Постанова 4824 № 366/2047/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 6 лютого 2020 року м. Київ Єдиний унікальний номер справи № 366/2047/18 Апеляційне провадження №22-ц/824/116/2020 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Іванченко М.М. суддів: Музичко С.Г., Білич І.М. при секретарі: Макаровій К.В. за участю: позивача: ОСОБА_1 представника позивача: ОСОБА_2 відповідача: ОСОБА_3 представника відповідача: ОСОБА_4 представника третьої особи: Лях О.К. розглянув в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської районної державної адміністрації Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Іванківського районного суду Київської області ухваленого 10 вересня 2019 року в приміщенні суду в складі судді Тетервак Н.А., повний текст судового рішення складено 19 вересня 2019 року - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулась до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 в якому просила позбавити відповідача батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити опіку та стягнути з відповідача аліменти на користь дитини ОСОБА_5 у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) ОСОБА_3 щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з моменту подання первинної позовної заяви та досягненню дитиною повноліття. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач є колишнім чоловіком доньки ОСОБА_6 та від шлюбу вони мають спільного сина ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після розірвання шлюбу проживав разом з матір`ю та позивачем. Дочка позивача, ОСОБА_6 трагічно загинула. ОСОБА_3 не займається вихованням сина, не цікавиться його долею, не забезпечує матеріально, не проявляє до сина батьківської уваги та не створює належних умов для розвитку його здібностей. Відповідач ухиляється від виконання обов`язків батька по вихованню сина. В даний час дитина проживає з позивачем, яка являється рідною бабусею та опікується ОСОБА_7 , виховує його та який перебуває на повному матеріальному утриманні. Тому вважає, що відповідач має бути позбавлений батьківських прав, а позивач має право бути опікуном онука - ОСОБА_5 . Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особи: Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської РДА Київської області про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів - задоволено частково. ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав у відношенні сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Стягнуто з ОСОБА_3 , на користь та утримання ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 6 серпня 2018 року шляхом перерахування сум аліментів на особистий рахунок ОСОБА_8 у відділенні Державного ощадного банку України. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з судовим рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення суду від 10 вересня 2019 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначає, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, є незаконними та необґрунтованими, ухвалені з порушеннями норм чинного законодавства. Крім того зазначає, що ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог в частині позбавлення скаржника батьківських прав судом не надано належної оцінки наявним в справах доказам щодо виконання своїх батьківських обов`язків. Також вказує, що за час розгляду справи судом, відповідач неодноразово намагався поспілкуватись із сином, проте позивач була категорично проти та заборонила бачитись з дитиною, а також зазначає, що брав участь у матеріальному утриманні сина. Від учасників справи відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідач та його представник у суді апеляційної інстанції підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній та просили рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Позивач та її представник заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили рішення суду залишити без змін. Третя особа Служба у справах дітей та сім`ї Іванківської РДА Київської області заперечувала проти доводів апеляційної скарги та просила рішення суду залишити без змін. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у справі, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Рішення суду переглядається в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, а тому в іншій частині позовних вимог апеляційним судом не переглядається. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з 6 серпня 2005 року по 30 липня 2010 року ОСОБА_3 та ОСОБА_9 перебували у зареєстрованому шлюбі та ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син ОСОБА_7 (а.с. 3-5). Після розірвання любу між ОСОБА_3 та ОСОБА_9 їх спільний син ОСОБА_5 , залишився проживати разом з матір`ю та бабусею вказана обставина не заперечується сторонами тому в силу положень ч.1 ст.82 ЦПК України доказуванню не підлягають. Згідно довідки Іванківської селищної ради за № 2224 від 30 липня 2018 року ОСОБА_5 перебував на повному утриманні його матері, до дня її смерті (а. с. 9). Позивач ОСОБА_1 матір ОСОБА_9 та бубуся ОСОБА_5 (а.с. 23). ІНФОРМАЦІЯ_3 мати дитини, ОСОБА_9 померла (а.с.7). Після смерті ОСОБА_9 , дитина проживає разом із бабусею ОСОБА_1 .. Позивач перебуває на обліку у Вишгородському ОУ ПФУ (Іванківське відділення) і отримує пенсію по інвалідності внаслідок загального захворювання як інвалід II групи, що постраждав внаслідок аварії на ЧАЕС за списком № 1 і її розмір доходу за період лютий-липень 2018 року становить 53331 грн 12 к., що підтверджується довідкою № 538/06 від 30 липня 2018 року (а.с. 8). У своєму висновку Орган опіки і піклування - служба у справах дітей та сім`ї Іванківської РДА Київської області вбачає за доцільним позбавити батьківських прав відповідача з метою соціального захисту малолітнього, забезпечення державних гарантій на виховання та розвиток, відповідно до європейських стандартів, ратифікованих Україною (а. с. 38-39). Актами обстеження матеріально-побутових умов проживання від 30 липня 2018 року та 3 вересня 2018 року підтверджується факт проживання дитини з позивачем та той факт, що відповідач не приймає участі у вихованні сина (а.с. 10, 40). Належне приділення уваги дитині, щодо його виховання бабусею, та його мамою підтверджується характеристиками із школи, де навчається ОСОБА_7 та довідкою з дитячого садочка, який він відвідував (а.с. 12, 53, 81, 82). Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 підтвердили факт проживання малолітнього сина з позивачем. Мати хлопчика померла, батько життям дитини не цікавиться взагалі. Звернувшись до суду з позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав щодо сина ОСОБА_7 , позивач посилалась на наявність підстав визначених ст.164 СК України. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вважав, що відповідач ухилився від виховання дитини, свідомо нехтує своїм обов`язком ін. не бажає виконувати їх, що на думку суду є підставою для позбавляння батьківських прав. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду з огляду на таке. Відповідно до вимог п.2,3 ч. 1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною. На підставі ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років. Відповідно до роз`яснень, що містяться в п.п.15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків. Питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Відповідно до ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 грудня 1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно положень ст. 9 вказаної Конвенції держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. При цьому поняття розлучення слід тлумачити з огляду на право одного з батьків на спілкування з дитиною та обов`язок другого батька надати можливість для такого спілкування. Відповідно до вимог Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, в якій міститься принцип 6, дитина може бути розлучена з матір`ю лише у винятковій ситуації. Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Принцип «найкращих інтересів дитини» є пріоритетним при вирішенні справ цієї категорії. У суді апеляційної інстанції відповідач вказував, що він дійсно за період після розірвання шлюбу з ОСОБА_9 не надавав матеріальної допомоги на утримання сина, оскільки йому не дозволяли з ним бачитись, у вказаний період з сином бачився в школі до 8 разів, до органів опіки та піклування з письмовою заявою про усунення перешкод у спілкуванні з сином до звернення позивача із даним позовом до суду не звертався. Після смерті ОСОБА_9 коштів на утримання сина або іншої матеріальної допомоги не надавав, оскільки не знав на що ОСОБА_1 витратить надані кошти. Вказував, що йому буде легше налагодити відносини з сином, якщо він буде поміщений у спеціальний дитячий заклад. Також, зауважив, що він любить ОСОБА_7 , як рідного сина. Суд критично ставиться до пояснень відповідача, оскільки в даному випадку ОСОБА_3 ставить власні інтереси вище ніж інтереси дитини. Позивач у суді апеляційної інстанції вказувала, що відповідач познайомився із сином лише не похоронах мами хлопчика, ОСОБА_7 не знає батька та боїться його. Вказує, що дитина став боятися ОСОБА_3 після того, як останній з`явився до школи та зірвав шкільний урок, після чого було директором школи викликано поліцію. Також стороною позивача зверталось до уваги те, що ОСОБА_3 здав до державного закладу свого батька та може помістити до інтернату сина. У суді апеляційної інстанції представник третьої особи вказувала, що ОСОБА_13 проживає разом із бабусею, перебуває на її утриманні. ОСОБА_3 добровільно ухиляється від виконання батьківського обов`язку, а саме не проводив часу та не проявляв інтерес до дитини, матеріально не забезпечує. Також, вказувала, що 16 січня 2020 року ОСОБА_3 разом із своєю дружиною відвідали орган опіки та піклування та запитували на якій підставі дитина проживає разом із бабусею та на повідомляли, що на підставі постанови № 766 дитина має знаходитись в закладі, тобто просили не додому до батька, а в заклад. Отже аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, пояснення учасників справи апеляційний суд вважає, що в даному випадку відповідач самоусунувся від виконання батьківських обов`язків та не бажає піклуватися про дитину та не бажає приймати участі у його вихованні, не вчинив жодних дій аби налагодити відносини із сином, матеріально не забезпечує. В свою чергу відповідачем не надано суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про те, що йому чинились або чиняться перешкоди у спілкуванні з сином. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає, що оскільки матеріали справи свідчать про свідоме ухилення ОСОБА_3 від виконання батьківських обов`язків стосовно сина та для якнайкращого забезпечення інтересів дитини апеляційний суд вважає, що висновок суду про позбавлення батьківських прав відповідача щодо ОСОБА_14 є законним та обґрунтованим. Судом встановлено, що дитина проживає разом із бабусею ОСОБА_1 та перебуває на її утриманні, в свою чергу відповідач матеріальної допомоги на утримання сина не надає. Зважаючи на те, що відповідач добровільно не надає кошти на утримання сина, апеляційний суд вважає, обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність в порядку визначеному ст.183 СК України стягнути з відповідача на користь та утримання ОСОБА_5 аліменти у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 6 серпня 2018 року шляхом перерахування сум аліментів на особистий рахунок ОСОБА_5 у відділенні Державного ощадного банку України. Доводи скаржника на те, що суд ухвалюючи рішення в частині стягнення аліментів порушив норми процесуального права, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки такі порушення не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення аліментів на дитину та на її користь. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, на законність оскаржуваного рішення не впливають. Тому, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам матеріального та процесуального права, внаслідок чого підстав для його скасування з мотивів викладених в апеляційній скарзі, не вбачається. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04). Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення. Оскільки рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд не вбачає підстав для його скасування, а відтак відсутні підстави для перерозподілу судових витрат. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Рішення Іванківського районного суду Київської області від 10 вересня 2019 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Повний тест постанови складено 11 лютого 2020 року. Головуючий суддя: Судді: