Постанова 4855 № 320/5050/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5050/19 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 лютого 2020 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ганечко О.М., суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І., за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», про визнання протиправними та скасування постанов, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного виконавця Говорова Павла Володимировича, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», в якому просив: - визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. від 06 червня 2019 року ВП № 56303328; - визнати протиправною та скасувати постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. від 06 червня 2019 року ВП № 56803328. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича від 06 червня 201.9 року ВП № 56303328. Визнано протиправною та скасовано постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича від 06 червня 2019 року ВП № 56803328. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову, при цьому, посилаючись на неповне встановлення обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору. У судовому засіданні представник апелянта вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Представник позивача у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, просила залишити оскаржуване рішення без змін. Заслухавши суддю доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке. Так, у відповідності до положень частини першої ст. 308 КАС України, справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на примусовому виконанні приватного виконавця Говорова Павла Володимировича перебував виконавчий напис від 31.10.2017 № 25134 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредитні ініціативи» заборгованості в сумі 871503,78 грн., виконавче провадження № 36803328. Вказане провадження відкрито на підставі виконавчого напису від 31.10.2017 № 25134 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Чуловського В.А. У межах даного виконавчого провадження відповідачем прийнято постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. від 06 червня 201.9 року ВП № 56303328; постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. від 06 червня 2019 року ВП № 56803328. Також, в межах ВП № 56803328 06.06.2019, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим П.В. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу. Позивач вважає постанови відповідача про стягнення з боржника основної винагороди та витрат виконавчого провадження протиправними та такими, що підлягають скасуванню, у зв`язку з чим звернувся до суду за захистом своїх прав. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного: - документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення, а тому, суд вказав на те, що відповідачем нехтуються встановлені законом обов`язки, що суперечить принципу законності та грубо порушує права та інтереси боржника, в тому числі і право на оскарження дій приватного виконавця стороною виконавчого провадження у передбачений законом спосіб; - при визначенні розміру основної винагороди в оскаржуваній постанові приватний виконавець не врахував того, що підставою для сплати приватному виконавцю винагороди є вчинення ним виконавчих дій із забезпечення повного або часткового стягнення з боржника на користь стягувача зазначеної у виконавчому документі суми. В той же час, в межах зазначеного виконавчого провадження грошові кошти, присуджені на користь стягувача, приватним виконавцем з боржника, не стягувались, а відтак, відсутні підстави для стягнення основної винагороди; - витрати виконавчого провадження в даному випадку могли бути зроблені приватним виконавцем за рахунок авансового внеску або власних коштів, і тільки вже у випадку стягнення сум з боржника, на стадії їх розподілу віднесені на рахунок боржника. Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі їх невиконання у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (надалі по тексту також- Закон № 1404, у редакції на момент винесення оспорюваних постанов). Згідно з приписами ст. 1 Закону № 1404, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII, встановлено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; Частиною 1 статті 5 Закону № 1404, передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Пунктами 9, 10 частини 1 статті 39 Закону № 1404 передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ. Згідно зі статтею 42 Закону № 1404, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що головною метою виконавчого провадження є кінцевий результат - виконання рішень. Частиною 3 статті 45 Закону № 1404, передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору. Основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус визначено Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (надалі по тексту також - Закон № 1403). Згідно з частинами 1-3 статті 31 Закону № 1403, за вчинення виконавчих дій приватному виконавцю сплачується винагорода. Винагорода приватного виконавця складається з основної та додаткової. Основна винагорода приватного виконавця залежно від виконавчих дій, що підлягають вчиненню у виконавчому провадженні, встановлюється у вигляді: 1) фіксованої суми - у разі виконання рішення немайнового характеру; 2) відсотка суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Розмір основної винагороди приватного виконавця встановлюється Кабінетом Міністрів України. За змістом положень частин 4, 5 статті 31 Закону № 1403, слідує, що основна винагорода приватного виконавця, що встановлюється у відсотках, стягується з боржника разом із сумою, що підлягає стягненню за виконавчим документом (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Якщо суму, передбачену в частині четвертій цієї статті, стягнуто частково, сума основної винагороди приватного виконавця, визначена як відсоток суми стягнення, виплачується пропорційно до фактично стягнутої суми. Частинами 6-7 статті 31 Закону № 1403, встановлено, що основна винагорода, що встановлюється у вигляді фіксованої суми, стягується після повного виконання рішення. Приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Відповідно до положень частини 7 статті 37 Закону № 1403, приватний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення основної винагороди, в якій наводить розрахунок та зазначає порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2016 № 643 «Про затвердження Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розмірів і розміру основної винагороди приватного виконавця» (далі - Постанова №643, дата набрання чинності - 05.10.2016). Так, за нормами пункту 19 Постанови № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. З наведеного слідує, що чинним законодавством передбачено, що постанова про стягнення з боржника основної винагороди повинна містити розрахунок та порядок стягнення основної винагороди приватного виконавця. У частині правомірності винесення відповідачем постанови від 06.06.2019 про стягнення з позивача, як боржника, у виконавчому провадженні № 56303328 основної винагороди, колегія суддів зважає на таке. Як вбачається з матеріалів справи, у пункті 3 постанови про відкриття виконавчого провадження від 18.07.2018 № 56803328 (т.1 а.с. 12), приватним виконавцем зазначено про стягнення з боржника ОСОБА_1 основної винагороди приватного виконавця у розмірі 87150,37 грн. У цей же день, тобто 18.07.2018, приватним виконавцем виконавчого округу Київської області Говоровим Павлом Володимировичем складено розрахунок основної винагороди за ВП № 56803328. (т. 2 додатки до апеляційної скарги) 06.06.2019, в день винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, відповідачем винесено спірну постанову про стягнення з боржника основної винагороди у розмірі 87150,37 грн., розрахованої у розмірі 10% від повної суми, що підлягала стягненню за вказаним виконавчим написом нотаріуса, а саме, 871503,78 грн. х 10% = 87150,37 грн. (а.с. 16-17 т. 1) Відповідно до пункту 19 Постанови № 643, приватний виконавець, який забезпечив повне або часткове виконання виконавчого документа майнового характеру в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», одержує основну винагороду у розмірі 10% стягнутої ним суми або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом. Виходячи з вищевикладеного, обов`язковими умовами стягнення винагороди приватного виконавця є: 1) фактичне виконання судового рішення; 2) вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання рішень. Крім того, законодавець чітко визначив, що основна винагорода приватного виконавця стягується з фактично стягнутої суми; розмір винагороди вираховується також з фактично стягнутої суми. Водночас, колегія суддів наголошує на тому, що повернення виконавчого документу за заявою стягувача, не є заходом примусового виконання рішень, за допомогою якого приватним виконавцем здійснюється стягнення або повернення заборгованості, а є способом добровільного врегулювання сторонами виконавчого провадження питань щодо умов фактичного виконання виконавчого документу та/або існування інших умов для повернення виконавчого документа. Вищезазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 15.02.2018 у справі № 910/1587/13, від 19.09.2018 у справі № 804/8289/16. Аналізуючи наведені положення законодавства, колегія суддів приходить висновку, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника сум коштів є здійснення приватним виконавцем не будь-яких дій, пов`язаних з організацією виконавчого провадження, а виключно дій по фактичному стягненню з боржника присуджених за виконавчим документом сум, тобто, дій, за наслідками яких було стягнуто, повернуто у примусовому порядку відповідну суму або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Тобто, за своїм призначенням, винагорода стягується саме за вчинення заходів примусового виконання рішення, проте лише за умови, що такі заходи призвели у кінцевому результаті до виконання рішення. Відповідно до положень ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження», розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості: 1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій; 2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача; 3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми (крім виконавчих документів про стягнення аліментів). Згідно пункту 21 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5, в редакції - чинній на час винесення спірної постанови), у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону. При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає в матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця. Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою. Тобто, відповідно до вказаних положень, у постанові про повернення виконавчого документу стягувачу, виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відмітку про суму стягнутої основної винагороди приватного виконавця, тим самим законодавець підтверджує, що основна винагорода стягується тільки з суми, яка фактично стягнута на користь стягувача. При стягненні основної винагороди без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми основної винагороди або ж стягнення його без реального виконання. Колегія суддів вважає, що, оскільки кошти в сумі 871503,78 грн. з боржника не стягувались у зв`язку з поданням заяви представником ТОВ «Кредитні ініціативи» від 28.05.2019, про повернення виконавчого документа стягувачу, а відтак, відсутні підстави для стягнення з позивача на користь приватного виконавця Говорова П.В . основної винагороди, розрахованої виходячи з повної суми стягнення за виконавчим документом. Під час розгляду даного спору, відповідачем не надано доказів вчинення дій, що у кінцевому результаті призвели до виконання виконавчого документу, а саме, стягнення коштів або реалізацію майна боржника на суму стягнення. Посилання апелянта на здійснення ним заходів для арешту, розшуку майна боржника, виклику на прийом, надсилання запитів, проведення експертних оцінок, формування заявки на реалізацію майна, у даному випадку, не мають враховуватись, оскільки кінцевої мети - виконання виконавчого напису нотаріуса не відбулось, сума коштів не стягнута, що не є достатніми підставами для стягнення з позивача суми основної винагороди. Колегія суддів ще раз звертає увагу на те, що у разі стягнення суми основної винагороди відповідно до частини третьої статті 40 Закону № 1404, без реального стягнення суми боргу з боржника, будуть створюватись умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду, що свідчить про протиправність оскаржуваної постанови, з урахуванням також тієї обставини, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу від 06.06.2019, у п. 3 повідомлено про можливість повторного пред`явлення виконавчого документа до 06.06.2022. (а.с. 19 т. 1) Вищезазначені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, яку викладено у постанові від 19.06.2019 у справі № 824/172/18-а. На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить висновку, що приймаючи оскаржувану постанову про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця у розмірі 10% від повної суми, що підлягала примусовому стягненню за виконавчим документом, відповідач дійшов помилкового висновку про наявність встановлених законом для цього підстав, що не відповідає приписам Закону № 1404, Закону № 1403 та Порядку № 643, що свідчить про протиправність такої постанови в частині стягнення з позивача основної винагороди. За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у вказаній частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Крім того, перевіряючи правомірність спірної постанови від 06.06.2019 про стягнення витрат виконавчого провадження № 56803328 в сумі 17430,08 грн., колегія суддів виходить з наступного. Як вже зазначалось вище, відповідно до норм статті 42 Закону № 1404, кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті. Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів. Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. На стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум, згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, виконавцем виноситься постанова про їх стягнення. Пунктом 2 розділу VI Інструкції № 512/5, передбачено, що витрати виконавчого провадження стягуються з боржника на підставі постанови виконавця про їх стягнення, у якій зазначаються види та суми витрат виконавчого провадження. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виноситься, зокрема, у випадку закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9, 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження». У разі якщо при закінченні виконавчого провадження або поверненні виконавчого документа витрати виконавчого провадження не були стягнуті, постанова про стягнення витрат виконавчого провадження виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в порядку, встановленому Закону України «Про виконавче провадження». Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України. Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення Видів та розмірів витрат виконавчого провадження», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1300/29430, затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження. Відповідно до розділу І «Види витрат виконавчого провадження» Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5, належать:

1. Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари.

2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв`язку.

3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів, спеціалістів; зберігачів; перекладачів; суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій.

4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум.

5. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини.

6. Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці.

7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою.

8. Сплата судового збору.

9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження», плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження.

10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій. Згідно розділу ІІ «Розміри витрат виконавчого провадження» Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5, визначено:

1. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат за транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України від 10 жовтня 2013 року № 967/1218/869 «Про затвердження розмірів плат за транспортування і зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках (стоянках)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2013 року за № 1887/24419.

2. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта».

3. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 5 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості розшукових дій, визначених законодавством.

4. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 8 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до ставок судового збору, затвердженого Законом України «Про судовий збір».

5. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати.

6. Відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п`яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження. Під час розгляду даного спору, слід звернути увагу на те, що 06.06.2019 відповідач виніс постанову про стягнення з позивача витрат виконавчого провадження № 56803328 в сумі 17430,08 грн. (а.с. 15 т. 1), з яких, у ході виконавчих дій були понесені витрати на такі види виконавчих витрат, як витрати на АСВП, офісний папір, рекомендовані листи з поштовими марками, ПММ (бензин), канцелярські товари, друк документів, витрати на залучення суб`єкта оціночної діяльності для визначення вартості арештованого майна. При цьому, в порушення вимог Інструкції № 512/5, приватний виконавець у спірній постанові про стягнення витрат виконавчого провадження не зазначає суми витрат на кожен із вказаних видів, а лише вказує загальний розмір витрат, який відповідними доказами не підтверджений, з огляду на що, відсутність у постанові про стягнення витрат виконавчого провадження відомостей про суму витрат виконавчого провадження кожного виду із відповідними підтверджуючими документами та ненадання даних доказів відповідачем ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції, не дозволяє перевірити правильність та обґрунтованість визначення витрат виконавчого провадження у спірній постанові. Відтак, оскільки оскаржувана постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не відповідає вимогам Інструкції № 512/5, отже, є протиправною, що є підставою для її скасування. Доводи апелянта зводяться до того, що Законом України «Про виконавче провадження», а саме, нормами ч. 3 ст. 45, передбачено, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору, проте, дана стаття передбачає саме порядок стягнення суми основної винагороди, в той час, як іншими законодавчими актами визначено в якому саме випадку така винагорода стягується (у випадку виконання рішення). Таким чином, колегія суддів вважає цілком обгрунтованими висновки суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника основної винагороди приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. від 06 червня 2019 року ВП № 56303328, а також, визнання протиправною та скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова П.В. від 06 червня 2019 року ВП № 56803328. Проте, колегія суддів також вважає за важливе, звернути увагу на таке. Суд першої інстанції, в оскаржуваному рішенні констатував, що документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення, а тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем нехтуються встановлені законом обов`язки, що суперечить принципу законності та грубо порушує права та інтереси боржника, в тому числі і право на оскарження дій приватного виконавця стороною виконавчого провадження у передбачений законом спосіб. При відкритті провадження у даній справі, в ухвалі від 19.09.2019 суд вказав на особливості розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ, що визначені параграфом 2 Глави 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, згідно з положеннями статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах, визначених статтями 273 - 277, 280 - 283, 285 - 289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Крім того, у п. 5 зазначеної ухвали суд запропонував відповідачу подати до суду відзив на позовну заяву разом з доказами по справі до початку судового засідання. Копію ухвали про відкриття провадження отримав відповідач особисто 21.09.2019 (а.с. 47- 48 т. 1), проте відзив на позовну заяву не подав та не з`явився у судове засідання 26.09.2019. (а.с. 55 т. 1) Тобто, суд першої інстанції, при вирішенні даного спору керувався наявними в матеріалах справи доказами. Проте, до апеляційної скарги стороною відповідача було надано докази надсилання позивачу ухвали про відкриття виконавчого провадження, яку отримав позивач особисто та інших документів виконавчого провадження, що все ж таки надсилались позивачу, проте не були отримані ним та повертались з відміткою поштового органу «за закінченням встановленого терміну зберігання». Також, варто врахувати надання приватним виконавцем боржнику ідентифікатора для доступу до Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, що, у сукупності не підтверджує висновки суду першої інстанції про грубе ігнорування відповідачем вимог щодо необхідності інформування учасників виконавчого провадження про рух та вчинені дії. Проте, на переконання колегії суддів, зазначене не спростовує правильності висновків окружного суду про протиправність оскаржуваних постанов та не дає підстав для її скасування/зміни в мотивувальній частині, адже неналежне інформування про хід виконавчого провадження, у даному випадку, не було безумовною та єдиною підставою для скасування оскаржуваних постанов. В частині посилань апелянта на порушення судом першої інстанції прав відповідача у контексті дотримання принципів рівності сторін, змагальності процесу та надання можливості відповідачу подати відзив на позовну заяву та наявні в нього докази, колегія суддів вважає їх необгрунтованими, оскільки даний спір належить до категорії термінових адміністративних справ, що вирішуються судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі (ч. 4 ст. 287 КАС України) та не передбачає надання відповідачу звичайного строку на подання відзиву. Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції призначив розгляд справи у межах встановлених приписами КАС України строків, направляв у розумний строк відповідачу увалу про відкриття провадження у справі та позовні матеріали, з огляду на що, посилання апелянта на приписи ст. ст. 261, 262 КАС України не є правильними. Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича. Основні доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про протиправність оскаржуваних постанов приватного виконавця, та не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення. Інші ж посилання апелянта відхилені колегією суддів, як такі, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду даного спору. Згідно з приписами частини першої ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу Київської області Говорова Павла Володимировича - залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2019 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.М. Ганечко Судді В.В. Кузьменко О.І. Шурко Повний текст постанови складено 12.02.2020.