та справу призначено до розгляду в загальному порядку. При новому розгляді ухвалою Суворовського районного суду м.Одеси від 04 травня 2011 року позовна заява ОСОБА_2 була залишена без розгляду (а.с.27). 09.10.2012 згідно з договором купівлі-продажу ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0265 га, та літню житлову будівлю, яка належала продавцю на підставі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 . Незважаючи на укладання договору спірної земельної ділянки 09.10.2012, право власності на неї було зареєстровано ОСОБА_1 на підставі дублікату договору купівлі продажу лише 07.12.2016, без надання доказів про наявність об`єктивних перешкод зареєструвати його раніше, аніж через три роки після укладання договору. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та Інформації з реєстру прав власності на нерухоме майно станом на 07.12.2016 власником вищевказаної земельної ділянки та літньої житлової будівлі є ОСОБА_1 . Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що на виниклі правовідносини не розповсюджуються правила про позовну давність, проте такий висновок суду на законі не ґрунтується, оскільки предметом вимог є витребування майна. Разом із тим, підстав вважати строк пропущеним не має, виходячи з наступного. Згідно з п.3 ч.1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Відповідно до ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно зі ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє користується та розпоряджається належним йому майном. За змістом ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. З часу скасування рішення суду першої інстанції, яким за ОСОБА_2 було незаконно визнане право власності, та залишення позову без розгляду в подальшому, Одеська міська рада могла вважати своє право відновленим, відтак доводи апеляційної скарги про те, що з того часу остання дізналася про порушення прав, є помилковими. Оскільки учасником договору купівлі продажу земельної ділянки Одеська міська рада не була, а відомості про укладання договору внесені до державного реєстру лише 07.12.2016, то лише з цього часу вона могла дізнатися про порушення своїх прав і саме з цього дня починає перебіг загальний строк позовної давності у три роки, який спливає 08.12.2019. Одеська міська рада звернулася з даним позовом 08.02.2018, тому строк позовної давності не є пропущеним. Водночас своєчасне звернення до суду не надає підстав для задоволення позову про витребування майна на користь громади, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 є власником літньої житлової будівлі, яка знаходиться на спірній земельній ділянці. Відповідно до ст. 120 ЗК України уразі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Відповідно до ст. 377 ЦК України (в редакції станом на 23.12.2005, тобто на час видачі Свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 виконавчим комітетом Одеської міської ради на літню житлову будівлю) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування. Оскільки ОСОБА_1 є власником будівлі, яка розташована на спірній земельній ділянці, а вимоги про витребування майна пред`явлені щодо всієї земельної ділянки, то з огляду на правила ст. 377 ЦК України, ст. 120 ЗК України, задоволення позову неможливе. Водночас Одеська міська рада не позбавлена права оспорення договору купівлі продажу шляхом окремого звернення до суду. Зважаючи на викладене, судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення суду не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України, підлягає скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову з мотивів та підстав, викладених вище. Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржене рішення скасувати, ухвалити нове. Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 14 листопада 2018 року скасувати. В задоволенні позову Одеської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, площею 0,0265 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:31:009:0042, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1109181651101, відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст складений 12.02.2020. Головуючий: Судді: