Постанова 4804 № 240/749/19

Єдиний унікальний номер 240/749/19 Номер провадження 22-ц/804/332/20 ПОСТАНОВА І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 11 лютого 2020 року м. Бахмут Донецький апеляційний суд у складі: судді - доповідача Кішкіної І.В., суддів Азевича В.Б., Новікової Г.В., за участю секретаря Ротар Я.Б., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 240/749/19 за заявою ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області від 15 листопада 2019 року (суддя Щербак Ю.В.), в с т а н о в и в : 18 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам згідно виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року, посилаючись на те, що подружнє життя з відповідачем не склалося та вона була вимушена була шукати роботу для того, щоб матеріально забезпечити себе та свого сина, у зв`язку з чим в 2014 році виїхала з місця свого постійного проживання до м. Одеси. Неповнолітній син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишився проживати з батьком в будинку, який належить на праві сумісної власності позивачці та відповідачу в АДРЕСА_1 . Позивачка весь час дбала про сина: купувала та пересилала відповідачу необхідні для сина речі, подарунки, передавала гроші, сплачувала заняття сина в секції футболу, влітку забирала сина до себе в Одесу, відпочивала з ним на морі, подорожувала з сином в м. Львів в 2018 році. Отже, від утримання свого сина ніколи не ухилялася та в добровільному порядку виконувала свій обов`язок. Місце свого находження від колишнього чоловіка не приховувала. В січні 2019 року позивачка дізналася про те, що на примусовому виконанні в Олександрівському районному відділі ДВС ГТУЮ у Донецькій області знаходиться виконавче провадження №47581739, відкрите на підставі виконавчого листа №240/161/15-ц від 16 квітня 2015 року, виданого Олександрівським районним судом, про стягнення з позивачки на користь відповідача аліментів на утримання сина в розмірі 1\4 частини доходів щомісяця, а заборгованість з березня 2015 року по 01 січня 2019 року складає 47015,39 грн. До цього часу ні про рішення суду, ні про виконавче провадження вона не знала, оскільки жодного повідомлення від суду, виконавчої служби та відповідача не отримувала. Дізнавшись про виконавче провадження, почала виконувати рішення суду, за її зверненням перераховано суму заборгованості, яка на 01 липня 2019 року складає 28430,24 грн. Просила звільнити її від сплати заборгованості по аліментах згідно виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року. 14 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову у даній цивільній справі, посилаючись на те, що на даний момент виконавча служба вживає заходи для стягнення з неї заборгованості по аліментам за спірний період, яка виникла не з її вини. На даний час 50 відсотків її заробітної плати утримується на користь ОСОБА_2 в рахунок погашення заборгованості. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить та зробить неможливим виконання рішення суду. Посилаючись на пункти 2, 6 статті 150 ЦПК України, просила зупинити стягнення за виконавчим провадженням №47581739, відкритим на підставі виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року, в частині стягнення заборгованості по аліментам за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року. Ухвалою Олександрівського районного суду Донецької області від 15 листопада 2019 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено. Зупинено стягнення зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за виконавчим провадженням №47581739, відкритим на підставі виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року, виданого Олександрівським районним судом Донецької області, в частині стягнення заборгованості по аліментам за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року. З вказаною ухвалою не погодився ОСОБА_2 та оскаржив її в апеляційному порядку, в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу суду. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, ухвала винесена без вивчення будь-яких доказів, суд забезпечив позов шляхом зупинення виконавчого провадження без розгляду та доказового обґрунтування, порушив інтереси дитини, на користь якої стягуються аліменти. Позивачкою відзив на апеляційну скаргу не надано. Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, надав суду заяву, згідно якої просить справу розглянути за його відсутності, доводи апеляційної карги підтримує. Позивачка ОСОБА_1 в судове засідання апеляційної інстанції не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Представник позивачки ОСОБА_4 , яка діє на підставі ордеру, в судовому засідання апеляційного суду просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду без змін. Відповідно до статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та як вбачається з матеріалів справи, що в провадженні суду знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати заборгованості по аліментам згідно виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року. Посилаючись на те, що на даний момент виконавча служба вживає заходи для стягнення з позивачки заборгованості по аліментам за вказаний період, яка виникла не з її вини, ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про забезпечення позову. Вважає, що невжиття заходів забезпечення позову ускладнить та зробить неможливим виконання рішення суду. Тому, посилаючись на п.п. 2, 6 частини 1 статті 150 ЦПК України, просила зупинити стягнення за виконавчим листом №240/161/15-ц від 16.04.2015 року в частині стягнення заборгованості за аліментами за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року. Постановляючи ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що з метою захисту законних прав та інтересів позивачки та з метою уникнення підстав, які можуть утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення у разі його задоволення, вбачається доцільним задовольнити заяву про забезпечення позову, вказаний вид забезпечення позову є співмірним із заявленими позивачкою вимогами. З таким висновком суду не може погодитись колегія суддів. Згідно із частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до частини 3 статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову. Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку. Виходячи із специфіки вказаного виду забезпечення позову підставою для його застосування є оскарження боржником виконавчого документа. Отже, зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа, застосовується судами, як захід забезпечення позову, при розгляді справ щодо оскарження виконавчих написів та про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Матеріали справи свідчать, що предметом даного спору є звільнення позивачки від сплати заборгованості по аліментах згідно виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року. Таким чином, у даній справі не оскаржується виконавчий документ боржником, а тому посилання суду першої інстанції на п. 2 частини 1 статті 150 ЦПК України та при цьому висновок щодо звільнення позивачки від сплати заборгованості по аліментах згідно виконавчого листа, є необґрунтованим. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року №9 визначена недопустимість забезпечення позову шляхом зупинення виконання судового рішення, що набрали законної сили. Згідно із статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Таким чином, рішення суду обов`язкові до виконання та державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивачки, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів, а в даній справі права неповнолітньої дитини. Отже, забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі виконавчого документу у виконавчому провадженні №47581739, відкритим на підставі виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року, за відсутності оскарження виконавчого документа боржником суперечить вимогам законодавства. За наведених обставин, колегія суддів вважає, що у суду першої інстанції не було правових підстав для задоволення клопотання про забезпечення позову способом зазначеним у заяві. На вищевикладене, суд першої інстанції уваги не звернув, у зв`язку з чим дійшов невірних висновків з порушенням норм процесуального права, із неповним з`ясуванням всіх обставин справи. Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нової про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову. Керуючись статтями 374, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити. Ухвалу Олександрівського районного суду Донецької області від 15 листопада 2019 року скасувати. У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення заборгованості по аліментам за період з 10 березня 2015 року по 01 січня 2019 року у виконавчому провадженні №47581739, відкритому на підставі виконавчого листа №240/161/15-ц від 15 квітня 2015 року, відмовити. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Судді І.В. Кішкіна В.Б. Азевич Г.В. Новікова Повний текст постанови складено 12 лютого 2020 року Суддя-доповідач І.В. Кішкіна