Постанова 4852 № 280/3957/19

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 10 лютого 2020 року м. Дніпросправа № 280/3957/19 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Юрко І.В. (доповідач), суддів: Чабаненко С.В., Чумака С.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року в адміністративній справі №280/3957/19 (головуючий суддя першої інстанції Сацький Р.В., рішення в повному обсязі складено 24.10.2019 року) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В : Позивач 14.08.2019 року звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому, з урахуванням уточнень, просила: - визнати неправомірною відмову відповідача від 19.06.2019 року №200/З-9 щодо не нарахування їй визначеної п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії 15.06.2018 року; - зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй визначену п.7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, тобто на 15.06.2018 року Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року у задоволенні позовної заяви відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Сторони про дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження. За таких обставин суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, встановила наступне. З 05.12.2006 року позивачу ОСОБА_1 було призначено пенсію за вислугу років згідно заяви про призначення пенсії та протоколу №2343 від 05.12.2006 року (а.с.66). З 07.12.2006 року позивачу нарахування пенсії по вислузі років було призупинено у зв`язку з працевлаштуванням на посаду, яка дає право на призначення такої пенсії. 18.06.2018 року ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про перехід з одного виду пенсії на інший, а саме: з пенсії за вислугу років на пенсію за віком (а.с.18). 10.06.2019 року позивач звернуласяь до відповідача з заявою щодо призначення та виплати грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.24). Листом від 19.06.2019 року № 200/3-1 відповідачем відмовлено у задоволенні заяви з посиланням на те, що позивачу було нараховано та виплачено пенсію за вислугу років у розмірі 24,95 грн. відповідно до документів, що містяться у пенсійній справі, тому положення п.7-1 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на неї не розповсюджуються, оскільки головною умовою для отримання грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення, є саме неотримання (непризначення) до моменту звернення за пенсією за віком будь-якої іншої пенсії. Не погодившись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 оскаржила його до суду. Відмовляючи у задоволенні вимог позову, суд першої інстанції виходив із того, що за грудень 2006 року позивачу нараховано та виплачено пенсію в сумі 24,95 грн.. Отримавши право на призначення пенсії за вислугу років, позивач таким своїм правом скористалась, за призначенням пенсії звернулась та отримувала пенсію за вислугу років, у зв`язку з чим, підстав для нарахування та отримання грошової допомоги у відповідності до положень пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону України №1058-IV у неї немає. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Фактично спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу застосування пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якого особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення. Пунктом 5 Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191 (далі по тексту - Порядок №1191), грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію. Таким чином, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується законодавцем з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу (для жінок 30 років) роботи на певних визначених законодавством посадах, вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії. Отже, синтаксичний аналіз пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та пункту 5 Порядку №1191 свідчить, що отримання особою до виходу на пенсію за віком будь-якого виду пенсії в будь-який момент до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, є перешкодою для призначення спірної грошової допомоги. При цьому законодавство не ставить право особи на допомогу в залежність від розміру або тривалості отримання нею пенсії та часу її призначення, якщо такі обставини мали місце до досягнення пенсійного віку. За змістом вказаної норми отримання зазначеної грошової допомоги визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію. Проте, як встановлено судом першої та апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи (а.с.67), позивачу вже призначалась та виплачувалась пенсія за вислугою років в період з 05 грудня 2006 року по 07 грудня 2006 року, тобто до моменту виникнення права на призначення пенсії за віком, що позбавляє її права на отримання грошової допомоги на підставі пункту 7-1 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Зазначені висновки колегією суддів здійснені з урахуванням застосування норм матеріального права в аналогічних спорах Верховним Судом у постановах від 22 лютого 2018 року (справа № 310/3774/17) та від 27 листопада 2018 року (справа № 328/1619/17). Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, доведено правомірність відмови позивачу у призначенні грошової допомоги відповідно до п.7-1 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Вирішуючи питання про можливість касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає таке. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. За приписами пункту 3 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема, справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг. Керуючись статтями 243, 250, 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року в адміністративній справі №280/3957/19 залишити без задовольнити. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2019 року в адміністративній справі №280/3957/19 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку. Головуючий - суддя І.В. Юрко суддя С.В. Чабаненко суддя С.Ю. Чумак