Постанова Тернопільський апеляційний суд № 607/22103/19

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 607/22103/19Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М. Провадження № 22-ц/817/226/20 Доповідач - Ткач З.Є. Категорія - 304090200 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 06 лютого 2020 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд у складі колегії: головуючого Ткач З.Є. суддів: Міщій О. Я., Шевчук Г. М., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу № 607/22103/19 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2019 року, ухваленого суддею Грицай К.М., у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - ВСТАНОВИВ: У вересні 2019 року акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк звернулося в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов обґрунтовувало тим, що 29 жовтня 2012 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк, та ОСОБА_1 укладено договір, згідно умов якого останній отримав кредит у розмірі 20300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 121939,16 грн., з яких: 0,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 42118,31 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 71788,03 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 1750,00 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 5782,82 грн. штраф (процентна складова). Просить стягнути з боржника кредитну заборгованість та судові витрати. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2019 року вирішено: «У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.». В грудні 2019 року представник АТ КБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ КБ Приватбанк у повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що суд безпідставно не врахував Умови та Правила надання банківських послуг АТ КБ «ПриватБанк», які є складовою кредитного договору та згідно з якими банк самостійно може встановлювати та змінювати кредитний ліміт та умови кредитування клієнтів (п.п. 2.1.1.2.3; 2.1.1.2.4). Відповідач ОСОБА_1 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами банку", які викладені на банківському сайті, складають між ним та Банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві, а тому вони є складовими частинами укладеного між ним та позивачем кредитного договору. Таким чином, кредитним договором було передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплату нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат, що було покладено в основу наданого банком розрахунку. Крім того, до апеляційної скарги долучені виписка з основної карти ОСОБА_1 : НОМЕР_1 за період з 01.01.1999 по 11.12.2019р. та довідку про надання ОСОБА_2 кредитних карток №№ НОМЕР_1 , дата відкриття 02.07.2014, термін дії 10/17; 4149625808470981, дата відкриття 08.04.2016, термін дії 06/18; 4149625812186169, дата відкриття 20.09.2016, термін дії 05/19; 5168742359643263, дата відкриття 24.02.2017, термін дії 10/20. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом першої інстанції на підставі матеріалів справи установлено, що 29 жовтня 2012 року ОСОБА_1 уклав договір з АТ КБ "ПриватБанк" № б/н, підписавши Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у АТ КБ "Приватбанк", згідно якого отримав кредитний ліміт у розмірі 20300,00 грн. У заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді. До кредитного договору Банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті https://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 15.08.2019 р. становить 121939,16 грн., з яких: 0,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 42118,31 грн. заборгованість за простроченим тілом кредиту; 71788,03 грн. нарахована пеня за прострочене зобов`язання; 1750,00 грн. нарахована пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн.; 500,00 грн. штраф (фіксована частина) та 5782,82 грн. штраф (процентна складова). Розрахунок заборгованості зроблено на підставі Умов та Правил надання банківських послуг, долучених до матеріалів справи. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що Правила надання банківських послуг ПриватБанку є складовою кредитного договору, долучені до матеріалів справи Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов, і таким чином не довів, що умовами кредитного договору були передбачені сплата процентів за користування кредитними коштами, сплата неустойки (пені, штрафів) за несвоєчасне погашення кредиту, наданого Банком. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції на підставі поданих учасниками справи доказів вірно встановив фактичні обставини справи, визначив характер спірних правовідносин та і для їх вирішення правильно застосував норми матеріального права. Так відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку ПАТ КБ "ПриватБанк"). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Аналізуючи вищевказані норми права, суд правильно виходив з того, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника від 29 жовтня 2012 року процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування за договором від 29 жовтня 2012 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" "Універсальна, 30 днів пільгового періоду" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/як невід`ємні частини спірного договору. Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк" розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПриватБанк", а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Колегія суддів вважає, що у даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" у період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови, відсутність у договорі домовленості сторін про сплату пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують зазначених обставин. При цьому суд вірно посилався на правову позицію Верховного Суду України викладену в постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), в якій висловлено наступне: згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Виходячи з правового аналізу вказаних норм Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (Розстрочка) (Стандарт), пунктом 5.5 яких установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі Умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались. Відповідно до вимог ч. 1, 3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому колегія суддів не приймає як додаткові докази надані представником позивача суду апеляційної інстанції довідку про надання ОСОБА_2 кредитних карток №№ НОМЕР_1 , дата відкриття 02.07.2014, термін дії 10/17; 4149625808470981, дата відкриття 08.04.2016, термін дії 06/18; 4149625812186169, дата відкриття 20.09.2016, термін дії 05/19; 5168742359643263, дата відкриття 24.02.2017, термін дії 10/20 та виписки з основної карти ОСОБА_3 : НОМЕР_1 за період з 01.01.1999 по 11.12.2019р. Також колегія суддів враховує вимоги ч. 2 ст. 83 ЦПК України, відповідно до якої позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються апеляційним судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. На момент подачі позовної заяви, вказані докази були наявні у позивача, однак, він не подав їх до суду першої інстанції. В апеляційній скарзі АТ КБ "ПриватБанк" не навів об`єктивних причин, які перешкодили подати йому зазначені докази у встановлений законом строк. Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При цьому, колегія суддів звертає уваги і на те, що згідно наданої довідки, зазначені в ній кредитні картки видавались ОСОБА_2 , а не позивачу ОСОБА_1 . Єдиним належним допустимим доказом, який безспірно вказує на волевиявлення відповідача на укладення угоди, є складена відповідачем ОСОБА_1 анкета-заявка, в якій вказано Тариф обслуговування кредитних карт Універсальна без зазначення розміру кредитного ліміту за даною кредитною карткою. Інших письмових доказів, які б безспірно засвідчували інші умови укладеного договору та обов`язки сторін у спірних правовідносинах, які покладені в основу розрахунку та встановлення заборгованості за кредитним договором, позивачем не надано. Доводи представника позивача про те, що відповідачем не заперечувалися такі умови договору як погоджені між сторонами у належний спосіб, не є достатнім для визнання обґрунтованим позову, оскільки відповідно до встановленого у цивільному судочинстві принципу змагальності сторін кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 80 ЦПК України) та згідно з п. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях Суд дослідив наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором від 29 жовтня 2012 року, і встановив, що отримані відповідачем ОСОБА_1 грошові кошти повернуті позивачу АТ КБ "ПриватБанк" у повному обсязі і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що заборгованість за кредитним договором від 29 жовтня 2012 року перед позивачем відсутня. Розглядаючи спір, суд першої інстанції в межах доводів позову вірно встановив обставини справи, дав належну оцінку доказам, правильно визначив правову природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, і прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, про що ухвалив відповідне рішення. Доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, не впливають на правильність прийнятого судом рішення і, з огляду на вимоги ст. 375 ЦПК України, не можуть бути визнані підставою для його скасування, тому підлягають відхиленню. Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, Тернопільський апеляційний суд в складі колегії суддів, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13 листопада 2019 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови. Головуючий Ткач З.Є. Судді: Міщій О.Я. Шевчук Г.М.