Постанова 4854 № 420/3562/19

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020 р. Категорія 108020000м.ОдесаСправа № 420/3562/19 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П. час і місце ухвалення: 09:44, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Семенюка Г.В. суддів: Домусчі С.Д. , Шляхтицького О.І. при секретаріВишневській А.В. за участю сторін: Представник позивачаГриценко В.Є. (ордер, адвокат) розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Одеської митниці ДФС на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення № UA 500000/2019/000355/2 від 15.05.2019 р., картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 500090/2019/00032, - встановиВ: Позивач, звернувся до суду з позовом до Одеської митниці ДФС про визнання протиправними та скасування рішення № UA 500000/2019/000355/2 від 15.05.2019 р., картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 500090/2019/00032, мотивуючи його тим, що відповідач за результатами розгляду поданої митної декларації та доданих до неї документів неправомірно відмовив у митному оформленні транспортного засобу за заявленою митною вартістю у зв`язку з тим, що у поданих документах, на думку відповідача, відсутні всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості транспортного засобу та відомості щодо ціни, що була фактично сплачена за транспортний засіб. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості № UA 500000/2019/000355/2 від 15.05.2019 р. Визнано протиправним та скасовано картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA 500090/2019/00032. Стягнуто з Одеської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1536,80 грн.; витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. та прийняти нову постанову, якою стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу у розмірі 15850,00 грн. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи частково витрати на правничу допомогу у розмірі 3000 грн. суд першої інстанції не досліджував належність та допустимість наданих позивачем доказів на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу. Не погодившись з Рішенням суду першої інстанції, Одеська митниця ДФС подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нову постанову, якою у задоволенні вимог позивача відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що задовольняючи позов, суд першої інстанції не надав належної правової оцінки тому, що додаткових документів на підтвердження заявленої митної вартості товарів позивачем надано не було. Одеською митницею ДФС було надано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначено, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Крім того, відповідач зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу у сумі 15850 грн., стягнення якого вимагає позивач, складає більш 528% від різниці між сумою митних платежів обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом, і тому вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 800 грн. є завищеним та неспівмірним зі складністю справи, ціною позову. Протокольною ухвалою суду від 11.02.2020 року було відмовлено у прийнятті клопотання про зупинення провадження у справі № 420/3562/19 та заміни відповідача, у зв`язку із тим, що вказане клопотання не підписано повноважною особою. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги належить залишити без задоволення з наступних підстав: Судом першої інстанції встановлено, що 05.12.2018 року ОСОБА_1 придбала мотоцикл HONDA модель NVT 650, ідентифікаційний код транспортного засобу НОМЕР_1 , що підтверджується копією договору придбання мотоцикла колишнього вжитку від 05.12.2018р. (т.1, а.с. 34). Для проведення митного оформлення придбаного мотоцикла позивачем подано до Одеської митниці ДФС митну декларацію (МД) № UA500090/2019/006298, а також документи на підтвердження митної вартості товару: квитанцію № 40977120 від 05.05.2019р., звіт про оцінку вартості колісного транспортного засобу, що ввозиться на територію України з Німеччини № 3/185 від 08.05.2019р., договір про придбання мотоцикла колишнього вжитку від 05.12.2018р., нотаріально посвідчену довіреність на ім`я ОСОБА_2, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежаном А.В., зареєстровану у реєстрі за №3790, акт про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу, посвідчення про реєстрації ТЗ серії OD №0300147, договір про надання послуг митного брокера № 1001/19 від 02.01.2019р. (т.1, а.с. 23-43). Митна вартість у декларації була заявлена в сумі 200,00 євро, яка визначена за основним методом, за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції). Під час здійснення митного контролю товарів за митною декларацією (МД) № UA500090/2019/006298 від 08.05.2019 р. програмним комплексом автоматизованої системи аналізу та управління ризиками (АСАУР) сформовані форми контролю, які у зв`язку з можливим заниженням митної вартості товарів, передбачали необхідність здійснення митницею перевірки правильності визначення митної вартості із зверненням уваги на митну вартість ідентичних або подібних (аналогічних) товарів; проведення перевірки відомостей, що містяться в документах, які підтверджують митну вартість товарів; здійснення запиту додаткових документів; а у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 Митного кодексу України прийняття рішення про коригування митної вартості. Також, під час здійснення Одеською митницею ДФС контролю правильності визначення митної вартості товару, який надійшов на адресу позивача та перевірки документів, поданих до митниці для підтвердження митної вартості товарів декларантом разом з митною декларацією (МД) № UA500090/2019/006298 від 08.05.2019 р. було встановлено, що в поданих документах містяться розбіжності, а також надані документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів та всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відповідачем відповідно до ч. 3 ст. 53 МК України зобов`язано декларанта протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) банківські платіжні документи, які стосуються сплати фактурної вартості, перевезення, транспортно-експедиторських та інших послуг за межами митної території України; 2) калькуляцію транспортних витрат за межами митної території України, вартості інших складових вартості транспортування транспортного засобу, що декларується; 3) копію митної декларації країни відправлення; якщо здійснювалось страхування страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (т.1, а.с. 19). 15.05.2019 року Одеською митницею ДФС було прийнято рішення про коригування митної вартості № UA 500000/2019/000355/2 та на його підставі видано Картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA 500090/2019/00032 (т.1, а.с.18-21). При цьому, митним органом під час прийняття оскаржуваного рішення, було визначено митну вартість за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів на підставі МД № UA102150/2018/203240 від 25.07.2018 р. у сумі 578,95 дол. США (517,61 євро). Не погодившись із такими рішеннями відповідача, позивач скористалася правом на випуск мотоцикла у вільний обіг згідно положень ч. 7 ст. 55 МК України та звернувся з позовом до суду про скасування вказаного рішення. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у визнанні задекларованої ним митної вартості товару за основним методом, визначив митну вартість за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів та прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду погоджується з означеними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 49 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно з ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою. За приписами ч.2 ст. 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації. Як встановлено ч.1 ст. 53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Згідно з ч.1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Відповідно до ч.4 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний: 1) здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 2) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію про причини, за яких заявлена ними митна вартість не може бути визнана; 3) надавати декларанту або уповноваженій ним особі письмову інформацію щодо порядку і методу визначення митної вартості, застосованих у разі коригування митної вартості, а також щодо підстав здійснення такого коригування; 4) випускати у вільний обіг товари, що декларуються: у разі визнання органом доходів і зборів заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю; у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої статті 55 цього Кодексу. У відповідності з ч.5 ст. 54 МК України, орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю. Згідно з ч.6 ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. Відповідно до ч.1 ст. 55 МК України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів. Відповідно до ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Згідно з ч.2 ст. 58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. Відповідно до ч.2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування. У відповідності до ч.3 ст. 53 МК України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини. Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено тощо. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. При цьому, витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Аналогічна правова позиція викладена, в постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 у справах № 21-127а15 та № 21-53а15 та у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 р. у справі № 803/407/16. Обґрунтовуючи виникнення сумніву щодо заявленої позивачем митної вартості товару, як підстави для витребування додаткових документів, відповідач зазначив, що: 1) згідно п. 2 ст. 53 МК України, якщо розрахунок сплачено, декларантом для підтвердження митної вартості подаються банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 2) відповідно до ч. 10 ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додаються такі складові митної вартості, як витрати на страхування цих товарів; 3) відповідно до ст. 58 МК України при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті додаються такі складові митної вартості, як витрати на навантаження оцінюваних товарів, пов`язана з їх транспортуванням. Опрацювавши додатково надані позивачем документи, митний орган прийняв оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів, застосувавши метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Згідно п.4 ч.2 ст. 53 МК України документами, які підтверджують митну вартість товарів, є, якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару. Відповідно до договору придбання мотоцикла колишнього вжитку від 05.12.2018р., вбачається, що продавець підтверджує отримання ціни покупки. З боку відповідача не надано належних доказів, які б спростовували факт продажу позивачу нерезидентом мотоцикла згідно договору придбання мотоцикла колишнього вжитку від 05.12.2018р., сплати коштів за придбаний транспортний засіб. Вказаним договором від 05.12.2018р. не передбачено страхування товару, та відповідно такий договір не укладався, що визнається позивачем. Між тим, МК України не визначено обов`язку щодо укладання такого договору, а приписами ст. 58 МК України встановлено, що при визначенні митної вартості до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за оцінювані товари, додаються такі витрати (складові митної вартості), якщо вони не включалися до ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті понесені покупцем, як витрати на страхування цих товарів. Доказів того, що були понесені витрати на страхування придбаного позивачем товару матеріали справи не містять. Твердження відповідача про ненадання позивачем документів на підтвердження відомостей про вартість перевезення оцінюваного товару спростовується наявними у справі доказами. Зокрема, у договорі придбання мотоцикла колишнього вжитку від 05.12.2018р. вказано, що вартість доставки становить 20 євро, про що також зазначено у митній декларації. Крім того, позивачем надано довідку про вартість на транспортні витрати від 08.05.2019р., у якій зазначено, що доставка мотоцикла до митного кордону України здійснювалась силами та за рахунок продавця, погоджена та відображена у документах і становить 20 євро (т.1, а.с. 44). Заявлена позивачем митна вартість мотоцикла підтверджується належними документами відповідно до ч. 2 ст. 53 МК України. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач належними та допустимими доказами не довів, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації. Обов`язок доведення обґрунтованості такого сумніву митним органом констатований в постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №809/278/17. Посилання відповідача на те, що сума, яка зазначена в рахунку-фактурі (інвойсі), поданому декларантом, не була підтверджена, є безпідставними, оскільки положення ст. 53 МК України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару. Аналогічна правова позиція викладена, в постанові Верховного Суду України від 20.02.2018р. у справі № 809/1884/16. Доводи відповідача про те, що підставою для коригування митної вартості товару слугувало спрацювання системи управління ризиками не заслуговують на увагу, з огляду на те, що спрацювання системи є лише рекомендацією посадовій особі органу доходів і зборів більш детально проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції, та не може бути безумовною підставою для відмови в оформленні товару за самостійно заявленою декларантом митною вартістю товарів. Окрім цього, згідно позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11.09.2012р. в справі №21-262а12, та Верховного Суду, викладеної в постанові від 30.10.2018р. в справі №826/25605/15, ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості. При цьому органом доходів і зборів жодним чином не спростовано контрактну ціну оцінюваного товару, об`єктивну можливість і спроможність відповідача визначити на підставі наданих позивачем документів зазначену ціну товару, а також рівень митної вартості товару за ціною договору за правилами, визначеними у ст. 58 МК України. Відповідач не підтвердив належними доказами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Крім іншого, відповідачем не доведено наявності підстав для застосування другорядних методів визначення митної вартості, а саме за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів. Тоді як позивач надав до суду докази щодо існування в органу доходів і зборів такої можливості. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, незастосування методу визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів митний орган пояснив відсутністю інформації щодо вартості операцій з ідентичними товарами. Однак, зазначені твердження не підтверджені відповідачем жодними доказами. Відповідно до пп. 2, 4 ч. 2 ст.55 МК України прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування. Таким чином, у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, орган доходів і зборів повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 08.02.2019р. в справі № 825/648/17 (№ К/9901/16592/18). Оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, не містять жодних пояснень з боку митного органу щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та інформації і джерел, які використовувались митницею при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням другорядних методів всупереч положенням п.п.2, 4 ч. 2 ст.55 МК України. При прийнятті оскаржуваного рішення відповідач безпідставно не врахував стану транспортного засобу (його комплектацію, технічний стан, пробіг тощо). Між тим, як убачається з матеріалів справи, зокрема документів, що послугували підставою для коригування заявленої позивачем митної вартості, транспортний засіб (мотоцикл Honda модель Transalp 600 V, 1989 року випуску) є справним, не має механічних пошкоджень, на відміну від придбаного позивачем мотоцикла. Згідно з наказом Міністерства фінансів України № 598 від 24.05.2012 р. «Про затвердження форми рішення про коригування митної вартості товарів, Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів та Переліку додаткових складових до ціни договору» митницею при визначенні митної вартості товарів у Графі 33 зазначаються причини, через які митна вартість імпортованих товарів не може бути визначена за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), у тому числі: неподання основних документів, які підтверджують відомості про заявлену митну вартість товарів (згідно з переліком та відповідно до умов, наведених у статті 53 Кодексу); невірно проведений розрахунок митної вартості; невідповідність обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 розділу III Кодексу; надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості. В оскаржуваному рішенні не визначено, яка з перелічених у ч. 2 ст. 58 МК України підстав у даному випадку стала причиною неможливості застосування першого методу, яка складова частина митної вартості товару не піддається обчисленню, або непідтверджена документально, чи неправильно обрахована, що позбавляло позивача можливості надати належні документи чи обґрунтування. З урахуванням зазначеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що в оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товарів не зазначені обґрунтовані сумніви щодо заявленої митної вартості товарів, за наслідками яких розпочалась процедура консультацій та в подальшому скориговано митну вартість товару. Згідно з ч.3 ст.318 МК України митний контроль має передбачати виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи. Ця норма також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018-VI Про внесення змін до Закону України Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства. Крім того, це узгоджується з проголошеними у ст. 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності. Відповідно до ч.7 ст.54 МК України у разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично. Таким чином, дослідивши надані позивачем для митного оформлення документи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач надав усі документи, необхідні для визначення митної вартості, документи містять повну інформацію про митну вартість та її складові частини. За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У свою чергу, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами обставин надання неповних відомостей, а також існування розбіжностей, неточностей, які б впливали на рівень митної вартості товарів, ознак підробки цих документів або відсутність всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, а тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Одеської митниці ДФС про коригування митної вартості та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги Одеської митниці ДФС майже дублюють відзив на адміністративний позов (а.с. 97) були предметом дослідження в суді першої інстанції та висновків останнього не спростовують. 14.11.2019р. (вх. № 42787/19) від представника позивача до суду надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому останній просив стягнути з відповідача: витрати на судовий збір у розмірі 1560,00 грн., витрати на надання правової допомоги у розмірі 15850,00 грн.; інші витрати, пов`язані з розглядом справи (направлення поштовим зв`язком документів відповідача та ін. підприємствам та організаціям) у розмірі 76,00 грн. У відповідності з ч.ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їх представників, що повязані із прибуттям до суду; 3) повязані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) повязані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи. Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем виступала його посадова чи службова особа. 24.05.2019р. між ОСОБА_1 (клієнт) та Адвокатськиим об`єднанням «Філіпов та партнери» (адвокатське об`єднання) укладено договір про надання правової (правничої) допомоги №29-2019, за умовами якого адвокатське об`єднання на підстав звернення клієнта цим договором приймає на себе зобов`язання з надання правової допомоги в межах, передбачених цим договором на підставі погодженої сторонами правової позиції та оплачених рахунків (т.2, а.с. 14- 15). Додатковою угодою до вказаного договору від 24.05.2019р. визначено вартість послуг згідно вказаного договору (т.2, а.с. 16-17). Судом першої інстанції встановлено, що адвокат Гриценко В.Є., який представляв інтереси позивача в суді є адвокатом адвокатського об`єднання «Філіпов та партнери» (т.2, а.с. 45). У клопотанні від 14.11.2019р. представник позивача зазначає, що у зв`язку із розглядом даної справи позивачем було понесено витрати зі сплати судового збору у розмірі 1560,00 грн., витрати на надання правової допомоги у розмірі 15850,00 грн.; інші витрати, пов`язані з розглядом справи (направлення поштовим зв`язком документів відповідача та ін. підприємствам та організаціям) у розмірі 76,00 грн., що підтверджується копіями договору про надання правової (правничої) допомоги №29-2019 від 24.05.2019р. та додаткової угоди до нього, актів надання послуг, рахунків на оплату, меморіальних ордерів, квитанцій та ін. (т.2, а.с. 14-42). На підтвердження витрат, пов`язаних із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи позивачем надано копії рекомендованих повідомлень про вручення поштових відправлень, накладних, чеків (т.2, а.с. 43-44). Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідно до частин 4 та 5 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження). Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2018 року справа №826/856/18. Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Без сумніву, суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що позов позивача підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Закону № 5076-VI. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. У пункті 269 Рішення у цієї справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями). У відповідних рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Баришевський проти України» від 26.02.2015, заява № 71660/11 (п.95) , «Гімайдуліна та інші проти України від 10.12.2009 року ( п.п.34-36) , «Двойних проти України» від 12.10.2006 року, заява 72277/01 (п.80), «Меріт проти України» від 30.03.2004 року (п.88), Суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Отже, за результатами аналізу наведених положень Кодексу адміністративного судочинства України та Закону 5076-VI, колегія суддів дійшла висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката обмежений їх співмірністю із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Одеська митниця ДФС надала до суду клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами де вказала, на співмірність розміру виплат на оплату послуг адвоката та зазначила, що сплату різниці митних платежів за митною вартістю, визначеною декларантом, та митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів, при митному оформленні товарів забезпечено фінансовою гарантією у розмірі 2 997,63 грн. шляхом внесення коштів на відповідний рахунок органу доходів і зборів. Отже, розмір витрат на правничу допомогу у сумі 15 850 грн., стягнення якого вимагає позивач, складає більше 528 % від різниці між сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною декларантом та сумою митних платежів, обчисленою згідно з митною вартістю товарів, визначеною митним органом. Крім того, Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18.06.2019 року по данні справі визначено, що справа розглядається за правилами спрощеного провадження (з викликом сторін). Також, слід зазначити, що в актах надання послуг не зазначено, час витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг). Таким чином колегія суддів погоджується з доводами відповідача, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15 800 грн. є завищеним та неспівмірним зі складністю справи та ціною позову. Отже, враховуючи надані до суду докази, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що до стягнення з Одеської митниці ДФС за рахунок бюджетних асигнувань витрати за надання правничої допомоги адвокатом, понесених позивачем під час розгляду даної справи, підлягає сума у розмірі 3000 грн. Інші доводи апеляційних скарг встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Одеської митниці ДФС, - залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року по справі № 420/3562/19, - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст Постанови складено - 12 лютого 2020 року. Суддя-доповідач Семенюк Г.В. Судді Домусчі С.Д. Шляхтицький О.І.