Постанова 4854 № 815/6931/16

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ___________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 04 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 815/6931/16 Головуючий в 1 інстанції: Танцюра К.О. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Домусчі С.Д.. суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І., за участю секретаря судового засідання Тутової Л.С. апелянта ОСОБА_1 представника апелянта адвоката Шаврова І.В. представника третьої особи Воронцова А.Д. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді слідчого, стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,- В С Т А Н О В И В: 09.12.2016 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, третя особа Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, в якому просила суд: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 1290/о/с від 15.11.2016 року; - поновити на посаді слідчого Київського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області; - стягнути грошове забезпечення за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що з 15.11.2016 року її було незаконно звільнено зі служби в Національній поліції у зв`язку із скороченням штатів, про яке вона була попереджена за дві місяці. Проте позивач написала рапорт про звільнення в тому вигляді в якому їй було це запропоновано написати відділом кадрів. Але після звільнення дізналась, що ніякого скорочення штатів не було. На думку позивача причиною звільнення стало упереджене ставлення до неї з боку керівництва. Також позивач посилалась на те, що навіть за наявності скорочення штатів, вона б мала перевагу на залишення на службі, оскільки має вищу юридичну освіту, стаж роботи в органах внутрішніх справ з 2001 року, та на час звільнення двох неповнолітніх дітей. Постановою від 03.03.2017 року Одеський окружний адміністративний суд відмовив у задоволені позову (т. 1 а.с. 71-76). Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.05.2017 року було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а постанова Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 року залишена без змін (т. 1 а.с. 139-144). Постановою КАС ВС від 10.07.2019 року були скасовані постанова Одеського окружного адміністративного суду від 03.03.2017 року та ухвала Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.02.2017 року, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 1 а.с. 186-195). При новому розгляді справи, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12.11.2019 року відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (т. 1 а.с. 266-272). Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції від 12.11.2019 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 10-12), в якій, з урахуванням усунених недоліків, з посиланням на неправильне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, неправильну правову кваліфікацію правовідносин, відсутність оцінки всіх доводів сторін, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити у справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції всупереч позиції Верховного Суду обґрунтував своє рішення лише посилаючись на рапорт апелянта про звільнення за власним бажанням, не з`ясувавши обставини, на дослідженні яких наполягав Верховний Суд. Апелянт звертає увагу на те, що відповідач не вчинив жодних дій для з`ясування можливості використання позивача щодо подальшого проходження служби в органах внутрішніх справ. Проте як позивач на час звільнення з посади мала стаж роботи в ОВС та Національній поліції 15 років 09 днів, була матір`ю двох неповнолітніх дітей, що мало стати перевагою у залишені на роботі, відповідно до ст. 42 КЗпП України. Головне управління Національної поліції в Одеській області надало відзив на апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 20-21), в якому, з посиланням на дотримання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, дослідження всіх обставин справи та надання правової оцінки всім доводам учасників справи, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Одеська обласна організація професійної спілки атестованих працівників органів внутрішніх справ України, у встановлений апеляційним судом строк своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалась. Відповідач Головне управління Національної поліції в Одеській області у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, засобами електронного поштового зв`язку (шляхом надіслання судової повістки на електронну адресу відділу правового забезпечення ГУ НП в Одеській області - електронна адреса: vyuz@od.npu.gov.ua, яка розміщена на офіційному сайті відповідача, за посиланням : https://od.npu.gov.ua/about/struktura/struktura/), про що секретарем судового засідання складена відповідна довідка. Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав. Суд встановив, що ОСОБА_1 проходила службу в органах внутрішніх справ з 07.11.2001 року по 06.11.2015 року, з 07.11.2015 р. працювала на посаді слідчого Київського ВП в м. Одесі ГУ НП в Одеській області, що підтверджено записами в трудовій книжці позивача (а.с. 6). 02.09.2016 р. Національною поліцією України виданий наказ №788дск «Про організаційно-штатні зміни в ГУ НП в Одеській області» на підставі якого та з посиланням на приписи ст. 15 Закону України «Про національну поліцію», 16.09.2016 р. Головним управлінням національної поліції в Одеській області був виданий наказ №2244дск «Про організаційно-штатні зміни в Головному управління Національної поліції в Одеській області» (а.с.118). Відповідно до затвердженого наказом №2244дск від 16.09.2016 року Переліку змін у штатах скасовуються всі тимчасові штати, та скорочуються всі посади (а.с. 119, 120-122). 16.09.2016 року позивач була ознайомлена із наказами Національної поліції України №788дск від 02.09.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в ГУ НП в Одеській області» та з наказом ГУ НП в Одеській області №2244дск від 16.09.2016 року «Про організаційно-штатні зміни в ГУ НП в Одеській області», а також про наступне звільнення не раніше ніж за два місяці на підставі пункту 4 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію України» та про неможливість працевлаштування в ГУ НП в Одеській області у зв`язку із скороченням штатної чисельності органів і підрозділів Національної поліції України та ГУНП в Одеській області (а.с.45). 15.11.2016 р. наказом Головного управління Національної поліції в Одеській області №1290о/с позивача звільнено з посади слідчого Київського відділу поліції в м. Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 16.11.2016р. на підставі п. 4 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію України» (у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (т. 1 а.с. 133). Відповідно до копії з витягу наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області №1290о/с від 15.11.2016 року, підставою для прийняття зазначеного наказу стали: рапорт позивача від 09.11.2016 р., подання начальника Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 28.10.2016 р. та попередження про наступне звільнення позивача з 16.09.2016 р. (т. 1 а.с. 133). Апеляційний суд встановив, що за змістом засвідченої відповідачем копії подання начальника Київського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 28.10.2016 р. (т. 1 а.с. 40) у поданні на звільнення, яке підписано посадової особою 28.10.2016 року, вказано про звернення ОСОБА_1 у листопаді 2016 року до керівництва з проханням про звільнення у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів за п. 4 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про національну поліцію», також зазначено, що ОСОБА_1 відмовилась від проходження ВЛК. Зазначена обставина залишилась поза увагою суду першої інстанції. Також, апеляційний суд встановив, що Головним управлінням Національної поліції в Одеській області до суду була надана засвідчена копія рапорту Мокренчук Л.В., на який є посилання в оскаржуваному наказі (т. 1 а.с. 41). Дослідивши зміст копії рапорту ОСОБА_1 , апеляційний суд встановив, що рапорт не містить дати його подання, в ньому лише зазначено «листопада 2016 року», та не містить підпису особи, яка його подала. На вказані обставини суд першої інстанції також не звернув уваги. Відповідно до виданої Головним управлінням Національної поліції в Одеській області довідки № 352 від 13.02.2017 року (т. 1 а.с. 69), середньомісячне грошове забезпечення позивача за два місяці до звільнення складає 8165,75 грн., середньоденне 367,73 грн. Відповідно до наданого відповідачем засвідченого витягу з тимчасового штату станом на 01.09.2016 року в Київському відділі поліції м. Одеси передбачалось тридцять п`ять посад слідчого (т. 1 а.с. 120) та в Таїровському відділені поліції десять посад (т. 1 а.с. 121). Дослідивши засвідчені відповідачем витяги зі штату станом на 02.09.2016 року та станом на 31.12.2016 року, апеляційний суд встановив, що кількість посад «слідчий» в Київському відділі поліції міста Одеси Головного управління Національної поліції в Одеській області становить всього тридцять сім посад (т. 2 а.с. 123-127, 128-132): - слідчий відділ дві посади; - відділення розслідування злочинів загально кримінальної спрямованості - десять посад; - відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності - шість посад; - відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я, - вісім посад; - Таїровське відділення поліції, слідче відділення одинадцять посад. Також, апеляційний суд встановив, що на час звільнення позивача зі служби в поліції 16.11.2016 року, позивач, перебувала у шлюбі та мала двох неповнолітніх дітей - ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 року ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а.с. 7-зворот, 8, 6). Відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що на час звільнення позивача з посади відбулось скорочення штатів, про яке позивач була завчасно ознайомлена та ознайомлена про наступне звільнення, а саме звільнення відбулось на підставі особисто поданого позивачем рапорту про звільнення з займаної посади до закінчення двох місячного строку, та в якому позивач вказала, що вона наполягає на звільненні, а її рішення є остаточним. Оскільки такими діями позивач фактично відмовилась від наявних у неї переваг (стаж роботи, неповнолітні діти), суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, не обмежуючись доводами апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов такого висновку. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Статтею 8 Конституції України встановлено, що Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Відповідно до ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 21 Конституції України, усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Відповідно до частин 1, 2, 6 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Закон України «Про національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII, який набрав чинності з 07.11.2015 року, тут і надалі по тексту в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (надалі Закон №580-VIII), визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень (ч. 1 ст. 59 Закону №580-VIII). Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. (ч. 3 ст. 59 Закону №580-VIII). Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України (ч. 5 ст. 59 Закону №580-VIIІ). Проте, Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, був затверджений вже після звільнення позивача, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1235 від 23.11.2016 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.12.2016 року за №1668/29798. За приписами п. 2 ч. 1 ст. 65 Закону №580-VIII, переміщення поліцейських на рівнозначні посади здійснюється у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації. Відповідно до ч.ч. 7, 8, 9 ст. 65 Закону №580-VIII, переведення поліцейських здійснюється у разі, якщо звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних керівників. Переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Переведення поліцейського здійснюється на підставі єдиного наказу про звільнення із займаної посади та направлення для подальшого проходження служби до іншого органу (закладу, установи) поліції та про призначення на посаду в органі (закладі, установі) поліції, до якого переміщується поліцейський. Відповідно до ст. 68 Закону №580-VIII, у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров`я, ставлення до виконання службових обов`язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства. Поліцейський, посада якого була скорочена, до дня його призначення на іншу посаду в поліції або звільнення зі служби в поліції зобов`язаний виконувати обов`язки за останньою посадою, яку він займав, якщо керівник органу (закладу, установи) поліції не покладе на нього інші обов`язки. Якщо поліцейський, посада якого була скорочена, звернувся до керівника відповідного органу (закладу, установи) з клопотанням про надання йому відпустки, така відпустка може бути надана на підставах та в порядку, визначених цим Законом. Тривалість наданої відпустки у такому разі не може перевищувати загальну кількість днів, що залишилися до передостаннього дня двомісячного строку з дня персонального попередження поліцейського про можливе наступне звільнення зі служби в поліції. Поліцейському, посада якого скорочена, грошове забезпечення виплачується включно до дня призначення на іншу посаду або до дня звільнення зі служби в поліції в розмірі, визначеному за останньою штатною посадою, яку він займав на момент її скорочення. Розмір щомісячної премії встановлюється рішенням керівника органу (закладу, установи) поліції. За приписами п. 4 ч. 1, ч. 3 ст. 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби, а служба в поліції припиняється у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів. День звільнення вважається останнім днем служби. Частиною 2 статті 95 Закону №580-VIII встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Так, Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 року за №669/28799, та набрав чинності з 27.05.2016 року (надалі Порядок № 260) Розділом ІІІ Порядку № 260 визначені окремі питання виплати грошового забезпечення. Відповідно до пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 260, поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення. Враховуючи зазначені приписи норм матеріального права, апеляційний суд зазначає, що у разі скорочення штатів або проведення реорганізації поліцейський має бути попереджений про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці про таке звільнення. Також законом передбачена можливість звільнення поліцейського раніше ніж за два місяці з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліціє, але лише за умови призначення поліцейського, за його згодою, на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установи) поліції. Матеріалами справи підтверджено, що позивач була персонально попереджена про звільнення 16 вересня 2016 року та звільнена зі служби в поліції з 16.11.2016 року. Проте звільнення відбулось без перевірки наявності обставин, які надають позивачу переважне право на залишення на службі в поліції (кваліфікація, досягнення у службовій діяльності, наявність двох утриманців неповнолітніх дітей, відсутність в сім`ї позивача інших осіб із самостійним заробітком, тривалість безперервного стажу роботи в ОВС (пункти 1, 2, 3 ч. 2 ст. 42 КЗпП України). Апеляційний суд вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо фактичної відмови позивачем від своїх переваг на залишення на службі з посиланням на подання позивачем рапорту, в якому позивач відмовилась від проходження ВЛК та просила звільнити її зі служби у зв`язку із скороченням штатів, зазначивши, що таке її рішення є остаточним та на звільненні наполягає. Матеріалами справи беззаперечно підтверджено, що позивач особисто такого рапорту не подавала, оскільки засвідчена відповідачем копія рапорту не містить дати його подання та підпису особи, яка його подала. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення позивача спрямованого на відмову від подальшого проходження служби в поліції та на наполяганні на звільненні зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів, а надана відповідачем копія рапорту позивача є сумнівним доказом. На користь такого сумніву додатково свідчить такі обставини: - в подані на звільнення, яке датоване 28.10.2016 року, посадова особа, яка підписала це подання, послалась на те, що позивач у листопаді 2016 року звернулась до керівництва із проханням звільнити її зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів; - позивач звернулась до суду з позовом про відновлення порушених прав 09.12.2016 року, у найкоротший термін після отримання 16.11.2016 року копії витягу з наказу про звільнення та трудової книжки. Також, апеляційний суд зазначає, що на підставі наданих відповідачем копій витягів штатів, неможливо беззаперечно встановити той факт, що скороченню підлягала посада слідчого, на якій перебувала саме позивач. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що у відповідача була відсутня можливість призначити позивача, за її згодою, на іншу посаду в будь-якому органу (закладі, установі) поліції. За весь час розгляду справи судами, відповідач лише наполягав на поданні особисто позивачем рапорту, в якому позивач просила її звільнити зі служби в поліції у зв`язку із скороченням штатів, наполягала на такому звільнені та зазначала, що це рішення є остаточним. Встановлені апеляційним судом фактичні обставини справи у їх сукупності, дають можливість апеляційному суду дійти висновку про порушення відповідачем прав позивача, гарантованих частинами 1, 2 ст. 43 Конституції України, та як наслідок наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 : - скасування оскарженого наказу, - поновлення позивача на посаді слідчого Київського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 17 листопада 2016 року; - зобов`язання відповідача виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2016 року (з дня наступного за звільненням) по день видання наказу керівником Головного управління Національної поліції в Одеській області про поновлення позивача на посаді. При цьому апеляційний суд вважае, що грошове забезпечення за час вимушеного прогулу має обчислюватись виходячи із наданої відповідачем довідки, відповідно до якої середньомісячне грошове забезпечення позивача становить 8165,75 грн., а середньоденне 267,73 грн. (двісті шістдесят сім гривень 73 коп.). Враховуючи приписи п.п. ґ п. 4 ч. 1 ст. 322 та п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 371 КАС України, апеляційний суд вважає, за необхідне допустити до негайного виконання постанову апеляційного суду в частині поновлення позивача на посаді, виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах одного місяця, та зобов`язати відповідача подати до суду першої інстанції звіт про виконання судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права внаслідок невідповідності висновків, викладених у рішення суду першої інстанції, обставинам справи, а тому, згідно із п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення - скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позову. Керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 21, 43, 55 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72, 77, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329, 371, 382 КАС України, суд - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 листопада 2019 року у справі № 815/6931/16 скасувати та ухвалити нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 1290о/с від 15 листопада 2016 року про звільнення майора поліції ОСОБА_1 слідчого Київського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 16 листопада 2016 року. Поновити ОСОБА_1 , майора поліції, на посаді слідчого Київського відділу поліції в місті Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області з 17 листопада 2016 року. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 40108740) виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 17 листопада 2016 року (з дня наступного за звільненням) по день видання наказу керівником Головного управління Національної поліції в Одеській області про поновлення на посаді, виходячи з такого грошового забезпечення ОСОБА_1 : середньомісячне грошове забезпечення в сумі 8165,75 грн. (вісім тисяч сто шістдесят п`ять гривень 75 коп.); середньоденне грошове забезпечення в сумі 267,73 грн. (двісті шістдесят сім гривень 73 коп.) Стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області (ідентифікаційний код юридичної особи: 40108740) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу у межах одного місяця в сумі 8165,75 грн. (вісім тисяч сто шістдесят п`ять гривень 75 коп.) Допустити до негайного виконання постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду в частині поновлення на посаді та виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах одного місяця. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Одеській області подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови у строк до 18 лютого 2020 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 13.02.2020 року. Головуючий суддя Домусчі С.Д. Судді Семенюк Г.В. Шляхтицький О.І.