Постанова 4821 № 710/1393/19

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/368/20Головуючий по 1 інстанції Справа №710/1393/19 Категорія: 301000000 Побережна Н. П. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: : Головуючого Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач ) Суддів Карпенко О.В., Єльцова В.О. учасники справи: позивач - АТ КБ «Приватбанк»; відповідач - ОСОБА_1 ; особа, яка подає апеляційну скаргу - позивач АТ КБ «Приватбанк» розглянувши у м. Черкаси в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2019 року, постановленого під головуванням судді Побережної Н.П. у Шполянськом районному суді Черкаської області 09 грудня 2019 року, у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : 28.10.2019 року АТ КБ «Приватбанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.08.2010 року у розмірі 53 921,64 грн. В обґрунтування позовних вимог банк вказує, що 21.08.2010 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1200 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00%. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», та «Правилами користування платіжною карткою», затверджених наказом № СП - 2010 -256 від 06.03.2010 року і «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Позивач посилається у позові, що при укладенні договору, сторони керувалися ч.1 ст.634 ЦК України. Відповідач у зв`язку з порушенням зобов`язання за кредитним договором має заборгованість станом на 30.09.2019 року в розмірі 53921,64 грн., яку відповідач добровільно погашати не бажає, ухиляється від виконання своїх обов`язків, тому банк змушений звернутися до суду з даним позовом про стягнення заборгованості з відповідача ОСОБА_1 . Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 09.12.2019 року позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шполянським РС УДМС у Черкаській області, 26.11.2014 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , інші дані про особу суду невідомі, заборгованість за кредитним договором № б/н від 21.08.2010 року, на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок № НОМЕР_3 , МФО № 305299) в сумі 1222,32 грн. ( одна тисяча двісті двадцять дві гривні 32 копійки). Стягнуто із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Шполянським РС УДМС у Черкаській області, 26.11.2014 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , інші дані про особу суду невідомі, на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рахунок НОМЕР_3 , МФО № 305299) судовий збір у розмірі 43,61 грн. (сорок три гривні 61 копійка). В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник АТ КБ « Приватбанк» оскаржив рішення до суду апеляційної інстанції, подавши апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що із зазначеним рішенням АТ КБ «Приватбанк» не погоджується в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення відсотків, пені та штрафів, оскільки вважає, що рішення в цій частині прийняте без повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів по справі, з невідповідністю висновків суду обставинам справи та з порушенням норм процесуального і матеріального права. Скаржник акцентує увагу на тому, що з моменту підписання фізичною особою заяви, між банком та клієнтом був укладений договір в порядку ч. 1 ст. 634 ЦК України шляхом приєднання клієнта до запропонованого банком договору. Відсутність підпису позичальника на Умовах, правилах та Тарифах не свідчить про те, що він не був ознайомлений з ними, не означає відсутності договірних правовідносин між сторонами та відсутності заборгованості. Підпис відповідач поставив саме у заяві позичальника, яким засвідчив те, що він ознайомлений з відповідними документами, а тому повністю згодний з умовами кредитування та отримання кредиту саме на таких умовах. Також в апеляційній скарзі зазначається, що відповідачем було підписано довідку про умови кредитування з використання кредитної картки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Тому банк вважає, що відповідач при укладенні кредитного договору був належним чином повідомлений про умови кредитування, у тому числі, щодо сплати відсотків, пені та штрафів. АТ КБ « Приватбанк» просить скасувати рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2019 року по справі № 710/1393/19 в частині відмови у задоволенні позовних вимог банку та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задовольнити, в іншій частині рішення суду залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу на адресу Черкаського апеляційного суду не надходив. Згідно до вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Підстав для застосування положень ч. 3 ст. 369 ЦПК України встановлено не було. Частиною 13 ст. 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі № 668/13907/13-ц). В апеляційній скарзі АТ КБ « Приватбанк» просить викликати представника в судове засідання з метою детального пояснення конкретних обставин справи. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання та розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності. Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог щодо стягнення відсотків за користування кредитом, а також пені та штрафів, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог в цій частині , посилаючись, що надані банком витяги з Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів не можуть бути складовою частиною кредитного договору, оскільки не містять підпису відповідача. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що банком не погоджено умови кредитування (зокрема, щодо сплати відсотків, пені та штрафів) з відповідачем. Судом першої інстанції встановлено, що відповідач не оспорював укладення кредитного договору, а з розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник частково сплачував заборгованість та користувався кредитними коштами. Тому суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, прийнявши до уваги, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в сумі 1222, 32 грн. в добровільному порядку банку не повернуто. Тому суд, керуючись вимогами ст. 530 ЦК України, дійшов висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав в судовому порядку, шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду. Колегія суддів апеляційного суду приймає до уваги, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у задоволенні вимог позивача про стягнення відсотків, пені, комісії, штрафів, а тому рішення суду першої інстанції переглядається в межах вимог апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 21.08.2010 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку. Із даних анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_1 ознайомився і погодився з умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлена в письмовому вигляді. Своїм підписом він підтвердив факт отримання повної інформації про умови кредитування в Приватбанк, а також його місцезнаходження. Разом з тим слід звернути увагу, що анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов договору. До позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання анкети-заяви 21.08.2010 року, відповідач був ознайомлений саме з тими Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяг з яких долучено до позовної заяви. Згідно даних розрахунку заборгованості за договором № б/н від 21.08.2010 року, укладеного між Приватбанком та клієнтом - ОСОБА_1 станом на 30.09.2019 року вбачається, що заборгованість становить 53921,64 грн., яка складається із : 1222,32 грн. - заборгованості за тілом кредиту; 45302,72 грн. - заборгованості по процентах за користування кредитом; 4352,71 грн. - заборгованості за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг, з яких 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 2543,89 грн. - штраф (процентна складова ) (а. с. 5-7). Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним згідно до ст. 1055 ЦК України. Відповідно до ч. 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець, а в даному випадку АТ КБ «Приватбанк». Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 21 серпня 2010 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21.08.2010 року, посилався на Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщених на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (21.08.2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28.10.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо недоведеності позивачем позовних вимог в повному обсязі, тому вимоги апеляційної скарги щодо задоволення вимог банку та стягнення з відповідача на користь банку відсотків, пені та штрафів не підлягають задоволенню, оскільки вказані позовні вимоги не знайшли свого підтвердження належними доказами в матеріалах справи та не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову банку в повному обсязі. Відповідно до ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів апеляційного суду вважає, що обґрунтування наявності обставин, повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Надані позивачем Правила надання банківських послуг Приватбанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19. Довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» що надана позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору та інші умови. Однак, умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду не можуть бути прийняті судом, як належний та допустимий доказ по справі, оскільки, відсутні будь - які підтвердження, що дана довідка стосується заяви б/н від 21.08.2010 року. За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, нарахованої пені, комісії, штрафу є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом. Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивачем не пред`явлено. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України. Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів. Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини 1 статті 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. Згідно частин 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина 1 статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII). Згідно з пунктом 22 частини 1 статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятих 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів апеляційного суду вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг. Слід враховувати, що Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору із ОСОБА_1 позивач АТ КБ «Приватбанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору. Разом з тим, укладений між сторонами кредитний договір від 21.08.2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Таким чином, колегія суддів апеляційного суду погоджується із судом першої інстанції, який дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення на користь банку заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 45302,72 грн., заборгованості за пенею та комісією в розмірі 4352,71 грн., а також штрафів - 500,00 грн. (фіксована частина), 2543,89 грн. - (процентна складова). Згідно частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Cтаттею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. У свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки , наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків . Згідно до ч. 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. До позовної заяви банком була додана заява, в якій позивач просив суд розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами ( а. с. 42, 43). Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше . Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської області від 04.11.2019 року розгляд справи було призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін( а. с. 47, 48). Із матеріалів справи вбачається, що будь-яких письмових звернень чи клопотань від позивача до суду не надходило щодо потреби у наданні доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання, тому банком не подано жодних клопотань чи заяв. Колегія суддів приймає до уваги, що саме за клопотанням позивача, розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні за наявними матеріалами справи, тому доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не відповідають обставинам справи, отже не підлягають задоволенню. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції, скаржником не підтверджено доказами, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги банку. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). З огляду на вище викладене, апеляційний суд вважає, що ухвалене у справі рішення є законним та обгрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, зводяться до невірного трактування норм матеріального права і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення Враховуючи, що колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» на рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2019 року, рішення суду першої інстанції залишено в силі, то судові витрати за сплату судового збору за подання апеляційної скарги залишаються за скаржником. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» -залишити без задоволення. Рішення Шполянського районного суду Черкаської області від 09 грудня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - залишити без змін. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги залишити за особою, яка подавала скаргу. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів, в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством. Головуючий Л.В. Нерушак Судді О.В. Карпенко В.О. Єльцов