Постанова 4824 № 2-3538/2007

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД № справи: 2-3538/2007 № апеляційного провадження: 22-ц/824/2488/2020 Головуючий у суді першої інстанції: Бондаренко О.В. Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого - Немировської О.В. суддів - Чобіток А.О., Ящук Т.І. при секретарі - Шепель К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, за апеляційними скаргами ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року, встановив: у березні 2007 року позивач звернулась до суду з позовом, у якому просила визнати відповідача таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що в квартирі відповідач без поважних причин не проживає більше шести місяців. Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2007 року позов було задоволено, визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою. У лютому 2019 року відповідач звернувся до суду із заявою про перегляд заочного рішення, за наслідками розгляду якої ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 березня 2019 року вказане рішення було скасовано. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року у задоволенні позову було відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яка не брала участі у справі, подали апеляційні скарги, у яких просили рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 та, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач ОСОБА_1 посилалась на те, що вона проживає та зареєстрована в кв. АДРЕСА_1 . Крім неї в квартирі проживає та зареєстрована її дочка ОСОБА_3 та син її чоловіка ОСОБА_2 . Її чоловік - ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ще до смерті чоловіка його син в квартирі не проживав, хоча жодних перешкод йому не чинилось, квартплату не сплачує, а його місце проживання їй невідоме. Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області 24 жовтня 2019 року в задоволенні позову було відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до суду квартира перебувала у комунальній власності та була приватизована нею та її дочкою ОСОБА_3 на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 травня 2007 року. Свої вимоги позивач обґрунтовувала положеннями ст. 71, 72 ЖК Української РСР, та посилалась на те, що відповідач хоча і зареєстрований в квартирі, однак не проживає в ній без поважних причин понад 6 місяців. Відповідно до ст. 71 ЖК Української РСР за тимчасової відсутності наймача або членів сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк, за заявою відсутнього, може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку, зокрема, взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї. У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті. В статті 72 ЖК Української РСР закріплено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил процесуального закону щодо оцінки доказів. Згідно з положеннями статей 71, 72 ЖК Української РСР особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин непроживання такої тривалості. Тому на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. З Довідки про звільнення Серія НОМЕР_1 виданої 03.02.2010, вбачається, що ОСОБА_2 відбував покарання в установах Державної кримінально-виконавчої служби з 08.08.2006 по 03.02.2010, звільнений умовно-достроково. Таким чином, позивачем не було доведено, що станом на березень 2007 року відповідач не проживає в квартирі без поважних причин понад шість місяців. Доводи, викладені ОСОБА_3 в її апеляційній скарзі, які є тотожними з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_4 , про те, що відповідач після звільнення з місць позбавлення волі не з`явився до спірного жилого приміщення, та не виявляв бажання в ньому проживати, висновки суду першої інстанції не спростовують, оскільки на час звернення позивача до суду з позовом він в квартирі не проживав з поважних причин. Відсутність відповідача в квартирі після 2010 року або факт проживання в іншому місці є іншою підставою позову. Відповідно до ч. 3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи викладене, доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, рішення було ухвалено судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд постановив: апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 жовтня 2019 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів. Повний текст постанови виготовлено 11 лютого 2020 року. Головуючий Судді