Постанова 4811 № 466/3972/18

Справа № 466/3972/18 Головуючий у 1 інстанції: Донченко Ю.В. Провадження № 22-ц/811/3352/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М. Категорія: 8 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 11 лютого 2020 року м.Львів Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Ванівського О.М. суддів: Курій Н.М., Цяцяка Р.П., секретаря: Матяш С.І., з участю: апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника позивача ОСОБА_5 , представника 3-ої особи Брикси Р.З., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11 вересня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Шевченківського району управління "Служба у справах дітей" Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про припинення права власності на частку у майні та зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном,- в с т а н о в и в : В травні 2018 року ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_4 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку у майні. В обґрунтування позову посилався на те, що його донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є власником 2\3 часток у праві спільної власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , як спадкоємець за законом після смерті матері - ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . 03 березня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Коцюрубою Л.Я. видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4 на 2/3 частки у праві власності на вказане нежитлове приміщення з урахуванням 1/3 частки від якої відмовився батько спадкодавця - ОСОБА_7 . На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, 03.03.2018 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис № 25121287 про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 2/3 часток у праві власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . Нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м., належало спадкодавцю - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу нежитлового приміщення, посвідченого 14.02.2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Попович Ю.О., зареєстровано в реєстрі за №

699. Право власності на підставі вказаного договору 14.02.2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що видано відповідний витяг № 17783840 від 14.02.2014 року. Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 24.01.2018 року, співвласником 1/3 частки у праві власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 є відповідач ОСОБА_1 . На підставі цього свідоцтва про право на спадщину за законом, 24.01.2018 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис № 24521663 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку у праві власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . На його замовлення, судовим експертом Перепелиця Б.Ю. згідно договору № 03/23-18 від 23.03.2018 року, було проведено експертне дослідження та 25.04.2018 року вказаним судовим експертом складено висновок № 01/03-18, яким надано відповіді на поставлені на вирішення експертизи питання: 1) Немає технічної можливості відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити нежитлове приміщення № 62, загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до часток співвласників 1/3 та 2/3 без шкоди існуючого його використання в якості перукарні. 2) Ринкова (дійсна) вартість нежитлового приміщення перукарні, загальною площею 31,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , станом на час проведення експертного дослідження становить 598 065 грн. без ПДВ. Таким чином, ринкова (дійсна) вартість 1/3 частки нежитлового приміщення перукарні № АДРЕСА_3 , загальною площею 31,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 , станом на час проведення експертного дослідження (25.04.2018 року) становить - 199 355,00 грн. Враховуючи, що загальна площа нежитлового приміщення АДРЕСА_1 становить 31,5 кв.м., 1/3 частки, власником якої є відповідач, може становити не більше 10,05 кв.м., тобто є незначною та враховуючи технічні характеристики цього приміщення, окремо використовуватись відповідачем не може. Крім того, в позові зазначає про те, що коли мати ОСОБА_8 хворіла і була прикута до ліжка відповідачка забрала ключі від нежитлового приміщення, та суворо заборонила їй навідуватись туди, хоча донька допомагала матері у діяльності перукарні. А через три дні після смерті матері, ОСОБА_1 взагалі вигнала ОСОБА_8 з дому, де вона проживала з матір`ю. Таким чином, враховуючи негативне ставлення ОСОБА_1 до ОСОБА_9 , дійти згоди щодо мети та порядку використання цього майна не вдається, тому спільне з відповідачем володіння і користування нежитловим приміщенням є неможливим. Нежитлове приміщення АДРЕСА_1 було придбане матір`ю ОСОБА_8 виключно за свої кошти, а ремонт і облаштування цього приміщення, як перукарні, було здійснено за кошти надані ОСОБА_10 - бабцею ОСОБА_8 , які вона отримала в кредит та самостійно виплатила. Вважає, що істотної шкоди інтересам ОСОБА_1 припинення права власності на частку не завдасть, оскільки це приміщення є нежитловим, тому не може використовуватись для проживання, а жодної діяльності відповідач у цьому приміщенні не здійснювала та не здійснює, а також припинення права власності відповідача на 1/3 частку нежитлового приміщення АДРЕСА_1 не завдасть істотної шкоди правам та інтересам відповідача, оскільки вказане приміщення не використовується відповідачем для отримання доходу. Таким чином, вважає, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має право, сплативши відповідачу грошову компенсацію вартості 1/3 частки нежитлового спірного приміщення, припинити її право власності та одночасно самій стати одноосібним власником спірного нежитлового приміщення. 16 липня 2018 року відповідачем по справі ОСОБА_1 подано зустрічний позов, в якому остання просить усунути перешкоди в користуванні майном. Такі вимоги обґрунтовує тим, що власником 1/3 ідеальної частини нежитлового приміщення АДРЕСА_1 вона стала на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті доньки- ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Власником 2/3 ідеальних частин даного нежитлового приміщення є її внучка ОСОБА_11 ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спірне нежитлове приміщення було придбане її донькою на підставі договору купівлі - продажу від 14.02.2014 року. Шлюб між її донькою ОСОБА_6 та відповідачем по зустрічному позову ОСОБА_3 був розірваний 28.10.2010р. рішенням Личаківського районного суду м. Львова. Після розірвання шлюбу донька з внучкою перейшли жити в квартиру АДРЕСА_4 . Вони з донькою проживали однією сім`єю. Весь цей час вона доглядала за внучкою ОСОБА_8 , а донька, придбавши в 2014 році спірне нежитлове приміщення здійснювала в ньому підприємницьку діяльність, використовуючи дане приміщення під перукарню. В 2014 року їй була встановлена третя група інвалідності та призначена мінімальна пенсія. Інвалідність встановлена безтерміново, їй протипоказана важка фізична праця. Основним джерелом, за рахунок якого жила їхня сім`я, це були доходи від діяльності, яку здійснювала донька ОСОБА_13 у спірному нежитловому приміщенні. У Діани ніколи не було ключів від спірного нежитлового приміщення і остання не допомагала доньці у діяльності перукарні, оскільки ОСОБА_6 була прикута до ліжка через хворобу. Вона ж весь час, поки донька ОСОБА_13 хворіла, доглядала за нею. В доньки був непогашений кредит, який погашався ОСОБА_14 , що підтверджується квитанцією від 06.06.17р. Використання нею своєї частки, яка належить їй у спірному нежитловому приміщенні, а також розпорядження нею дасть їй можливість отримувати додатковий дохід до її мінімальної пенсії по інвалідності, а тому припинення права на цю частку завдасть їй істотної шкоди. Не погоджується із твердженням позивача про те, що вона вигнала внучку з дому і в неї склались із останньою неприязні стосунки, Діана сама виявила бажання проживати із батьком після смерті матері, а вона лише має намір зберегти перукарню на майбутнє для внучки, поки вона сама не зможе вирішувати, як з даним майном розпорядитись. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_15 покликається в своєму позові на те, що вона не здійснювала і не здійснює в спірному приміщенні ніякої діяльності. Однак, відповідач за зустрічним позовом поміняв ключі в спірному нежитловому приміщенні, а тому вона використовувати дане приміщення для отримання доходу від використання своєї частки не може. Із врахуванням того, що відповідач по зустрічному позові перешкоджає користуватись її власністю, тому вимушена звернутись за захистом своїх інтересів до суду з даним позовом. Проти позову ОСОБА_16 щодо припинення належної їй на праві власності частки у нежитловому приміщенні АДРЕСА_3 будинку АДРЕСА_2 категорично заперечує, так як припинення її права на частку у спільному майні завдасть істотної шкоди. Крім того, вважає, що вартість спірного нежитлового приміщення, зазначена в долученому ОСОБА_17 до первісного позову Висновку експерта № 01/03-18, виконаного ФО- ОСОБА_18 судовим експертом Перепелицею Б.Ю. згідно договору № 03/23-18 від 23.03.2018р.. значно занижена. Рішенням Шевченківського районного суду м.Львова від 11 вересня 2019 року первісний позов ОСОБА_3 , який діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 до ОСОБА_1 , третя особа Служба у справах дітей Шевченківського району управління "Служба у справах дітей" Департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради про припинення права власності на частку у майні - задоволено. Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_1 на 1/3 частку нежитлового приміщення перукарні АДРЕСА_3 загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 стягнувши в користь ОСОБА_1 компенсацію її вартості в сумі 225 264 грн., що внесені ОСОБА_3 на депозитний рахунок № НОМЕР_1 з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Львівській області, згідно квитанції № 64 від 29.08.2019 року. Визнано за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) право власності на 1/3 частку нежитлового приміщення перукарні АДРЕСА_3 загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 288837346101), яка належала на праві власності ОСОБА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 понесені судові витрати на користь позивача ОСОБА_3 1 993, 55 грн. Рішення суду оскаржила відповідач за первісним позовом(позивач за зустрічним) ОСОБА_1 .. Вважає зазначене судове рішення таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи; неправильним застосуванням норм матеріального права; за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи. Зокрема, зазначає, що приймаючи оскаржуване рішення та задовольняючи первісний позов ОСОБА_3 , суд ухвалив припинити її право спільної часткової власності на 1/3 частку нежитлового приміщення перукарні АДРЕСА_5 62 загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 . При цьому, судом не враховано, що відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власті на об`єкт нерухомого майна за реєстраційним номером 288837346101, нежитлове приміщення №62 за адресою АДРЕСА_2 є нежитловим приміщенням без визначення цільового (функціонального) призначення. Згідно зі Свідоцтвами про право на спадщину за законом від 24.01.2018р. та 03.03.2018р. спадщина, на яку видано ці свідоцтва, складається з нежитлового приміщення АДРЕСА_1 . Тобто, вирішуючи справу в частині, що стосується подільності чи неподільності нерухомого майна, суд не взяв до уваги, що об`єктом права власності є нежитлове приміщення без визначення цільового (функціонального) призначення, а не приміщення перукарні. Не з`ясувавши цієї обставини, яка має значення для справи, суд помилково поклав в основу рішення висновок експерта №01/03-18 від 25.04.2018 року, відповідно до якого немає технічної можливості відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити нежитлове приміщення №62, загальною площею 31,5 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , відповідно до часток співвласників 1/3 та 2/3 без шкоди існуючого його використання в якості перукарні. Також, суд не звернув увагу, що при виконанні будівельно-технічної експертизи, за результатами якої складений висновок експерта №01/03-18, експерт при вирішенні питання технічної можливості розділу нежитлового приміщення №62 використовував нормативні документи та довідникову літературу, яка стосується перукарень, а саме: ДБН В.2.2-11-2002 «Підприємства побутового обслуговування. Будівлі та споруди Основні положення», «Державні санітарні правила та норми для перукарень різних типів ДСНПІН 2.2.2.022-99», «Санітарія та гігієна перукарської справи» 2010 рік. А.Л.Кац. Довідникова література. В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що нежитлове приміщення АДРЕСА_3 , що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 може використовуватись виключно, як перукарня. Суду не надано доказів, що неповнолітня ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , володіє фахом перукаря надає і буде безпосередньо надавати перукарські послуги в цьому нежитловому приміщенні. Відповідно до Висновку експерта №01/03-18 експерт, даючи відповідь на поставлене питання, вказує про неможливість розподілу вказаного нежитлового приміщення на дві окремі перукарні.Таким чином, висновок експерта №01/03-18 не дає відповіді щодо можливості/неможливості поділу нежитлового приміщення, як такого, відповідно до часток співвласників. Щодо неможливості спільного володіння і користування майном, то зазначає, що вона та ОСОБА_4 є титульними співвласниками нежитлового приміщення.Оскільки ні вона, ні ОСОБА_4 не є СПД-ФО з видом економічної діяльності - перукарські послуги, тобто, самостійно безпосередньо своєю працею не можуть надавати перукарські послуги в цьому нежитловому приміщенні, то безпідставним є висновок суду про неможливість спільного користування співвласниками нежитловим приміщенням внаслідок напружених стосунків. Також вважає, що абсолютно безпідставним при прийнятті оскаржуваного рішення є висновок суду про те, що оскільки між нею та неповнолітньою ОСОБА_4 існують «напружені стосунки», спільне володіння та користування спірним приміщенням є неможливим. Відповідно до ч.1 ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Таким чином, закон не пов`язує припинення права особи на частку у спільному майні з напруженими чи неприязними відносинами між співвласниками. Окрім того, на час розгляду справи судом спірне нежитлове приміщення сторонами не використовувалось. Вона не має до приміщення доступу, оскільки їй в цьому чиняться перешкоди шляхом заміни замка та не передачі ключів. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 приміщення також не використовується, про що свідчить відсутність перукарського обладнання та меблів у спірному приміщенні, що підтверджується додатком 1 до Висновку експерта №5221, складеного 10 липня 2019 року судовим експертом ЛНДІСЕ Панасюк Ю.В. Таким чином, факт неможливості спільно володіти та користуватися спірним нежитловим приміщенням судом не встановлений. Напружені стосунки між сторонами не свідчать про неможливість використання нежитлового приміщення обома співвласниками. Саме по собі посилання одного із співвласників на неможливість спільно ним користуватись з іншим співвласником, не може бути безумовною підставою для прийняття рішення про припинення права власника на частку у спірному майні. Крім того, звертає увагу суду й на те, що її частка 1/3 у нежитловому приміщенні є значною, оскільки згідно висновку експерта вартість її становить 225 264 грн., що на час винесення оскаржуваного рішення було у 144 рази більше, ніж встановлений ст.7 Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. Крім того, зазначає, що вона є інвалідом третьої групи загального захворювання та отримує мінімальну пенсію. Вважає, що використання належної їй на праві власності частки в спірному приміщення покращило б її матеріальне становище, оскільки дана частка є єдиною нерухомістю, яку вона може використати для отримання додаткових доходів, здійснюючи правомочності співвласника щодо даного майна.Таким чином, судом не враховано, що припинення її права власності на частку у спірному приміщенні завдасть істотної шкоди, позбавить її можливості отримувати доходи для забезпечення належного рівня життя. Стосовно зустрічного позову, зазначає, що факт чинення їй перешкод в користуванні спірним приміщенням підтверджений допитаною в судовомузасіданні неповнолітньою ОСОБА_4 , яка показала, що позивач ОСОБА_3 поміняв ключі від приміщення перукарні АДРЕСА_1 , та віддав ці ключі їй. На даний час приміщення не використовується, а також показами свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_14 , а також письмовими доказами, серед яких - лист, з яким вона зверталась до позивача ОСОБА_3 про надання їй ключів для виготовлення дублікату та Акт від 22.09.2018р. про те, що у визначений час ОСОБА_3 не передав їй цих ключів. Враховуючи наведене просить рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11 вересня 2019 року скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні первісного позову ОСОБА_3 відмовити, а її зустрічний позов задоволити. 06 грудня 2019р. позивачем ОСОБА_3 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Заслухавши суддю доповідача, пояснення апелянта ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, позивача ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представника позивача ОСОБА_5 та представника 3-ої особи Брикси ОСОБА_20 на її заперечення, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного. Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Задовольняючи первісний позов ОСОБА_21 поданого в інтересах ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив з того, що неповнолітній доньці позивача та відповідачу належить на праві власності нежитлове приміщення АДРЕСА_1 . Спірне приміщення, згідно висновку експерта № 01\03-18 від 25.04.2018 року - немає технічної можливості відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити нежитлове приміщення № 62, загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до часток співвласників 1/3 та 2/3 без шкоди існуючого його використання в якості перукарні, припинення права власності за таких обставин не завдасть істотної шкоди відповідачу. Крім того, судом встановлено, що на даний час спірне нежитлове приміщення не використовується і відповідачка ніколи не користувалась і не використовувала дане приміщення для отримання доходу, також спірне нежитлове приміщення не може використовуватись для проживання, жодних доказів на підтвердження викладених відповідачкою обставин, на які вона посилається у зустрічному позові суду не представлено, тому припинення права власності не завдасть істотної шкоди відповідачу. Із врахуванням того, що між неповнолітньою ОСОБА_4 та відповідачкою по справі існують напружені стосунки, суд вважає, що спільне володіння та користування спірним нежитловим приміщенням є неможливим, а з врахуванням висновків експертів № 01\03-18 від 25.04.2018 року, № 5221 від 10.07.2019 року, а також внесення позивачем на депозитний рахунок вартості частки відповідача, суд приходить до висновку, що право відповідача на належну їй частку слід припинити, стягнувши в її користь компенсацію її вартості, що внесена позивачем ОСОБА_3 на депозитний рахунок та визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) право власності на 1/3 частку нежитлового приміщення перукарні АДРЕСА_3 загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 288837346101), яка належала на праві власності ОСОБА_1 . Одночасно, відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, суд першої інстанції виходив з того, що факти зазначені позивачем не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, доказів протилежного останньою суду не представлено. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов`язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Захист цивільних прав це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронгі Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 01 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті

1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності. Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції. Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю… Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Судом встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в інтересах якої подано позов позивачем ОСОБА_3 , який являється її батьком ( а.с. 11,12) - на праві спільної власності належить 2\3 часток на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 ; іншому співвласнику - відповідачу ОСОБА_1 , яка являється бабцею ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 10) - належить 1/3 частки вказаного спірного нежитлового приміщення. Згідно із правовстановлюючими документами, що наявні в матеріалах справи, зокрема свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.03.2018 р. та Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ( Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна) від 03.03.2018 р., ОСОБА_4 належить на праві власності 2\3 частки нежитлового приміщення АДРЕСА_1 (03.03.2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Коцюрубою Л.Я. видано свідоцтво про право на спадщину за законом ОСОБА_4 на 2/3 частки у праві власності на вказане нежитлове приміщення з урахуванням 1/3 частки від якої відмовився батько спадкодавця - ОСОБА_7 . На підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, 03.03.2018 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис № 25121287 про реєстрацію права власності за ОСОБА_4 на 2/3 часток у праві власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 ); відповідач ОСОБА_1 набула право власності на 1/3 частки шляхом прийняття спадщини за законом після смерті доньки ОСОБА_6 (На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, 24.01.2018 року в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно внесено запис № 24521663 про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на 1/3 частку у праві власності на нежитлове приміщення АДРЕСА_1 ) ( а.с.7-9). Нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 31,5 кв.м., належало спадкодавцю - ОСОБА_6 на підставі договору купівлі - продажу нежитлового приміщення, посвідченого 14.02.2014 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Попович Ю.О., зареєстровано в реєстрі за №

699. Право власності на підставі вказаного договору 14.02.2014 року зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що видано відповідний витяг № 17783840 від 14.02.2014 року. ( а.с.5,6) Згідно висновку експерта № 01\03-18 від 25.04.2018 року - немає технічної можливості відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити нежитлове приміщення № 62, загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до часток співвласників 1/3 та 2/3 без шкоди існуючого його використання в якості перукарні.( а.с. 38-51). Згідно висновку судового експерта № 5221 від 10.07.2019 року дійсна ринкова вартість нежитлового приміщення перукарні № АДРЕСА_3 загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 в цінах станом на час проведення дослідження, становить 675 793 грн.. Дійсна ринкова вартість 1\3 частки нежитлового приміщення перукарні АДРЕСА_3 площею 31,5 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_1 в цінах станом на час проведення дослідження, становить 225 264 грн. ( а.с. 212-219). У відповідності до вказаного висновку, позивачем внесено на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Львівській області кошти у сумі 225 264 грн. в якості забезпечення компенсації вартості 1/3 частки приміщення. У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 319, 358 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Правовий режим спільної часткової власності визначається главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права. Відповідно до статті 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Верховний Суд України у постанові від 15 травня 2013 року, ухваленій у справі № 6-37цс13 зазначав, що для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року в справі 6-81цс11 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2018 року в справі № 908/1754/17. Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном. Аналіз конструкції норм статей 364 та 365 ЦК України свідчить, що положення статті 365 ЦК України регулюють випадки, коли позивач співвласник майна, домагається позбавлення права власності на частку майна іншого співвласника відповідача по справі. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України у справі № 6-2925цс15 від 13 січня 2016 року. Крім того при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників про припинення його права на частку у спільному майні шляхом отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, судам належить з`ясовувати: чи дійсно є неможливим виділ належної позивачу частки в натурі або чи не допускається такий виділ згідно із законом; чи користуються спільним майном інші співвласники відповідачі по справі; чи сплачується іншими співвласниками, які володіють та користуються майном, матеріальна компенсація позивачу за таке володіння та користування відповідно до частини третьої статті 358 ЦК України; чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар. Встановивши, що неповнолітній доньці позивача в інтересах якої заявлений позов, та відповідачу належить на праві власності нежитлове приміщення АДРЕСА_1 , яке згідно висновку експерта № 01\03-18 від 25.04.2018 року - немає технічної можливості відповідно до вимог нормативно-правових актів у галузі будівництва розділити нежитлове приміщення № 62, загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відповідно до часток співвласників 1/3 та 2/3 без шкоди існуючого його використання в якості перукарні, припинення права власності за таких обставин не завдасть істотної шкоди відповідачу, а також встановивши, що на даний час спірне нежитлове приміщення не використовується і відповідачка ніколи не користувалась і не використовувала дане приміщення для отримання доходу, також спірне нежитлове приміщення не може використовуватись для проживання, а відтак суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що припинення права власності не завдасть істотної шкоди відповідачу. З огляду на наведене, а також встановивши те, що між неповнолітньою ОСОБА_4 та відповідачкою по справі існують напружені стосунки, чого не заперечили в судовому засіданні сторони, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що спільне володіння та користування спірним нежитловим приміщенням є неможливим, а з врахуванням висновків експертів № 01\03-18 від 25.04.2018 року, № 5221 від 10.07.2019 року, а також внесення позивачем на депозитний рахунок вартості частки відповідача, суд прийшов до вірного висновку щодо припинення право відповідача на належну їй частку, стягнувши в її користь компенсацію її вартості, що внесена позивачем ОСОБА_3 на депозитний рахунок та визнання за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) право власності на 1/3 частку нежитлового приміщення перукарні АДРЕСА_3 загальною площею 31,5 кв.м., що знаходиться в будинку АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 288837346101), яка належала на праві власності ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні майном, суд першої інстанції виходив з того, що факти зазначені позивачем не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, з чим погоджується і колегія суддів, оскільки як в суді першої інстанції, так і апеляційної, доказів протилежного ОСОБА_1 не представлено. Доводи, наведені у апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки такі спростовуються встановленими у справі обставинами і не ґрунтуються на вимогах законодавства. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 11 вересня 2019 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 12.02.2020 року. Головуючий: О.М.Ванівський Судді: Н.М.Курій Р.П.Цяцяк