Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 640/4054/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/4054/19 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Файдюка В.В. суддів: Мєзєнцева Є.І. Собків Я.М. при секретарі: Марчук О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року у справі за адміністративним позовом Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : Громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач), в якому просив суд: - визнати рішення №102-18 від 07 грудня 2018 Державної міграційної служби України про залишення без розгляду скарги на наказ ГУ ДМС України в м. Києві №392 від 29 серпня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту - незаконним; - скасувати наказ ГУ ДМС в м. Києві №392 від 29 серпня 2017 року; - зобов`язати ГУ ДМС у м. Києві повторно розглянути заяву громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позов обґрунтовано тим, що позивач отримав повідомлення про залишення без розгляду його скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, викладене у повідомлені № 224 від 31 серпня 2017 року, але в ньому не вказано, чому його скаргу залишили без розгляду. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року в задоволенні даного адміністративного позову відмовлено. Приймаючи дане рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, тому, на думку суду, відповідачем обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. Зокрема, апелянт вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсності та обставинам справи, оскільки аналізуючи ситуацію в Бангладеш щодо прояву актів репресій та тортур громадян, позивач повинен був визнаний біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні. Крім того, суд першої інстанції допустив порушення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки повернення особи, яка потребує додаткового захисту, до країни громадянської належності тягне за собою для позивача завдання торту, нелюдського поводження чи покарання. Позивач, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явився, клопотань до суду не надіслав. Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, викладених у відзиві на скаргу, наполягав на законності оскаржуваного позивачем судового рішення. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення питання, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, колегія суддів визнала можливим проводити розгляд за відсутності представника апелянта у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування технічними засобами у відповідності до ч.4 статті 229 КАС України. Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявності у ній і додатково поданими доказами, і перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Як встановлено судом першої інстанції, громадянин Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 08 серпня 2017 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби у м. Києві із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 29 серпня 2017 року Головним управління Державної міграційної служби у м. Києві прийнято наказ №392 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 . Відповідно до повідомлення від 31 серпня 2017 року №224 громадянину Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визначення біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободи в країні походження, через побоювання застосування смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує честь, гідність, поводження чи покарання. Не погоджуючись з вказаною відмовою, позивачем подано скаргу до Державної міграційної служби України. Рішенням Державної міграційної служби України від 07 грудня 2018 року №102-18 залишено без розгляду скаргу громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 від 12 жовтня 2018 року на наказ ГУ ДМС в м. Києві від 29 серпня 2017 року №392 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту. Вважаючи такі дії та рішення відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом. Слід наголосити на тому, що позивач оскаржує як рішення про залишення його скарги без розгляду, так і рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Відповідно до п.1 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань. При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»). Згідно ч. 1 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно до ч.1 статті 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. Частиною 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що у разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення. Відповідно до ч.1 статті 12 Закону рішення органу міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому порядку до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань міграції, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Відповідно до п.8.3. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом МВС від 07 вересня 2011 року №649 (далі - Правила №649), за результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень: а) про задоволення скарги та скасування рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; б) про відхилення скарги на рішення органу міграційної служби про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту: в) про залишення скарги без розгляду. Підпунктом «г» пункту 8.4. Правил №649 встановлено, що ДМС України залишає скаргу без розгляду, якщо скаргу подано після закінчення строків, визначених Законом. Згідно п.8.7 Правил №649 у разі надходження від ДМС рішень, передбачених підпунктами "б", "в" пункту 8.3 цього розділу, територіальний орган ДМС протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі письмове повідомлення про відхилення чи залишення без розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 38), з викладенням причин такого рішення і роз`ясненням порядку його оскарження, про що робиться відповідний запис у журналі реєстрації видачі повідомлень. Отже, з наведених норм вбачається, що для подання скарги до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлено строк у п`ять робочих днів. Як встановлено судом першої інстанції, наказом ГУ ДМС в м. Києві №392 від 29 серпня 2017 року гр. Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особо, яка потребує додаткового захисту. Відповідне повідомлення №224 було отримано позивачем 19 грудня 2016 року. Проте, скаргу до ДМС представником позивача було подано лише 16 січня 2017 року. При цьому, кінцевий строк направлення такої скарги до відповідача сплинув 31 серпня 2017 року, що підтверджується його власноручним підписом, скаргу до ДМС України подано 12 жовтня 2018 року, тобто з пропуском 5ти денного строку. Водночас слід зазначити, що посилання заявника щодо несвоєчасної подачі скарги до ДМС на пошук юриста, який би правильно роз`яснив, що саме написано в повідомленні №224 не може вважатися поважною причиною пропуску строку, оскільки діючим законодавством України не передбачена процедура поновлення строків на подання скарги на рішення про відмову в оформленні документів щодо вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Також слід зазначити, що ГУ ДМС України в м. Києві у наведеному повідомленні з посиланням на статтю 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» вказано на можливість оскарження повідомлення про залишення скарги без розгляду протягом п`яти робочих днів. З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми права колегія суддів дійшла висновку, що ДМС правомірно прийняло рішення №102-18 від 07 грудня 2018 про залишення без розгляду скарги на наказ ГУ ДМС України в м. Києві №392 від 29 серпня 2017 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Щодо позовних вимог про скасування наказу ГУ ДМС в м. Києві №392 від 29 серпня 2017 року та зобов`язання ГУ ДМС у м. Києві повторно розглянути заяву громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, то суд зазначає таке. Як встановлено судом першої інстанції, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Народної Республіки Бангладеш, народився в Бангладеш, АДРЕСА_1 , за національністю - бенгалець, за віросповіданням - мусульманин, неодружений, освіта - вища. Територію країни громадянської належності залишив 01 травня 2017 року, до України прибув 30 травня 2017 року, перетнувши кордон автомобільним транспортом, на момент звернення із заявою про визнання біженцем на території України перебував нелегально. В заяві-анкеті вказав, що не може повернутися до країни походження, оскільки члени опозиційної партії, членом якої він був, піддаються тортурам, насильству та переслідуванню. Зі слів позивача, у випадку його повернення до країни походження, він може стати жертвою переслідування на ґрунті політичної загрози через членство в опозиційної партії, може бути заарештованим та потрапити за грати, де може зазнати фізичного насильства. Під час співбесіди позивач повідомив, що вступив до партії у 2002 році, однак, жодного документального підтвердження власної участі в політичній партії не надав. В протоколі співбесіди у відповідь на поставлені питання щодо мітингів, які проходили, назв, місць та часу, пригадав лише один. Задокументовані докази наявності переслідувань в країні громадянської належності та країні постійного проживання у позивача відсутні. Твердження позивача гуртуються лише на загальновідомій інформації та містять розбіжності. До приїзду в Україну перебував у третій безпечній країні - республіці Білорусь, де за захистом не звертався. Зі змісту висновку головного спеціаліста ГУ ДМС України в м. Києві щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту по справі № 2017KYIV0100 громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 від 29 серпня 2017 року вбачається, що відповідачем в повному обсязі перевірено інформацію про країну походження позивача та надано аналіз джерелам інформації, зокрема, висновок містять посилання на джерела мережі Інтернет та на лист МЗС України щодо країни походження позивача. З урахуванням наведеного відповідачем було встановлено, що причини та обставини, за яких заявник покинув країну громадянської належності не є такими, що підпадають під перелік підстав для визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту в Україні відповідно до умов, що передбачені п. 1,13 ч.1 статті 13 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». За результатами розгляду матеріалів справи позивача відповідачем прийнято наказ від 29 серпня 2017 року № 392 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, на підставі ч.6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» як особі, заява якої є очевидно необґрунтованою, тобто у заявника відсутні умови, передбачені п. 1, 13 ч.1 статті 1 цього Закону. Згідно з приписами ч.2 статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В силу вимог статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків). Згідно ч.1,6 статті 8 цього Закону, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду (частина друга статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»). Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками. які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань. Обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Отже, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні. Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року. Відповідно до Директиви Європейського Союзу від 29 квітня 2009 року «Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається», яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. Згідно п.5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри. Як свідчать матеріали справи, приймаючи оскаржуваний Наказ №392, відповідач підтримав висновок ГУ ДМС у м.Києві, яким встановлено, що стосовно заявника (позивача) умови, передбачені пунктами 1 чи 13 ч.1 статті 1 цього Закону, відсутні. Позивачем в позовній заяві не надано жодних конкретних фактів його особистого переслідування або погрози переслідування в країні свого постійного проживання, а також жодного достовірного документа на підтвердження цих фактів. Аналізуючи анкету особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та протоколу співбесіди, колегія суддів приходить до висновку, що державні органи та політичні, релігійні, військові, етнічні, громадські організації не загрожували життю позивача, та останній ніколи не був членом жодної військової чи громадської організації, утисків на батьківщині не зазнавав, а тому не може вважатися жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Крім того, позивачем не наведено жодних обставин, які б вказували про можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту. Посилання на загальну ситуацію щодо стану дотримання прав людини в певній країні не може саме по собі слугувати підставою для однозначного висновку про те, що у випадку повернення до країни громадянської належності позивачу буде загрожувати індивідуальна серйозна шкода у вигляді тортур, нелюдського або принизливого поводження чи покарання, натомість, жодних доводів та доказів щодо наявності переслідувань або утисків відносно позивача, що відповідали б вимогам п.п.1, 13 ч.1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», не надано. Твердження апелянта щодо нестабільної політичної ситуації в країні носять загальноінформаційний характер та не підтверджують побоювання позивача повертатися у країну своєї громадянської належності. При цьому, відповідачем при прийнятті рішення було проведено збір та аналіз інформації про країну походження, про особу заявника, за наслідками перевірки якої не встановлено наявність фактичних доказів того, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань в країні походження є реальними, а тому обґрунтовано прийнято наказ про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що побоювання позивача стати жертвою переслідувань не є обґрунтованими, за відсутності фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними, також в матеріалах справи відсутні докази загрози життю позивача, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, з огляду на встановлені обставини. Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання незаконним оскаржуваного наказу № та зобов`язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства, є правильним та ґрунтується на повному з`ясуванні всіх обставин справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, не наводять нових обставин, що не досліджувалися судом першої інстанції та не спростовують правомірність дій відповідача. Отже, при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 317, 321, 325, 329, 331 КАС України суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу громадянина Громадянина Народної Республіки Бангладеш ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: В.В. Файдюк Судді: Є.І. Мєзєнцев Я.М. Собків Повний текст рішення виготовлено 11 лютого 2020 року.