Постанова Миколаївський апеляційний суд № 489/1450/19

13.02.20 22-ц/812/347/20 Провадження № 22-ц/812/347/20 Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 лютого 2020 року м. Миколаїв справа № 489/1450/19 Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Данилової О.О., суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О., із секретарем Гавор В.Б., переглянувши в апеляційному порядку у спрощеному провадженні без виклику сторін цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості за апеляційною скаргою акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на заочне рішення Ленінського районного суду м.Миколаєва, ухвалене 15 листопада 2019 року суддею Рум`янцевою Н.О. в приміщенні цього ж суду (повне рішення складено того ж дня), У С Т А Н О В И В: У березні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. Позивач зазначав, що 25 листопада 2010 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір (без номеру), за яким останній отримав кредитні кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту (7000 грн.) на платіжну картку, підтвердивши узгодженість умов кредитування підписом в анкеті-заяві. Посилаючись на порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору та виникнення станом на 7 лютого 2019 року простроченої кредитної заборгованості, банк просив стягнути з ОСОБА_1 39733,85 грн., з яких 12142,66 грн. заборгованість за тілом кредиту, 10261,26 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 13960,51 грн. та 1001,41 грн. пені та штрафи 500 грн. фіксована частина та 1868,20 грн. процентна складова. Відповідач ОСОБА_1 участі в судових засіданнях не приймав, своєї позиції щодо вимог банку не повідомив. Проведено заочний розгляд справи. Заочним рішенням Ленінського районного суду Миколаївської області від 15 листопада 2019 року позов задоволено частково, з ОСОБА_1 на користь банку стягнуто 12 142,66 грн. кредитної заборгованості та 1921 грн. судових витрат. В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк» просив скасувати рішення в частині відмови у стягненні частини тіла кредиту та неустойки, та ухвалити в цій частині нове рішення. Апелянт посилався на те, що суд безпідставно відмовив у стягненні 10261,26 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту. До того ж позичальником особисто підписано довідку про умови кредитування, в якій зазначена базова процента ставка 2,5 % та розмір пені та штрафів за порушення умов кредитного договору. Правом відзиву на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 не скористався. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК апеляційна скарга розглядається апеляційним судом без повідомлення та виклику учасників справи. Переглянувши справу за наявними в ній та доданими доказами та перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого. Задовольняючи позовні вимоги банку в розмірі 12 142,66 грн. (поточна заборгованість за тілом кредиту), суд першої інстанції виходив з того, що банк не довів факт узгодження з позичальником усіх умов кредитування (ціну договору), а саме розмір процентів та обсяг відповідальності за порушення кредитних зобов`язань (розмір неустойки). При цьому надані банком Умови та правила надання банківських послуг (далі Умови) та тарифи, встановлені банком (далі Тарифи), не є достатньою підставою вважати саме ці умови узгодженими сторонами з дотриманням письмової форми угоди. Без наданих підтверджень про конкретні запропоновані ОСОБА_1 умови, надані банком витяги з відомчих документів не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, тобто бути складовою цього договору. За цих обставин поверненню підлягає тільки заборгованість за тілом кредиту, яка складає 12 142,66 грн. Проте, не з усіма висновками суду можна погодитись. Так, згідно зі статтею 526 ЦК зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. У відповідності зі статтею 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК). Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків (термінів), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням. Відповідно до частини 2 статті 1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Згідно з частиною 1 статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Підставою, яка породжує обов`язок сплатити неустойку, є порушення боржником зобов`язання (стаття 610, пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК ). Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день простроченого виконання, а штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (стаття 549 ЦК). Так, судом встановлено, що 25 листопада 2010 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг (далі Кредитний договір) (а.с.9). Апеляційному суду надано довідку про умови кредитування з використанням платіжної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 (далі Довідка) (а.с. 90). В Довідці зазначена базова процентна ставка 2,5 % щомісячно, розмір та умови нарахування пені (1), пені (2) та штрафів. Отже, висновок суду першої інстанції про те, що Умови та правила надання банківських послуг та банківські Тарифи не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена законом, узгоджена сторонами та є складовою Кредитного договору, не спростовують обов`язок позичальника виконувати ті умови, які були засвідчені його підписом, тобто ті умови, які зазначені у Довідці. З цих підстав апеляційний суд не може погодитись з висновками суду, що при укладенні Кредитного договору сторони не узгодили розмір процентів та обсяг відповідальності за порушення кредитних зобов`язань (розмір неустойки). При визначенні обсягу відповідальності ОСОБА_1 та обґрунтованості вимог банку в частині стягнення тіла кредиту та неустойки апеляційний суд виходить з таких обставин. Так, з виписки з особового рахунку позичальника вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався кредитним лімітом, та до вересня 2017 року не мав прострочених зобов`язань (а.с. 87-89). В подальшому ОСОБА_1 продовжував отримувати кредитні кошти до грудня 2018 року, в тому числі шляхом щомісячних платежів за сервісом «оплата частинами за покупку». Останній платіж на поповнення рахунку здійснений відповідачем 16 лютого 2018 року (а.с. 93-121). Суду першої інстанції позивач надав розрахунок заборгованості ОСОБА_1 станом на 7 лютого 2019 року в розмірі 39 733, 85 грн., в тому числі 12 142, 66 грн. заборгованість за тілом кредиту, 10 261, 26 грн. заборгованості за простроченим тілом кредиту, 13 960, 51 грн. та 1 001, 41 грн. пені та штрафи 500 грн. фіксована частина та 1 868,20 грн. процентна складова (а.с. 6-8). Аналіз розрахунку свідчить про те, що при визначенні всіх складових боргу банк застосовував базову процентну ставку 3,5 % , а з квітня 2018 року з коефіцієнтом 2, тобто 7% щомісячно. Проте, підписана сторонами Довідка ( а.с. 90) таких умов як в частині розміру ставки (3,5%), так і в частині підстав її подвоювання (7 %), не містить. Заборгованість за тілом кредиту (як поточна так і прострочена) також визначалась з урахуванням процентної ставки, а її розмір включав і нараховані (не сплачені) проценти за весь період. При визначенні розміру пені (1), яка за узгодженими умовами мала розраховуватись, виходячи з базової процентної ставки (2,5 %), також фактично розраховувалась із застосуванням неузгодженого розміру процентної ставки (3,5 та 7 %). Розмір пені (2) за умовами кредитування мав складати 1 % від заборгованості, а пеня мала нараховуватись один раз на місяць. Проте з розрахунку банку пеню (2) нараховували у період з лютого 2018 року по січень 2019 року в розмірі 50 та 100 грн., що також свідчить про невідповідність такого розрахунку умовам Довідки. Отже, апеляційний суд не вбачає підстав для застосування наданого позивачем розрахунку (а.с. 6-8) для визначення розміру заборгованості як за тілом кредиту (поточним, простроченим), так і за неустойкою (пенею, штрафом). Суду апеляційної інстанції банк надав розрахунок заборгованості за тілом кредиту та процентами, складений із застосуванням процентної ставки 2,5 %, як то передбачено Довідкою (а.с. 87-89). Виходячи з цього розрахунку, заборгованість ОСОБА_1 за тілом кредиту складає 18 152, 80 грн. Розрахунок містить відомості про розмір отриманих коштів, нарахованих процентів та внесених платежів. Таким чином, апеляційний суд вважає обґрунтованим покладення на ОСОБА_1 обов`язку щодо повернення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 18 152,80 грн. Оскільки суд першої інстанції стягнув з відповідача 12142,66 грн. тіла кредиту, ця сума має бути збільшена до вказаного розміру. Нарахована банком неустойка (13 960,51 грн. та 1 001,41 грн. пені та 2368,20 грн. штрафів), як то зазначено вище, не відповідає умовам Довідки, а тому вимоги банку в такому розмірі не можуть вважатись обґрунтованими. Розрахунку неустойки, який би відповідав умовам Довідки, апелянт не надав. Отже, підстав для стягнення з ОСОБА_1 пені та неустойки апеляційний суд не вбачає. Оскільки суд першої інстанції визначив загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 без урахування узгоджених сторонами умов кредитування за довідкою, судове рішення підлягає зміні і в частині підстав часткового задоволення позову, і в частині розміру стягнення. Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК перерозподілу підлягають судові витрати, понесені банком при подачі позову (1 921 грн.) та апеляційної скарги (2 881,50 грн.). Але визначений судом першої інстанції розмір відшкодування позивачу судових витрат не відповідає вимогам частини 1 статті 141 ЦПК щодо пропорційності відшкодування залежно від задоволених вимог. Цей розмір підлягає зменшенню з 1 921 грн. до 878 грн. За цим же принципом банк набуває право на відшкодування частини витрат, понесених у зв`язку з апеляційним розглядом справи (497 грн.) Керуючись статтями 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 15 листопада 2019 року змінити, збільшивши стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» кредитної заборгованості з 12 142,66 грн. до 18 152,80 грн., та зменшивши стягнення судових витрат з 1 921 грн. 878 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 497 грн. судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи апеляційним судом. Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий О.О.Данилова Судді: В.В.Коломієць Н.О.Шаманська --------------------------------- Повну постанову складено 13 лютого 2019 року