Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/3103/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 13 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/3103/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Лукманової О.М. (доповідач), суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В., за участю секретаря судового засідання Новошицької О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Закарпатській області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року (суддя Калашник Ю.В., м. Запоріжжя, повний текст рішення складено 15.10.2019 року) у справі №280/3103/19 за позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити грошову компенсацію,- в с т а н о в и в: 16.07.2019 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Управління Служби безпеки України в Закарпатській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2019 року; зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31.05.2019 року. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 15.10.2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, апеляційну скаргу подало Управління Служби безпеки України в Закарпатській області, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтувало тим, що судом не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Апелянт зазначив, що питання виплати грошового забезпечення в системі Служби безпеки України має свої особливості і урегульовано Інструкцією про грошове забезпечення та виплати компенсаційного характеру військовослужбовцям Служби безпеки України, затвердженою наказом Центрального управління Служби безпеки України №515/ДСК від 10.04.2018, відмінною від акту Міністерства оборони України. Апелянт вказував, що згідно з роз`яснення Мінсоцполітики від 08.02.2016 року № 107/13/84-16 додаткова відпустка учасникам бойових дій за Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, а лише раз протягом календарного року на підстави заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни, невикористана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься, поділу на частини не підлягає. Додаткова відпустка як учаснику бойових дій не відноситься до категорії щорічних відпусток, тому вона не надається у наступному році у разі невикористання її в минулому році, зокрема, і у випадку закінчення дії особливого періоду, та не підлягає компенсації у випадку її невикористання. Механізм реалізації пільг передбачає обов`язкове волевиявлення особи-пільговика, законодавством не передбачено надання пільги за минулий час чи компенсації за її невикористання. На думку апелянта, позивач у вказаний ним період 2015-2019 роки, який відноситься до часу дії в державі особливого періоду, не набув права на інші види відпусток окрім визначених у законодавстві. Додаткова відпустка учасникам бойових дій не віднесена до категорії щорічних відпусток, є пільгою, а відтак за її невикористання право на компенсацію не виникає, тому у відповідача не було правових підстав для проведення спірних виплат. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що згідно з п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність підстав що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов. Відповідно до п.14 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. На час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої ст.16-2 Закону України «Про відпустки» та п.12 ч.1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 22.01.2015 року (надання статусу учасника бойових дій) по 31.05.2019 року (останній день проходження військової служби згідно довідки від 31.05.2019 № 58/11-235). Суд першої інстанції зазначив, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: або безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; або грошової компенсації. Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії ЮА №029189 від 22.04.2015 року. Згідно рішення міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій від 22.01.2015 № 4/ІІІ/1/607 ОСОБА_1 надано статус учасника бойових дій. Відповідно до довідки № 58/11-235 від 31.05.2019 року ОСОБА_1 у період часу з 31.07.2006 року по 31.05.2019 року проходив військову службу в органах державної безпеки на посадах осіб офіцерського складу. Згідно контракту про проходження військової служби у Службі безпеки України, ОСОБА_1 з 04.01.2018 року проходив військову службу у органах Служби безпеки України. У період часу з 2011 року по 2019 рік позивач проходив військову службу за контрактом в УСБУ в Запорізькій області та у період з 30.03.2019 року по 31.05.2019 року проходив військову службу в УСБУ в Закарпатській області. Наказом начальника УСБУ в Закарпатській області від 30.05.2019 року №75-ос ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу УСБУ в Закарпатській області з 31.05.2019 року. Встановлено, що 30.05.2019 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до начальника УСБУ в Закарпатській області щодо отримання грошової компенсації за всі належні невикористані дні щорічних відпусток за 2016-2019 роки. 10.06.2019 року ОСОБА_1 звернувся з заявою до начальника УСБУ в Закарпатській області щодо отримання грошової компенсації за всі належні невикористані дні щорічних відпусток за 2016-2019 роки, зокрема компенсацію за невикористану додаткову відпустку тривалістю 14 днів на рік. Листом від 26.06.2019 року за № 58/11-Л-150/1264/25 УСБУ в Закарпатській області повідомило позивача про відсутність права на отримання компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учаснику бойових дій за період з 2014 по 2019 роки. Згідно ст. 27 Закону України «Про Службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби безпеки України. Військовослужбовці Служби безпеки України користуються політичними, соціально-економічними та особистими правами і свободами, а також пільгами відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону, інших актів законодавства. Право на пільги зберігається за військовослужбовцями Служби безпеки України, яких звільнено зі служби за віком, через хворобу або за вислугою років. Соціальний захист працівників, які уклали трудовий договір із Службою безпеки України, забезпечується на загальних підставах відповідно до законодавства про працю. Відповідно до ст. 4, ст. 16-2 Закону України «Про відпустки» установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік. Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до ст. 1-2, п. 8 ч. 1, частин 17 -18 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та у Законі України «Про оборону України». Згідно ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Стаття 1 Закону України «Про оборону України» визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Отже, передбачено, що учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Відповідно до норм Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Припинення надання додаткових відпусток під час особливого періоду у державі не означає втрату права військовослужбовця на додаткові види відпусток. Не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби. Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», пунктом 8 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі. Варто вказати, що згідно ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки. Згідно ст. 2 вищевказаного Закону, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Судова колегія вказує, що позивач, у період з 2015 року по 2019 рік, станом на день звільнення з військової служби 31.05.2019 року, не використав додаткову відпуску, проте ненадання відпустки у вказаних роках не означає втрату права на отримання такої відпустки після закінчення особливого періоду у разі продовження служби чи у разі звільнення з військової служби, втрату права на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки позивач має право на грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2019 рік згідно законодавства. Суд апеляційної інстанції враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 року у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19). Верховний Суд вказував, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ. Згідно ч. 1, ч. 6 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Новий розподіл судових витрат здійснюється у разі задоволення апеляційної скарги. Непередбачено повернення судових витрат, здійснених суб`єктом владних повноважень у разі відмови в задоволенні апеляційної скарги. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як таке, що прийняте з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Керуючись статтями 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Закарпатській області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі №280/3103/19 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у порядку ст.ст. 328 - 329 КАС України. Головуючий - суддя О.М. Лукманова суддя Л.А. Божко суддя Ю. В. Дурасова