Постанова 4812 № 473/3836/19

11.02.20 22-ц/812/351/20 Провадження 22-ц/812/351/20 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б. Постанова Іменем України 11 лютого 2020 року м. Миколаїв Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі: головуючого Кушнірової Т.Б., суддів: Галущенка О.І., Лівінського І.В., із секретарем Богуславською О.М., за участю: представника позивачки ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, вступна та резолютивна частини якого проголошені 16 грудня 2019 року об 11 год. 02 хв., під головуванням судді Лузан Л.В., в приміщенні цього ж суду, у справі №473/3836/19, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, в с т а н о в и л а: У вересні 2019 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення кошів. Позовна заява мотивована тим, що в листопаді 2018 року між сторони досягнуто домовленість щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 . На підтвердження даної домовленості ОСОБА_3 20 листопада 2018 року було передано відповідачці аванс, в розмірі 20 000 грн., про що остання написала розписку в присутності свідків. В подальшому договір купівлі-продажу, в передбаченому законом порядку, не був укладений, у зв`язку з неналежним оформленням речових прав на земельну ділянку розташовану під вказаним будинком. В серпні 2019 року позивачка звернулася із листом-претензією до ОСОБА_2 з вимогою повернути кошти в розмірі 20 000 грн., однак кошти на час подачі позовної заяви не повернуті. Посилаючись на дані обставини, позивачка просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 20 000 грн, а також судові витрати. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року позов ОСОБА_3 задоволено. Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 20 000 грн. в рахунок повернення сплаченого авансу. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними, оскільки матеріалами справи (розпискою) документально підтверджено отримання відповідачем грошових коштів. Стягуючи на користь позивачки 20 000 грн., суд виходив з того, що ці кошти є авансовим платежем та підлягають поверненню, оскільки у встановленому законом порядку не було укладено основний договір купівлі-продажу будинку. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи та порушення норм матеріального і процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що, ухвалюючи оскаржуване судове рішення, суд першої інстанції залишив поза увагою, що з вини позивачки не відбулося укладення договору, так як остання з невідомих причин відмовилася купувати будинок. До того ж, відповідачка не є власником спірного будинку. Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, ОСОБА_2 зазначала, що положення ст. 1212 ЦК України, як на правове обгрунтування позовних вимог, не може бути застосоване, оскільки між сторонами виникли договірні зобов`язання, а тому останньою невірно визначено правову норму, яка регулює спірні правовідносини. У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки ОСОБА_1 погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову. Перевіривши наведені в апеляційній скарзі ОСОБА_2 доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню із наступних підстав. Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 , відповідно до договору купівлі продажу, посвідченого 12.07.2006 року приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Воронкіним В.О. На момент отримання грошових коштів відповідачка не була власником житлового будинку. Довіреністю, посвідченою 16.11.2018 року приватним нотаріусом Вознесенського міського нотаріального округу Миколаївської області, власник будинку ОСОБА_4 уповноважила ОСОБА_2 вчинити юридичні дії, спрямовані на продаж вищезазначеного житлового будинку за ціною і на умовах за своїм розсудом, та, у разі приватизації і отримання документа про право власності, продати і земельну ділянку, на якій розташований вказаний житловий будинок. ОСОБА_3 в листопаді 2018 року, маючи намір придбати вказаний будинок, домовилась з ОСОБА_2 про його купівлю. В рахунок в майбутньому укладання договору купівлі - продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , позивач ОСОБА_3 20.11.2018 року передала відповідачу ОСОБА_2 кошти в розмірі 20 000 грн. 00 коп. На підтвердження зазначеного відповідачка власноручно написала розписку, відповідно до якої сторони домовились про те, що за продаж будинку 20.11. 2018 року продавець ( ОСОБА_2 ) одержала частину коштів в сумі 20 000 грн., іншу суму в розмірі 45 000 грн. ОСОБА_3 зобов`язується виплатити ОСОБА_2 у 2019 році. В подальшому договір купівлі-продажу між сторонами не був укладений, а добровільно повернути отримані кошти відповідачка відмовилася. Судом першої інстанції також встановлено, і таке підтверджується поясненнями ОСОБА_2 в суді першої інстанції, що нею вирішувалося питання про придбання вищевказаного житлового будинку у ОСОБА_4 , але договір купівлі продажу у встановленому законом порядку не був оформлений через відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок. В зв`язку з чим, ОСОБА_5 .В кошти, отримані в якості авансу від ОСОБА_3 , витратила на власні потреби. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 цього Кодексу. Згідно із ч.1 ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. За змістом ст. 657 ЦК України договір купівлі продажу житлового будинку укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу будинку не був укладений. Зміст розписки від 20 листопада 2018 року про отримання коштів в рахунок укладення договору купівлі продажу нерухомого майна у майбутньому теж не може свідчити про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу житлового будинку, укладеного в належній формі, оскільки стосується домовленості щодо укладення в майбутньому договору купівлі-продажу спірної нерухомості. Враховуючи те, що договору купівлі-продажу будинку, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то суд першої інстанції вірно вважав, що передана ОСОБА_3 грошова сума є авансом, який підлягає поверненню. Водночас, суд помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст. 1212 ЦК України, тоді як звертаючись в суд із позовом позивачка, як на правове обгрунтування позовних вимог, посилалася на вказану норму закону та зазначала, що грошові кошти вказані у позові, є безпідставно одержані відповідачкою. У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача це майно. Отже, норми ст. 1212 ЦК України застосовуються до позадоговірних зобов`язань. Враховуючи, що між сторонами по справі відсутні належним чином оформлені договірні відносини щодо купівлі-продажу житлового будинку, отже кошти в розмірі 20 000 грн відповідачка отримала від позивачки без достатньої правової підстави. Відтак і повернення коштів має відбуватися на підставі положень ст. 1212 ЦК України. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного суду, викладеним у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 та від 31 січня 2020 року у справі № 161/17945/18. За наведених обставин доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що норма ст. 1212 ЦК України не може бути застосована до спірних правовідносин, є помилковими. Аргументи апеляційної скарги стосовно того, що з вини позивачки не відбулося укладення договору, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки сума грошових коштів, що за своєю правовою природою є авансом, підлягає поверненню особі, яка їх сплатила, незалежно від того, з вини якої сторони не відбулося укладення договору. Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідачка не є власником спірного будинку, теж не можуть бути підставою для відмови в позові. Судом встановлено, що сторонами не заперечується отримання ОСОБА_2 авансу в розмірі 20 000 грн. Вказаний факт на підставі положень ст. 82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Оскільки ОСОБА_5 не виконала свої зобов`язання щодо укладення з позивачем договору купівлі-продажу у формі, яка не передбачена для таких договорів, сторонами не заперечується отримання авансу, то сума авансу, що передана ОСОБА_2 підлягає поверненню. Стосовно судових витрат, понесених під час апеляційного розгляду справи. Згідно зі статтею133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина перша статті 137 ЦПК України). За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України). Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України»). До відзиву на апеляційну скаргу поданого представником позивачки ОСОБА_1 додано клопотання про стягнення з ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, пов`язану зі складанням відзиву та судовим представництвом в суді апеляційної інстанції у розмірі 6 140 грн. Оплату наданих послуг підтверджують квитанція від 26 січня 2020 року. Враховуючи об`єм та складність справи, обсяг виконаних робіт щодо підготовки відзиву на апеляційну скаргу, тривалість розгляду справи апеляційним судом ( 15 хв.), та виходячи з критерію реальності адвокатських послуг, а також принципу співмірності та розумності їхньої вартості, колегія суддів дійшла висновку про зменшення понесених ОСОБА_3 витрат на професійну правничу допомогу до 2 000 грн. З огляду на викладене, колегія вважає за необхідне змінити рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року на підставі п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, в іншій частині - залишити без змін. Керуючись статтями 367, 374, 375 (376), 381 -384 ЦПК України, колегія суддів п о с т а н о в и л а: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 грудня 2019 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Стягнути з ОСОБА_2 , яка зареєстрована: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_3 , яка зареєстрована: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , витрати, пов`язані з професійною правничою допомогою в розмірі 2 000 грн. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Головуючий Судді: _____________________ Повний текст судового рішення виготовлено 12.02.2020 р.