Постанова 4855 № 640/8752/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/8752/19 Головуючий у І інстанції - Федорчук А.Б. Суддя-доповідач - Мельничук В.П. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2020 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого-судді: Мельничука В.П. суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М., при секретарі: Черніченко К.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови № 1-пс/2019 від 14.05.2019 року, - В С Т А Н О В И Л А: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Конституційного Суду України, у якому просив: - визнати протиправними дії Конституційного Суду України щодо незаконного звільнення його з посади судді Конституційного Суду України; - визнати протиправною та скасувати постанову Конституційного Суду України № 1-пс/2019, ухвалену 14 травня 2019 року, щодо його звільнення з посади судді Конституційного Суду України; - поновити його негайно на посаді судді Конституційного Суду України; - поновити його негайно на посаді Голови Конституційного Суду України. Обґрунтовуючи свої вимоги, Позивач зазначив, що Конституційним Судом України 14 травня 2019 року за результатами розгляду висновку Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявленням його невідповідності займаній посаді, прийнято постанову № 1-пс/2019 про його звільнення з посади судді Конституційного Суду України. Позивач вважав це рішення таким, що прийнято з порушенням вимог Конституції України, Закону України «Про Конституційний Суд України» та Регламенту Конституційного Суду України. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними дії Конституційного Суду України щодо незаконного звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України. Визнано протиправною та скасовано постанову Конституційного Суду України № 1-пс/2019, ухвалену 14 травня 2019 року, щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України. Зобов`язано Конституційний Суд України поновити ОСОБА_1 на посаді судді Конституційного Суду України. Зобов`язано Конституційний Суд України поновити ОСОБА_1 на посаді Голови Конституційного Суду України. Не погоджуючись із вищезазначеним судовим рішенням, Конституційний Суд України подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити. В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті. Зокрема, Відповідач вказує на те, що рішення суду першої інстанції не є належним чином обґрунтованим, постановлено суддею суду першої інстанції не на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у справі, без дослідження наданих судом пояснень та доказів, які вказували на правомірність ухвалення Постанови № 1-пс/2019, якою ОСОБА_1 у межах виключних конституційних повноважень суду звільнено з посади судді Конституційний Суд України у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубого та систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційний Суд України та виявило у нього невідповідності займаній посаді. Також, суд першої інстанції у своєму рішенні, не надав жодної оцінки, не навів жодного відхилення аргументів, заперечень Конституційного Суду України, наданих суду першої інстанції, та які містили вичерпні підтвердження відсутності правових та фактичних підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Крім того, Відповідач звертає увагу на те, що даний спір не належить до предметної юрисдикції адміністративних судів, а його вирішення у спосіб прийняття рішення, є прямим втручанням в сферу конституційно-визначних дискреційних повноважень органу конституційної юрисдикції в Україні. При цьому від представника Конституційного Суду України - адвоката Ковальова С.В. надійшло клопотання про закриття провадження у справі, обґрунтоване неможливістю розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства. В своїх заперечення на клопотання Відповідача про закриття провадження у справі Позивач вказав про те, що з наведеною у клопотанні позицією не погоджується, оскільки вона не узгоджується із нормами Конституції України, Закону України "Про Конституційний Суд України", КАС України, а також суперечить юридичним позиціям викладеним раніше у Рішеннях Відповідача. Діючи як державний орган-роботодавець, Конституційний Суд України щодо звільненого судді ОСОБА_1 виступив у ролі суб`єкта владних повноважень, що відповідає нормі, закріпленій у КАС України. Отже, єдиним компетентним судом щодо розгляду цього спору є адміністративний суд. Конституційний Суд України і судді цього органу не можуть бути винятком із загального порядку. Крім того, Позивач звертає увагу на те, що постанова Конституційного Суду України про його звільнення була оскаржена також з підстав грубого порушення процедури, що встановлено і підтверджено рішенням суду першої інстанції. Не може вважатися актом Конституційного Суду України постанова, що прийнята з порушенням частини другої статті 19 Конституції України, тобто коли порушені конституційні вимоги щодо дотримання процедури ухвалення цього акту (на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України). Тому саме суд адміністративної юрисдикції наділений компетенцією щодо перевірки законності цієї процедури. Розглянувши клопотання Конституційного Суду України про закриття провадження у справі, заперечення Позивача на нього, заслухавши доводи учасників справи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване в апеляційному порядку судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю, а провадження у справі - закриттю, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 березня 2014 року ОСОБА_1 прийняв присягу судді Конституційного Суду України. 21 лютого 2018 року під час спеціального пленарного засідання ОСОБА_1 обрано Головою Конституційного Суду України. В подальшому, 17 квітня 2019 року Постійна комісія з питань регламенту та етики Конституційного Суду України склала висновок, яким встановлено наявність у діях ОСОБА_1 істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявлено його невідповідність займаній посаді. 14 травня 2019 року Конституційний Суд України, розглянувши на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зазначений вище висновок Постійної комісії з питань регламенту та етики Конституційного Суду України про наявність підстав для звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України у зв`язку з вчиненням ним істотного дисциплінарного проступку, грубого чи систематичного нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду України та виявленням у нього невідповідності займаній посаді, прийняв постанову № 1-пс/2019 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України. Незгода Позивача із діями Відповідача щодо прийняття оскаржуваної постанови та безпосередньо із постановою про його звільнення з посади судді Конституційного Суду України зумовила його звернення до суду з даним позовом. Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з протиправності спірних дій і постанови Конституційного Суду України. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Вирішуючи питання щодо можливості розгляду цього спору в порядку адміністративного судочинства, колегія суддів зазначає про таке. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Положеннями частини першої статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з пунктами 1 - 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи. За приписами частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Положеннями пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Разом з цим, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України. Як вже зазначено, предметом спору у цій справі є правомірність дій і постанови Конституційного Суду України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді Конституційного Суду України та, відповідно, Голови цього Суду. Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених цією Конституцією випадках інших актів, здійснює офіційне тлумачення Конституції України, а також інші повноваження відповідно до цієї Конституції. Діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, гласності, обґрунтованості та обов`язковості ухвалених ним рішень i висновків. За приписами статті 149 Конституції України незалежність і недоторканність судді Конституційного Суду України гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддю Конституційного Суду України у будь-який спосіб забороняється. Без згоди Конституційного Суду України суддю Конституційного Суду України не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину. Суддю Конституційного Суду України не може бути притягнуто до відповідальності за голосування у зв`язку з ухваленням Судом рішень та надання ним висновків, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку. Держава забезпечує особисту безпеку судді Конституційного Суду України та членів його сім`ї. Статтею 149-1 Основного Закону України обумовлено, що повноваження судді Конституційного Суду України припиняються у разі: 1) закінчення строку його повноважень; 2) досягнення ним сімдесяти років; 3) припинення громадянства України або набуття ним громадянства іншої держави; 4) набрання законної сили рішенням суду про визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим, визнання недієздатним або обмежено дієздатним; 5) набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього за вчинення ним злочину; 6) смерті судді Конституційного Суду України. Підставами для звільнення судді Конституційного Суду України з посади є: 1) неспроможність виконувати свої повноваження за станом здоров`я; 2) порушення ним вимог щодо несумісності; 3) вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Суду або виявило його невідповідність займаній посаді; 4) подання ним заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням. Рішення про звільнення з посади судді Конституційного Суду України Суд ухвалює щонайменше двома третинами від його конституційного складу. Крім того, відповідно до пункту 3 частини першої статті 21 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» однією з підстав для звільнення судді Конституційного Суду з посади є вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов`язками, що є несумісним зі статусом судді Конституційного Суду або виявило його невідповідність займаній посаді. Питання про звільнення Судді з посади за такою підставою Суд розглядає на спеціальному пленарному засіданні за наявності висновку постійної комісії з питань регламенту та етики Суду. Рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (стаття 151-2 Конституції України). Суд першої інстанції наведеного не врахував і безпідставно розглянув справу по суті заявлених позивачем вимог, чим фактично вийшов за межі предметної юрисдикції адміністративного судочинства, визначеної статтею 19 КАС України. Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 2 грудня 2019 року № 11-р/2019 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статті 151-2 Конституції України зазначив, що положення статті 151-2 Конституції України слід розуміти так, що рішення Конституційного Суду України безвідносно до їх юридичної форми, ухвалені з питань його виключних конституційних повноважень, не можуть бути оскаржені. У мотивувальній частині вказаного Рішення Конституційний Суд України зауважив на тому, що обрання Голови Конституційного Суду України, надання згоди на затримання судді Конституційного Суду України або утримування під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку судом, звільнення з посади судді Конституційного Суду України з підстав, передбачених частиною другою статті 149-1 Конституції України, належить до повноважень Конституційного Суду України як єдиного уповноваженого Основним Законом України органу на прийняття рішень із зазначених питань. Рішення органу конституційної юрисдикції безвідносно до їх юридичної форми є результатом реалізації Конституційним Судом України виключних конституційних повноважень, тому вони є обов`язковими і не можуть бути оскаржені. Таким чином, рішення та дії Конституційного Суду України, прийняті (вчинені) з питань його виключних конституційних повноважень, у тому числі щодо обрання Голови Конституційного Суду України та його звільнення, а також звільнення з посади судді Конституційного Суду України, не можуть бути предметом оскарження в суді. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. За приписами статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Як зазначив Європейський суд з прав людини у пункті 24 Рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви №№ 29458/04 та 29465/04), фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; … термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при ухваленні рішення допустив порушення норм процесуального права, помилково віднісши даний спір до публічно-правового. Разом з цим, в контексті наведених вимог рішення Конституційного Суду України від 02 грудня 2019 року № 11-р/2019, колегія суддів зазначає про те, що відповідно до статті 149-1 Конституції України, прийняття рішення про звільнення судді Конституційного Суду України є виключним конституційним повноваженням Конституційного Суду України. Наведене вище в сукупності дає підстави для висновку, що заявлені Позивачем в межах розгляду даної справи вимоги не можуть бути предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства. Водночас, аналізуючи оскаржуване рішення суду першої інстанції на відповідність вимогам закону, колегія суддів визнає його таким, що порушує норми матеріального і процесуального права, оскільки судом першої інстанції було не в повній мірі досліджено всі обставини справи та невірно застосовано норми законодавства до спірних правовідносин, наслідком чого стало помилкове правозастосування положень Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України. Зокрема, судом першої інстанції було допущене грубе порушення вимог процесуального законодавства, зокрема, в частині ненадання мотивованої оцінки кожному із аргументів, наведених учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, оскільки при розгляді справи у суді першої інстанції представником Конституційного Суду України наводились аргументи про те, що оскаржувана постанова є однією із форм рішень Конституційного Суду України, які не підлягають оскарженню, зокрема, в порядку адміністративного судочинства. Проте таким доводам Відповідача судом першої інстанції не було надано жодної правової оцінки. Аналогічно, судом першої інстанції у своєму рішенні не було вказано всі норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування, зокрема, судом не наведено мотивів незастосування до спірних правовідносин вимог статті 151-2 Конституції України, як норми прямої дії. Крім того, вирішуючи питання про поновлення Позивача на посаді судді Конституційного Суду України судом першої інстанції було невмотивовано та безпідставно вчинено втручання у дискреційні повноваження Конституційного Суду України щодо обрання його Голови, які ч. 8 статті 148 Конституції України прямо закріплені за Відповідачем. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не повністю встановив фактичні обставини справи та при ухваленні рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права. Згідно з частиною першою статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Згідно з частиною першою статті 239 КАС України якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ. Однак, оскільки рішення та дії Конституційного Суду України, прийняті (вчинені) з питань його виключних конституційних повноважень, не можуть бути предметом оскарження в суді, колегія суддів не зазначає у порядку якого судочинства має розглядатись такий спір, оскільки поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду. Таку ж правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18. Керуючись статтями 19, 166, 238, 239, 241, 242, 243, 310, 319, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, П О С Т А Н О В И Л А: Клопотання Конституційного Суду України про закриття провадження у справі - задовольнити. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2019 року - скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Конституційного Суду України про визнання дій протиправними, визнання протиправною та скасування постанови № 1-пс/2019 від 14.05.2019 року - закрити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий-суддя: В.П. Мельничук Судді: І.О. Лічевецький О.М. Оксененко Повний текст складено 11.02.2020 року.